Дмитро Вєдєнєєв,  
кандидат історичних наук, доцент, головний науковий співробітник Центру наукових досліджень Національної академії СБ України, майор. 

Історії творення та бойової діяльності Української повстанської армії - одного з найбільш чисельних партизанських формувань у воєнній історії ХХ століття - присвячений величезний масив різнопланової наукової й науково - популярної, мемуарної літератури. Проте на цьому фоні поодинокими виглядають згадки про спеціальні органи (підрозділи) УПА, а окремі розвідки з цієї проблематики практично відсутні. Між тим, згадані органи відігравали помітну роль у розвідувальному забезпеченні бойових акцій "лісової армії", протидії розвідувально-підривним заходам ворогів УПА, підтримці боєздатності, дисципліни та внутрішнього порядку в лавах повстанців. До числа спецорганів УПА можуть бути віднесені органи та підрозділи польової та агентурної розвідки, Служба безпеки в УПА, "відділи особливого призначення" (оперативно-бойові підрозділи) та Військово-польова жандармерія. Про останню структуру, на яку покладалися достатньо широкі функції військово-поліційного та контррозвідувального характеру, і піде мова у даній статті.  
На початку грудня 1942 р. у Львові відбулася військова конференція керівників Проводу ОУН (С.Бандери) під головуванням "урядуючого провідника" М. Лебедя, за участю військового референта Проводу І. Климіва, військових референтів Крайових проводів Західної, Північно-Західної та Східної України (відповідно, за термінологією ОУН, ЗУЗ, ПЗУЗ та ОСУЗ). Конференція переглянула існуючу концепцію відмови від збройної боротьби й висловилась за доцільність утворення власних партизанських і регулярних військових формувань під загальною назвою "Військові відділи ОУН (самостійників-державників)". Одночасно було сформовано робочу групу для розробки військових статутів та інструкцій.1 
Тоді ж, повідомляло згодом оперативне джерело радянських органів держбезпеки, у рамках обговорення процесу розбудови майбутніх збройних сил розглянули низку питань щодо місця спеціальних структур у розгортанні бойових дій за відновлення Української держави й національного військового будівництва ("Організація внутрішньої безпеки", "Безпека у командуванні армією", "Розвідка і контррозвідка"). Передбачалося, що виникнуть органи розвідки та контррозвідки (Служба безпеки й жандармерія) і з'являться при всіх територіальних військових угрупованнях. Констатувався незадовільний рівень підготовки до таємної війни, підкреслювалася важливість рекрутування кадрів співробітників спецслужб з інтелігентних і комунікабельних осіб, творення територіальної освідомчої мережі. Остання повинна була до початку відкритого збройного виступу скласти списки "ворожих елементів", інформаторів на службі у німців та польського підпілля, негласно їх ліквідувати силами жандармських підрозділів повітів.2 
3-тя конференція ОУН (Б) 17-21 лютого 1943 р. ухвалює курс на збройну боротьбу з німецькими окупантами. Остаточно стратегія збройної "двофронтової" боротьби з "московським і німецьким імперіалізмом" ухвалюється Надзвичайним великим збором ОУН у серпні 1943 р.  
Шляхом злиття окремих повстанських формувань ОУН(Б) та інших збройних угруповань націонал-патріотичної орієнтації, переходу на бік повстанців української допоміжної поліції, мобілізації населення та за рахунок інших джерел навесні-влітку 1943 р. виникає Українська повстанська армія, політичне керівництво якою здійснює ОУН (Б). Творення УПА проходило одночасно з її бойовими діями проти німців, польських націоналістичних та самооборонних формувань, радянських партизанів, а також загонів інших націонал-патріотичних сил, що подекуди поглиналися бандерівцями силою зброї. 
