Артилерійська розвідка Радянської Армії у Великій Вітчизняній війні

Петро СТУЖУК, полковник, кандидат військових наук, доцент, начальник наукового центру Національної академії оборони України

Важливою умовою успіху в бою і операції як у війнах минулого, так і сучасних є правильна оцінка противника.
Основною причиною поганого знання противника на початку Великої Вітчиз-няної війни була недостатня ефективність розвідки. Добре відомий факт про те, що під час оцінки складу сил і засобів противника на радянсько-німецькому фронті у січні-лютому 1942 року розвідка Червоної Армії помилилася на 15-16 дивізій, що було найбільшою неточністю за усі роки війни.
Звичайно помилки у викритті цілей для ураження артилерією не мали такого великого одноразового негативного впливу на дії радянських військ як помилки стратегічної розвідки, але оскільки вони проявлялись постійно і масово, то суттєво знижували ефектив-ність вогню артилерією, вели до неви-правданих втрат особового складу і техніки, а інколи і до не виконання завдань у бою і операції.
У роки Великої Вітчизняної війни артилерія була основним засобом вогневого ураження противника. Так, на вогонь артилерії Радянської Армії при-падало 85-90% усіх витрачених за роки війни боєприпасів. Але ефективним вогонь артилерії міг бути тільки при наявності якісних розвідувальних даних.
Чи увійшла б артилерія в історію як "бог війни", як би не мала гарні "очі і вуха"? Чи скоріш це був би могутній, але безпомічний, "циклоп", якому видалили єдине "око"? Чи можемо ми сьогодні розраховувати на ефективне застосування РВ і А ЗС України, якщо не будемо піклуватися про розвідку? Досвід Великої Вітчизняної війни на ці питання дає однозначну відповідь.
Наявність достатньо повних і досто-вірних розвідувальних даних про цілі противника у смузі 13 А Центрального фронту у Курській битві дозволили двічі провести артилерійську контрпідготовку (у 2.15 і 4.35 5 липня 1943 року) [1]. До ураження було прийнято 197 цілей, із яких 104 артилерійських батарей (52%), 59 - спостережних пунктів (31%) і 34 - найбільш ймовірні ділянки скупчення піхоти і танків німецьких військ [2]. Втрати противника були значними, було зірвано організований початок наступу німців, що мало велике значення для успіху радянських військ у цілому.
У більшості наступальних операцій радянських військ, якщо навіть артиле-рійська підготовка атаки проводилась в умовах поганої видимості і неможливості коректування вогню на ураження, але розвідувальні дані були достовірними і точними, то ефективність вогню була високою. Так, наприклад, було у наступі 60 гв. сд 14.01.1945 року у Висло-Одерській наступальній операції. І навпаки недоліки розвідки у викритті противника приводили до невиконання завдань і артилерією, і піхотою. Так, 13 січня 1945 року у тій же операції у смузі наступу 130 сд не дивлячись на велику кількість артилерії (430 гармат і міно-метів) і значну тривалість артилерійської підготовки атаки (2 год.) не була придушена система оборони противника. Стрілецькі полки змогли вклинитись в оборону німців тільки на 2,5-3 км, понесли великі втрати і були зупинені [3].
Як зазначається у мемуарній і спе-ціальній літературі [1-4], через неякісну розвідку вогонь артилерії радянських військ часто виконувався не по цілях, а по площах, як наслідок - система вогню німців залишалася непорушеною, що вело до невиправданих втрат особового складу і техніки та не виконання завдань військами.
В останні десять років перед війною АР зробила у своєму розвитку значний крок уперед. Зросла чисельність її особового складу, були розроблені і поступили на озброєння у війська нові розвідувальні прилади, удосконалилась організаційно-штатна структура підроз-ділів та видані нові керівні документи щодо організації і ведення АР. Але це виявилося недостатнім для успішного виконання покладених на АР завдань. За роки війни були реорганізовані усі підрозділи й частини АР, розвідувальні відділення й відділи артилерійських штабів, починаючи від батареї й кінчаючи штабами артилерії фронтів і штабом артилерії Радянської Армії, остаточно визначилася їхня структура, були видані нові керівництва, інструкції й настанові щодо організації і ведення розвідки.
У цілому АР Радянської Армії у роки війни складалася із повітряної і наземної розвідок. Наземна у свою чергу включала військову, до якої відносились коман-дирська розвідка, артилерійські роз'їзди, спостереження із спостережних пунктів (СП), артилерійські розвідувальні групи, спостереження за діяльністю артилерії противника, а також артилерійську інструментальну розвідку, що включала звукову, оптичну, топографічну, метео-рологічну і фотограмметричну розвідки (рис. 1).
