Володимир ТРОЯНОВСЬКИЙ, 
Начальник відділення заочного навчання Черкаського інституту пожежної безпеки, підполковник  

Незважаючи на загальне потепління міжнародних відносин, в останнє десятиліття спостерігається тенденція до зростання кількості, розмаху й інтенсивності локальних воєн і збройних конфліктів. Як показує історичний досвід, практично у всіх таких "малих війнах" помітну роль у вирішенні задач вогневої поразки противника грали ракетні й артилерійські формування.  
В сучасних умовах вогневе ураження набуває особливого значення в розгромі противника і досягненні визначеної мети ведення бойових дій, операцій. Враховуючи прагнення більшості країн світу до заборони зброї масового ураження, обсяг завдань, що покладається на звичайні засоби вогневого ураження військ в боях, битвах, операціях, значно зростає. Реальний вогневий вплив на супротивника, максимальне зниження його потенційних можливостей, підрив воєнно-економічного потенціалу, завдання значних втрат угрупованням військ, резервам і тилам ще до початку найбільш активної наземної фази дій сил, сьогодні не тільки залишається важливим, а й набуває все більшої актуальності. Не випадково, що у порівнянні з війнами 50-80-х років, насиченість артилерією угруповань військ, які беруть участь у воєнних конфліктах кінця ХХ - початку ХХІ століть, виросла в чотири рази [1, с. 57]. 
Сьогодні ракетні війська і артилерія - це основа вогневої міці загальновійськових угруповань. Саме тому важливе подальше удосконалювання форм і способів їх бойового застосування з впровадженням цього досвіду при розбудові Збройних Сил України. 
При всій різноманітності локальних війн і збройних конфліктів, у них є чимало загального в питаннях організації вогневої поразки противника. Так, під час війн в Кореї (1950-1953 рр.) та В'єтнамі (1964-1975 рр.), як правило, застосовувалися ті форми і способи бойових дій, що були вироблені в період Другої світової війни. У наступальних і оборонних операціях завдавалися масовані авіаційні й артилерійські удари. Особливо широко, у порівнянні з іншими родами військ, артилерія застосовувалася у В'єтнамі. За межами досяжності її вогню американські війська бойових дій практично не вели [2, с. 39]. У той же час обидві ці війни засвідчили: необхідність пошуку нових способів збройної боротьби, що відповідають умовам обстановки, а також подальшого удосконалення озброєння і військової техніки; неможливість вирішення поставлених задач тільки військово-повітряними і військово-морськими силами. 
Отриманий досвід не залишився без уваги в арміях розвинутих держав, про що свідчать підготовка і проведення Англією в 1982 році десантної операції під час англо-аргентинського конфлікту. Незважаючи на специфіку театру воєнних дій, обмежені цілі і масштаби цієї війни, було утворене спеціальне угруповання усіх видів збройних сил. Особовий склад пройшов спеціальну підготовку для ведення бойових дій уночі. Експедиційні сили були оснащені приладами нічного бачення і новітньою технікою. Висадженню перебувала інтенсивна вогнева підготовка [3, с. 62]. У ході десантної операції всі наступальні дії англійських підрозділів починалися вночі після масованих артилерійських і бомбових ударів. Усе це дозволило експедиційним силам успішно виконати поставлену перед ними задачу. 
Особливостями бойового застосування ракетних військ і артилерії в Афганістані були гірська місцевість і погодні умови. Загальним завданням було знищення, придушення, мінування об'єктів (цілей), виснаження особового складу, порушення управління військами та зброєю. Бойове застосування ракетних військ і артилерії, як правило, відповідало вимогам радянських бойових статутів і особливостям, що були зумовлені пустельною і гірською місцевістю. Разом з тим, особливості ведення бойових дій моджахедами вимагали вибору найбільш ефективних способів боротьби з ними [4, С. 78-79].  
Отже, виходячи з цього, до основних способів ведення бойових дій артилерії в даних умовах, на думку автора, можна віднести: участь її у рейдових діях частин і підрозділів; у прочісуванні окремих районів; в одночасному нанесенні ударів по декількох угрупованнях противника, що розташовуються на різній глибині; в одночасному нанесенні ударів на всю глибину розташування об'єктів противника на великій площині; під час дій підрозділів в зонах загального району бойових дій; при оточенні угрупування противника на великій площині з одночасовим її розчленуванням і знищенням; у блокуванні міст, окремих районів та їх прочісуванні; під час знищення невеликих угрупувань із застосуванням тактичних повітряних десантів; обладнання засідок; у бойових діях по оволодінню перевалами та міжгір'ями; по захопленню штабів, складів або їх знищенню; у бойових діях у складі сторожових застав.  
