"Воєнна історія" #5_6 за 2003 рік

ІСТОРІЯ ПРО “ВОЄННУ ІСТОРІЮ”

Подаємо у даній рубриці до уваги читачів депутатське звернення групи народних депутатів України: Георгія Манчуленка, Бориса Андресюка, Олега Зарубінського, Леоніда Каденюка, Олександра Кузьмука та Петра Толочка до Прем’єр-міністра України з приводу стану воєнно-історичної науки в Україні за матеріалами Круглого столу, організованого і проведеного за ініціативи нашого журналу 17 червня 2003 року.
Проте наші сподівання щодо відповідних урядових рішень, які перманентно то зникали, то знову з’являлися, та тривале впродовж півроку листування з установами різного рівня завершилися фатальним “вироком” заявленим у листі віце-прем’єра Азарова М.Я. - “надання журналові “Воєнна історія статусу бюджетного видання в умовах обмеження бюджетних коштів не вбачається можливим”.

Прем'єр-міністрові України
ЯНУКОВИЧУ В.Ф.

ДЕПУТАТСЬКЕ ЗВЕРНЕННЯ

Ми, народні депутати України, зокрема, представники Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, що брали участь у роботі Круглого столу з проблем воєнної історії, організованого і проведеного за ініціативи редакційної колегії наукового журналу "Воєнна історія", який відбувся 17 червня 2003 р., констатуємо, що воєнно-історична наука в Україні не отримала належного розвитку і перебуває у кризовому стані. На сьогодні не існує жодної профільної науково-дослідної установи, яка б на належному рівні вивчала проблеми воєнної історії. Немає жодної узагальнюючої воєнно-історичної праці, жодного національного воєнно-історичного енциклопе-дичного видання, жодного фундаментального підручника з воєнної історії, в яких є нагальна необхідність, насамперед, для військових вузів. Численні "білі плями" вітчизняної воєнної історії залишаються не дослідженими. У Збройних Силах України відсутні відповідні структури для воєнно-історичної роботи, в результаті чого така робота у військах практично не ведеться.
Разом з тим, загальновідомо, що воєнна історія належить до найважливіших складників державної ідеології. Незаперечне значення воєнно-історичної науки для вивчення і узагальнення історичного і, певною мірою, сучасного бойового досвіду, проведення комплексних досліджень національної воєнно-історичної спадщини, актуальних проблем історії війн, історії воєнного мистецтва, історії Збройних сил, озброєнь і військової техніки, історії військової думки тощо, з метою осмислення сутності сучасних явищ у воєнній справі, що створює підґрунтя для воєнної науки, розвитку форм і способів ведення сучасної збройної боротьби, розробки науково обґрунтованих рекомендацій та пропозицій з питань підготовки, застосування і всебічного забезпечення Збройних Сил України.
Сьогодні успішний розвиток Збройних Сил України диктує реальну потребу дослідження таких проблем, як локальні війни і збройні конфлікти та шляхи їх запобігання, проблем антитерористичної та миротворчої діяльності тощо.
Наукові воєнно-історичні розробки можуть і повинні безпосередньо використовуватися в морально-психологічній підготовці особового складу державних військових формувань і військово-патріотичному вихованні допризивної молоді, здійсненні відповідного ідеологічного впливу на все населення країни.
Усе це переконливо вимагає створення в Україні воєнно-історичної науково-дослідної установи.
Як свідчить світовий досвід, воєнно-історичні науково-дослідні установи є майже в усіх країнах. Наприклад, у Росії існує Інститут воєнної історії, у Генеральному штабі Збройних Сил Російської Федерації - Воєнно-історичний центр, в головних штабах видів Збройних Сил, штабі Тилу, штабах округів, флотів, родів військ - воєнно-історичні групи, в арміях, корпусах, головних і центральних управліннях - штатні офіцери-історики, в з'єднаннях і військових частинах, в управліннях і відділах штабів - нештатні офіцери-історики, що пройшли обов'язкову відповідну підготовку. Всього нараховується 150 штатних посад воєнних істориків і більше 2,5 тисяч позаштатних.
У США при Міністерстві оборони є історичний відділ, при комітеті начальників штабів - історичне управління, в міністерствах армії, ВПС і ВМС - центри воєнної історії, в арміях і корпусах - історичні відділення. У Великобританії в департаментах армії, ВПС і ВМС - історичні секції. В ФРН - управління воєнно-історичних досліджень. У Франції при головних штабах армії, ВПС і ВМС - воєнно-історичні служби.
В Україні ж ці питання перебувають у занедбаному стані.
Проте і за таких умов серед науковців є ентузіасти, з ініціативи і зусиллями яких створено Всеукраїнську громадську організацію "Український інститут воєнної історії" та започатковано видання наукового журналу "Воєнна історія". Журнал є загальнонаціональним виданням де на високому науковому рівні пропагуються національні воєнно-історичні цінності, відкриваються нові, маловідомі сторінки з воєнної історії, подаються історичні портрети військових діячів, пам'ятки воєнної історії, архівні документи, археологічні знахідки тощо.
На тлі запруджування книжкового ринку України низькопробною друкованою продукцією, де переважають російськомовні видання, цей журнал поєднує в собі воєнно-патріотичну спрямованість і науковість. Аналогів йому на сьогодні в Україні немає. Він необхідний для широкого загалу української громадськості, армії і інших силових структур, наукової і освітянської сфери, а також для всіх, хто не байдужий до долі України.
Журнал отримав визнання у наукових колах, зареєстрований у Державному комітеті інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, а також включений до переліку фахових видань Вищої атестаційної комісії України у галузі історичних наук.
Однак, засновники інституту та редакція журналу свідомі того, що існування інституту воєнної історії, як громадської організації та видання журналу виключно на засадах доброчинності не може вирішити всіх проблем, які стоять перед воєнно-історичною наукою, якими б значущими не були їх бажання, патріотизм і відданість справі.
І буде дуже прикро, якщо ця громадська ініціатива не отримає підтримки держави, а журнал "Воєнна історія" припинить своє існування.
Саме тому існує об'єктивна необхідність створення Інституту воєнної історії як державної науково-дослідної установи та журналу з бюджетним фінансуванням.
Існування такої установи сприятиме здійсненню фундаментальних воєнно-історичних досліджень, зміцненню співпраці між навчальними і науковими закладами з проблем воєнно-історичної науки, формуванню національної свідомості у воєнних кадрів, військово-патріотичному вихованню молоді на героїчних воєнних традиціях українського народу.

