Вплив ядерних технологій на формування Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин: уроки історії для України

Юрій ВОЗНЮК,
виконавчий директор ВГО “Українського інституту воєнної історії”, історик

Для сучасної України вкрай важливим є осмислити криваві й трагічні уроки національної катастрофи в Другій світо-вій війні, які коштували українському народу 7 млн. синів та доньок, що поклали своє життя за краще майбутнє свого етносу. Українці стали заручниками зіткнення двох тоталітарних імперій - нациської гітлерівської та комуністичної, сталінської, в якому їх спробували використати як гарматне м'ясо, як німецька так і радянська військові "машини".
Актуальність цих уроків та висновків стає очевидною на початку XXI століття, коли весь "прогресивний" демократичний світ святкує 60-ту річницю Перемоги над нацисько-фашиськими та мілітариськими (Німеччина, Італія та Японія) агресорами у Другій світовій війні. Йдеться перш за все про геополітичне становище сучасної України, яка як "фенікс з попелу" здій-нялася на уламках радянської тоталі-тарно-комуністичної імперії й заявила про свої національні права! А саме, що ми є також не лише "європейською" нацією, а й державою, яка претендує на гідне місце в світовому геополітичному просторі!
Вагомі аргументи, які могли б ствер-дити наш статус як світової держави на початку XXI століття, Україна вже мала в 90 - х роках минулого століття, коли їй дісталася значна частина ядерного арсеналу (3-те місце в світі) колишнього Радянського Союзу в вигляді як тактичної ядерної зброї, так і стратегічних ракет 16 ракетної армії (176 балістичних ракет), що базувалися на теренах України (на Поділлі та Степовій Україні). Як цими історичними можливостями, реальним шансом скористалася недолуга "містеч-кова, хуторянська" компартійна номен-клатура, що претендувала на місце новітньої "української еліти" і замість "Великої України" розбудувала "великий український хутір", ми (тобто широкий український загал) вже знаємо. Ми знову легковажно відмовившись від вагомого, якщо не вирішального, силового ядерного важеля, стали заручниками політичної волі світових мілітарних ядерних супер-важковаговиків - США та Російської федерації. Посилання на те, що ми "мирна" нація і бажаємо всьому світові "добра і злагоди" виглядає наївно, якщо не злочинно на на тлі масового "роз-повзання" ядерної зброї в "третьому" світі (Ізраїль, ПАР, Індія, Пакістан, КНДР та в останій час можливо ще Іран?). Бо саме закінчення Другої світової війни про-демонструвало всьому "цивілізованому", раціонально й прагматично мислячому світові якісно новий мілітарний й гео-політичний важель або "чинник" (війна 5-го покоління за Сліпченком В.) - ядерну зброю, яку використали США у фіналі війни в азійсько-тихоокеанському регіоні [1].
Поява ядерної зброї стало базою не лише війн п'ятого покоління, але й засадою формування глобального гео-політичного коду. Зазначимо, що під геополітичними кодами (кодексами) зазвичай розуміють набір стратегічних пропозицій, які уряд складає про інші держави при формуванні своєї зовнішньої політики. Ці кодекси діють на трьох рівнях - місцевому, регіональному, глоба-льному. Кодекси місцевого рівня, що складаються з оцінок сусідніх держав, мають всі без винятку держави світу. Кодекси регіонального рівня складаються урядами регіональних держав або ж потенційними регіональними державами, що намагаються поширити свій вплив дальше сусідів першого порядку. Голов-ний зміст глобальних кодів визначається наявністю ядерної зброї [2].
Розглянемо формування глобального геополітичного коду США після Другої світової війни. Але для цього нам потрібно зробити історичний екскурс на 60 років тому та проаналізувати дії США на останньому, заключному аккорді війни по використанню нового геополітичного інструменту - атомної бомби в серпні 1945 року проти мілітариської Японії.
