"Воєнна історія" #4_6 за 2004 рік

ДОСЛІДЖЕННЯ, ПОВІДОМЛЕННЯ

Втрати населення країн Середнього Сходу в локальних війнах і конфліктах 1945-2002 рр.

Олександр Лавер, кандидат фізико-математичних наук, доцент, завідувач кафедри фізико-математичних дисциплін Ужгородського державного інституту інформатики, економіки і права.

У пропонованій статті уточнюються цифри втрат населення країн Середнього Сходу в локальних війнах і конфліктах 1945-2002рр., які наводилися в монографії [1]. З цією метою нами розглядаються руйнівні війни (понад 1 млн. загиблих), війни великої інтенсивності (500 тис. - 1 млн. загиблих), війни середньої (100 - 500 тис. загиблих) та малої інтенсивності (до 100 тис. загиблих). Серед воєн малої інтенсивності розрізняємо війни з розмахом втрат 100 - 1 тис., 1 тис. - 10 тис. та 10 тис. - 100 тис. загиблих. Вивчаються втрати населення країн регіону у міждержавних, націо-нально - визвольних та громадянських війнах, а також від терору диктаторських режимів.
У громадянській війні в Афганістані (1978 - 2002 рр.) протягом 1979 - 1989рр. активну участь брали радянські війська. Інформація про втрати Радянської Армії вперше у відкритій пресі була надрукована в серпні 1989 року [2]: в боях загинуло та померло від ран 11.381 радянських військовослужбовців (в тому числі 1655 офіцерів), а всього в Афганістані, враховуючи небойові втрати, - загиблих від необережного поводження зі зброєю, в автокатастрофах і т.д., - загинуло 13833 радянських військовослужбовців, включаючи 1979 офіцерів. Певні уявлення про інтенсивність бойових дій Радянської Армії в Афганістані дає табл. 1 [2].
Пізніше, втрати радянських військ в Афганістані були уточнені в монографії [3]. Всього Збройні Сили СРСР втратили 15051 чоловіка загиблими, в тому числі Радянська Армія втратила 14427 осіб, підрозділи КДБ - 576 осіб, формування МВС - 28 осіб, інші міністерства та відомства - 20 осіб загиблими. Поранено було 53753 радянських військово-службовці, різними хворобами (інфекційним гепатитом, черевним тифом та ін.) перехворіло 415933 радянських військовослужбовці.
Вказана цифра 15051 загиблих, включає 4 генералів (0,03% всіх втрат), 2179 офіцерів (11,48% всіх втрат), 639 прапорщиків (4,25%) та 12087 сержантів і солдатів (80,3%). Всього через Афганістан пройшло 620 тис. радянських військовослужбовців.
В Афганістані загинуло в якості радянських військовослужбовців 2572 українців (17,09% всіх втрат). Із 620 тис. радянських військовослужбовців, що пройшли через Афганістан, 150 тис. (24,19% загального числа) складали громадяни України, причому за після-воєнний час (1989 - 2003рр.) від хвороб та від наслідків бойових поранень померло в два рази більше українських ветеранів Афганістану, аніж у роки афганської війни (1979 - 1989рр.) [3, с.536; 4].
Зауважимо, що існують більш високі оцінки радянських втрат. Наприклад, за даними Б.В. Соколова [5] в Афганістані загинуло 135 - 140 тис. та було поранено 350 тис. радянських військовослужбовців. Вказані цифри втрат ми вважаємо завищеними. Вони перевищують реальні радянські втрати щонайменше в 9 разів.
Перейдемо до визначення втрат афганської сторони. За заявою колишнього президента Афганістану Наджибулли на початок червня 1988 року загинуло 243000 афганських військовослужбовців та цивільних осіб, які підтримували кабульський уряд, в тому числі 34 тис. членів партії НДПА [6]. За різними оцінками втрати населення Афганістану упродовж 1978 - 1989рр. коливаються в межах 1 млн. - 1,5 млн. загиблих, в тому числі загинуло 100 тис. військовослужбовців кабульської армії [1, с. 118; 7]. Приймемо середню цифру - 1,25 млн. загиблих під час громадянської війни 1978 - 1989рр. в Афганістані, яка включає 100 тис. загиблих військовослужбовців кабульського режиму та 15051 загиблого військовослужбовця Збройних Сил СРСР. Якщо врахувати, що за оцінками демографів на середину 1987 року в Афганістані проживало 19,08 млн. осіб [8], то упродовж 1978 - 1989рр. в громадянській війні загинуло 6,55% населення країни.
