Всеукраїнська громадська організація 
"Український інститут воєнної історії"
 
Науково-популярний журнал
Головна сторінка
Редакція
Контакт
Гостьова книга
 
Стежки

газета Флот України

Журнал Морська Держава

видання Історичного клубу Холодний Яр

газета Кримська Світлиця

Бібліотека порталу "Українське життя в Севастополі"

Наш банер

Адміністратор сайту
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ

 

Зміст журналу "Воєнна історія" #4-6 (34-36) за 2007 рік

ДОСЛІДЖЕНННЯ, ПОВІДОМЛЕННЯ

Розвиток воєнного мистецтва Військово-Морських Сил України
з 1992 по 2007 рр
.

Сергій ТАРАНЕНКО,
контр-адмірал, начальник Севастопольського військово-морського інституту ім. Нахімова

Історія Військово-Морських Сил Збройних сил України не можлива без історії воєнноморського мистецтва. За часів колишнього СРСР разом із потужним Військово-Морським Флотом розвивалася і воєнна наука, яка дозволяла флоту реалізовувати свій потенціал. Поява нового озброєння викликала зміни тактичних прийомів його застосування, значні кількісні зміни яких вносили корегування в оперативне мистецтво флоту та воєнне мистецтво Збройних Сил СРСР. Так було за часів існування флоту та збройних сил. Зокрема, поява мінної зброї у кінці ХІХ століття примусила морські держави розвивати міннотральні сили, а розвиток засобів повітряного нападу дав поштовх до удосконалення засобів протиповітряної оборони в середині та другій половині минулого століття. Процес розвитку оперативного мистецтва ВМС проходить безперервно, постійно і спирається на досвіді збройних конфліктів і локальних війн останніх десятиліть. Аналіз воєннополітичної обстановки у світі вказує на те, що одночасно зі зниженням імовірності виникнення світової війни можливість розв'язання збройних конфліктів і локальних війн, у яких можуть використатися військові флоти, помітно зростає. При цьому джерелами міжнародних ускладнень можуть бути: боротьба за оволодіння або контроль над природними родовищами або ринками збуту промислової продукції, недостатня розвиненість міжнародної нормативної бази (зокрема, відсутність угоди про розмежування континентального шельфу), неврегульованість взаємних претензій, пов'язаних з островами й іншими природними утвореннями суші, претензії розвинених (морських) держав на додаткові привілеї у Світовому океані, причини релігійного характеру й інших. Збройні конфлікти, локальні війни найчастіше виникають за участю без'ядерних держав. У мирний час основу морської могутності як і раніше будуть становити морські сили загального призначення, бойова готовність і боєздатність яких зможуть гарантувати відбиття або припинення агресії з морських напрямків в умовах локальної війни або збройного конфлікту. Крім того, країна, що має можливість вражати наземні об'єкти в глибині території інших держав в умовах війни із застосуванням тільки звичайної зброї, завжди буде мати сильні позиції й авторитет у світі.
У новому світоустрої ВМС можуть й повинні сприяти формуванню зовнішніх умов, сприятливих для розвитку країни. Істотне розширення економічної діяльності світового співтовариства на океанські й морські акваторії, пов'язаний із цим розділ не тільки прилягаючої морської зони, але й дна океану, може привести до виникнення протиріч, урегулювання яких багато в чому визначається реальною морською могутністю держави. Саме тому сили флотів стали все ширше залучатися до вирішення нетрадиційних для них завдань по охороні територіальних вод і виняткових (морських) економічних зон, для контролю за рибальством, видобутком морського звіра й розробкою корисних копалин, припинення контрабанди. Сучасний і сильний військовий флот необхідний і для захисту на океанських і морських комунікаціях свого транспортного флоту, без якого неможливо нормальний розвиток економічних відносин.
Реальна морська сила завжди була головним аргументом у дипломатичних суперечках, пов'язаних з використанням морських просторів. Військові флоти володіють найбільшими, у порівнянні з іншими видами Збройних Сил, можливостями для демонстрації сили в кризових районах. Як показує досвід, своєчасне нарощування силової присутності кораблів у зоні назрівання конфлікту сприяє успіху дипломатичних зусиль, а у випадку конфлікту, що почався, його згортанню. З іншого боку, здійснення дипломатичних місій шляхом заходів у порти або знаходження у водах дружніх держав завжди забезпечувало ефективне рішення завдань політичної підтримки, формування дружньої суспільної думки, вираження солідарності. Не останніми із завдань мирного часу є демонстрація технологічної досконалості країни, прапор якої військові кораблі несуть по різних регіонах миру, культурний обмін і т.п. Саме на виконання цих завдань була направлена діяльність Військово-Морських Сил України у 90і роки минулого століття.
Як відомо, Військово-Морські Сили України були утворені не на пустому місці, а в результаті розподілу Чорноморського флоту СРСР за відповідною угодою. Можна багато говорити про диспропорції у розподілі, розбалансованість отриманої частки бойового сладу за родами сил, їх забезпеченістю, але це інша тема. В даному випадку отриманий склад Військово-Морських Сил був основою для розробки концепції, а потім і теорії їх застосування. На превелекий жаль, вимушений констатувати, що наукові дослідження у цьому напрямку здійснювалися для обгрунтування уже прийнятих рішень командування Військово-Морських Сил без виконання прогностичних функцій. До середини 90х років у нас продовжувала домінувати думка про копіювання всього від Чорноморського флоту, ігноруючи те, що штаб Військово-Морських Сил це штаб виду Збройних Сил, а не оперативного об'єднання флоту. В результаті цього, була відсутня стратегічна складова у поглядах та керівних документах, а наукові заклади, пливучі за течією власної наукової думки, продовжували працювати на технічними питаннями удосконалення озброєння і військової техніки. Проте, питання про необхідність для тієї або іншої держави мати військовий флот виходить далеко за рамки щодо доцільності вирішення вузько військових завдань, а функції, які виконуються бойовими кораблями, настільки різноманітні й разнопланові, що можуть бути порівняні тільки з різноманіттям і разноплановістю завдань, розв'язуваних самою державою.