Відбувається структурування органів управління УПА та її тилом ("запіллям"), розбудова територіальної мережі, організаційно-штатного устрою (їх докладний розгляд не входить до завдань цього дослідження). Приблизно до початку травня 1943 р. починає роботу Головна команда ( ГК, військова влада) УПА на ПЗУЗ під проводом Д. Клячківського ("Клима Савура"). Регіон становив так звану Генеральну округу, що поділялася на чотири Військові округи, на базі яких перебували відповідні групи УПА з власним оперативно-територіальним командуванням. Військові округи поділялися на військові надрайони, райони, підрайони, кущі та станиці.4  
Бойовий склад УПА на ПЗУЗ швидко зростав. За інформацією оперативних джерел НКВС, у параді на День зброї 31 липня 1943 р. (у Свинарському лісі на Волині) брало участь 85 піхотних сотень (по 150-170 багнетів кожна) та до 1,5 тис. кавалеристів УПА.5 Влітку 1943 р. в Галичині, у зв'язку з наближенням рейдуючого радянського партизанського з'єднання С. Ковпака, створюється Українська народна самооборона (УНС, 5-6 тис. бійців до кінця 1943 р.). Наприкінці того ж року Провід ОУН на чолі з Р. Шухевичем ("Тарасом Чупринкою") ухвалив рішення про реформування УПА - створення Головного Військового Штабу (ГВШ) УПА та трьох крайових командувань або Груп - "Захід" (на базі УНС), "Північ", "Південь".6 Тактичними одиницями слугували бригади, курені (батальйони), сотні (роти), чоти (взводи), рої (відділення). Підготовку старшинських (офіцерських) кадрів здійснювали школи "Дружинники", "Лісові чорти", "Олені". У процесі розбудови і діяльності УПА поважне місце відводилося творенню структур спеціального призначення, і, зокрема, Військово-польової жандармерії (ВПЖ). Характерно, що ВПЖ утворюється у червні 1943 р., тобто у період активного формування основних, першочергових структур УПА як бойового механізму. 
Розглянемо фактори, що обумовили необхідність розбудови військово-поліційного органу українських повстанців. Перша з них, на нашу думку, полягала у прагненні командування УПА забезпечити високий рівень дисципліни та правопорядку у власних лавах. При цьому важливість "карності" (дисциплінованість, субординованість за термінологією ОУН і УПА) викликалася не тільки інтересами підтримки боєздатності, але й недопущенням протиправних дій у ставленні до цивільного населення, від матеріальної та моральної підтримки якого вирішальним чином залежав успіх збройних змагань. Про що й свідчить велика увага до розбудови органів військового судочинства. 
За розпорядженням першого командувача повстанської армії "Клима Савура" від 15 травня 1943 р. запроваджуються "революційні трибунали" та військово-польові суди, визначаються перелік тяжких злочинів та міри покарання за них. За 15 тяжких провин встановлювалася "найвища кара військового часу - смерть (зокрема, за співробітництво з ворогом, саботаж, диверсії, шпигунство, дезертирство з УПА, зраду, вбивства, крадіжки майна УПА та громадян, відмову "прийняти зброю в руки і воювати проти ворога"). Страту дозволялося застосовувати до осіб з 17 років.6 
Система судочинства в УПА за наказом ГВШ № 2/43 від 18 грудня 1943 р. поповнилась "козацькими судами" (суд у середовищі вояків за тяжкі провини у ставленні до цивільного населення із затвердженням вироку командиром частини) та "воєнними судами" (скликалися командирами Військових округ УПА та вищими військовоначальниками за участю трьох суддів, прокурора й захисника).7 Дозволялося у виключних випадках застосовувати види покарань, не передбачених статутами (у тому числі - фізичні). Відомо, наприклад, що за вироками польових судів винних у дезертирстві вішали із залишенням трупа на шибениці на 1-4 місяці, за "поширення анархії" давали по 25-50 "буків".8 Відомо про запровадження "карних сотень" (штрафних рот) та концтабору "Кентавр" на Поліссі.9 
