Морський десант до Феодосії
(1941-1942 рр.)

Олександр ЛАНЬКО,
капітан 3 рангу, старший науковий співробітник Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України

У Другій світовій війні висадка морських десантів з різними цілями застосовувалася досить широко. Величезний досвід у цьому накопичили Радянські Збройні Сили. Вони висадили на берег понад 100 морських десантів. Найбільша морська висадка була здійс-нена під час Керченсько-Феодосійської десантної операції [1]. Вона відбувалася з 26 грудня 1941 р. до 2 січня 1942 р. на приморському напрямі, у значному віддаленні від лінії фронту та основних сил Червоної Армії [2].
Це був найбільш важкий для країни період війни. Раптовість нападу, перевага в чисельності та озброєнні дозволили німецько-фашистським військам просу-нутися на той час у глиб радянської території. Ворог рвався до Ленінграду, Москви і Севастополя [3].
17 грудня 1941 р. почався другий наступ гітлерівців на Севастополь [4]. Понад 300 літаків 4-го Повітряного флоту забезпечували їм повну перевагу в повітрі. У перші два дні противнику вдалося уклинитися в оборону радян-ських військ. Незважаючи на величезні втрати, він рвався до Північної бухти, що могло позбавити захисників міста можливості підвезення постачання і артилерійської підтримки з моря силами Чорноморського флоту [5]. Становище було настільки серйозним, що увечері 19 грудня командування Севастопольського оборонного району доповідало до Ставки Верховного Головнокомандування: "По-дальше продовження атак противника в тому ж темпі - гарнізон Севастополя протримається не більше трьох днів. Украй необхідна підтримка однією стрілецькою дивізією, авіацією, попов-ненням маршових рот, термінова доставка боєприпасів потрібних калібрів" [6].
20 грудня 1941 р. з метою посилення оборони Севастополя Ставка ВГК пере-підпорядкувала Севастопольський обо-ронний район Закавказькому фронту (командувач - генерал-лейтенант Д.Т. Козлов), а адміралові Ф.С. Октябрському наказувало негайно прибути в місто і керувати обороною на місці. За листопад-грудень флот доставив до обложеного Севастополя 33500 військовослужбовців, 346 гармат і мінометів, 26 танків, 4763 тонни боєприпасів, 4100 тонн палива, вивіз 15000 поранених, 17000 цивільного населення і 12,5 тис. тонни промислового вантажу [7]. Та все ж таки до кінця грудня становище в місті стало критичним. Врятувати його могла тільки термінова десантна операція в Криму.
План десанту до Керчі генерал-лейтенант Д.Т. Козлов на вимогу Ставки подав ще 30 листопада 1941 р. 5 грудня заступник начальника Генерального штабу А.М. Василевський зажадав від адмірала Ф.С. Октябрського доповісти свої міркування про можливість висадки десанту в середині грудня. У плані, представленому флотом, передбачалася висадка у Феодосії з вивантаженням військ і техніки з бойових кораблів просто на причали порту. 7 грудня Ставкою ВГК було ухвалено рішення про проведення військами Закавказького (з 30 грудня 1941 р. Кавказького) фронту Керченсько-Феодосійської десантної операції.
Ставилося завдання оволодіти Керченським півостровом, полегшити стано-вище наших військ під Севастополем і створити умови для звільнення Криму. Для десантування виділялися дві армії: 51-а (командувач генерал-лейтенант В.Н. Львов) і 44-а (командувач генерал-майор А.Н. Первушин). Висадка військ покла-далася на Чорноморський флот, Азовську воєнізовану флотилію і Керченську військово-морську базу.
Азовська воєнізована флотилія і сили Керченської військово-морської бази повинні були висаджувати 51-у армію в двох місцях - на східному і північному узбережжі Керченського півострова. Чорноморський флот одночасно двома загонами повинен був проводити висадку у Феодосії і в районі гори Опук 44-ї армії, а також забезпечувати артилерійську підтримку військ на березі. Проте через термінове відправлення до Севастополя 345-ої дивізії і 79-ї бригади морської піхоти (з числа готових до участі в десанті військ) терміни висадки були перенесені.
Усього до проведення десантної операції залучалося - близько 42000 чол. особового складу, 160 бойових кораблів і різних судів (зокрема 2 крейсери, 6 есмін-ців, 6 канонерських човнів, 20 торпедних катерів, 32 сторожові катери,
10 тральщиків, 2 катери-тральщики, 17 транспортів), близько 500 літаків зі складу фронтової авіації і 161 літак Чорноморського флоту [8]. В оператив-ному відношенні вони підпорядковува-лися командувачу фронтом [9].