Організаційно штаб артилерії стрі-лецької дивізії мав у своєму складі штабну батарею, артилерійський полк дивізії - взвод розвідки, а артилерійський дивізіон - відділення розвідки. Найбіль-шою організаційною структурою назем-ної АР був окремий розвідувальний артилерійський дивізіон (орад) артиле-рійської інструментальної розвідки (АІР), який складався зі штабу, звукометричної батареї (бзр), взводу оптичної розвідки (взор), топографічної батареї й метео-рологічного взводу. У складі деяких орад була також батарея аеростатів спосте-реження.
Характер використання орад залежав від конкретної бойової обстановки. У великих наступальних операціях армії надавалося декілька розвідувальних диві-зіонів, які використовувалися в основ-ному для забезпечення контрбатарейної боротьби. Розвідувальні дивізіони у цьому випадку підпорядковувалися без-посередньо командуючому артилерією армії. Обмежена кількість орад змушу-вала часто перекидати їх з однієї ділянки фронту на іншу, що створювало численні труднощі, особливо у технічному і тиловому забезпеченні.
До початку війни питання організації і ведення АР були відпрацьовані головним чином у ланці батарея - дивізіон, а розвідувальна діяльність штабів артилерії дивізії, корпуса, армії, фронту ще тільки складалася. З достатньою повнотою основні питання організації і ведення АР для артилерійських командирів (началь-ників) і штабів були викладені вже вході війни в "Керівництві з роботи розвіду-вального відділу (відділення) штабу артилерії фронту (армії)", виданому в 1942 р., і в "Пораднику з розвідувальної роботі в штабі артилерії дивізії й артиле-рійського полку", виданому в 1943 р.
Досвід війни вніс значні зміни в прийоми використання різних видів АР й розсунув рамки їхнього застосування. Зосередження великої кількості артилерії на вузьких ділянках фронту й широке застосування масування вогню викликали необхідність маневру артилерією в небачених раніше масштабах; звичайним явищем став оперативний й стратегічний маневр військ з їхньою артилерією до місця наміченого прориву смуги оборони противника. Особливо часто й на великі відстані перекидалася артилерія Резерву Верховного Головнокомандування - нерідко з одного фронту на інший, а іноді й з одного театру воєнних дій на іншій. Це пред'являло до радянських військ і, зокрема, до артилерії вимоги виняткової оперативності, швидкості й чіткості виконання завдань по пересуванню, організації маневру, вибору маршрутів і розвідці шляхів і не могло не відбитися на прийомах і масштабах ведення також і АР.
Зростання вимог до АР пов'язане також із зростанням дальності ураження противника артилерією з 2,5-5 км у 1941-1942 роках до 8-10, а в окремих випадках 15 км і більше у 1945 році [5]. Так, у смузі 8-ої гвардійської армії в Берлінській операції артилерійська підготовка атаки проводилась на глибину 17-19 км, а артилерійська підтримка - до 8 км [6].
Найбільш численною була АР спо-стереженням з наземних спостережних пунктів. З ростом кількості артилерії та її масування на невеликих ділянках фронту організація розвідки спостереженням перетерпіла істотні зміни особливо у питаннях розміщення на місцевості, взаємодії та розподілу зусиль як у глибину, так і за характером виконання завдань.
У наступальних операціях облашто-вувалося велика кількість командних спостережних пунктів, з яких велась розвідка противника спостереженням. Так, у Львівсько-Сандомирській насту-пальній операції 1-го Українського фронту у липні-серпні 1944 року їх було 5,5 тис. [7]. Більша половина із них - артилерійські спостережні пункти. Кількість артилерійських спостережних пунктів на ділянках прориву в деяких операціях стала досягати 120-130 на 1 км фронту [8].
При зосередженні великої кількості артилерії штаби не допускали довільного вибору спостережних пунктів кожною батареєю й дивізіоном; звичайно праг-нули організувати єдину систему артиле-рійського спостереження в масштабі артилерії з'єднання або принаймні артиле-рійської групи.
Широко застосовувалася система флангового спостереження. Наприклад, у ході Сталінградської операції в смузі наступу 65-ї армії видимість місцевості із власних пунктів була обмежена, але зате зі спостережних пунктів артилерії сусідньої армії оборонні позиції против-ника спостерігалися добре [8].
