журнал "Воєнна історія" #6(48) за 2009 рік

ДОСЛІДЖЕННЯ, ПОВІДОМЛЕННЯ

СИСТЕМА ОХОРОНИ Й ОБОРОНИ БАЗОВИХ ТАБОРІВ УКРАЇНСЬКИМ МИРОТВОРЧИМ КОНТИНГЕНТОМ (ЗА ДОСВІДОМ ОПЕРАЦІЇ В РЕСПУБЛІЦІ ІРАК 2003–2006 рр.)

Сергій ПОПКО,
перший заступник командувача Об’єднаного оперативного командування, генерал-майор

За роки незалежності України військовослужбовці Збройних Сил України у 2003 році вперше у складі окремої механізованої бригади брали участь у виконанні специфічних завдань в операції щодо підтримання миру на території Республіки Ірак. Був накопичений певний досвід щодо виконання різноманітних завдань, вивчені специфічні природно-кліматичні умови, відпрацьовані питання управління підрозділами організації взаємодії і співпраці з іншими контингентами та місцевою владою, вирішено широке коло специфічних завдань, у тому числі і забезпечення безпеки базових таборів.
Через те, що пріоритетом зовнішньої політики України залишається участь в операціях з підтримання миру та забезпечення безпеки у визначеній зоні відповідальності в різних регіонах світу, вивчення власного досвіду щодо створення, охорони й оборони базових таборів українським миротворчим контингентом за досвідом операції в Республіці Ірак залишається вкрай важливим і актуальним для врахування помилок та їх уникнення у майбутньому.
Актуальність проведення даного дослідження зумовлена ще й відсутністю у вітчизняній історіографії спеціального узагальненого теоретичного обґрунтування та систематизації досвіду миротворчих контингентів з питань охорони й оборони базових таборів українським миротворчим контингентом при виконанні завдань врегулювання конфліктів та підтримання миру в Республіці Ірак.
Слід підкреслити, що створення, організація і здійснення охорони й оборони базових таборів українським миротворчим контингентом в умовах ведення бойових дій у Республіці Ірак було здійснено вперше, тому отриманий досвід в 2003–2005 роках є важливим для Збройних Сил України.
Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить, що питанням охорони та оборони базових таборів у міжнародних миротворчих операціях приділяється недостатньо уваги. Так, у роботах [1–6] розглянуті лише загальні положення щодо охорони й оборони базових таборів, а саме: призначення та загальна характеристика базових таборів. При цьому непроаналізовані заходи щодо створення, організації та здійснення охорони й оборони базових таборів.
Автор ставить за мету розкрити та проаналізувати системи охорони й оборони базових таборів українським миротворчим контингентом за досвідом операції в Республіці Ірак 2003–2006 років.
Створення базових таборів та організація і здійснення їх охорони й оборони займали дуже важливе місце серед широкого кола завдань, що вирішували командири миротворчих підрозділів. Характерною особливістю операції «Свобода Іраку» було те, що незаконно створені збройні формування (НЗФ) ухилялися від прямих зіткнень на відкритій місцевості, позиційних форм боротьби, робили ставку на створення засідок, раптове завдання ударів, широке застосування мінно-вибухових загороджень, а в критичних ситуаціях «розчинялися» серед місцевого населення і вступали в бій тоді, коли це було їм вигідно. За таких обставин було важливо створювати систему таборів як базову основу для виконання завдань підрозділами контингенту та їх всебічного забезпечення.
З початку виконання завдань у Республіці Ірак підрозділи українського миротворчого контингенту були розташовані в чотирьох базових таборах: «Дельта», «Зулу», «Атербері» та у м. Ель-Хай. У базовому таборі «Дельта» були зосереджені основні сили контингенту та матеріально-технічні засоби. Тому створення системи охорони та оборони базового табору доцільно розглянути за досвідом забезпечення безпеки базового табору «Дельта».
Система охорони та оборони базового табору складалася із зовнішньої та внутрішньої зон охорони. Зовнішня зона охорони та оборони проходила по периметру аеродрому м. Ель-Кут, а також включала прилеглі небезпечні ділянки місцевості. Внутрішня зона охорони та оборони знаходилась безпосередньо в місці розташування підрозділів контингенту. При цьому командири бригад призначали окремий механізований батальйон, який у повному обсязі відповідав за виконання завдань з охорони й оборони базового табору: в 5 омбр – 19 осб, 6 омбр – 63 омб, 7 омбр – 73 омб [7–9].
Система охорони та оборони базового табору «Дельта» включала: п’ятнадцять цілодобових спостережних постів; три блокпости в місцях в’їзду на територію табору та виїзду; чотири цілодобових рухомих патрулі.