Успіхи Радянської Армії навесні 1945 року в Європі та розгром нациської Німеччини високо підняв авторитет СРСР у світі. Зросла його геополітична вага на міжнародній арені. Вдруге в історії (вперше у 1813 - 1855 рр.) Росія, тепер вже в радянській іпостасі, стала світовою супердержавою (на період 1945-1991 рр.). Такий розвиток подій серйозно зане-покоїв правлячі еліти США та Велико-британії, головних союзників СРСР по Антифашиській коаліції. Вони хотіли призупинити поширення в світі як комуністичних ідей, так і безпосеред-нього політичного впливу Й.Сталіна на "дружні" країни, які щойно були виз-волені завдяки переможній ході Червоної Армії в Центральній та Південно-Східній Європі та потенційно в Азії (зокрема в Китаї та на Далекому Сході). Подібна тенденція в політиці США по відношен-ню до СРСР стала домінуючою за нової адміністрації Г. Трумена, що заступив померлого Ф. Рузвельта. В новій амери-канській адміністрації політику "твердого курсу" по відношенню до сталінської Росії активно підтримували військово-морський міністр Дж. Форрестол, глава військової місії США в Москві ген. Дж.Дін та держсекретар Дж. Бірнс. На заключній нараді Уряду та командування збройними силами в Білому домі 23 квітня 1945 році Г. Трумен заявив, що має намір бути твердим в своїх стосунках з Радянським урядом. Як інструмент в новій світовій геополітичній "грі", як засіб тиску не лише на СРСР, а й на увесь світ, США вирішили використати без-межні руйнівні можливості атомної бомби на заключному етапі Другої світової війни проти мілітариської Японії. Найбільш поінформованим про атомну програму США ("Манхеттенський проект") та можливості нової ядерної зброї був воєнний міністр Г. Стімсон. Він очевидно перший, хто усвідомив важливість нової зброї, як інструменту світової політики. 25 квітня 1945 р. відбулася зустріч Г.Стімсона і Г. Трумена, під час якої йшлося про перспективи використання США ядерної зброї. Військовий міністр висловив впевненість в успіху атомного проекту і заявив президенту, що атомна бомба викличе "революційні зміни" у веденні війни та обов'язково рішуче вплине на стосунки з іншими країнами та посилить геополі-тичне становище США в світі. Ця зустріч справила на президента Г. Трумена глибоке враження. Незабаром президент заявив, що атомна бомба дає в руки американського уряду "більше козирів", чим інші засоби тиску на СРСР та допоможе "зробити Росію більш поступ-ливою в Європі". Поклавши головні надії на нову ядерну зброю, США свідомо затягували проведення Потсдамської конференції трьох великих держав та квапило своїх вчених (Р.Оппенгеймера) з Лос-Аламоської лабораторії з скорочен-ням терміну підготовки ядерної бомби до вибуху. 2 травня 1945 року Г. Трумен за порадою Г. Стімсона створив Тимчасовий комітет для підготовки рекомендацій щодо використання атомної бомби, хоча в принципі питання давно вже було вирішене. Бо атомна бомба створювалася для реального використання цієї зброї в 2-й світовій війні. 1 червня 1945 року комітет висловився за якнайшвидше використання атомної бомби проти Японії. Хоча частина вчених, що прий-мали участь в проектуванні нової зброї на чолі з Нобелівським лауреатом Дж. Франком ("Доповідь Франка") висловили прези-денту США Г. Трумену свою незгоду щодо використання атомної бомби. Однак відозва вчених не справила позитивного впливу на американську адміністрацію Г. Трумена та була проігнорована! 16 липня 1945 р. на полігоні біля авіабази Аламо-гордо в штаті Нью-Мексико від-булося перше експериментальне випробування атомної бомби. Сила вибуху була еквівалентна 15-20 тис. тонн трінітро-толуола. Керівник "Манхеттенського проекту" ген. Гровс висловив глибоке задоволення від проведеного вибуху. Атомний чинник мав великий вплив в Потсдамі на рішучу позицію президента Г. Трумена стосовно сталінської Росії, який вже 17 липня висловив своє незадоволення щодо виконання рішень Ялтинської конферен-ції. 24 липня 1945 р. Маршалл, Стімсон та Трумен, що знаходилися в Потсдамі, видали наказ командувачу стра-тегічної авіації генералу Спаатсу про атомне бомбардування Японії. 509 авіагрупі 20-ї повітряної армії необхідно було доста-вити першу спеціальну бомбу після 3 серпня, як тільки дозволить погода, на одну із цілей: Хірошима, Кокура, Ніїгата та Нагасакі. Ще раніше крейсер "Індіа-наполіс" доставив атомні бомби, уранову та плутонієву, на о. Тініан в Тихому океані. В Потсдамі президент США, слідуючи рекомендаціям Тимчасового комітету з використання атомної зброї та порад У. Черчілля, коротко повідомив Й. Сталіна про випробування атомної зброї [3, с. 355-365]. Але Й. Сталін, подяку-вавши Г. Трумена, зробив вигляд ніби нічого не сталося. Хоча насправді після розмови віддав наказ Курчатову про прискорення своїх власних робіт над атомною зброєю.
Після успішного випробування атом-ної бомби уряди США та Великобританії почали схилятися до думки про успішне закінчення війни з Японією без участі Радянського Союзу. 22 липня Стімпсон записав в своєму щоденнику що США вже більше не потребують Росії. Таку ж позицію займав і У. Черчілль.