З огляду на вищевикладене ПРОПОНУЄМО:

1. Надати державну підтримку та цільову тимчасову фінансову допомогу Всеукраїнській громадській організації "Українському інституту воєнної історії".

2. Доручити відповідним міністерствам і відомствам внести пропозиції про створення інституту воєнної історії як державної профільної науково-дослідної інституції з бюджетним фінансуванням, певним штатом, відповідними структурами, докторантурою, аспірантурою тощо. Створення інституту можливе в межах існуючих штатів Міністерства оборони України, або як окремої структурної одиниці, або при Національній академії оборони України, або разом з Національною Академією наук України при спільному фінансуванні штатно-посадових одиниць та наукових програм і проектів.

3. Підтримати видання наукового журналу "Воєнна історія", для чого:
а) надати журналу цільову фінансову допомогу;
б) установити бюджетне фінансування редакції журналу у кількості 3-4 штатних посад;
в) надати приміщення, необхідну оргтехніку та обладнання для редакції журналу;
г) доручити МО, МВС, СБУ, МНС включити журнал "Воєнна історія" до переліку обов'язкових передплатних видань для військових бібліотек та військових частин;
д) доручити державному підприємству "Преса" взяти журнал для розповсюдження по своїй мережі та для реалізації по мережі "Укрпошта" і "Київпреса".

4. Державному комітетові телебачення та радіомовлення сприяти пропаганді даної громадської ініціативи, забезпечивши ефірний час на радіо та телебаченні для передач з воєнно-історичної тематики.

При позитивному ставленні до порушеної проблеми слід було б розпочати процедуру узгодження з НАН України та відповідними міністерствами і відомствами, фінансово-економічного обґрунтування та відпрацювання штатно-посадового розкладу і структури інституту і редакції журналу.

Народні депутати України:
Георгій Манчуленко
Борис Андресюк
Олег Зарубінський
Леонід Каденюк
Олександр Кузьмук
Петро Толочко

До змісту "Воєнна історія" #5_6 за 2003 рік