Противник мав на Керченському півострові одну (46-у піхотну) дивізію, механізований полк і румунську кавале-рійську бригаду - всього 25000 чоловік і 180 гармат і мінометів. Перевага Радян-ських військ становила в піхоті в 1,7 рази, у гарматах і мінометах - в 1,5 рази.
Для підготовки операції Ставка відво-дила гранично стислі терміни. Час для висадки десанту був украй невдалим. Уже лютували зимові шторми, а на Азов-ському морі починався льодостав. У таких умовах висадка з шлюпок за п'ятнадцять кабельтових від берега вважається не можливою. Спеціалізо-ваних засобів для висадки флот не мав, торпедні катери Г-5, здатні швидко перекидати війська і підходити впритул до берега, не могли діяти під час штормової погоди, і навіть можливості катерів МО в цей час були обмежені. Як основні засоби висадки на необладнане узбережжя доводилося використовувати азовські пароплави, самохідні шаланди, а також несамохідні баржі, байди і шлюпки, що йшли на буксирах. Велика частина подібних плавзасобів повинна була просто викидатися на берег.
Артилерійську підтримку загонам висадки на Азовському узбережжі нада-вали лише переобладнані з цивільних судів канонерські човни. 26 грудня о 5.00 зі складу 51-ї армії повинно було бути висаджено п'ять груп загальною чисель-ністю до 8000 чоловік, 6 танків і 28 гармат. Через шторм швидкість руху тихохідних сейнерів і буксирів часом знижувалася до 2-3 вузлів, і тому до місць висадки загони підійшли вже завидно. Біля мису Хроні і селища Єнікале десант зустрів вогневу протидію. Вдень почала діяти авіація противника, а винищу-вального прикриття десант з 26 до 29 грудня не мав через те, що авіаційне командування не змогло підготувати аеродроми на Тамані і перекинути на них літаки, призначені для прикриття ви-садки. У результаті було здійснено всього лише 125 вильотів, але через значну віддаленість аеродромів над місцем висадки літаки перебували лише корот-кий час [10].
Найуспішнішою була висадка Азовської воєнізованої флотилії біля мису Хроні, де вдалося висадити близько 1500 чоловік, 3 танки і 4 гармати. Близько 1400 чоловік, 3 танки, 13 гармат і мінометів було висаджено біля мису Зюк. В інших місцях здійснити висадку не вдалося. Втрати під час висадки становили близько 700 чоловік. Частини Керченської війсь-ково-морської бази забезпечували висад-ку 302-ї гірськострілецької дивізії 51-ї армії в районі Ельтігену і
Камиш-буруна. Тут десантування здійснювалося з торпедних катерів і сейнерів. Через сильний вогонь противника висади-тися вдалося тільки в порту Камиш-Бурун, де була розвинена система при-чалів. До вечора тут опинилося близько 2000 чоловік, до 500 загинуло під час висадки і на березі. Десант підтримувався артилерійським вогнем зі східного берегу Керченської протоки, разом з передовими частинами слідували пости коректувань. Допоміжний загін Чорноморського флоту (загін висадки "Б" 44-ї армії) у районі гори Опук висаджений не був, тому що командир загону контр-адмірал Н.О. Абрамов, не повідомивши командування флотом, перед самим виходом у море переніс свій командний пункт з одного канонерського човна на інший, забувши документи для шифрованого зв'язку на старому місці. У результаті він не зміг зв'язатися зі штабом флоту, самовільно відмовився від висадки і увечері 27 гру-дня повернувся до Анапи. Принаймні, такою була його офіційна версія. Проте крейсери й есмінці, що повинні були забезпечувати артилерійську підтримку, підійшовши сюди вранці 26 грудня (після проведення обстрілу Феодосії), нікого в районі гори Опук не виявили. Увечері вони обстріляли берег і наступного ранку відійшли до Новоросійська, так і не до-чекавшись загону висадки.
У цілому на кінець дня на Керченському півострові опинилося до 5000 человік [11].
Наступного дня через протидію ворожої авіації в районі мису Хроні вдалося висадити тільки 250 чоловік з другого ешелону десанту. За два дні висадки від шторму і ударів авіації загинуло близько 1600 чоловік. Безповоротні втрати склали, таким чином, 32%. Для порівняння: під час висадки в Нормандії
6 червня 1944 р. загальні втрати союзників убитими склали 3000 чоловік із ста тисяч, що входили до складу першої хвилі, тобто - 3%.
