"Воєнна історія" #5_6 за 2003 рік

Слово до Читача

Шановний читачу!
Ми знову виходимо здвоєним числом. Нехай вибачать нам читачі і передплатники, але наші сподівання на підтримку журналу з боку влади, або надання журналові статусу бюджетного видання не виправдалися. Про наші митарства по коридорах влади впродовж декількох місяців свідчать документи, які ми подаємо в рубриці “Офіційна інформація”.
Цей випуск ми присв’ячуємо 60-річчю звільнення Червоною армією Києва та України від німецьких загарбників.
Розуміємо, що розміщений на обкладинці журналу фрагмент з плакату художника В.Касіяна “Україна вільна!” викличе у читачів неоднозначні почуття. Одні згадають про масовий героїзм воїнів-визволителів, інші - про те, як молодих хлопчиків без вишколу та без зброї польові військомати кидали на острови Дніпра. Згадають Букринський плацдарм, який брали без належної артилерійської та авіаційної підготовки і де загинуло близько 200 тисяч осіб. У воронках від снарядів і мін стояла кров, а дядьків-селян, які не вміли навіть плавати, заставили форсувати Дніпро під прицілом кулеметів загородзагонів вгодованих солдатів зі “Смершу”. І це вже був не 1941-й початковий, а 1943-й переломний рік.
Статистика свідчить, що з січня 1943 року до жовтня 1944 року, до повного звільнення України, загинуло 3,5 млн. вояків Червоної армії. За одну добу втрачали по 65-70 тисяч осіб. Жахлива правда війни.
А ще інші скажуть: а чи стала Україна вільна? Чи не залишилася вона в радянсько-більшовицькій неволі ще на довгі 50 років. І це теж правда.
Це нелегкі і надто дискусійні питання. Про них йдеться у дослідженнях відомих істориків В.Короля та О.Лисенка.
Сподіваємося, що “Воєнна історія” все ж стане дискусійною трибуною для цих та інших проблем нашої багатостраждальної історії.
Закликаємо до дискусії на сторінках нашого журналу.

Головний редактор

До змісту "Воєнна історія" #5_6 за 2003 рік