Після виведення радянських військ війна в Афганістані продовжувалася з не меншою інтенсивністю, і згідно [9] за період 1978 - 1993рр. в Афганістані загинуло понад 2 млн. чоловік, нараховувалося 6 млн. біженців, головним чином в Пакистані та Ірані. Якщо відштовхуватися з наведених вище цифр втрат 1,25 млн. загиблих упродовж 1978 - 1989рр. та 2 млн. загиблих упродовж 1978 - 1993рр. в Афганістані, то річні втрати загиблими у громадянській війні в цій країні коливалися в межах 125 - 133 тис. чоловік. Якщо прийняти середню цифру 130 тис. загиблих щорічно, то в Афганістані упродовж 1978 - 2000рр. загинуло 2,81 млн. людей, і близько 3 млн. людей на середину 2002 року.
На всенародних зборах - Лойя Джирзі, які відбулися в червні 2002 року, було офіційно оголошено, що громадянська війна в Афганістані закінчилась [10]. Але війну, яка йшла в Афганістані більше, ніж 22 роки, декретом уряду зупинити дуже важко. На руках у населення Афганістану в 2001 році знаходилося 10 млн. автоматів [11]. І вже після закінчення Лойя Джирги, у вересні 2002 року, повідомлялося про бої в місті Мазарі-Шариф між загонами таджиків та шиїтів, а місто Хост в тому ж місяці штурмував колишній губернатор, а нині польовий командир Падшах Хан Задран [12]. На перший план в теперішньому Афганістані виходить національне питання, оскільки питома вага державотворчої нації афганців-пуштунів за роки громадянської війни зменшилася з 51% у 1979 році до 38 - 42% за різними оцінками в наш час [13]. Із 6 млн. біженців, пуштуни складають 85%, причому 1,5 млн. біженців знаходиться в Ірані, решта - в Пакистані, і повертатися додому переважна частина біженців не бажає [14].
Наступною за розмірами людських втрат в цьому регіоні є ірано-іракська війна 1980 - 1988рр., в якій загинуло за різними оцінками 500 тис. - 1,4 млн. людей, в тому числі дві третини втрат склали втрати Ірану, а одну третину - втрати Іраку [1, с. 112-114]. Проте більшість дослідників вважає найбільш реальною цифрою втрат 1 млн. загиблих в ірано-іракській війні 1980 - 1988рр. Вказана цифра втрат наводиться в спеціальному дослідженні, присвяченому вивченню цієї війни [15]. Відомий спеціаліст по країнах Близького та Середнього Сходу Л. Медведко притримується приблизно такої ж цифри втрат у ірано-іракській війні 1980 - 1988рр. [16]. Приймемо цифру 1 млн. загиблих у ірано-іракській війні, причому за нашими підрахунками військові втрати ворогуючих сторін у цій війні склали 94% всіх втрат, а втрати цивільного населення - 6% всіх втрат [1, с. 114].
Втрати збройних сил Іраку під час війни 1991 року ("Буря в пустелі") за різними оцінками коливаються в межах 10 тис. - 100 тис. загиблих, втрати антиіракської коаліції склали 795 загиблих, в тому числі США втратили 268 осіб [1, с. 114-115; 17]. Проте, слід мати на увазі, що занижені втрати іракської армії базуються на основі іракських першоджерел. Тому в якості втрат іракської армії приймемо цифру 100 тис. загиблих та 300 тис. поранених [18]. Крім того, в результаті бойових дій загинуло 15 тис. цивільних іракських громадян, та ще 16 тис. - від голоду та хвороб після закінчення війни [1, с. 115]. Об'єднавши наведені вище дані, доходимо висновку, що у війні 1991 року між Іраком та антиіракською коаліцією на чолі із США загинуло всього 132 тис. людей, причому 76,5% всіх втрат склали військові втрати.
Згадувані вище війни мали наслідком не тільки великі людські втрати, але й величезні матеріальні збитки. За 22 роки громадянської війни в Афганістані матеріальні збитки від ведення бойових дій склали 10 млрд. доларів США, матеріальні збитки воюючих сторін в ірано-іракській війні 1980 - 1988рр. - 600 млрд. доларів, матеріальні втрати Іраку у війні 1991 року - 200 млрд. доларів, затрати держав антиіракської коаліції склали 80 млрд. доларів, причому 80% цієї суми виплатили арабські держави країн Перської затоки [19].