Друга причина полягала у бажанні відвернути розкладання лав УПА через дезертирство або здачу противнику. Одним з основних джерел комплектування Армії слугувала мобілізація чоловічого населення віком від 15 до 50 років (частка мобілізованих сягала щонайменш 50 відсотків особового складу).10 Поширеними були випадки відбиття призовників у військоматів. Так, лише 28 - 30 липня 1944 р. УПА відбила на Рівненщині й забрала до лісу 1130 призовників.11 На настроях частини особового складу позначалася перевтома від насильства після декількох років війни, бажання мирного життя. Деморалізуючим чинником були і значні втрати у боях з потужним контингентом військ Червоної армії та НКВС (у 1944-1945 рр. відбулося 8696 боїв, загинуло 19,8 тис. повстанців, включаючи 433 командири, у полон потрапило 17962 інсургентів).12  
Широку роботу з примусу учасників руху ОУН та УПА до капітуляції проводила радянська сторона. 12 лютого 1945 р. виходить звернення Президії Верхової Ради та Уряду УРСР " До учасників так званих УПА і УНРА", де їх учасникам в обмін на припинення боротьби пропонувалися амністія й соціальні гарантії ( за рік зверненням скористувалося до 30 тис. осіб).13 До травня 1945 р. у західних областях УРСР працювало 3,5 тис. агітаційних колективів, було поширено 100 тис. брошур, 1 млн. прим. газет, 20 млн. - листівок.14 Психологічна війна давалася взнаки. Так, на початку 1944 р. біля Крем'янця розбігся курінь (батальйон) УПА з мобілізованих селян. У лютому 1945 р. у Вижницькому районі Чернівецької обл. у повному складі здався курінь "Перебийноса" (400 вояків).15 Тільки у лютому-листопаді 1944 р., за радянськими даними, здалися 13 тис. бійців УПА.16 
Нарешті, вельми актуальним було завдання протидії розвідувально- підривній діяльності органів НКВС-НКДБ, які небезуспішно намагалися створити у середовищі УПА широкі агентурні позиції. Радянські правоохоронні органи (до 1945 р. у 7 областях Західної України вони мали за штатом 22 тис. співробітників) у 1944-1945 рр. завербували у регіоні 359 резидентів, 1473 агенти та 13085 інформаторів. Оперативно розроблялося 379 формувань УПА з 5831 учасником.17 Небезпека "сексотства" для боєздатності УПА добре усвідомлювалась її командирами.42 За словами командувача Групи УПА - "Північ" І. Литвиненка ("Дубового"), 95% відсотків успішних операцій військ НКВС проти вояків УПА стали наслідком дій радянської агентури. А без неї - "не давали жодних успіхів".19 
Серйозну загрозу становили і спецпідрозділи радянських партизанських формувань. Партизанські загони та з'єднання мали власні підрозділи розвідки та контррозвідки, на їх базі діяли спеціальні групи органів держбезпеки ("оперативно-чекістські групи" за тодішньою термінологією), діяльність яких не в останню чергу спрямовувалася на розвідувально-підривні заходи проти націоналістичних сил. 
У 1942-1944 рр. в Україні діяло щонайменш 95 таких оперативних груп, спецзагонів та окремих резидентур НКВС-НКДБ. Частина з них отримала в якості одного з першочергових або головного завдань розвідувально-підривну діяльність проти націоналістичних формувань. До осені 1943 р. лише при партизанських з'єднаннях С. Ковпака, М. Наумова та О. Сабурова діяло 9 резидентур органів держбезпеки, які мали на зв'язку 572 агенти. Більша частина з них використовувалася по лінії протидії ОУН та УПА.20 
3 листопада 1943 р. заступник начальника Українського штабу партизанського руху С. Бельченко та начальник розвідувального відділу М.Анісімов надіслали до партизанських з'єднань директиву № 3762. Вона зобов'язувала партизанів виявляти та брати на облік націоналістичні формування, створювати у них агентурні позиції, через агентурні можливості з'ясовувати чисельність, структуру, склад повстанських формувань, їх ідеологічні настанови, дані про керівний склад тощо. Створюються і спеціалізовані на розвідувально-підривній діяльності проти націоналістів підрозділи, як, наприклад, 7-й та 12-й батальйони з'єднання О. Сабурова.21 