Для якісного збирання інформації, швидкого реагування на обстановку, яка склалася, та перевірки несення служби периметр табору умовно був поділений на чотири сектори.
Найбільш небезпечні ділянки місцевості обладнувалися в інженерному відношенні (встановлення малопомітних перешкод, сигнальних мін), прикривалися вогнем кулеметників та снайперів. Охорона змінювалася кожні шість годин під керівництвом старших змін. Для введення НЗФ в оману стосовно проведення зміни охорони табору час заступання на пости за рішенням командира батальйону постійно змінювався. Кожні 7–10 діб змінювали черговість заступання змін на пости та патрулювання.
Для безпосередньої охорони та оборони пунктів управління бригади, командно-спостережних пунктів батальйонів, розташувань підрозділів, озброєння і військової техніки до складу добового наряду додатково призначалося підсилення у складі 4–6 осіб на кожен об’єкт.
У разі введення ступенів загрози або виникнення надзвичайних ситуацій спостережні пости, блокпости посилювалися та організовувалося несення служби на чотирнадцяти резервних сторожових постах за рахунок резервних груп.
Аналіз рішень командирів свідчить про напрацювання єдиних підходів в організації охорони та оборони базового табору «Дельта» з відповідним розподілом сил та засобів. Загалом щоденно до виконання завдань з охорони та оборони базового табору «Дельта», включаючи зовнішню і внутрішню зони охорони та оборони, залучалося до 150 чол. особового складу та до 20 одиниць техніки. При цьому у складі резерву постійно перебувало до 45 чол. особового складу та до 5 одиниць техніки.
Значна увага приділялася патрулюванню районів поблизу таборів як одному із ефективних заходів щодо зменшення ймовірності нападу або зриву нападу НЗФ. Так, згідно з рішенням командира 7 омбр силами розвідувальної роти здійснювалося патрулювання у визначених секторах навколо базового табору «Дельта» на відстані 3–5 км від зовнішнього периметру табору [9].
Разом з цим, система охорони та оборони базових таборів постійно розвивалася та удосконалювалася. Перш за все, це обумовлювалося наявністю як кількісних, так і якісних відмінностей 7-ї омбр та 81-ї ТГ від попередніх контингентів стосовно організаційно-штатної структури бригади, нових засобів ураження, зв’язку, розвідки та РЕБ [9–10].
Для виконання завдань вогневого ураження сил та засобів антиурядових сил, які здійснювали напади на базові табори, стали застосовуватися мінометні підрозділи. Було встановлене цілодобове чергування на вогневих позиціях у базових таборах, у тому числі на базовому таборі «Дельта» – мінометна рота 73 омб; на базі «Зулу» – мінометний взвод 72 омб.
На базах у готовності до негайного відкриття вогню перебували по одній міно-
метній обслузі, а також групі управління вогнем у складі: розвідник, обчислювач та зв’язківець на чолі з офіцером мінометного підрозділу, обслуга артилерійського розвідувального комплексу (АРК-1М) на позиції у складі двох військовослужбовців.
Крім того, у 30-хвилинній готовності перебували по дві мінометних обслуги на вогневих позиціях роти (взводу), група управління вогнем на кожній позиції, обслуга артилерійського розвідувального комплексу (АРК-1М) на позиції в повному складі.
Завчасно проводилися артилерійська розвідка, пристрілка мінометів по ділянках на найбільш загрозливих напрямках, що суттєво підвищувало безпеку базових таборів. У нічний час місцевість навколо баз освітлювалася освітлювальними мінами. Так, 30 жовтня 2004 року був зроблений постріл із 120-мм міномета по базі «Зулу». Практично одночасно по завчасно підготов-
лених вихідних установках для стрільби у відповідь був відкритий вогонь з міномета (4 освітлювальних міни та 3 осколково-фугасних). За результатом вчасно проведених заходів протидії обстріл бази «Зулу» був припинений.
Крім того, система охорони та оборони баз була посилена технічними засобами розвідки (системи «Табун» та «Реалія-У») і створенням засідок у нічний час. Залежно від обстановки кількість, склад та місця засідок визначались рішенням командирів батальйонів. На окремих ділянках були встановлені електрифіковані інженерні загородження.