Спостережні пункти ешелонувалися в глибину. Це вимога особливо ретельно враховувалася в умовах оборонного бою, щоб зміни переднього краю не познача-лися на безперервності функціонування системі артилерійського спостереження. Втрата спостереження вела до припи-нення вогню артилерії або до значного зменшення його ефективності.
Нововведенням у питанні організації системи спостереження було широке застосування в ході війни тимчасових і рухомих спостережних пунктів. Тим-часові спостережні пункти організову-валися для виконання окремих розві-дувальних завдань, коли деякі ділянки розташування противника не прогля-далися з основних спостережних пунктів. Рухомі спостережні пункти організову-валися на танках і бронемашинах у рухливих формах бою при супроводі артилерією механізованих військ, уве-дених у прорив, при відбитті контратак противника й в інших подібних умовах бойової обстановки.
Винятковий по своєму героїзмі, ініціативі й кмітливості розвідувальний пошук був проведений артилерійськими розвідниками у вересні 1941 р. у районі Запоріжжя, причому розвідники пере-правлялися на інший берег р. Дніпро по дну ріки [8].
Командиром дивізії було поставлене завдання розвідати найближчий тил супротивника. Розвідка стрілецьких полків неодноразово намагалася пере-правитися через ріку, але щораз зазнавала невдачі, тому що вся поверхня ріки прострілювалася кулеметним і артиле-рійським вогнем. Завдання викрити противника було також поставлено перед групою з п'яти розвідників артилерійсь-кого полку дивізії на чолі з лейтенантом Багрянцевим і молодшим лейтенантом Сіньковим. Переправу через р. Дніпро розвідники здійснили у ніч на 1 вересня 1941 р. по дну ріки, використовуючи спеціальні апарати, які дістали на одному із заводів Запоріжжя.
У завдання розвідувальної групи входило проведення розвідки в районі острова Хортиця, населених пунктів Нижня Хортиця, Бурвальд і Нова Слобідка. Розвідники, пробувши в розвідці дві доби, нанесли на карту: Нова Слобідка - штаб німецької дивізії, розташування одного піхотного полку, що стояв у резерві, і його двох складів; Бобровка - штаб німецького піхотного полку, склад і вогневі позиції декількох батарей і ще до двадцяти різних цілей (кулеметів, бліндажів, спостережних пунктів та ін.).
Широке застосування під час війни знайшло вивчення поля бою після його захоплення та робота команд по вивченню осколків снарядів. Можливість викорис-тання останнього із перерахованих методів, була обумовлена наявністю у німецьких військах великої кількості трофейної артилерії, що дозволяло по осколках снарядів з маркуванням визна-чати країну виробника артилерійської системи та відповідно частини й з'єд-нання, які мали їх на озброєнні. Німецька армія використовувала трофейну зброю 30 чехословацьких, 92 французьких, 12 англійських, 22 бельгійських, 18 гол-ландських і 6 норвежських дивізій. [9]. Інколи артилерійські розвідники пер-шими установлювали прибуття на певну ділянку фронту нових німецьких арти-лерійських частин.
Бойовий статут артилерії (ч. I, кн. 4, вид. 1938 р.), передбачав розвідку про-тивника й місцевості артилерійськими розвідувальними групами (роз'їздами). Досвід війни вніс у дії роз'їздів істотні зміни. Більші масштаби операцій і опера-тивних перекидань артилерії привели до того, що роз'їзди від батареї, як правило, зовсім перестали виділятися; артиле-рійська розвідка на марші й у рухливих формах бойових дій стала централізу-ватися в масштабі окремих частин і з'єднань. З переведенням більшої частини артилерії на механічну тягу місце роз'їздів зайняли артилерійські розвідувальні групи, що діяли на автомобілях.
Важливим завданням, що виконува-лися артилерійськими розвідувальними групами був вибір вогневих позицій. Прикладом якісної організації розвідки вогневих позицій при підготовці прориву оборони противника може служити розміщення великої артилерії на двох плацдармах на західному березі р. Вісла в період підготовки Висло-Одерської операції в січні 1945 року. Артилеристам довелося розмістити на північному плац-дармі в районі Магнушів розміром 26 на 15 км до 1500 батарей, а на південному плацдармі приблизно тої ж площі в районі Пулави до 600 батарей [8].
