Зміст журналу "Воєнна історія" #5-6 (23-24) за 2005 рік

Слово до Читача

Шановний читачу!
Чергове число нашого журналу присвячуємо воєнній історії Київської Русі. Київська Русь - велика держава раннього середньовіччя, одна з найпотужніших у тогочасній Східній Європі. Її територія обіймала більшу частину сучасної Західної та Центральної України, майже всю сучасну Білорусь, а також західну частину сучасної Росії.
Це була держава українського етносу, байдуже, як він тоді називався (полянами чи русами). Та й держава не носила тоді назви Київська Русь і теж байдуже, чи називали її Полянська Русь, Руська Земля чи просто Русь. Радянська історіографія вперто заперечувала право українців розглядати Київську Русь праукраїнською державою. Проте в її існуванні проявилися всі життєво важливі аспекти державного життя українського народу - соціальний, економічний, політичний, духовний, - а також самобутні форми суспільно-політичної та військової організації, соціальної системи й господарської моделі, адміністративно-територіального устрою.
І не варязькі дружини принесли державність на східнослов'янський грунт, як це стверджує так звана норманська теорія. Русь як держава виступає в документованій історії ще за 300 років до варягів. Також не сприяє правдивим науковим дослідженням ототожнення Київської Русі з "єдиною колискою" трьох братніх народів, що є ще одним живучим міфом офіційної радянської історіографії.
Київська Русь дала величезний досвід військового захисту своєї державності, військової справи, воєнного мистецтва. Русь вела безперестанні війни, насамперед, задля оборони від кочових племен та інших народів, зміцнення зовнішньополітичного становища, забезпечення торгівельних зв'язків та захисту кордонів. Військо Київської Русі відчутно протистояло навіть такій силі, як Візантійська імперія. Потужним імпульсом для розвитку військової справи була постійна загроза кочівного Степу. Необхідність створення твердині на південних рубежах спонукало до розвитку високоорганізованої військово-інженерної справи, зокрема, вражаючих оборонних споруд - Змієвих валів. Наукові праці наших авторів, що ми подаємо в цьому числі журналу, охоплюють широкий спектр військової справи Давньоруської держави, власне, ведення війн, морські походи, фортифікаційні споруди, озброєння тощо.
Ми з приємністю відзначаємо зацікавленість і захоплення нашим минулим з боку дослідників та широкого загалу. Усвідомлення себе народом, політичною нацією приходить через вивчення нашої історії не в інтерпретаціях великодержавних ідеологів, які, на жаль, залишаються живучими, а засвоюючи науково виважені, правдиві знання, що дають змогу розкрити глибинну суть витоків державності в Україні. "Воєнна історія" з готовністю долучається до цієї шляхетної справи.

Головний редактор Cергій Литвин

До змісту "Воєнна історія" #5_6 за 2005рік