Особливої уваги заслуговує досвід 72 омб (база «Зулу»), який виконував завдання в Західному районі відповідальності із застосуванням комплексів розвідувально-сигналізаційної апаратури (РСА) «Реалія-У» і «Табун». Досвід виконання завдань показав, що без автоматичної топоприв’язки і передачі інформації про місцезнаходження противника в реальному масштабі часу виконання бойових завдань на сучасному рівні проблематичне. Постійне зростання мобільності і маневреності незаконно створених збройних формувань, їх можливостей щодо перегрупування на різні напрямки вимагало від підрозділів розвідки своєчасного викриття початку, напрямку і швидкості переміщення бойовиків [9].
Як показав досвід, для розширення зони дій систем дистанційного спостереження та збільшення дальності передавання-приймання сигналів від апаратури по УКХ радіоканалу застосовувались радіоретранслятори.
У періоди найвищої активності бойовиків (18.00 – 01.00) на тактичному операційному центрі (ТОЦ) батальйону розгортався пункт збирання та обробки відомостей (ПЗОВ). Оператор ПЗОВ забезпечував контроль за станом апаратури та зміною обстановки. У разі надходження сигналу про появу бойовиків поблизу місць встановлення датчиків РСА негайно сповіщалась чергова зміна групи планування вогневого ураження батальйону та чергові вогневі засоби. Виправдав себе досвід включення до складу групи планування вогневого ураження начальника штабу, начальників розвідки, артилерії та топографічної служби батальйону, що дозволило своєчасно приймати рішення та скоротити час реагування на дії НЗФ до 1 хв.
Так, о 23.40 20 листопада 2004 року оператор ПЗОВ ТОЦ 72 омб отримав повідомлення від датчиків РСА, встановлених на північному напрямку. Чергова мінометна обслуга освітила місцевість у визначеному районі трьома освітлювальними мінами. У ході перевірки зазначеного району місцевості було знайдено підготовлену до стрільби з міномета позицію та кинуті боєприпаси [9].
Проте поряд з позитивними сторонами застосування РСА «Реалія-У» були виявлені такі недоліки:
тактико-технічними характеристиками визначено, що період безупинної роботи приладів може становити від 10 до 120 діб (залежно від джерела живлення), але використання елементів живлення типу «343» в умовах різкої зміни температур (вдень до +50°, вночі до –10°) змушувало замінювати їх раз на тиждень;
через те, що апаратура вичерпала встановлений термін експлуатації, траплялись випадки безпричинного постійного спрацювання датчика, або навпаки ненадходження сигналу;
великі габарити та вагові характеристики апаратури створювали незручності під час встановлення (вага – 20кг, розмір – 40х60х90 см).
Порівняно з РСА «Реалія-У» більш практичним та зручним у застосуванні показав себе комплекс РСА «Табун». Основні переваги полягали у менших габаритах та вагових характеристиках, скороченні часу реагування. Однак і цей комплекс мав недоліки: малий радіус дій датчика (до 1 км), низький поріг спрацювання датчиків, що спричиняло спрацювання на появу тварин (шакалів, лисиць, хом’яків), залишалося проблемним питання з елементами живлення. Штатних елементів живлення не було, тому їх заміняли на зроблені власноруч, які необхідно було щоденно підзаряджати.
Комплексне використання комплексів розвідувально-сигналізаційної апаратури «Реалія-У» і «Табун» забезпечило достатньо ефективне виявлення бойовиків на підступах до базових таборів, що дозволило своєчасно і швидко впливати на них вогнем.
Крім того, під час несення служби на блокпостах та мобільних спостережних постах проводилися радіолокаційне спостереження та розвідка противника з використанням технічних засобів розвідки (станції СБР-3, ПСНР-5). Так, у системі спостереження базового табору «Дельта» використовувалися 4 станції СБР-3, діапазон дії яких забезпечував суцільну зону огляду.
У загрозливий період згідно з планом приведення військових частин та підрозділів бригади у вищі ступені бойової готовності передбачалося посилення спостережних постів та блокпостів, розгортання додаткових сторожових постів та тимчасових блокпостів на бронетехніці. Крім того, переводився у п’ятихвилинну готовність до дій резерв у складі двох відділень спецпризначення розвідувальної роти з використанням пари вертольотів 25-ї авіаційної штурмової групи збройних сил Польщі.