Розуміючи це, Севастопольський Військово-Морський інститут ім. П.С. Нахімова, утворений на базі двох вищих Військово-Морських училищ продовжував готувати офіцерів для бойових частин надводних кораблів (ракетноартилерійська, електромеханічна), але матеріальнотехнічна база та професорськовикладацький склад не дозволяли у повній мірі готувати "нових" для навчального закладу спеціальностей: мінноторпедної, зв'язку, радіотехнічного забезпечення та офіцерів з гуманітарних питань. З 1994 р. у інституті почали підготовку офіцерів оперативнотактичного рівня підготовки на відповідному факультеті. Програма і зміст підготовки передбачав відповідного наукового забезпечення навчального процесу, проте, за відсутності власної спеціалізованої вченої ради, підготовка ад'юктів і докторантів військових наук була дуже замалою.
Таким чином, розвитком оперативного мистецтва Військово-Морських Сил Збройних Сил України займалося оперативне управління, інші управління, відділи та служби командування ВМС в частині, що їх стосувалося під час оперативного планування застосування частин та підрозділів ВМС, або у ході заходів оперативної підготовки. Основним принципом, який застосовувався під час такого розвитку, був принцип "здорового глузду", відповідності поставленому завданню та вказівкам старшого начальника. Про глибину докорінних змін у теорії застосування ВМС не було і мови.
Кафедрою Військово-Морських Сил Національної академії оборони України з 2006 року розпочата підготовка фахівців ВМС оперативнотактичного рівня. Вся проблематика оперативного мистецтва ВМС до цього часу була окреслена питаннями міжвидової взаємодії у спільних операціях угруповань військ (сил). Так, це одне із найскладніших питань організації операції (бойових дій), але для того щоб належним чином організовувати взаємодію, необхідно спланувати та підготовувати дії. Саме на результатах розвитку тактики Військово-Морських Сил грунтуються дії корабельного, повітряного та сухопутного компоненту ВМС. Цікаво, але це факт, що ВМС єдиний вид Збройних Сил, який має всі три компоненти. Враховуючи те, що середовище застосування військ (сил) безпосередньо впливає на їх застосування (сприянням чи унеможливленням), існує необхідність відповідної (трьохкомпонентної) тактики їх застосування. У 2000 році кафедрою Військово-Морських Сил під керівництвом начальника кафедри контрадмірала Макарова В.В. було видано перший вітчизняний підручник "Оперативне мистецтво Військово-Морських сил", який було затверджено першим заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України як підручник для слухачів академії. Поряд із змінами, які були частково враховані, в підручнику було залишено застарілі концепції виконання завдань, які стояли перед Військово-Морськими Силами.
Отже, кількісні та якісні зміни структури та чисельності Військово-Морських Сил, трансформуючи їх, вимагають відповідних змін теорії застосування. Цього вимагає і нормативноправова база застосування військ(сил). У відповідно до Воєнної доктрини України ми не маємо противників і не розглядаємо жодну із держав як потенційного агресора. Врахування цього вимагає обмеження як направленості підготовки до воєнного конфлікту так і методів його ведення. Проте, це не означає вибору тільки оборонних методів бойових дій чи відмови від спеціальних дій (операцій). Навпаки, стримуючу роль Військово-Морські Сили можуть виконати за умови їх цілковитої спроможності до дій які б примусили противника відмовитись від ескалації конфлікту. А це уже інструментарій тактики і оперативного мистецтва, у тому числі Військово-Морських Сил.
Сучасна теорія оперативного мистецтва ВМС передбачає рішучі і активні дії проти будьякого противника на морі, із повним використанням всіх бойових якостей і можливостей родів сил в морських операціях і бойових діях як самостійно, так і у взаємодії з іншими видами Збройних Сил України.
Серед основних завдань оперативного мистецтва ВМС необхідно виділити:

дослідження закономірностей, змісту, характеру і особливостей збройної боротьби на морі;

удосконалення способів підготовки і ведення бойових дій сил (військ);

удосконалення організації взаємодії, всебічного забезпечення та управління сил (військ);

удосконалення форм і методів оперативної підготовки органів управління.

Оперативне мистецтво ВМС, як складова воєнної науки, не повинно залишатись осторонь передового досвіду провідних морських держав світу. Завдяки зусиллям Департаменту воєнної політики і стратегічного планування Міністерства оборони України та при підтримці офісу НАТО в Україні, нами було запропоновано і отримало підтримку на засіданні Спільного кординаційного комітету іноземних радників Міністерства оборони України, цілу низку заходів щодо адаптації системи підготовки фахівців ВМС з використанням фахівців у Військово-Морській галузі провідних країн світу. Це дозволить провести адаптувати вітчизняне оперативне мистецтво до вимог сучасної воєнної науки.

До змісту "Воєнна історія" #4_6 за 2007 рік