Зв'язок з військами, висадженими біля мису Хроні і мису Зюк, був відсутній, а наступний загін десанту підійшов до мису Хроні лише в ніч на 29 грудня. До цього часу частини десанту просунулися в глиб півострова, не забезпечивши оборону місця висадки, тому берег знову був зайнятий противником. Командир 224-ї стрілецької дивізії відмовився висаджу-вати війська і з частиною кораблів пішов на Єнікале, де теж нікого не висадив. Проте після його відходу командир загону капітан 3-го рангу Дубов і комісар флотилії С.С. Прокоф'єв віддали наказ на висадку. З пароплава, що залишився, і двох сейнерів було висаджено два батальйони (1354 бійці) і 15 гармат і мінометів, при цьому пароплав "Ейськ" був потоплений ворожою артилерією. До цього ж часу загін "Б" 44-ї армії був нарешті висаджений у порту Камиш-буруну. Наступної ночі (30 грудня) розвідники, що висадилися у Керчі з торпедного катеру, виявили, що місто залишене ворогом.
Уранці 29 грудня повинно було початися десантування основних сил 44-ї армії до Феодосії. Висадка у великому порту зі швартовкою до причалів і без-посереднім залученням великих кораблів - крейсерів і есмінців, за відсутності засобів для висадки, була єдиним спосо-бом швидкого перекидання великої кіль-кості військ. Стратегічні десанти на Чорному морі взагалі можна було про-водити тільки таким чином, а панування радянського флоту і наявність великої кількості великих кораблів, частина з яких мала броньований захист, свідомо забез-печували успіх подібних дій. Відкладення строків висадки у Феодосію до 29 грудня згодом критикувалася як розпилювання сил і порушення принципу масування сил і засобів. Проте численні і відносно слабкі десанти 26 грудня відіграли класичну роль відволікаючих дій - вони дезорієн-тували противника, примусивши його розпорошити увагу і стягнути максимум сил для ліквідації відразу кількох плац-дармів. Тому удар 29 грудня застав його зненацька - вхідне бонове загородження в порт Феодосії до моменту підходу наших кораблів було розведено, а вогонь у відповідь відкритий із запізненням.
Вночі літаки ТБ-3 повинні були викинути в районі станції Владиславівка повітряний десант з метою захоплення розташованого там аеродрому. До ранку на захоплений аеродром повинні були перебазуватися винищувачі флоту.
Передовий загін під командуванням капітана 1-го рангу Н.Е. Басистого скла-дався з двох старих крейсерів і трьох есмінців-"новиков", а також дванадцяти катерів МО і двох БТЩ. На переході кораблі охоронялися есмінцями-"сім-ками" і тральщиками. Два підводні човни завчасно поставили на вході до бухти сигнальні вогні, а один човен висадив розвідувальну групу у складі 21 чоловіка у Коктебелі. О 3 годині 50 хвилин крей-сери відкрили вогонь, а два катери, увірвавшись до бухти через розведену бонову загорожу, о 4.06 висадили на мол штурмовий загін з 60 чоловік. Ще один катер висадив десантну групу, яка запа-лила маяк. О 4.13 до гавані увійшли три есмінці, відшвартувалися у причалів та під вогнем противника почали виванта-ження військ. Одночасно крейсер "Черво-ний Крим" вів вогонь з району маяка, а десант з нього перевозили на берег баркаси і катери.
О 5.02 до зовнішньої сторони Широкого молу почав швартовку крейсер "Чер-воний Кавказ". Через сильний віджимний вітер вона була закінчена лише за дві години. У крейсер потрапило сімнадцять снарядів і мін, один снаряд пробив тонку 20-мм броню другої башти і вибухнув усередині неї, проте загрозі вибуху зарядів, що зайнялися, вдалося запобігти. Вогнем противника було потоплено три катери МО.
О 7.20 до порту увійшов транспорт "Кубань", і до 11.30 ранку передовий загін десанту у складі 5119 чоловік, 18 зенітних гармат, 7 мінометів і
30 автомашин був вивантажений на причали з мінімальними втратами. Весь день десантники вели в місті важкі бої, розширюючи захоплену територію навко-ло порту. Кораблі загону, вийшовши з гавані в затоку, продовжили артилерій-ську підтримку, орієнтуючись за даними пунктів коректувань, висаджених з першою хвилею десанту.