Після того, як 28 липня 1945 року прем'єр-міністр Японії Судзукі відкинув американо-англійсько-китайську Потс-дамську декларацію від 26 липня 1945 року (СРСР приєднався до неї 8 серпня 1945 р.) про беззаперечну капіту-ляцію Японії, то це остаточно "розв'язало руки" США та дало формальний привід використати новітню атомну зброю проти агресора. Політичне керівництво США з нетерпінням чекало результатів першого атомного удару по Японії.
4 серпня особовий склад 509 авіагрупи був коротко проінформований про при-роду нової атомної бомби. 5 серпня екіпаж Б-29 "Енола-Гей" (командувач полковник П. Тіббетс) дістав наказ ски-нути першу атомну уранову бомбу. О 8 годині 15 хвилин за місцевим часом з висоти 10 000 м на парашуті була скинута на Хірошиму атомна бомба, яка вибух-нула на висоті 600 м. Від вибуху на площі 12 кв. км. було знищено 62 тис. будинків з 90 тис. будівель. Кількість загиблих мирних жителів коливається від 227 до 400 тис. чоловік. Точна кількість жертв так і залишається відкритою через неточ-ність оцінок кількості людей в місті на день атомного бомбардування. Через 16 годин після знищення Хірошими Білий дім опублікував офіційне повідомлення, в якому коротко проінформував про історію створення атомної зброї, підкреслював його величезну руйнівну силу і поперед-жав японське керівництво, що в разі відмови від беззаперечної капітуляцї Японію очікує подальша руйнація, якої ніколи не знала Земля. Уряд США очікував, що відразу після першого атомного бомбардування Японія визнає свою поразку. 7 серпня після заяви Г. Трумена прем'єр Японії Судзукі дістав перші данні про наслідки бомбардування Хірошими і запропонував скликати Вищу Раду по керівництву війною, але війсь-кове керівництво проігронувало його. Навіть не був зібраний Кабінет міністрів Японії. Командування активно наполя-гало на продовжені боротьби з Америкою. США нічого не залишилося, як нанести ще удари по японським містам. Ще в кінці липня друге атомне бомбардування було перенесено з 20 на 11 серпня. Тепер цей термін скоротили на 2 дні. Нову дату визначили як 9 серпня 1945 р. Чергове місто, яке приречене було на повне знищення - це стародавнє японське місто на острові Кюсю - Нагасакі, де була розташована база ВМС та цілий ряд військових підприємств. Поспішаючи швидше виконати наказ президента про друге атомне бомбардування, американ-ське командування проігнорувало непо-ладки на В-29 з другою плутонієвою бомбою. Генерал Е. Фаррел, що займався безпосередньо на острові Тініан підго-товкою атомних ударів по Японії віддав наказ на виліт екіпажу літака "Супер-фортресс" не дивлячись на несприятливі погодні умови над японським архіпела-гом. 9 серпня 1945 року атомна плуто-нієва бомба "Товстун" 0 11 год. 01 хв. була скинута на Нагасакі. Те, що через несприятливі погодні умови був вико-ристаний радіолокаційний приціл при-звело до того, що бомба вибухнула в 2 км. від наміченого центру міста.Складний рельєф місцевості (сопки) також сприяв відносному зменшенню руйнації будівель та загальній кількості жертв (73 тис. загинуло відразу, а 35 тис. від поранень та радіоактивного опромінювання). Через місяць після бомбардування в Нагасакі побував вже після офіційної капітуляції Японії 2 вересня 1945 р. американський журналіст Джорж Веллер, лауреат Пулітцеровської премії 1943 року. Він написав 4 репортажі для вже нині не існуючої газети Chicago Daily News, де яскраво і правдиво описав всі жахи від наслідків атомного бомбардування Нага-сакі. 8 вересня побував у двох шпиталях Нагасакі, спілкувався з японськими лікарями, робив скрупульозні записи про ексцеси, які ранили його серце. Основне занепокоєння лікарів через 2 тижні після атомного бомбардування було пов'язано з симптомами радіаційногоопромінення, що відмічалося в тисячах випадках серед японців, що перенесли страхіття ядерного бомбардуввання. Зі слів доктора Йоси-сада Накасима, фахівця-ренгенолога, який прибув з Фукуоки, пацієнти страж-дають від наслідків бета і гамма опро-мінення. Ці його репортажі були забло-ковані цензорами генерала Дугласа Мак-Артура, ще в 1945 році [4].
11 квітня 2004 року в 82 роки помер в Чикаго Фред Оліві другий пілот літака В-29, що скинув атомну бомбу на Нагасакі. До кінця свого життя Ф. Оліві вважав, що США вчинило правильно, застосувавши 2 атомні бомби проти Японії. Він стверд-жував, що як американці, так і японці втратили б мільйони людей в разі звичайного вторгнення (традиційного десанту) на острови Японії.