Відчутно дошкуляла повстанцям агентура партизанської розвідки, завербована у самому націоналістичному середовищі. Колишній начальник штабу 1-ї партизанської дивізії ім. С. Ковпака В. Войцехович наводить приклад, коли за допомогою перевербованих партизанським командиром П. Брайком вояків УПА у с. Пустинка Любомльського району Волинської області було виявлено склад зброї з 5 батальйонними мінометами, 15 станковими кулеметами, боєприпасами (1,5 тис. снарядів і мін).22 Не випадково у присязі бійця УПА, затвердженої наказом ГВШ № 7 від 19 липня 1944 р., серед головних вимог були "революційна пильність", суворе збереження воєнної й державної таємниці.23 
Зберігся ряд документів, де йшлося про основні функціональні обов'язки ВПЖ. Наведемо їх, спираючись на підготований "вишкільним референтом" невстановленого з'єднання УПА "Чуткою" проект "Інструкції по організації Військово-Польової Жандармерії УПА". Головним завданням спецоргану визначався контроль за "дотриманням революційних законів та порядків в УПА". ВПЖ повинна була "творитися з найкращих сил УПА", її працівники мали відзначатися взірцевою дисципліною, принциповістю, високими моральними якостями, справедливістю, конспіративністю.24 
До компетенції жандармерії відносилася боротьба із шпигунством, зрадою, дезертирством, невиконанням наказів командирів, зловживанням службовим становищем, крадіжками державного й військового майна, аморальними вчинками, догляд за безпекою ліній нелегального зв'язку. Як бачимо, крім власне військово-поліційних функцій на ВПЖ передбачалося покласти й суто контррозвідувальні завдання (хоч "чисто" контр-розвідувальним органом в УПА була Служба безпеки). Про це свідчить і пропозиція щодо надання ВПЖ права на творення "в УПА та в терені своєї діяльності сітки агентурної розвідки".25 
Передбачалося при штабі кожної Групи УПА запроваджувати "відділ" ВПЖ у складі коменданта, його заступника, слідчих, технічних працівників та власне жандармів, при загоні УПА (що приблизно відповідало бригадному або полковому рівню) - "станицю" (комендант, писар, жандарми). Підрозділи ВПЖ мали подвійне підпорядкування - військовому командиру і "фахове" - за власною вертикаллю. До 1944 р. ВПЖ підпорядковувалась керівникам СБ в УПА, а потім була виведена в самостійний орган (при цьому діяльність обох структур тісно координувалася при оперативно-організаційній зверхності СБ). З метою підвищення статусу, з лютого 1944 р. начальник жандармерії куреня (на той час - основної тактичної ланки УПА) був виведений з підпорядкування курінного командира й підлягав лише коменданту ВПЖ Військової округи (складової групи) УПА.26 
На керівника підрозділу ВПЖ покладалися організація роботи підлеглих, планування службової діяльності, контроль за діями підлеглих й застосування до них дисциплінарної практики, їх професійне навчання, підготовка звітних документів. У документі визначався порядок проведення обшуків та арештів, слідства, службового документування.27 
У липні 1944 р. відділ боротьби з бандитизмом НКВС УРСР за матеріалами УПА та свідченнями захоплених її учасників підготує "Довідку про польову жандармерію "УПА".28 В ній дано характеристику організаційній побудові ВПЖ. Як зазначалося, ВПЖ при Головному штабі УПА нараховує до 50-60 осіб й складається з начальника, його заступників з контррозвідки та боротьби з дезертирством, слідчої групи (5-6 співробітників), ад'ютанта і друкарки, груп по 3-4 жандарми для охорони керівного складу штабу. 
Жандармерія штабу Військової округи нараховувала 30 -35 осіб на чолі з начальником, його помічниками (з такими ж функціями, як і при штабі УПА), слідчих (3-4), друкарки і груп охорони посадових осіб штабу Округи. При штабах куренів ВПЖ (7-10 осіб) мала типове управління, а решта жандармів по 2-3 особи ( "рой" або відділення) розподілялася по сотнях.  