Численні нальоти авіації противника виявилися безрезультатними. Проте вже в середині дня до міста зі сходу підійшла 8-а румунська кавалерійська бригада, а із заходу - терміново виділена Э.Манштей-ном 4-а гірська бригада. Темпи наступу сповільнилися. Але з темнотою до порту стали прибувати судна з першим ешело-ном десанту (236-а і 157-а стрілецькі дивізії), розвантаження яких продовжу-валося до вечора 31 грудня (у результаті авіанальотів біля причалу згорів вже розвантажений транспорт).

До ранку 30 грудня Феодосія і прилеглі висоти були очищені від противника. Наша бомбардувальна авіація діяла успішно, а ось винищувачі не змогли при-крити район висадки, тому що десант у Владиславівку не було висаджено, а сухопутні частини зайняли її тільки тридцять першого грудня. До цього моменту у Феодосії було вивантажено близько 18000 чоловік, 34 танки, 127 гармат і 211 мінометів, а також іншу техніку і вантаж. Проте до цього часу сюди вже відійшли частини противника, які ще вдень двадцять дев'ятого грудня спішно залишили Керч. Повітряний десант чисельністю близько батальйону, висаджений лише 31 грудня біля Арабат-ськой стрілки, не зміг їм перешкодити, а морський десант у складі бригади цього ж дня не зміг висадитися біля Ак-Монаю через льодостав, що почався.
Таким чином, противник зумів ще два дні утримувати горловину мішка, через яку 46-а дивізія за наказом генерала графа Шпонека відходила на Парпачський перешийок. Командування 51-ї армії в результаті погано організованої розвідки дізналося про це тільки 30 грудня і втратило можливість її розгромити. Командування Кавказьким фронтом у такій сприятливій обстановці не зуміло організувати переслідування ворога з Керченського і Феодосійського напрямів, щоб не дати йому закріпитися на Парпач-ському перешийку і вийти на опера-тивний простір до Джанкою. 44-а армія поволі просувалася вперед.
31 грудня вона підійшла до Владисла-вівки, де вже знаходилися відступаючі частини 46-ї дивізії. До Арабатської затоки наступаючі частини вийшли лише другого січня, коли противник встиг вивести всі свої війська з Керченського півострова і зайняти оборону вздовж рубежу Кієт - Нов.Покровка - Коктебель. Щоб не допустити прориву радянських військ на оперативний простір, Э.Манш-тейн 30 грудня припинив штурм Севас-тополя і перекинув на Керченський півострів 170-у, 132-у дивізії і частину сил 50-ї.
Успіх десантної операції, проведеної за короткий термін (дев'ять діб), був досяг-нутий переважно за рахунок правильного вибору головного напряму (у Феодосії) і створення переваги в силах на цьому напрямі.
Разом з тим, у ході операції розкрилися серйозні недоліки. Розвідка угруповання сил і системи протидесантної оборони узбережжя, зайнятого противником, була проведена недостатньо. Командири де-сантних загонів не знали обстановки в районі висадки. Зосередження авіації завершено не було, панування в повітрі - не досягнуто, війська і кораблі через це залишилися без повітряного прикриття.
Недооцінка штабами і командуванням Чорноморського флоту і Закавказького фронту прогнозу погоди ледь не призвела до зриву операції. (Такою є офіційна ра-дянська точка зору, не виключено проте, що саме дії в умовах поганої погоди сприяли несподіваному успіху десантних операцій, перш за все - Феодосійської). З'єднання і частини Закавказького фронту не були підготовлені до сміливих і активних дій десанту. Точніше сказати, штаби настільки не були упевнені в успіху десанту, що не передбачили можливості рішучого розвитку успіху. На виправдання командування можна заува-жити, що аналогічна помилка була допу-щена і в ході Нормандської десантної операції, хоча вона і здійснювалася в значно сприятливішій обстановці.
Організація управління десантною операцією була недосконалою - штаби фронту, 51-ї, 44-ї армій знаходилися на великому видаленні від району боїв. Директивою Ставки керівництво опера-цією покладалося на командувача фрон-том, при опергрупі якого був представник флоту контр-адмірал І.Ф. Елісєєв. Проте заступник командувача операцією по морській частині на всіх етапах призна-чений не був. Все це позначалося на не-узгодженості дій армії і флоту, неусві-домлені деякими командирами і началь-никами реальних можливостей сил флоту.
Унаслідок цієї операції Э. Манштейн вимушений був терміново припинити штурм Севастополя і вжити заходів щодо утримання в своїх руках основної частини Криму. Стратегічне становище 11-ї армії різко погіршилося. На кінець дня 2 січня війська Кавказького фронту просунулися на 100-110 км і очистили від противника Керченський півострів. Була відсунута небезпека вторгнення німецько-фашист-ських військ на Кавказ через Таманський півострів.