Іншим важливим напрямком удосконалення системи охорони та оборони баз і таборів було постійне нарощування їх інженерного обладнання. Аналіз сил та засобів, які використовувалися для інженерного обладнання базових таборів, свідчить про широке застосування українським контингентом готових інженерних конструкцій різного типу («Аляска бар’єр», «Техас бар’єр», «Джерсі бар’єр», «Скут-бункер», «Хеско бастіон»), які надавалися коаліційними силами. Це дозволило командуванню контингенту у стислі терміни досягти необхідного ступеня інженерного обладнання базових таборів, районів несення служби (позицій з охорони мостів, складів з боєприпасами) відповідно до встановлених в операції вимог. Зазначені конструкції поставлялися безкоштовно згідно з «Меморандумом про взаєморозуміння між Міністерством оборони України та Міністерством національної оборони Республіки Польща щодо порядку взаємодії у Багатонаціональній дивізії у складі стабілізаційних сил в Іраку та пов’язаних з цим питань». Необхідно зазначити, що в Збройних Силах України для забезпечення дій військ як в миротворчих операціях, так і в операціях із захисту територіальної цілісності держави подібних інженерних конструкцій, на жаль, немає.
Наприклад, блокпости при в’їзді в базові табори (а таких було 4) обладнувалися в інженерному відношенні різними конструкціями для попередження несанкціонованого перетинання межі табору всіма видами транспорту та людьми, недопущення завезення (перенесення) вибухових речовин і зброї.
Для обладнання перешкод обмеження швидкості руху транспорту використовувалися: бетонні конструкції типу «Джерсі бар’єр», «Техас бар’єр», «Хеско бастіон», мішки із землею, а також земляні вали. При цьому висота земляних валів та валів, викладених з мішків із землею, повинна була бути не менше 40 см, а відстань між перешкодами не повинна була перевищувати
15 м. Тільки за таких умов можна було змусити зменшити швидкість руху до 5 км/год. і забезпечити прохід усіх видів транспорту.
Для первинного огляду техніки і людей та їх розміщення обладнувалася ділянка перед в’їздом на блокпост, яка мала вигляд обгородженої місцевості. Огородження обладнувалися як з бетонних конструкцій типу «Техас бар’єр», так і земляним валом висотою 1,5–1,7 м. Така ділянка розташовувалася зліва або справа від основного маршруту руху і мала зручний в’їзд і виїзд.
Зовнішня огорожа повинна була відповідати безпечним умовам несення
служби особовим складом на блокпосту. Її обладнували з бетонних конструкцій, земляних бастіонів, земляних валів. Найефективнішими були бетонні конструкції типу «Аляска бар’єр» заввишки 3,5 м, завширшки 1,4 м, які забезпечували стійкість від пострілів з РПГ. У зовнішній огорожі обладнувалися бійниці для стрільців та позиції для бронетехніки.
Для забезпечення надійної оборони блокпоста створювалися вогневі точки, які розташовувалися так, щоб можна було вести вогонь вздовж лінії проходження блокпоста. Вогневі точки обладнувалися найефективнішими бетонними конструкціями типу «Шелтон», які мали дві стандартні бійниці і забезпечували розміщення кулеметника. Для запобігання ураження особового складу уламками бетону при обстрілі вогневої точки споруди обкладали подвійним шаром мішків із землею. Крім того, блокпост прикривався невибуховими загородженнями для запобігання безперешкодного проникнення бойовиків до позицій блокпоста. Як невибухові загородження влаштовувалися рови, земляні вали, колючий дріт. Використовували колючий дріт типу «Концентрина», що встановлювався в два, три і п’ять рядів залежно від умов місцевості і важливості напрямку, який прикривався.
Для попередження особового складу, який виконував завдання з охорони та оборони блокпоста, про несанкціоноване проникнення через периметр встановлювалися сигнальні та освітлювальні міни. Для цього широко використовували сигнальні міни вітчизняного виробництва типу СМ та освітлювальні міни виробництва Італії типу VST. Міни VST зручні у встановленні та мали великий запас стійкості до перепаду температур, що в умовах Іраку мало важливе значення. Під час встановлення сигнальних та освітлювальних мін обов’язково враховувався рельєф місцевості, рослинність та можливість спрацювання мін від перетинання розтяжок тваринами (койотами, лисами, собаками). Тому розтяжки мін встановлювалися на висоті 0,6–0,8 м від поверхні ґрунту. При високих температурах (50–60 0С) необхідно було періодично оглядати стан встановлених сигнальних мін типу СМ, тому що при температурі вище 50 0С до 30% з них виходило з ладу.
