Журнал "Воєнна історія" #5 (41) за 2008 рік

З ПЕРШИХ ВУСТ

УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ. IСТОРІЯ НЕСКОРЕНИХ

Володимир В’ЯТРОВИЧ
народився у Львові, закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка. Навчався в аспірантурі, а згодом працював в Інституті українознавства імені Івана Крип’якевича. Захистив кандидатсь-ку дисертацію на тему «Закордонні рейди Української Повстанської Армії в контексті реалізації антитоталітарної національно-демократичної революції народів Центрально-Східної Європи», автор багатьох розвідок з історії українського визвольного руху 1920–1950-тих років, зокрема монографій «Рейди Української Повстанської Армії теренами Чехословаччини», «Ставлення Організації Українських Націоналістів до євреїв. Формування позиції на тлі катастрофи», співавтор та відповідальний редактор першого науково-популярного видання «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених», відповідальний редактор наукового збірника «Український визвольний рух». З початку 2008 року – радник Голови Служби Безпеки України з науково-дослідницької роботи. З жовтня 2008 року – директор Галузевого державного архіву Служби Безпеки України. Сьогодні Володимир В’ятрович гість нашої рубрики «З перших вуст».

Пане Володимире, черговий випуск «Воєнної історії» присвячений тематиці Української Повстанської Армії. Яке, на Вашу думку, місце цієї формації в українській та світовій історії?

З точки зору української історії боротьба Української Повстанської Армії стала черговим етапом розвитку українського визвольного руху. Тобто вона була логічним продовження національного відродження кінця ХІХ – початку ХХ століття, національної революції 1917–1921 років, збройної боротьби повстанців Центральної та Південної України, що тривала до середини 1920-х років. Навіть сама назва Українська Повстанська Армія походить з тих часів – так називалися збройні загони під командою генерал-хорунжого Юрія Тютюнника, які в 1921 році рушили рейдом у відчайдушний Зимовий похід глибоко в радянський тил, намагаючись підняти повстання і таким чином відновити українську державність. Однак рейд виявився невдалим, – багато з його учасників загинули, інші потрапили в полон і були розстріляні, та залишилися в пам’яті народній. У 1941 році цю назву використав для означення своїх повстанських загонів Тарас Боровець – Бульба, згодом її перейняли члени Організації Українських Націоналістів (революційної), що зуміли об’єднати десятки тисяч вояків і створили справжню армію. Українська Повстанська Армія від самого початку вважала себе зародком збройних сил Української Самостійної Соборної Держави і тому структурувалася за зразком регулярних армій. Саме тому вона була здатною понад десять років протистояти німецькій, а відтак і московській окупації.
З іншої сторони, боротьба УПА стала своєрідною основою для подальших етапів розвитку українського визвольного руху, який в другій половині ХХ століття вилився у ненасильницький рух опору. Якщо ж говорити про боротьбу українських повстанців з точки зору світової історії, то їх діяльність цілком вписується у рамки антитоталітарних рухів опору, що виникли на теренах Центрально-Східної Європи, які після Другої світової війни відійшли до радянської зони впливу. У ще ширшому контексті боротьба УПА – один із виявів визвольної боротьби поневолених народів. Саме ця боротьба протягом всієї другої половини ХХ століття до невпізнання змінила світ, стерши з мапи колись потужні імперії.

На жаль, частина населення України не знає або надто мало знає про боротьбу Української Повстанської Армії.
На жаль, це так. Досі у суспільному сприйнятті значне місце посідають не історичні факти, а сконструйовані радянською владою стереотипи. Ці міфи не просто доживають свої останні дні – їх активно використовують певні політичні сили як в Україні, так і ззовні. Саме вони, використовуючи певні засоби масової інформації, ретранслюють радянські міфи про «бандерівців-колаборантів» чи «братовбивців». Будь-які спроби української влади визначити власну офіційну позицію щодо УПА, її місця і значення в українській історії неминуче збурюють хвилі протестів у наших східних та західних сусідів, які воліють самі давати безапеляційні оцінки нашого минулого. Для того, аби розвіяти ці міфи, потрібна ретельна інформаційна робота, систематичне донесення правди.