Серед інших воєн, які велися на Середньому Сході, відмітимо винищувальну війну, яка велася наприкінці 80-х років диктатором Іраку Саддамом Хусейном проти курдів, які проживали на півночі країни. Ця війна почалася наступного дня після закінчення ірано-іракської війни, і в її результаті загинуло 200 тис. курдів та ще 1 млн. курдів було депортовано [20]. Решта воєн, які відбулися в регіоні - це війни малої інтенсивності (до 100 тис. загиблих).
Війна 1961 - 1970рр. в Іракському Курдистані була спровокована Радянським Союзом. Лідер курдів - Мустафа Барзані в 1947 - 1958рр. жив у СРСР, де разом із своїми однодумцями закінчив військову академію. У 1958 році бригада курдів чисельністю 1,5 тис. чоловік на чолі з Барзані була десантована на півночі Іраку. У цій війні за нашими підрахунками, загинуло 64,5 тис. чоловік, причому військові втрати склали 25,58% всіх втрат [1, с. 117; 21].
Під час війни з курдами (березень 1974 - 1975рр.) втрати іракської армії склали 60 тис. чоловік [22], хоча у вказаному джерелі не розшифровано, яке значення вкладається у слово "втрати". Якщо вважати, що це втрати вбитими та пораненими, а у війнах ХХ століття втрати вбитими і пораненими, в основному, співвідносилися як 1:3 [23], то втрати іракської армії склали 15 тис. чоловік загиблими. Якщо прийняти втрати курдів такими ж, то можна наближено вважати, що у війні 1974 - 1975рр. в Іракському Курдистані загинуло 30 тис. людей.
Серед інших воєн з розмахом втрат 10 - 100 тис. загиблих, які проходили за вказаний період на Середньому Сході, відмітимо придушення демократичного руху в Іранському Азербайджані та в Іранському Курдистані (1946р.) шахськими військами - 15 тис. загиблих, антишахську революцію 1978 - 1979рр. - 65 тис. загиблих та збройну боротьбу іранських курдів за автономію, яка велася в 1979 - 1983рр. - 15 тис. загиблих. Паралельно з війною між Іраком та антиіракською коаліцією (1991р.) в самому Іраку відбулося збройне повстання курдів і шиїтів, під час придушення якого загинуло 50 тис. чоловік [1, с. 117].

Розглянемо війни і конфлікти з розмахом втрат 1 тис. - 10 тис. загиблих. Під час боїв на півночі Іраку (1978р.) загинуло з обох боків 1 тис. курдів та іракських солдатів, в 1959 році в Іраку (заколот в Мосулі) загинуло 2 тис. чоловік [24]. Ще в трьох аналогічних конфліктах (повстання курдів в Іраку у 1945 році, сутички між угрупуваннями курдів на півночі Іраку у 1994 році, заворушення в Ірані у 1951 - 1953рр.) нами нараховано 4,4 тис. загиблих [1, с. 115-118].
На Середньому Сході за вказаний проміжок часу (1948 - 2000рр.) нами нараховано 14 воєн і конфліктів з розмахом втрат 100 - 1 тис. загиблих. Серед вказаних воєн і конфліктів - так звана "танкерна війна" 1980 - 1988рр. в Перській затоці, коли збройні сили Ірану та Іраку атакували 400 кораблів нейтральних держав, в результаті чого загинуло понад 200 осіб. Під час нападу Іраку на Кувейт в 1990 році загинуло з обох боків 800 осіб. Від бомбардувань Іраку авіацією США та Великобританії в 1998 - 2000рр. загинуло 300 та було поранено 860 іракських громадян. Всього у вказаних 14 війнах і конфліктах загинуло понад 3,4 тис. осіб [1, с. 115-118].
Згрупуємо одержані результати в табл. 3.
До міждержавних воєн і конфліктів, які відбулися на Середньому Сході, слід віднести ірано-іракську війну (1980 - 1988рр.), "танкерну" війну, вторгнення військ Іраку до Кувейту (1990р.), війну Іраку з антиіракською коаліцією (1991р.) та бомбардування Іраку авіацією США та Великобританії (1998-2000рр.). Національно-визвольні повстання та війни на Середньому Сході в основному пов'язані з боротьбою іранських та іракських курдів за свою національну державність. Всього нами нараховано 9 таких воєн і конфліктів, в результаті яких загинуло понад 376,6 тис. чоловік.
Якщо перейти на мову відсотків, то із вказаної цифри втрат 4,392 млн. загиблих у локальних війнах і конфліктах на Середньому Сході, 25,8% загинули в міждержавних, 65,63% - в громадянських та 8,57% - в національно-визвольних війнах і конфліктах. У руйнівних війнах загинуло 86,74%, а у війнах середньої інтенсивності - 7,56% жителів Середнього Сходу.