Загалом в Хирошимі та Нагасакі загинуло понад 0,5 млн. мирних громадян Японії. Не применшуючи чи замовчуючи внесок. Червоної армії в розгромі япон-ської Квантунської армії під час Манжур-ської операції 9.XIII - 2.IX 1945 року по визволенню Дунбею та Північної Кореї, необхідно констатувати, що використання якісно нової атомної зброї було виріша-льним чинником, що призвів до капіту-ляції Японії 2 вересня 1945 року на борту лінкору "Міссурі". Використавши атомні бомби проти Японії американці започат-кували добу "атомної дипломатії", що була звичайним "атомним" пресингом або просто воєнно-політичним шантажем., враховуючи "атомну" монополію США в світі до 1949 року. "Атомна дипломатія" стала фактично початком "холодної війни", що відразу розпочалася по закін-ченню 2-ї світової війни між Заходом та СРСР.
Які ж уроки сучасна Україна може винести для себе через 60 років після атомного бомбардування Хорошими та Нагасакі наприкінці 2-ї світової війни 6-9 серпня 1945 року?
1. Внаслідок використання атомної бомби проти Японії розпочалася нова ера ядерної зброї, як найважливішого чин-ника формування глобального геополі-тичного коду держави та було закладено засади для формування Ялтинсько-Постдамської системи міжнародних відносин.
2. Розпочалася ера війн "5-го поко-ління", як наслідок - ядерне протистояння США і СРСР та двох суспільно-полі-тичних та економічних угруповань "соцтабору" та так званого "вільного світу", тобто виникнення "біполярного" світу.
3. Наслідком військового проти-стояння став глобальний конфлікт, тобто "холодна війна" (1946-1991 р.), яка супроводжувалася гонкою озброєнь серед головних суб'єктів цього протиборства - НАТО та Варшавським блоком, а також ланцюгом локальних конфліктів на периферії цього протистояння (Корея, В'єтнам, Близький Схід, Куба, Афга-ністан, Ангола тощо), що дає підстави це вважати "третьою" світовою "холодно-гарячою" (за М. Михальченко) війною [5].
4. Внаслідок поразки в "холодно-гарячій" третій світовій війні відбувся розпад "соцтабору", Варшавського блоку та колапс СРСР, що призвело в кінцевому підсумку до здобуття незалежності Україною.
5. Легковажна, передчасна відмова "містечкової" номенклатурної еліти України від ядерної зброї у 1992 - 1993 роках (при наявності подібної у сусідів) робить нашу націю беззахисною перед можливою агресією з боку реваншиських сусідів, перетворює Україну в об'єкт постійного геополітичного, геоеконо-мічного "пресингу", створює перма-нентну загрозу національному сувере-нітету та державній цілісності.
6. Поспішна відмова "містечкової" еліти від ядерної зброї опустила Україну в геополітичній "табелі рангів" з 1-го рівня геополітичного коду (глобального) на 3-й рівень - місцевий (в рамках кордону держави).
7. Україна на 14-му році незалежності стає постійним об'єктом експансії через відсутність стримуючих геополітичних чинників (ядерної зброї) з боку реван-шистськи налаштованих сусідів на Сході.
8. Для України, щоб вижити та ствердитися, як дійсно суверенній державі, конче необхідно якщо не повер-нутися до ядерного статусу, то відшукати якісно нові засоби нейтралізації експансії зі Сходу. А саме: ввійти до системи колективної безпеки в рамках НАТО, або невідкладно взятися за створення над-сучасних типів озброєння "6 покоління" на нових фізичних принципах.
9. Новому політичному керівництву країни, що прийшло до влади на хвилі "помаранчевої" революції, необхідно про-явити нове стратегічне мислення та політичну волю для захисту націо-нального суверенітету та прикласти зусилля для повернення України хоча б на 2-й (регіональний) рівень геополітичного коду держави.

Джерела
1. Слипченко В.И. Войны шестого поколения. Оружие и современное искусство будущего. - М.: Вече, 2002. - 384 с.
2. Шевченко М.М. Феномен культури стратегічного управління сучасного Китаю (геополітичний аспект) // Теорія і практика управління соціальними системами // Щоквартальний науково-практичний журнал. - Харків: НТУ "ХПІ". - 2003. - № 4. - С. 14 - 22.
3. Дюрозель. Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Пер. з фр. Є. Марічева, Л. Погрєлової, В. Чайковського. - К.: Основи, 1995. - 903 с.
4. Александров Н. Атомная бомбардировка Хиросимы и Нагасаки // Военно-исторический журнал. - М., 1962. - № 4. - С. 14-24.
5. Михальченко М., Самчук З. Україна доби межичасся. Дрогобич-Київ, 1998. - 288 с.