Саме на це, очевидно, спрямований один з Ваших проектів – фотовиставка «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених», яка вже кілька місяців мандрує Україною. Як приймають Вашу виставку на півдні та сході нашої країни?

Головною метою нашої виставки є донесення інформації про УПА до кожного, хто бажає зрозуміти історію. Ми не намагаємося когось агітувати, а лише створюємо можливість для самостійних висновків, опертих не на агітацію тієї чи іншої політичної сили, а на історичні факти, документи та фото з донедавна недоступних громадськості архівів.
Що ж до неоднозначного сприйняття УПА в різних регіонах, то тут прослідковується чітка закономірність. На тих теренах, де діяли українські повстанці, де населення безпосередньо зустрічалося з ними, їх вже давно шанують як героїв. Не чекаючи підтримки з боку держави, тут силами громади поставили практично в кожному населеному пункті пам’ятні знаки загиблим в лавах УПА, тут досі пам’ятають імена героїв-односельців, їх боротьбу оспівано у сотнях народних пісень, які співають не тільки старше покоління, але й молодь. Натоміть на територіях, де УПА ніколи не діяла, де про неї дізнавалися виключно завдяки радянській пропаганді, до її вояків ставляться насторожено. Це, на мою думку, є найкращим доказом того, що ворожість у сприйнятті УПА є результатом багаторічних зусиль радянської влади.
Тому очевидною є гостра необхідність доступно розповідати всім про Українську Повстанську Армію, джерела її створення, історію розвитку, осіб, які її творили, а особливо про період збройної боротьби проти німецького і радянського режимів, який викликає найбільше суперечок і в Україні, і поза її межами. Розповісти найзрозумілішою мовою – мовою світлин. На світлинах кожен може сьогодні побачити борців за волю України у дні їхньої буремної молодості. Крізь десятиліття зі старих знімків лине молодеча енергія, сила духу та віра в перемогу. Саме світлини, здатні поєднати в собі документальність та наочність, є потужним засобом для утвердження в суспільній свідомості справжнього образу українського повстанця. Глянувши у вічі тим юнакам і дівчатам, які понад півстоліття тому проливали кров за наше майбутнє, кожен зможе зробити власні висновки про те, ким вони були і на яку пам’ять про себе заслуговують, зможе зрозуміти правду про Українську Повстанську Армію, про історію нескорених.
Виставку «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених» з великим зацікавленням приймають по всій Україні. Ми свідомо почали мандри нашої виставки зі сходу України, який найбільше потребує правдивої інформацію про цей відтинок нашої історії. Відкривався наш тур в Донецьку, на сьогодні вже проїхали Одесу, Харків, Черкаси, Хмельницький, Чернівці, Житомир, Дніпропетровськ. Очевидно, не обходиться без певного політичного ажіотажу – в багатьох місцях виставку супроводжують нечисленні пікети представників лівих та проросійських сил. Стандартною є ситуація, коли на експозиції присутні сотні молодих людей, а на вулиці під червоними прапорами – до десятка людей похилого віку. Це свідчить, що майбутнє за визнанням УПА і, переконаний, наша виставка пришвидшить цей процес. Вона дає можливість відвідувачам побачити цілісну картину повстанського руху, зрозуміти його місце і роль в українській та світовій історії.

Ви як дослідник історії УПА досить багато працювали із архівами СБУ, видали на основі цих матеріалів багато наукових робіт. Віднедавна Ви – директор Галузевого державного архіву СБУ. Що може знайти дослідник повстанського руху в цьому архіві?

