"Воєнна історія" #4_6 за 2004 рік

Парадокси сучасного українського війська

МАРЧУК Євген Кирилович,
народився 28 січня 1941 р. в с. Долинівка на Кіровоградщині. Закінчив Кіровоградський педагогічний інститут. З 1963 - на службі в органах держбезпеки. 1990 - державний міністр з питань оборони, державної безпеки і надзвичайних ситуацій, 1991 - голова Служби безпеки України, 1994 - віце-прем’єр, перший віце-прем’єр, 1995 - прем’єр-міністр України, 1996 - народний депутат України, 1999 - секретар Ради Національної безпеки та оборони України, 2003 - Міністр оборони України.

Сьогодні Україна за чисельністю Збройних Сил займає 13-е місце у світі, а за обсягом оборонного бюджету - 126-е. Це парадокс перший.
У цьому році найбільший бюджет Міністерства оборони за всі роки незалежності, але в нас - найбідніший військовослужбовець у порівнянні із нашими сусідами. В Україні це 2,6 тисячі доларів США витрат на одного військовослужбовця на рік, у Румунії - 8,46 тис. доларів США, в Польщі - 27,9 тис. доларів США, в Угорщині - 34,6 тис. доларів США, у Франції - 91 тисяча доларів США на рік. Це парадокс другий.
У найближчі два роки Франція скорочує свої збройні сили ще на 30 000 осіб, ФРН - на 35 000, Польща - на 20 000, Румунія - на 30 000 осіб. Це означає, що витрати на одного військовослужбовця в цих країнах знову збільшаться. До того ж, їхні сучасні збройні сили значно менші, ніж в Україні.
Тобто сьогодні ми маємо найбільші Збройні Сили в Європі та найбіднішого військовослужбовця. До речі, сьогодні грошове утримання військо-вослужбовця Збройних Сил на 30 відсотків менше, ніж військовослужбовця інших збройних формувань України. Це несправедливість перша.
За 12 років незалежності Збройні Сили України закупили для себе: танків вітчизняного виробництва - жодного, літаків та вертольотів - жодного, автомобілів - 20 одиниць, ракетно-артилерійського озброєння - 17 одиниць. Підкреслюю - за 12 років. Це наступний парадокс.
Щорічно виділяється коштів на закупівлю паливно-мастильних матеріалів всього 10-14%, речового майна - 23%, на продовольче забезпечення - 60-70% від нормативних потреб сучасної української армії.
Поточне забезпечення життєдіяльності Збройних Сил здійснюється практично з "коліс". Авіаційного гасу для нормального навчання льотчиків - два відсотки від потреби. Заборгованість перед військовослужбовцями за речове майно становить більш ніж 600 млн. грн. Офіцери, прапорщики, військовослужбовці за контрактом до дивізії включно забезпечуються тільки польовою формою одягу. Ні одежі, ні грошей. Це несправедливість третя.
За останні п'ять років середній рівень фінансування науково-дослідних розробок не перевищував 8% від потреби кредиторської заборгованості попередніх років. При цьому значна його частка припадає на погашен-ня кредитної заборгованості попередніх років. Це означає, що практично не фінансується вітчизняний ОПК, не отримує великі замовлення вітчизня-на легка промисловість, практично не фінансується військова науково-дослідницька та військово-конструк-торська сфери.
Сьогодні жодна із європейських країн не має стільки безквартирних військовослужбовців, як Україна (близько 47 тисяч осіб). Частина із них стоїть на квартирній черзі по де-сять і більше років. Це наступна несправедливість.
Сьогодні в наших Збройних Силах старших офіцерів більше, ніж молод-ших і більше офіцерів щодо інших військовослужбовців. Такого в Європі немає вже ніде. По кількості генера-лів на одну тисячу військовослужбов-ців ми також перші в Європі. Сьогод-ні випускників вищих військових навчальних закладів набагато більше, ніж їх можна розмістити у Збройних Силах за їхніми військовими спеці-альностями.
Разом з тим, більше половини пол-ковників, які є в Збройних Силах України, не мають вищої військової освіти. Велика кількість полковників перебуває на посадах підполковників, майорів і навіть капітанів. Це озна-чає, що нормальний командирський "ріст" офіцерській молоді надійно заблокований.
Все це - стійкі прикмети деградації системи, накопичення парадоксів, приниження самих військовослуж-бовців. Формується образливий для більшості військових феномен - свої Збройні Сили стають джерелом не-безпеки для свого суспільства. Ракет-ний комплекс протиповітряної обо-рони С-200 і винищувач СУ-27 - це першокласні машини, але трагедії із ТУ-154 над Чорним морем і в Скни-лові скоїли не вони, а люди, військо-вослужбовці. Так само, як і Бровари, вибухи біля Артемівська чи Меліто-поля. Це проблеми вишколу персо-налу та дисципліни, якості командир-ських кадрів. Даються взнаки стан бойової техніки і кількість пального для навчань і тренувань.