На практиці структура і штатнтй розклад ВПЖ, як правило, визначалася розпорядженнями високих командирів УПА. Так, наказом №3 від 3 листопада 1944 р. командуючого Групою УПА - "Північ" при штабах бригад цього з'єднання запроваджувалися "чоти" (взводи) ВПЖ.29 За свідченням В. Андрухіва ("Тура"), учасника особистої охорони організаційно-мобілізаційного референту штаба Групи УПА - "Захід" (псевдонім "Замок"), командуючим цією Групою В.Сидором ("Шелестом") було визначено наступню структуру жандармерії - відділ при штабі Групи (керував жандармерією особисто В. Сидор), підрозділи ВПЖ Військових округ, загонів і куренів. Робота ВПЖ координувалася з референтурами СБ відповідних територіальних проводів ОУН - крайового, обласного тощо.30 
Існували і підрозділи ВПЖ за об'єктовою ознакою. Відомо, наприклад, що при школі командирів УПА "Олені" біля с. Липа Станіславської обл. (командир - поручник "Поль"), знищеної внаслідок операції 14-го загону прикордонних військ НКВС 15 жовтня 1944 р., був підрозділ з 50 жандармів, на яких покладалися охорона й постачання навчального закладу.31 
Про поточну оперативно-слідчу та бойову діяльність жандармерії дають уявлення, зокрема, звіти коменданта ВПЖ Військової округи "Богун" (УПА - "Північ") "Вороного" за грудень 1943 -січень 1944 рр. Серед конкретних акцій - арешти осіб за підозрою у співпраці з радянською владою та конкурентами-мельниківцями, роззброєння поліцейських-"шуцманів", сутички з підрозділами мельниківців та поляків, затримання вояків та слідство у справах самовільного залишення частин, затримки з відпусток або лікування, грабунків цивільного населення, пияцтво та "деморалізацію", перевитрати коштів тощо. До винних застосовувалась смертна кара (подекуди її замінювала за особисті заслуги або молодість на інші види покарань), відправлення до "карних відділів" на 1-5 місяці, позбавлення права носити зброю, наряди на службу тощо.32 
Цікаві свідчення про діяльність ВПЖ дав один з її командирів, поручик УПА, командир загону "Маківка" Дмитро Вітовський ("Зміюка"), захоплений засідкою 215-го полку внутрішніх військ 19 березня 1946 р. поблизу м. Сколе Дрогобицької обл. (поручник був сином ініціатора "Листопадневого зриву" 1918 р. у Львові, військового міністра ЗУНР полковника Д. Вітовського). У листопаді 1944 - травні 1945 рр. Вітовський-молодший був командантом обласної ВПЖ Станіславщини. До його обов'язків входило керівництво окружними, надрайонними і районними ланками ВПЖ. Основним видом справ було розслідування фактів дезертирства й ухиляння від служби в УПА. Нижчі коменданти ВПЖ направляли підслідних на обласний рівень, де й остаточно ухвалювався висновок про винність та здійснювалося покарання. Вироки здійснювалися особистою охороною "Зміюки" у складі 24 жандармів. Всього за зазначений період в області було розстріляно за небажання перебувати в УПА до 240 осіб.33 
Навесні та влітку 1945 р. Проводом ОУН(Б) здійснюється докорінна перебудова тактики повстансько-підпільних сил, в основі якої був перехід до дій дрібними групами з мінімізацією відкритих збройних виступів та зіткнень з радянською військовою машиною. У серпні 1945 р. на нараді за участю Р. Шухевича, В. Кука, шефа СБ М. Арсенича, інших провідників ОУН та УПА ухвалюється рішення про переведення підрозділів УПА у безпосереднє підпорядкування територіальним проводам ОУН.34 Поступово вояки Армії, що зазнали кількадесятитисячних втрат у 1944-1945 рр., розчиняються у мережі озброєного підпілля ОУН. В рамках реорганізації вирішується і доля ВПЖ, яка фактично "залишилася без армії". 
Нами, на жаль, не виявлено точної дати та директивного документа про розпуск ВПЖ. За свідченнями Д. Вітовського (людини, безсумнівно, інформованої), її скасували у березні 1945 р., хоч фактично підрозділи жандармерії проіснували до травня того ж року, а потім її функції почали виконувати референтури СБ за територіальністю. 14 липня 1945 р. у вказівці наркома внутрішніх справ УРСР В. Рясного начальникам УНКВС в Західній Україні вже констатувалося скасування жандармерії з передачею її співробітників безпосередньо до підрозділів УПА.35 
Зрозуміло, що діяльність жандармерії за екстремальних умов суворого протиборства між владою і антирадянським рухом опору в Західній Україні була далекою від гуманізму. Жорстокий характер заходів СБ та ВПЖ, в тому числі - у ставленні до соратників, підкреслювали непоодинокі учасники тих подій з табору самих повстанців.36 
Поряд з цим, творення підрозділу спеціального характеру з визначеними функціями та організаційно-штатною структурою, зайвий раз підкреслило те, що Українська повстанська армія мислилася її фундаторами як основа майбутніх регулярних Збройних сил Української суверенної держави. 