Для початкового періоду війни була характерна висока рухливість бойових дій в оборонних операціях, що не створювало необхідних умов для широкого застосу-вання засобів АІР. Але надалі підготовка й проведення численних наступальних операцій не тільки пред'являли до АІР усе більше високі вимоги, що сприяло її швидкому розвитку, але також створило необхідні сприятливі умови для її ефективного застосування. Саме завдяки ефективній АІР, починаючи з 1943 року радянська артилерія досягла повного панування над німецькою артилерією.
Насамперед щодо забезпечення боротьби з артилерією противника най-більш значну роль серед всіх видів АІР мала звукова розвідка. На озброєнні підрозділів звукової розвідки протягом всієї війни була звукометрична станція із чорнильним записом, модернізована, зразка 1936 р. (СЧЗМ-36). Звукова роз-відка артилерії противника великого калібру в середніх метеорологічних умовах велася на дальності до 12 км; при сприятливих умовах дальність розвідки зростала до 20 км. В окремих випадках вдавалося вести розвідку на дальностях до 27 км. Можливості звукової розвідки цілком задовольняли вимоги контрбата-рейної боротьби. Слід зазначити, що можливості сучасних засобів звукової розвідки по дальності її ведення не перевищують засобів воєнного часу.
Разом з тим варто зауважити, що ефективність звукової розвідки істотно залежала від технічного забезпечення підрозділів, а воно часто було незадо-вільним. Так, коли у Висло-Одерській операції при нальоті авіації противника були виведені з ладу звукові приймачі батареї звукової розвідки розвідувального артилерійського дивізіону 142-ї армій-ської гарматної артилерійської бригади, замінити їх було нічим, тому що їхнього запасу не виявилося ні в армійських, ні у фронтових складах. Батарея не змогла вести розвідку противника у найбільш напружений період операції, що звичайно знизило ефективність контрбатарейної боротьби [8].
На початку Вітчизняної війни оптична розвідка в артилерії велася з пунктів спряженого спостереження дивізіонів. Однак у ході війни виникла необхідність застосування більше організованого й багатопунктного спряженого спостере-ження. Уже наприкінці 1941 р. у штати артилерійських розвідувальних дивізіонів були уведені взводи оптичної розвідки. Пізніше, в 1942 р., з надходженням у війська підривника Д-1 для стрільби артилерії на повітряних вибухах, у штат розвідувального дивізіону був уведений також вимірювально-пристрілочний взвод для забезпечення пристрілювання на високих вибухах, ударного пристрі-лювання за виміряними відхиленнями та контролю стрільби на ураження. Взвод застосовувався для розвідки противника у випадках, коли була потрібна висока точність визначення координат об'єктів.
Однак вимірювально-пристрілочні взводи широкого застосування не одер-жали, тому що їхня ліквідація незадовго до початку війни привела до дисквалі-фікації кадрів, а швидке відновлення їх у ході війни виявилося неможливим. На даний аспект розвитку АР з погляду сучасності варто звернути особливу увагу. У ЗС України сьогодні теж далеко не кращим чином використовуються війсь-кові кадри, не одиничні випадки коли лейтенант випускник військового інсти-туту фахівець АР призначається коман-диром вогневого взводу артилерійської батареї і з часом втрачає кваліфікацію розвідника. Ліквідація артилерійських розвідувальних полків теж сьогодні значно ускладнює підготовку кваліфіко-ваних кадрів.
У роки війни зводи оптичної розвідки вели розвідку, як правило, на широкому фронті (3-4 км) і використовувалися в основному у період підготовки до наступу для викриття об'єктів на передньому краю (засікання траншей, окопів, проти-піхотних й протитанкових перешкод, ходів сполучення й т. ін.), для чого вони послідовно змінювали свої спостережні пункти уздовж фронту. Постійним в важливим заданням було викриття артилерійських і мінометних батарей противника. Однак варто зазначити, що можливості щодо викриття артилерій-ських батарей противника засобами оптичної розвідки були незначними і становили лише 20-25% у порівнянні, наприклад, з даними, отриманими засо-бами звукової розвідки.
Артилерійська фоторозвідка зіграла важливу роль для забезпечення успішного застосування артилерії у війні 1941-1945 рр. Відповідно до виконуваних завдань вона поділялася на наземну й повітряну.
Повітряна фоторозвідка з літаків у ряді випадків була єдино можливим способом детального вивчення супротивника, укритого від наземного спостереження. Одночасно фоторозвідка служила най-більш документальним способом конт-ролю всіх інших видів АР.