Нетрадиційний характер бойових дій загальновійськових з'єднань, частин і підрозділів вимагали від артилерійських начальників і командирів відповідних способів організації бойового застосування ракетних військ і артилерії, узгоджених по об'єктах, місцю, часу і способах виконання завдань вогневого ураження. В організації бойового застосування артилерії були характерні помилки загальновійськових командирів, що приводили до значних втрат і невиконання бойових завдань. Застосування ракетних військ було обмеженим і носило епізодичний характер. Тому з часом ракетні війська були виведені з обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані. Ракетна бригада короткочасно вводилася на територію Афганістану для виконання окремих завдань. Вогневе ураження противника покладалися здебільшого на артилерію (до 70%), а також на армійську авіацію (вертольоти). В найближчій тактичній глибині часткова участь артилерії досягала 80% загального обсягу вогневих завдань. Штурмова авіація, як правило, застосовувалась для нанесення бомбово-штурмових ударів по формуваннях моджахедів в важкодоступній місцевості гірських районів [4, С. 83]. 
Застосування ракетних військ і артилерії в Чечні, певним чином, продовжувало і розвивало досвід радянських військ в Афганістані. На хід і результат кожної операції, що проводились федеральними військами Росії в Чечні, певним чином впливала якісна характеристика ракетних військ і артилерії. В складі федеральних військ кількість озброєння постійно змінювалась відповідно до завдань, що ставилися, і на окремих етапах збройних конфліктів складало: адн (реадн) - до 40; пускових установок оперативно-тактичних ракет - 12-18 од.; тактичних ракет - 18-24 од.; артилерійських систем - понад 500 од. Важливу роль відігравала реактивна артилерія. Особливістю її застосування стало ведення вогню не тільки залпами (залпами по цілях у тактичній глибині оборони противника), а й одиночними пострілами (по цілях невеликої площини). Використовувались також снаряди з об'ємно-детонуючими бойовими частинами, радіус зони суцільного ураження газоподібної вибухової речовини яких досягав кілька сот метрів [5, С. 32]. 

Бойові дії на Північному Кавказі за змістом, формами і способами застосування ракетних військ і артилерії були багато в чому подібні війні в Афганістані: вони відповідали вогневому характеру бойових дій; розширеному полю бою з розмитими межами між фронтом і тилом; така ж сама тактика наскоків іррегулярних формувань, ті ж самі прийоми боротьби - кинжальні вогневі удари з близької відстані, раптові напади на військові колони, сторожові застави і гарнізони, засідки на дорогах, масове мінування, широке застосування снайперів [6, с. 47]. 
Російське федеральне командування намагалося часто вирішити всі завдання, що стояли перед військами, засобами дальнього вогневого ураження: ракетно-бомбовими ударами штурмової авіації, вогнем реактивної та дульної артилерії. Основний спосіб застосування ракетних військ і артилерії являв собою нанесення групових ракетних ударів високоточними комплексами по центрах управління, сховищах паливно-мастильних матеріалів, електропідстанціях, радіо- і телецентрах, а також ведення зосередженого (масованого) вогню артилерії з метою знищення угруповань бойовиків, баз підготовки і вузлів стільникової телефонної мережі та інше. Вогневе ураження противника ракетними частинами в ході виконання завдань по ізоляції району бойових дій на всю операційну глибину, здійснювалось груповими ракетними ударами в поєднанні з авіаційними ударами. В основному уражалися стаціонарні і малорухомі об'єкти інфраструктури і комунікацій, а також виявлені загони бойовиків в районах зосередження і в колонах під час руху.  
Порівняльний аналіз можливостей підрозділів ракетних військ і артилерії з можливостями авіації показав, що час реакції підрозділів артилерії менший ніж в армійській авіації у 2,5-4 рази. Час реакції підрозділів вертольотів Мі-24 складав 13-24 хвилини, а час реакції дивізіону 152 мм СГ 2С19 - 5-6 хвилин. Крім того, армійська авіація не мала такого важливого для засобів вогневого ураження фактору, як раптовість застосування: шум авіаційних двигунів чути за декілька десятків кілометрів, що дає можливість живій силі сховатися і приготуватися до відбиття повітряного нападу. Слід зазначити, що в Чечні, наприклад, з грудня 1994 по березень 1995 року, коли авіація практично не брала участі у вогневій поразці противника через сильні тумани й опади, артилерія виконувала до 90% вогневих задач. 
Найбільш показовими та масштабними за останні десятиліття були дії ракетних військ і артилерії у повітряно-наступальній операції "Буря в пустелі" та повітряно-наземній операції "Меч пустелі" у 1991 році.  
Багатонаціональні сили мали у своєму складі більше 3700 гармат польової артилерії і мінометів, Ірак суттєво перевершував сили коаліції -за загальною кількістю гармат - близько 8000, але сучасних систем - не набагато більше 4000 [7, с. 48]. Зараз уже загальновизнано, що вирішальну роль у досягненні успіху багатонаціональних сил у війні відіграла їх військово-технічна перевага над іракською армією як по кількості, так і по якості озброєння, а також в умінні їх застосовувати. Артилерійські підрозділи багатонаціональних сил мали автоматизовані системи управління вогнем та цифрові засоби передачі даних. Для топогеодезичного забезпечення використовувалася наземна апаратура космічної навігаційної системи "НАВСТАР". 