Аналіз рішень командирів та власний досвід автора щодо створення, організації, охорони та оборони базових таборів дозволяє зробити такі висновки:
базові табори з їх системою охорони та оборони були головним елементом у підтриманні стабільності та правопорядку в зоні відповідальності контингенту в цілому;
основою системи охорони та оборони були блокпости на в’їздах (виїздах) з таборів, мережа спостережних постів по периметру таборів у поєднанні з цілодобовим патрулюванням на техніці як у межах, так і поза межами таборів;
стійкість системи охорони в цілому забезпечувалася створенням зовнішньої та внутрішньої зон охорони табору, доцільним розподілом сил та засобів за секторами відповідальності, а також створенням відповідних резервів. У разі загострення ситуації обов’язково передбачалося поступове нарощування сил та засобів, які залучалися для охорони, за рахунок резервів;
недопущення раптового нападу збройних формувань здійснювалося за рахунок ведення розвідки та постійного спостереження з широким використанням та постійним нарощуванням застосування технічних засобів розвідки, технічний стан яких не завжди відповідав складним фізико-географічним умовам місцевості та вимагав проведення додаткових заходів;
активна протидія нападам бойовиків на базові табори з використанням реактивних снарядів та мінометів забезпечувалася застосуванням мінометних підрозділів контингенту (7 омбр, 81 ТГ) у взаємодії із засобами артилерійської розвідки;
безпека особового складу в ході виконання завдань, збереження ефективності системи охорони в умовах скорочення чисельності контингентів забезпечувалися постійним нарощуванням інженерного обладнання базових таборів у поєднанні з широким використанням інженерних конструкцій різного типу закордонного виробництва. Виникає проблемне питання виготовлення та прийняття на оснащення Збройних Сил України готових інженерних конструкцій вітчизняного виробництва, аналогічних закордонним зразкам.
Таким чином, створення надійної системи охорони та оборони базових таборів, її постійний розвиток та удосконалення дозволило забезпечити достатній рівень безпеки особового складу, який перебував у межах базових таборів. Найкращим підтвердження ефективності прийнятих способів вирішення завдань забезпечення безпеки базових таборів є те, що за період виконання завдань не було допущено жодного випадку нападів на базові табори та проникнення бойовиків на їх територію (за виключенням ракетних та мінометних обстрілів), при цьому жоден військовослужбовець українського миротворчого контингенту не загинув та не отримав значних поранень у базових таборах.
Український миротворчий контингент отримав багатий практичний досвід в організації і здійсненні охорони базових таборів, який потрібно ураховувати в практиці підготовки військових частин і підрозділів Збройних Сил України.

Джерела

1. Дії підрозділів миротворчих контингентів у складі коаліційних сил з підтримки миру: Навч. посіб. / В.Г. Лішавський, В.В. Стрижевський, С.Б. Роговенко, О.М. Марченко, І.В. Шеріхов, А.В. Слупко; За заг. ред. В.Г. Лішавського. – К.: НАОУ, 2008. – 44 с.
2. Прийняття рішення згідно стандартів НАТО на застосування миротворчого контингенту у міжнародній операції з примушення до миру: Комплексна методична оперативно-тактична задача
№ 13. – К.: НАОУ, 2009. – 64 с.
3. Організація і ведення стабілізаційних дій миротворчим контингентом у міжнародній миротворчій операції: Комп’ютерне бригадне командно-штабне навчання за стандартами НАТО. – К.: НАОУ, 2008. – 123 с.
4. Робота органів військового управління з’єднань, частин та підрозділів під час організації дій у складі багатонаціонального формування: Навч. посіб. – К.: НАОУ, 2006. – 96 с.
5. Особливості організації та ведення розвідки в ході проведення миротворчої операції в Рес-
публіці Ірак. За досвідом 6 омбр СВ ЗС України в Іраку / Довідник, – К.: ГШ ЗСУ, 2005. – 68 с.
6. Особливості організації та ведення розвідки при виконанні завдань щодо відновлення та підтримання миру і безпеки. За досвідом 7 омбр СВ ЗС України в Іраку / Під заг. ред. О.І. Виноградова: Довідник. – К.: ГШ ЗСУ, 2006. – 47с.
7. Звіт про діяльність 5 омбр по підтриманню стабільності та правопорядку в провінції Васіт (Республіка Ірак). – К.: Командування СВ ЗС України, в/ч А0105. – 170 с.
8. Звіт про діяльність 6 омбр по підтриманню стабільності та правопорядку в провінції Васіт, Республіка Ірак. – К.: Командування СВ ЗС України, в/ч А0105. – 304с.
9. Звіт про діяльність 7 омбр по підтриманню стабільності та правопорядку в провінції Васіт, Республіка Ірак. – К.: Командування СВ ЗС України, в/ч А0105. – 373 с.
10. Звіт про діяльність 81 ТГ по підтриманню стабільності та правопорядку в провінції Васіт, Республіка Ірак. – К.: Командування СВ ЗС України, в/ч А0105. – 337 с.

До змісту журналу "Воєнна історія" #6 за 2009 рік