Безліч цікавих документів. На мою думку, колекція Галузевого державного архіву СБУ є найбільшим масивом документів з історії українського визвольного руху. Насамперед слід згадати про велику кількість оригінальних документів ОУН та УПА, що потрапили як трофеї до рук чекістів. Сьогодні більшість із них зосереджено у 376 справах, які нараховують 86 томів, кожен близько 500 аркушів. Документи погруповані за проблемно-хронологічним принципом, що допомагає дослідникам легко зорієнтуватися. Крім того, основу архіву становлять кримінальні та оперативно- розшукові справи на учасників визвольного руху – їх тисячі. І незважаючи на очевидну специфіку таких джерел, адже творилися вони з метою фізичного та морального знищення людей, ці документи дуже цікаві. Ще одним великим масивом інформації є документи самих каральних органів, що проводили боротьбу з визвольним рухом. Тисячі інструкцій та звітів висвітлюють те, як утверджувалася радянська влада в Україні. В нашому архіві є велика кількість німецьких, польських, чехословацьких документів про ОУН та УПА.

Хто може працювати із цими документами, чи багато серед них з обмеженим доступом?

З більшістю документів можуть працювати всі. Для цього достатньо написати прохання на ім’я керівника архіву. Для полегшення та спрощення доступу до матеріалів нещодавно розпочав роботу Відкритий електронний архів (Інформаційно-довідковий зал), де кожен зможе працювати із електронними копіями розсекречених матеріалів у спеціально обладнаному комп’ютерному залі. І не просто працювати, але й скопіювати їх на власні електронні носії. До частини документів доступ досі обмежений, тому ми проводимо активну роботу із розсекречення таких докуметів. Недосконала законодавча база накладає суттєві обмеження, часто оберігаючи секрети СРСР – неіснуючої держави. Тому вкрай необхідно вносити зміни до законів про інформацію, державну таємницю, національний архівний фонд.

Чи є серед матеріалів Вашого архіву документи, які висвітлюють діяльність провокативних груп НКВД-МГБ?

Важливою ланкою тотальної операції на знищення українського підпілля була діяльність сумнозвісних спецгруп НКВД, скерована на дискредитацію та дезорганізацію УПА, які, видаючи себе за українських повстанців, вчиняли насильство і свавілля щодо населення Західної України. Так, в нас є цілий комплекс таких документів, частину з них було оприлюднено на прес-конференції наприкінці минулого року. Триває пошук також і в архівах обласних управлінь СБУ. Створено спеціальну робочу групу на чолі із кандидатом історичних наук Олександром Іщуком, яка вивчає це питання. Результатом роботи цієї групи незабаром стане публікація збірника документів.

Які ще дослідницькі проекти з історії УПА реалізовує сьогодні Ваша установа?

Готуються до друку цілий ряд документальних збірників. Зокрема один із них розповідає про протистояння УПА та німецьких окупантів. Тут будуть зібрані українські, німецькі та радянські документи, які висвітлюють боротьбу УПА проти нацистів. Переконаний, що ця публікація покладе край політичним спекуляціям і твердженням, що повстанці начебто не боролися проти німців. Не менш цікавим буде і збірник документів, присвячений польсько-українському конфлікту в Другій світовій війні та в перші повоєнні роки. Його основу складуть не лише документи Галузевого державного архіву СБУ, але й матеріали із так званого «архіву Лебедя», які нещодавно повернулися в Україну із США і знаходяться в Архіві Центру досліджень визвольного руху. У розробці – тема про діяльність націоналістичного підпілля на півдні та сході України. І звісно, ми продовжуватимемо громадські історичні слухання, присвячені цікавим сторінкам історії ОУН та УПА.

Чи можете розповісти коротко про Ваші особисті наукові плани?

З приходом на посаду директора архіву часу для реалізації власних наукових планів стає критично мало. Основні свої зусилля зараз зосереджую на реалізації головної місії нашого архіву – збереження і створення максимально зручного доступу до наших матеріалів. Поряд із тим, я є відповідальним редактором збірника про польсько-український конфлікт, працюю над дослідженням біографії останнього Головного командира УПА Василя Кука.

Дякую за розмову і бажаємо творчих успіхів.
Розмовляв і записав
Сергій Литвин

До змісту журналу "Воєнна історія" #5 за 2008 рік