  
Джерела 

1 Кентій А. В. Українська повстанська армія в 1942-1943 рр. - К., 1999. - С. 13. 
2 Державний архів Служби безпеки України (ДА СБУ). - Ф.13. - Спр. 372. - Т. 5. - Арк. 37-41.  
4 Літопис УПА. Нова серія.- К.- Торонто, 1999. - Т. 2. - С. ХУІ. 
5 ДА СБУ. - Ф. 11. - Спр. 8467. - Т. 1. - Арк. 22. 
6 Літопис УПА. Нова серія... - Т. 2. - С. ХХШ. 
7 ДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. -Т. 61. - Арк. 1-2 
8 Там же. - Т. 60. - Арк. 217-218 
9 Там же. - Т. 49. - Арк. 374. 
10 Див.: Cкорупський М. Туди, де бій за волю. (Спогади курінного УПА Максима Скорупського - Макса). - К., 1992. 
11 Кентій А. В. Вказ. праця. - С. 101. 
12 ДА СБУ. - Ф. 2. - Оп. 87. - Спр. 19. - Т. 1. - Арк. 124. 
13 Там же. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 55. - Арк. 83. - Т. 103. - Арк. 3.  
14 История советских органов государственной безопасности. - М., 1977. - С. 397. 
15 Украинская ССР в Великой Отечественноцй войне Советского Союза. 1941-1945 гг. - К., 1975. - Т. 3.- С. 147. 
16 Шульженко Б. С., Хамазюк И. В. и др. Украинские буржуазные националисты. - М., 1963. - С. 124. 
17 Украинская ССР в Великой Отечественной войне... - Т. 3. - С. 149 
18 Коваль М. В. ОУН -УПА: між "третім рейхом" і сталінським тоталітаризмом. - Український історичний журнал. -1994 - № 2 -3. - С. 99-100. 
19 Кентій А. В. Українська повстанська армія в 1944-1945 рр. - К., 1999. - С. 20. 
20 ДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 490. - Арк. 121. 
21 Білас І. Форми та методи діяльності НКВС-МДБ у боротьбі проти ОУН -УПА. // Українська повстанська армія і національно-визвольна боротьба в Україні. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 25 -26 серпня 1992 р. - К., 1992. - С. 146 -148. 
22 Войцехович В. О. Партизани ідуть на захід. - К., 1982. - С. 126. 
23 Ткаченко Н. С. Повстанческая армия (Тактика борьбы). - Минск, 2000. - С. 376. 
24 ДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 6. - Арк. 4. 
25 Там же. 
26 Там же. - Спр. 372. - Т. 5. - Арк. 51. 
27 Там же. - Спр. 376. - Т. 6. - Арк. 6 -7. 
28 Там же. - Спр. 372. -Т. 5. - Арк. 50 -52 
29 Там же. - Ф. 2. - Оп. 54. - Спр. 2. - Т.2. - Арк. 52 
30 Там же. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 3. - Арк. 199-201. 
31 Там же. - Т. 5. - Арк.. 1-2. 
32 Літопис УПА. Нова серія... - Т. 2. - С. 385 -393. 
33 УСБУ в Івано -Франківській обл. - Спр. 14629. - Арк. 12-13; За вироком військового трибуналу Київського гарнізону від 5 лютого 1947 р. Д. Вітовський був засуджений до вищої міри покарання. Докладніше про його долю : Веденеев Д. "Приговор привести в исполнение немедленно" // Киевские ведомости. - 1999. - 7 августа. 
34 ДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 56. - Арк. 25 
35 Там же. - Т. 59. - Арк. 32. 
36 Див. напр.: Стецюк Г. Непоставлений пам'ятник (Спогади). - Вінніпег, 1988.