За п'ять останніх років у себе вдо-ма, в Україні, за різних обставин за-гинуло понад 700 військових і служ-бовців Збройних Сил України. Це, до речі, значно менше в процентному співвідношенні на одну тисячу осіб, ніж у цивільному житті в цілому.
За дванадцять років участі України у миротворчих місіях загинуло 30 військовослужбовців Збройних Сил України, серед них шість - у Іраку.
Збройні Сили України мають сьо-годні танків більше, ніж Німеччина та Франція разом узяті. Але скільки із них завтра можна буде завести, точно не може гарантувати ніхто. У нас найбільше літаків. Артилерійських систем майже в півтора раза більше від потреби. Все це потребує великих коштів на утримання.
У середині 2003 року, коли я був призначений міністром, дебіторська заборгованість Міністерства оборони складала 519 мільйонів гривень! Судових позовів комерційних і під-приємницьких структур до Мініс-терства оборони було на суму більш, ніж 170 мільйонів гривень, а судових на користь цих структур було на суму 98,77 мільйона гривень. Кожен тиж-день за рішеннями судів арештовува-лось два-три основних рахунки Міністерства, блокуючи нормальну життєдіяльність Збройних Сил, не кажучи вже про підготовку миро-творчих контингентів до Іраку, Сьєра-Леоне чи Ліберії. Сьогодні позовів зменшилось на 124 мільйони гривень. І за шістьма судовими рішеннями арештовано декілька рахунків Мініс-терства. Це за контрактами поперед-ніх років.
При нинішній структурі та чисель-ності Збройних Сил зараз не можливо структурувати річний бюджет так, щоб левова частка коштів не йшла на утримування. Найбільший за роки незалежності, бюджет-2004 дозволив виділити на розвиток тільки 8%, а 92% всіх коштів фактично іде на утримання. Інакше не можна. Це пов'язано із людьми та забезпеченням життєдіяльності Збройних Сил, з їх-ньою нинішньою інфраструктурою та чисельністю особового складу.
Тобто, фактично акуратно забезпе-чується бюджет проїдання, невідво-ротної деградації самих Збройних Сил, від чого страждатимуть перш за все військовослужбовці та їхні сім'ї. Будь-яка техніка має межу своєму ресурсу. І хоч у нас зараз більше танків, ніж у будь-якій європейській країні, це ще нічого не означає з погляду безпеки. За твердженням фахівців, найновітніші протитанкові системи сьогодні на полі бою мають співвідношення 1 до 10, а то й більше. І хоч у нас сьогодні достатньо бойових літа-ків МІГ-29 і СУ-27, але ресурс їхній не безкінечний. А головне - скільки буде авіаційного гасу для тренувальних польотів льотчиків. Сьогодні це десь трохи понад 2% від потреби, на більше немає ресурсу. Щоб не було Скнилівської трагедії - беремо із непорушних запасів. Це неправильно, але іншого виходу немає.
Усі наші сусіди, зокрема Росія та Білорусь, уже декілька років тому об'єднали війська Протиповітряної оборони та Військово-повітряні сили в один вид - Повітряні сили. Він наба-гато ефективніший і набагато дешев-ший - зникають непотрібні дублюючі структури. У нас це 41 тисяча війсь-ковослужбовців і 40% економії від вартості утримання двох видів. Але ми цього не зробили. Тут ми також єдині.
Не розірвавши це коло нераціона-льностей і навіть абсурдів, радика-льно виправити ситуацію не вдасться.
Для того, щоб утримувати сьогод-нішні Збройні Сили України на рівні мінімальних потреб нормативів, їхній річний бюджет мав би бути в межах 10 млрд. гривень, тобто більше в два рази від бюджету 2004 року (4,9 млрд. гривень). Це просто нереально. А для того, щоб почати переозброєння на сучасну бойову техніку й так звані “розумні” боєприпаси та нові системи зв'язку та розвідки, потрібно значно більше 10 млрд. гривень. Виділити такі кошти в найближчі п'ять-сім років буде неможливо.
До всього треба ще додати, що структура й система управління Збройних Сил України громіздка й малоефективна з погляду сучасних реалій. Через два роки Збройні Сили будуть чи не єдиною державною інституцією, яка не перейде на циф-рові технології зв'язку й не зможе повноцінно приєднатися до загально-державної інформаційної системи, На переоснащення буде потрібно декілька мільярдів гривень і декілька років.