Окрім втрат у війнах і конфліктах, населення Середнього Сходу ще несло великі втрати від терору диктаторських режимів, які панували в регіоні. Від терору шахського режиму в Ірані (1953 - 1978рр.) загинуло 305 тис. іранців, від терору режиму Хомейні (1979 - 1989рр.) - 80 тис. іранців [1, с. 148-149]. В деяких монографіях [25] називається менша цифра втрат - 50 тис. іранців, які загинули від терору режиму Хомейні. Проте ця цифра втрат є заниженою, оскільки 50 тис. іранців загинули від терору режиму Хомейні на кінець 1985 року [26], а терор хомейністського режиму продовжувався аж до початку 90-х років ХХ століття.
Від політичного терору зазнав великих втрат народ Іраку. За 4 місяці терору партії БААС в 1963 році загинуло 10 тис. чоловік, від газової атаки військами С. Хусейна курдського населення пункту Халабджа в березні 1988 року загинуло 5 тис. осіб. Тільки за період 1997 - 2000рр. режимом С. Хусейна було страчено понад 3 тис. політв'язнів [27]. Після відставки президента Іраку Ахмеда Хасана-аль Бакра в 1979 році С. Хусейном було репресовано за найскромнішими підрахунками 200 тис. іракців [28], хоча яка частина з них загинула, - невідомо. І, нарешті, під час окупації Кувейту військами Іраку в 1990 - 1991рр. від окупаційного режиму загинуло та пропало безвісти 27 тис. громадян цієї країни [29]. Об'єднуючи наведені вище цифрові дані, бачимо, що від терору диктаторських режимів загинуло щонайменше 430 тис. жителів країн Середнього Сходу. Таким чином, протягом 1945 - 2000 років в локальних війнах і конфліктах та від політичного терору загинуло понад 4822 тисячі жителів країн Середнього Сходу, причому 4392 тисячі (91,08%) загинули в локальних війнах і конфліктах, а 43 тис. (8,92%) - від терору диктаторських режимів.
Вже на початку третього тисячоліття на Середньому Сході відбулися дві міждержавні війни: антитерористична акція США в Афганістані, що тривала з жовтня 2001 року і до жовтня 2002 року, та війна США і Великобританії проти Іраку, яка почалася 20 березня 2003 року.
За час антитерористичної акції США в Афганістані (2001 - 2002рр.) загинуло близько 5 тис. афганців, як членів організації "Талібан", так і мирних жителів. Загинуло в бойових діях та в результаті аварій і катастроф 52 американських військовослужбовці та 8 іноземних журналістів. Загалом військова акція США обходилася держбюджету країни в 0,5 - 1 млрд. доларів щомісяця [30].
Антитерористична акція в Афганістані була використана для відпрацювання новітніх військових технологій. Наприклад, лише за півроку бойових дій авіація США скинула на Афганістан 22 тис. бомб та ракет, причому було зафіксовано 75% попадань, в той час, як під час "Бурі в пустелі" (1991р.) було зафіксовано 30% попадань, а під час бомбардувань Югославії (1999р.) - 50% попадань [31]. Антитерористична акція ще раз підтвердила стійку тенденцію до подорожчання зброї як засобу ліквідації супротивника. Якщо за підрахунками "батька" американської водневої бомби Е. Теллера ліквідація одного солдата супротивника в часи Цезаря коштувала 75 центів, то в часи Наполеона І - 3000 доларів, а в часи Другої світової війни - 50000 доларів. В Афганістані вартість ліквідації одного бійця Талібану коштувала США вже 7,5 млн. доларів [32]. Тобто, якщо з часів Цезаря до часів Другої світової війни вартість ліквідації солдата супротивника зросла в 66667 разів, то за наступних 56 років - ще в 150 разів.
20 березня 2003 року почалася війна США та Великобританії проти Іраку. За розрахунками спеціалістів людські втрати у цій війні можуть коливатися в межах 500 тис. - 3,9 млн. осіб, вартість ведення війни може коливатися в межах 99 млрд. - 1,9 трильйонів доларів. Досить сказати, що утримання українського хімічного батальйону чисельністю 531 осіб коштує 800 тис. доларів щомісяця. А поки що за тиждень бойових дій загинуло 350 та було поранено 3,5 тис. цивільних іракських жителів [33].

Джерела

1. Лавер О.Г. Війни та народонаселення країн світу в ХХ столітті. Статистичне дослідження. - Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2002. - 304с.