Об'єктами фотографування з повітря були вогневі позиції і мінометних батарей, окремі протитанкові гармати, командні й спостережні пункти й вузли зв'язку, місця зосередження резервів і танків супротивника, аеродроми, бази, мости, переправи та ін. Особливо важливе значення мало фотографування інже-нерно-оборонної системи, окремих обо-ронних споруд і загороджень супротив-ника.
Фотографування об'єктів у тактичній зоні оборони супротивника виконувалося силами окремого коректувально-розвіду-вального авіаційного полку (окрап) за планом штабу артилерії фронту. У першу чергу фотографувалася місцевість на ділянках намічуваних проривів оборони супротивника.
Розвідувальним відділом штабу артилерії фронту аерофотознімки доводи-лись до штабів артилерії армій, корпусів, дивізій, а інколи навіть безпосередньо до артилерійських груп та використовува-лися для плануванні вогню артилерії.
Взводи фоторозвідки орад займалися переважно здійсненням панорамних зйо-мок, складанням артилерійських фото-панорам переднього краю оборони супро-тивника, фотозйомкою оборонних споруд, результатів вогню артилерії й, частково, дешифруванням і обробкою аерофото-знімків разом з фотослужбою окрап у фотоцентрах армій (корпусів). Фото-панорами використовувалися для ціле-вказівки, забезпечення взаємодії артилерії з іншими родами військ, передачі розвіду-вальних даних при зміні частин артилерії та для планування вогню артилерії.
Повітряна АР у війні здійснювалася коректувально-розвідувальною авіацією й аеростатами артилерійського спостере-ження.
Розвідувальна авіація (у роки війни її називали "артилерійською") в інтересах артилерії виконувала широке коло завдань: візуальну розвідку супротив-ника; коректування вогню артилерії по не спостережуваним із землі цілям; фото-розвідку; спостереження за діями своєї піхоти й танків для інформації артилерійських командирів; контроль маскування бойових порядків наших військ.
На початку війни коректувально-розвідувальна авіація, на озброєнні якої знаходилися літаки застарілих типів, була майже повністю знищена супротивником. Протягом 1941 і частково 1942 років артилерія була майже позбавлена коректувально-розвідувальної авіації, що дуже негативно позначалося на ефектив-ності її застосування
Почавши відроджуватися у 1942 р., коректувально-розвідувальна авіація стала спочатку діяти в складі авіаційних ланок, які пізніше зі збільшенням кількості літаків-коректувальників у 1943 р. були реорганізовані в окремі корек-тувальні авіаційні ескадрильї (окрае). До травня 1944 р. сили артилерійської авіації значно зросли й вона була зведена в окрап, які перебували в безпосередньому підпорядкуванні командуючих повітря-ними арміями, а в оперативному - командуючих артилерією фронтів. На час проведення операцій ці полки по ескад-рильях, а іноді й у повному складі, передавалися в підпорядкування коман-дуючих артилерією армій 1-ого ешелону фронту.
У ході війни матеріальна частина розвідувальної авіації постійно вдоскона-лювалася. Так, уже у 1942 році застарілі типи літаків Р-5, Р-10, РZ і СБ, що не виправдали себе, були замінені більше сучасними літаками СУ-2 і "Кертис", а з 1943 р. - спеціально пристосованими для ведення артилерійської розвідки й коректування вогню літаками Іл-2/а.
До кінця війни на деяких фронтах для розвідки супротивника поряд з літаками коректувально-розвідувальної авіації (Іл-2/а) почали застосовуватися літаки-винищувачі прикриття Як-7, Як-9 і Ла-5, що входили до складу окрап.
Штат окрап передбачав: літаків Іл-2 - 21; Ла-5 - 10 і По-2 - 5; радіостанцій (РСБ) - 4; фотолабораторій (ПАФ-2)-3. Літаки-коректувальники були зведені у дві коректувально-розвідувальні ескадрильї по три ланки в кожній з трьома літаками в кожній ланці (всього в ескадрильї 10 літаків Іл-2); для прикриття коректу-вальників у полку була своя ескадрилья винищувачів у складі трьох ланок по три винищувача Ла-5 у кожному (усього в ескадрильї 10 літаків Ла-5); крім того, у полку, була одна ланка нічних коректу-вальників у складі трьох літаків По-2 і двох літаків зв'язку.
Значення коректувально-розвідуваль-ної авіації протягом війни безупинно зростало, тому що зі збільшенням розмаху операцій і темпів просування наших військ артилерія повинна була впливати на все більшу глибину оборони супротивника, яка була, як правило, недоступна для наземного спостере-ження.