У нас понад два мільйони тонн боєприпасів, значна частина яких уже небезпечна для подальшого зберіган-ня. Це ще одна небезпечна спадщина колишнього Радянського Союзу. Бази, склади та арсенали пере-повнені боєприпасами на 130-150%. Системи забезпечення ви-бухо-пожежобезпеки за десяти-ліття розвалилися й повністю деградували. Близько 70% боє-припасів десятиліттями перебу-вали під відкритим небом, їхня тара згнила, вони заросли травою й чагарником. До речі, у 2003 році на складах боєприпасів вирубано 2360 гектарів чагарни-ку, але це тільки частина. Щоб їх безпечно зберігати й тільки по-чати утилізувати, необхідні сотні мільйонів гривень щорічно.
Хронічне недофінансування заходів із забезпечення вибухо-пожежобезпеки баз і складів про-тягом десяти років призвело до розхлябаності й безпечності частини особового складу, звикання до пору-шень правил пожежної безпеки, по-шуку небюджетних джерел фінансу-вання для вирішення хоч найгост-ріших проблем. А це в свою чергу створювало умови для різних зло-вживань... Керівним структурам Гене-рального штабу та Міністерства обо-рони протягом багатьох років було не до складів та арсеналів. Коштів усе одно майже не виділялось. Та й поки що не вибухало... І чи не є парадок-сом, коли на потреби вибухо-пожежо-безпеки складів у 2003 році в Де-ржавному бюджеті було виділено 4,6 млн. гривень, а на ліквідацію на-слідків вибуху бази під Артемівськом із резервного фонду Кабінету Мініст-рів зразу ж було виділено 10 млн. гривень? Це при тому, що щорічна потреба на вирішення цієї проблеми згідно Державної програми, прий-нятої ще в 1995 році, була визначена як 45 мільйонів гривень протягом 15-ти років.
Усе це - тільки стислий виклад деяких головних проблем сучасних Збройних Сил України. Вище викла-дені обставини породжують багато негативних явищ в українському війську - ріст правопорушень та зло-чинності, загибелі військовослужбов-ців. Коли молодий офіцер приходить у війська та знає, що попереду нього майже 47 тисяч безквартирних його колег, які стоять на черзі по десять і більше років, і він не знає, коли отри-має повсякденну військову форму, а про парадну вже й думати нічого, то оптимізму це йому не додає.
Але незважаючи на всі ці важкі проблеми, у Збройних Силах України сьогодні служать тисячі й тисячі пре-красних офіцерів, командирів, циві-льних службовців. Вони чесно й добросовісно несуть службу, зокрема й за межами України в миротворчих контингентах. Дуже добре заявляє про себе офіцерська молодь. Треба зробити все, щоб створити молодому українському офіцерству всі умови для швидкої самореалізації. Для цьо-го потрібно приймати й непопулярні рішення.
Вихід із небезпечної ситуації один - докорінна зміна структури й чисельності Збройних Сил, що в свою чергу дасть можливість перейти від бюджету проїдання та деградації до бюджету розвитку Збройних Сил. Іншого немає.
Ми підійшли до критичної межі. Потрібна радикальна реформа Зброй-них Сил. Метод поступових змін уже непридатний. Його час втрачений. Стовідсоткове фінансування бюджету 2004 та 2005 років проблему не вирішить.
План такої реформи розроблений досконально. Все обраховано за учас-ті незалежних експертів. Це великі складні документи, більшість яких схвалено урядом. А найважливіші прийняті Радою Національної Безпеки та Оборони та введені в дію указами Президента України. Ключовим питанням є соціальний захист військовослужбовців, які звільнятимуться. Проект закону, який має розглядатися Верховною Радою найближчими днями, передбачає максимум соціальних гарантій таким військовослужбовцям. Це зроблено вперше.
Окрім досить солідних фінансів, передбачені загальнодержавні заходи з перенавчання та працевлаштування військовослужбовців, вирішення жит-лової проблеми.
На жаль, навколо військової реформи розгорнута гостра політична боротьба, даються взнаки майбутні президентські вибори. Є й чимало просто примітивних спекуляцій.
Безумовно, радикальна реформа, а по суті - глибока і якісна реконструк-ція Збройних Сил - це болючий про-цес. Це хірургія, але поки що із анес-тезією.
Але якщо все залишиться, як є сьогодні, то буде важка й небезпечна хвороба, але вже без анестезії. Безу-мовно, така реформа має стати загальнодержавною проблемою. Самі Збройні Сили, саме Міністерство оборони із нею ніколи не впораються.
Можна й нічого не робити, іти за течією - куди винесе. Всі противники військової реформи будуть "задо-волені". Можна вивезти впливових керівників та народних депутатів, а то й журналістів на полігон, одягти в польову військову форму, постріляти, розважитись. Всі будуть "хеппі". Можна потім запропонувати провести парад з участю великої кількості важкої бойової техніки та літаків, з'ївши пальне на півроку наперед. Народ буде задоволений, тому що він дійсно хоче бачити свою армію мо-гутньою та красивою. Єдине, що цей самий народ ніяк не може зрозуміти - чому ця могутня й красива армія про-тягом останніх трьох-чотирьох років сотворила такі страшні надзвичайні події з численними людськими жерт-вами, яких не було за попередні десятиліття. Може, й не хотілося б знати гірку правду про свої Збройні Сили, це так дисонує із уявленнями попередніх десятиліть. Але треба точно знати, що буде далі із Зброй-ними Силами України, якщо зали-шати все так, як є.

До змісту "Воєнна історія" #4-6 за 2004 рік