2. Правда. - 1989. - 17 августа.
3. Россия и СССР в войнах ХХ века. Статистическое исследование. - М.: Изд-во "ОЛМА-ПРЕСС", 2001. - С.536 - 540.
4. УТН. - 2003. - 16 лютого.
5. Соколов Б.В. Тайны второй мировой. - М.: Вече, 2000. - С.297 - 298.
6. Правда. - 1988. - 9 июня; Новое время. - 1988. - №30. - С.15; Литературная газета. - 1988. - 7 сентября.
7. Аргументы и факты в Украине. - 2002. - №38. - С.16.
8. Население мира: демографический справочник. - М.: Мысль, 1989. - С.444.
9. World Almanac and Book of facts, 1999. - World Almanac Books, P.760.
10. Аргунова М. Трудный путь к миру // Азия и Африка сегодня. - 2003. - №1. - С.2 - 7; Известия в Украине.- 2002. - 22 июня. - С.6.
11. Известия в Украине. - 2001. - 11 июля. - С.10.
12. Известия в Украине. - 2002. - 5 сентября. - С.8; Известия в Украине. - 2002. - 10 сентября. - С.7.
13. Коргун В. Афганистан. Этническое противостояние // Азия и Африка сегодня. - 2002. - №12. - С.17 - 21; Известия в Украине. - 2001. - 21 ноября. - С.6; Эхо планеты. - 2001. - №52. - С.21.
14. Известия в Украине. - 2001. - 21 ноября. - С.6; Известия в Украине. - 2002. - 14 августа. - С.7.
15. Ниязматов Ш.А. Ирано-иракский конфликт. - М.: Наука, 1989. - С.126.
16. Медведко Л. От Эдема до Армагедона // Дружба народов. - 1999. - №5. - С.160.
17. Дубровская О.Н. Краткая история войн и сражений. - М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2002. - С.436; Военный энциклопедический словарь. - М.: Оникс 21 век, 2002. - С.291; Соколов Б.В. Сто великих войн. - М.: Вече, 2001.- С.529; Литературная газета. - 2003. - №5. - С.3.
18. Всемирная история. Холодная война. Распад СССР. Современный мир. - М.: АСТ - Харвест. Минск, 2002.- С.188.
19. Новое время. - 2001. - №48. - С.5; Ниязматов Ш.А. Ирано-иракский конфликт … - С.126; Медведко Л. От Эдема до Армагедона … - С.160; Эхо планеты. - 2002. - №46. - С.16.
20. Мосаки Н. Иракский Макиавелли // Азия и Африка сегодня. - 2002. - №1. - С.51.
21. Судоплатов А.П. Тайная жизнь генерала Судоплатова: Правда и вымыслы о моем отце. Книга 2. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 1998. - С.263 - 267.
22. Апдайк Робин Дж. Саддам Хусейн. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. - С.153.
23. Урланис Б.Ц. История военных потерь. - СПб. - М.: Полигон - АСТ, 1998. - С.462 - 467.
24. Апдайк Робин Дж. Саддам Хусейн … - С.183; Зарубежное военное обозрение. - 2000. - №9. - С.16.
25. Мирошникова В.В., Мирошникова Р.С. Сто знаменитых политиков. - Харьков: Фолио, 2002. - С.362; Мусский И.А. Сто великих диктаторов. - М.: Вече, 2000. - С.515.
26. Агаев С.Л. Иран. Между прошлым и настоящим. События, люди, идеи. - М.: Политиздат, 1987. - С.176.
27. Федченко А. Ирак в борьбе за независимость. - М.: Наука, 1979. - С.263; Кур'єр ЮНЕСКО. - 2000. - №7. - С.42; Независимая газета. - 2000. - 18 августа. - С.6.
28. Аргументы и факты в Украине. - 2003. - №12. - С.3.
29. Новое время. - 1991. - №10. - С.20.
30. Аргументы и факты в Украине. - 2002. - С.10; Аргументы и факты в Украине. - 2002. - №38. - С.16; Эхо планеты.- 2002. - №42. - С.10.
31. Известия в Украине. - 2002. - 12 апреля. - С.8.
32. Наука и жизнь. - 1974. - №7. - С.62; Аргументы и факты в Украине. - 2001. - №42. - С.4.
33. Литературная газета. - 2003. - №5. - С.3; Киевские ведомости. - 2003. - 18 марта. - С.3; УТН. - 2003 - 19, 27 марта.

До змісту "Воєнна історія" #4-6 за 2004 рік