Основними недоліками у використанні артилерійської авіації були недостатня її кількість, особливо на початку війни, недостатня забезпеченість авіаційними засобами прикриття (винищувачами) та подвійність підпорядкування: в опера-тивному відношенні - артилерійським начальникам, а в адміністративному й у частині матеріального забезпечення - ВПС. Для командування ВПС коректу-вальна авіація мала другорядне значення: її дуже неохоче постачали матеріальною частиною й забезпечували аеродромами.
Частка розвідувальної авіації від її загальної чисельності у більшості операцій була дивовижно малою. Так, наприклад у Мелітопольській насту-пальній операції (з 26 вересні по 5 листопада 1943 року) 4-го Українського (до 20 жовтня 1943 року Південного) фронту у складі радянських військ засто-совувалося 561 винищувачів, 237 штур-мовиків, 296 бомбардувальників і лише 16 літаків-розвідників (ПЕ-2) тобто 1,4%. [ 10]
Недостатньо якісним виявився корек-тувально-розвідувальний артилерійський літак Іл-2/а: він не забезпечував артилеристові-спостерігачеві гарного огляду й не був придатний для установки на ньому сучасної фотоапаратури. Засоби зв'язку між артилерією й коректувальною авіацією мали потребу в значному технічному вдосконаленні. Особливо важлива була чіткість взаємодії й без-відмовна робота засобів зв'язку в період бою в глибині оборони супротивника, коли кожне повідомлення по радіо з борта літака, що містило свіжі розвідувальні дані, давало можливість орієнтувати наші війська у відповідь на контрзаходи супротивника, а для цього була необхідна значно більше якісна радіоапаратура.
Розвідувальна авіація так і не набула до кінця війни необхідного якісного розвитку. Про це свідчить виступ Мар-шала Радянського Союзу К.К. Рокосов-ського на військово-науковій конференції у 1945 році: "Нам надо подумать і решить вопрос о создании разведывательной авиации с соответствующим типом самолета и специально подготовленными воздушными разведчиками" [11].
Повітроплавальні дивізіони артиле-рійського спостереження (пдас) озброєні аеростатами спостереження доповнювали інші органи розвідки, виконуючи зав-дання по веденню спостереження на більшу глибину. Крім того, при спосте-реженні з аеростатів здійснювалися при-стрілювання й стрільби на ураження по цілях, розташованим на великому вида-ленні від переднього краю. Із прив'язних аеростатів здійснювалися перспективні аерофотознімки поля бою. Вони забез-печували значно більші, ніж карта, можливості для з'ясування дійсного характеру місцевості і дозволяли більш правильно оцінювати обстановку.
При коректуванні вогню артилерії з аеростатів спостереження по глибоких цілях, що не спостерігалися з наземних спостережних пунктів, отримувалася економія в часі, боєприпасах і гаран-тувалася висока ефективність вогню.
Висота підйому аеростатів, залежно від бойового завдання, об'єму аеростатів, стану метеорологічних умов у момент підйому, ступеня загрози з боку літаків супротивника, наявності й надійності прикриття нашими винищувачами й зенітними засобами, була від 600 до 1200 м. Середня тривалість перебування аеро-стата в повітрі в сприятливих умовах доходила до 40-50 хв. удень і до 1 год. 20 хв. - 1 год. 30 хв. уночі при видаленні аеростата від свого переднього краю на 6-8 км удень і до 3-4 км уночі.
Особливо велике значення мали аеро-стати спостереження в рухливих формах бойових дій, коли вони послідовно під-німаючись у повітря безпосередньо за бойовими порядками артилерії, вели безперервне спостереження за діями супротивника, розвідували цілі й забез-печували коректування вогню артилерії.
В умовах лісистої й пересіченої місце-вості аеростати спостереження виявилися особливо корисні, тому що не тільки забезпечували розвідувальними відомос-тями артилерію, але й виконували зав-дання загальновійськової розвідки.
Основними недоліками аеростатів були велика уразливість від авіації супротивника й залежність спостере-ження від метеорологічних умов. Вини-щувальна авіація, як правило, рідко забезпечувала надійний захист підроз-ділів аеростатів спостереження. Аеро-стати спостереження знайшли широке застосування лише тоді, коли авіацією було завойоване панування в повітрі й коли стали регулярно застосовуватися заходи, що забезпечували живучість аеростатів: підйом на короткий час; маневр під час підйому; створення сильного прикриття зенітною артилерією, кулеметами й винищувальною авіацією; вживання заходів маскування (підйом удаваного аеростата). І все-таки най-більші втрати артилерійських розвідників за роки війни припадають саме на спостерігачів з аеростатів.