З метою отримання достовірних, точних і своєчасних розвідувальних даних, поряд з артилерійськими засобами радіолокаційної, звукової і оптико-електронної розвідки застосовувалися вертольоти і безпілотні літальні апарати. Під час планування вогневого ураження використовувалися дані, добуті космічною, повітряною розвідками та системи "ДЖИСТАРС". Артилеристи багатонаціональних сил вели ефективну контрбатарейну війну практично в полігонних умовах. До початку наземної фази бойових дій іракці втратили близько половини усієї артилерії та в подальшому не могли ефективно уражати колони танків і БМП. За даними відкритих зарубіжних видань втрати від артилерії не перевершували 1-3%. Таким чином, низька ефективність вогневого ураження з боку Іраку була пов'язана із відсутністю автоматизованих систем управління вогнем та ефективних засобів розвідки. Досвід війни у зоні Перської затоки підтвердив, що основою успіху багатонаціональних сил було ретельне планування, ефективна організація і ведення ураження противника з використанням високоточної зброї, високоефективних засобів розвідки та управління.  
Підвищення ролі ракетних військ і артилерії в операції (бою) не традиція, а об'єктивна історична закономірність, що пов'язана з появою ряду нових чинників на сучасному етапі розвитку теорії воєнного мистецтва, основними з яких є: 
- значний ріст вогневих завдань, які мають оперативне (оперативно-стратегічне) значення для військ в операції (бою); 
- збільшення частки обсягу завдань вогневого ураження для ракетних військ і артилерії з 30 - 40% у минулих війнах до 60-70% у війнах сучасності; 
- застосування нових форм і способів бойових дій з урахуванням нових бойових можливостей РВіА; 
а) участь РВіА у масованих (зосереджених) вогневих ударах в інтересах успіху усієї операції; 
б) застосування РВіА високоточних ракет і боєприпасів у складі розвідувально-вогневих (ударних) комплексах; 
в) збільшення масштабу вогневого ураження противника в операції (бою) ; 
г) збільшення рівня мобільності військ (у т.ч. і РВіА) на полі бою, маневреності частин і підрозділів як своїх військ, так і противника; 
д) поступовий подальший розвиток нових зразків озброєння ракетних військ і артилерії і вплив їх на порядок бойових дій загальновійськових з'єднань і частин. 
Важливість ракетних військ і артилерії визначається тим, що тільки цей рід військ спроможний виконувати задачі вогневого ураження противника в будь-яких умовах погоди, місцевості і часу бойових дій, а також забезпечувати тісну взаємодію і безперервну підтримку ракетними ударами і вогнем артилерії загальновійськових з'єднань (частин, підрозділів). Беручи до уваги характер сучасних операцій, способи їх проведення, перспективи розвитку озброєння, тенденції постійного зростання масштабів вогневого ураження, можна стверджувати, що обсяг вогневих задач ракетних військ і артилерії в перспективі збільшиться порівняно з сьогоднішнім в 1,5-2,0 рази, їх роль вже виходитиме за рамки оперативно-тактичних завдань і переростати у фактор оперативно-стратегічного значення.  

Таким чином роль ракетних військ і артилерії в локальних війнах і збройних конфліктах сучасності зростає і набуває подальшого розвитку. Врахування недоліків і використання всього позитивного повинне стати підставою для подальших теоретичних досліджень щодо остаточного становлення ракетних військ і артилерії Збройних Сил України. Реорганізуючи сьогодні Збройні Сили, а виходить, і ракетні війська й артилерію, ми повинні чітко усвідомлювати, що у випадку виникнення різних конфліктів за участю розвинутих у військовому відношенні країн основною формою бойових дій стане розвідувально-вогнева операція. Способи бойового застосування ракетних військ і артилерії повинні ретельним чином вивчатися, узагальнюватися і впроваджуватися в практику військ. І це відноситься, в першу чергу, до форм вогневого ураження противника, створення угруповань артилерії і ракетних військ, порядку виконання ними тактичних і вогневих завдань, здійсненню маневру в ході бою. 
 

Джерела 
1. Информационный сборник МО СССР. "Обзор". - М., 1991. - № 11. - 194 с. 
2. "Воєнне мистецтво в локальних війнах після другої світової війни", навчальний посібник НАОУ, - К., 2000. - 168 с. 
3. Чесних Е. П. "РВіА в локальних війнах і збройних конфліктах" // Навчальний посібник. -К.: НАОУ, 2002. - 97 с.  
4. "Из опыта боевых действий войск в Афганистане". Информационный сборник. - М., 1985. - Ч. 1. - 187 с. 
5. Каратуев М. И. "Ракетные войска и артиллерия в локальных войнах и вооруженных конфликтах" // Военный вестник. - №1. - 1998. 
6. Кобылин Ю. "Особенности стрельбы и управления огнем артиллерии во внутренних вооруженных конфликтах". Михайловская артиллерийская академия, 1996. - 154 с. 
7. Фесенко Ю.В. "Артиллерия в зоне Персидского Залива" // Военный вестник. - №8. - 1993.