Надзвичайно важливим завданням АР у всіх операціях було викриття артиле-рійських і мінометних батарей против-ника. Ступінь викриття артилерії против-ника у більшості операціях був достатньо високий - від 54 до 69%, що дозволяло вести ефективну контрбатарейну боро-тьбу. Наприклад, Сталінградський фронт у грудні 1942 р. - 64%; Воронезький фронт у травні-червні 1943 р. - 64%; 3-й Український фронт у січні-лютому 1944 р. - 67,5%, у квітні-травні 1944 р. - 62,5%; 2-й Український фронт у липні 1944 р. - 54%; Ленінградський фронт у листопаді-грудні 1943 р. - 67%; 3-й Прибалтійський фронт у травні-червні 1944 р. - 67%; 2-й Український фронт у грудні 1944 р. - лютому 1945 р. - 69%; у середньому - 64% [8].
Розвідувати артилерію супротивника доводилося всіма способами АР, а також організувати взаємну перевірку даних, що добуваються різними способами. Але внесок видів АР у різних операціях був неоднаковим. Так, при підготовці Сталін-градської операції (листопад 1942 р.) удалося розвідати до 60% батарей супро-тивника; із числа розвіданих батарей звукова розвідка викрила 67%, спряжене спостереження - 12%; візуальним спосте-реженням зі спостережних пунктів був установлений 21% розвіданих батарей. У Кенігсбержській операції 3-го Білорусь-кого фронту за період з 1 по 9 квітня 1945 р. звуковою розвідкою було викрито 57% всіх розвіданих артилерійських батарей супротивника; оптичною розвідкою й розвідкою спостереженням зі спостереж-них пунктів артилерійських підрозділів - 34%; аеростатами спостереження - 9% батарей. Мінометних батарей звукова розвідка викрила 40%, оптична (вклю-чаючи спряжене спостереження дивізіо-нів і полків) - 51% і аеростати спостере-ження - 9% [8].
Якщо звернемося до розвідувальних даних, отриманих у деяких великих операціях Великої Вітчизняної війни (табл. 1) за період з липня 1943 р. до останньої Берлінської операції квітня 1945 р., то побачимо, що із всіх засобів АР, що застосовувалися для виявлення батарей супротивника, найбільш ефек-тивної була звукова розвідка, що визна-чила 90% загальної кількості розвіданих батарей; аерофоторозвідка встановила або підтвердила 32% і оптична розвідка 27% розвіданих батарей (частина батарей була визначена двома - трьома різними засобами одночасно) [8].
Під час підготовки Сталінградської наступальної операції у смузі 21 - ої армії візуальною розвідкою було викрито 70 артилерійських батарей. Але дивізіон АІР підтвердив лише 30 із них [12]. Тобто достовірність розвідки артилерійських батарей спостереженням була невисокою.
Аналіз розвідувальних даних по різних видах АР в ряді операцій Великої Вітчизняної війни показують, що розвідкою зі спостережних пунктів було встановлено всього лише 8-10% батарей від загальної кількості розвіданих батарей супротивника. Таким чином, основну роль у розвідці артилерії супротивника мала АІР.
У деяких випадках супротивник (особливо у кінці війни) дуже майстерно розміщував батареї на вогневих позиціях. Інколи йому вдавалося вводити в оману наші артилерійські штаби. Так, наприк-лад, 10 лютого 1945 р. у районі 6 км на захід від Кюстрін на р. Одер звуковою розвідкою вдалося засікти артилерійську батарею противника. За координатами батарея виявилася розташованою безпо-середньо в самого берега р. Штром. Через те, що при наступних засіканнях коор-динати вогневої позиція цієї батареї виходили серед ріки, а іншими засобами ціль не була підтверджена, штаб артиле-рійської бригади, не довіряючи даним звукової розвідки, не включив цю ціль в план для придушення. У перших числах березня 1945 р. під час наступу радян-ських військ ця батарея супротивника зустріла піхоту сильним вогнем і нанесла їй значні втрати. Надалі при обстеженні вогневої позиції виявилося, що батарея була розташована впритул до берега, у самого зрізу води р. Штром і замаскована в прибережних кущах і заростях [8].
У ході війни, у міру збільшення кількості артилерії й розвитку, її масо-ваного застосування для прориву укріп-лених смуг оброни супротивника, зна-чення артилерійських штабів всіх сту-пенів безупинно зростало. Наприкінці 1942 р. з'явилися нові штаби: артилерій-ських дивізій і корпусів прориву Резерву Верховного Головнокомандування. З появою великих артилерійських з'єднань, діяльність розвідувальних органів артиле-рійських штабів суттєво ускладнювалася, підвищувалося значення АР й розширю-валися її масштаби.
Ускладнення розвідки відбувалося також внаслідок поступового збільшення глибини оборони супротивника, засто-сування їм системи суцільних траншів, збільшення щільності вогневих засобів супротивника й значного збільшення маневреності військ. Всі ці обставини також ускладнили організацію АР, збір, обробку і доведення розвідувальних відомостей (даних) і одночасно ще більше підвищили, значення артилерійських штабів.
Для планування АР та опрацювання розвідувальних відомостей у артиле-рійських штабах потрібні були відповідні органи розвідки. Створення стрункої структури розвідувальних органів артиле-рійських штабів відноситься до другого періоду Великої Вітчизняної війни (рис. 2).

Відмічаючи основні питання, що впливають на успіх в бою і операції Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков серед шести інших особливо відмічав розвідку та артилерію: "Первое - это отличное знание противника, правильная оценка его плана действий, точна оценка сил, средств в возможности противника... Артиллерию надо знать хорошо и отводить ей решающее место. Всякая недооценка артиллерии ведет к излишним жертвам и к срыву задач.… мы сумели подавить большую часть огневых средств в обороне противника. Заслуга в этом, конечно, принадлежит нашей разведке… Цели, по которым велся огонь, были заранее изучены, и наши артиллеристы стреляли по целям, а не по площади. Опыт показал, во всех операциях, которые мы проводили, если артил-леристы не знали точно целей, то огонь артиллерии никакой практической пользы пехоте не приносил…" [13]. До цього важко що добавити щоб підкреслити важливість розвідки у забезпеченні ефективного застосування артилерії в бою і операції.
Деякі висновки:
ефективність застосування артилерії Радянської Армії у роки Великої Вітчиз-няної війни визначально залежала від ефективності АР;
для забезпечення ефективного застосу-вання РВ і А ЗС України у можливих війнах майбутнього, необхідно постійно піклуватися про їх відповідне розвіду-вальне забезпечення.

Джерела

1.Тематический сборник боевых примеров из опыта Великой Отечественной войны и локальных войн (полк-армия) / Под. ред. В.А. Вострова. - М.: Воениздат, 1990. - 128 с.
2. Армейские операции (Примеры из опыта Великой Отечественной войны) / Под. ред. А.И. Радзиев-ского. - М.: Воениздат, 1977. - 254 с.
3. Сборник боевых примеров из опыта Великой Отечественной войны. - М.: Воениздат, 1982. - 144с.
4. Мерецков К.А. На службе народу. -5-ое изд. - М.: Политиздат, 1988. - 447 с.
5. Советская Военная Энциклопедия, т. 1. - М.: Воениздат, 1976. - С. 266.
6. В.Ф. Мозолев. Передовой характер советского военного искусства // Военная мисль. - 1981. - №5. - С. 25-39.
7. В.Ф. Мозолев. К 40-летию Львовско-Сандомирской наступательной операции // Военная мисль. - 1984. - №7. - С. 3-19
8. М.В. Ростовцев, Б.И. Журин. Артиллерийская разведка Советской Армии в Великой Отечественной войне. - М.: Воениздат, 1958. - 268 с.
9. История Второй мировой войны 1939-1945. - М.: Воениздат, 1974. - Т. 3. - 319 с.
10. В. Казанцев. Мелитопольская наступательная операция (в цифрах) // Военно-исторический журнал. - 1977. - №7. - С. 63-71.
11. Выступление Маршала Советского Союза К.К. Рокоссовского на военно-научной конференции в Северной группе войск в августе 1945 года // Военная мысль. - 1985. - №10. - С. 47-55
12. К.П. Казаков. Огневой вал наступления. - М.: Воениздат, -1986. - 320 с.
13. Выступление Маршала Советского Союза Г.К. Жукова на военно-научной конференции ГСВГ в ноябре- декабре 1945 года // Военная мисль. Спец. выпуск к 40-летию великой победы. - 1985. - С. 17-33.