Хоча до початку січня на Керченсь-кому півострові вже знаходилося близько 40 000 особового складу, 43 танки і понад 400 гармат і мінометів, подальший наступ на Крим, що був призначений на два-надцяте січня, зривався через труднощі з нарощуванням сил. Зважаючи на льодо-став, що почався, використовувати кер-ченський порт для подальшого пере-кидання військ стало неможливо, а феодосійський був занадто близько до фронту і постійно піддавався нальотам ворожої авіації, що потопила тут за два тижні сім транспортів. Для перекидання підкріплень на Керченський півострів можна було використовувати тільки погано обладнаний Камиш-Бурун.
Командування і штаб фронту під час підготовки десантної операції усунулися від детального її планування, пере-довірили цю відповідальну справу коман-дувачам і штабам армій, не давши їм чітких вказівок. Не було навіть точних даних про склад десанту і про те, які вантажі підлягають перевезенню. Тому потреба в морських перевезеннях вини-кала несподівано, часто змінювалася, що призводило до того, що зайвим майном захаращувалися пункти навантаження і вивантаження. Не було приділено належ-ної уваги і такому важливому питанню, як організація суворо централізованого ви-користання обмежених ресурсів плавучих засобів.
Перевезення особового складу і бойо-вої техніки проводилося без урахування подальшого наступу висаджених військ у глиб Кримського півострова. На півострів перевозилися не тільки насправді по-трібні для розвитку операції війська і вантажі, але й громіздкі фронтові уста-нови, запасні полки і навіть фронтові курси командного складу.
Тил фронту був приведений у відносно задовільний стан з великим запізненням і зміг почати більш-менш нормально вико-нувати свої завдання тільки наприкінці березня 1942 р., тобто майже за три місяці після завершення десантної операції. У забезпеченні військ, що діяли на Керчен-ському півострові, винятково важливу роль повинен був відіграти порт Фео-досія, в якому могли розвантажуватися кораблі великого тоннажу. Але коман-дування фронту, плануючи операцію, не передбачило забезпечення порту необхід-ними засобами ППО, і останній виявився майже беззахисним проти нальотів ворожої авіації, що різко обмежувало його пропускну спроможність.
Обстановка вимагала негайного роз-витку Кавказьким фронтом активних дій, поки противник не встиг створити міцної оборони і підсилити угруповання своїх військ на керченському напрямі. Слаб-кість ворожих сил на цьому напрямі і непідготовленість їх до оборонних дій створювали нашим військам вельми вигідні умови для наступу в глиб Криму, навіть за умови неповної готовності. Враховуючи обстановку, що склалася у Криму і на південному крилі радянсько-німецького фронту, Ставка Верховного Головнокомандування 2 січня 1942 року вказала командувачеві Кавказьким фрон-том на необхідність швидкого переходу до активних дій, мета яких повинна була полягати в швидкому висуненні наших військ до Перекопу для закриття виходу з Криму, а також завдання ударів по тилу севастопольського німецько-фашистсь-кого угруповання. Але командувач фрон-ту посилаючись на неготовність військ зволікав із переходом до наступальних дій.
У цілому ж бойові дії наших військ, що проводилися зимою 1941-1942 рр. з метою визволення Криму, за своєю значущістю, поза сум-нівом, займали видне місце серед інших операцій цього періоду війни. Швидке визволення півострова повинне було значно поліпшити загальну обстановку на південному крилі радянсько-німецького фронту. Воно могло усунути небезпеку висадки німецького десанту на Кавказь-кому узбережжі, забезпечити зняття блокади Севастополя і поліпшити загаль-ну військову обстановку на Чорному морі. Проте в результаті серйозних промахів, допущених у десантній операції, війська Кавказького фронту не виконали пов-ністю поставленого Ставкою ВГК зав-дання: керченське угруповання против-ника не було знищене і відійшло з пів-острова, війська Кавказького фронту не зуміли на плечах противника, що від-ходив, прорватися в глиб Криму. Ворогові вдалося зупинити наступ наших військ на лінії Кієт, Сеіт-Асан, Кулеча-Мечеть, Асан-Бай, Карагоз, хребет Узун-Сирт. Проте, оволодіння Керченським півост-ровом військами Кавказького фронту поліпшило становище військ Примор-ської армії, що обороняли Севастополь.
Крім того, прорив наших військ через Ак-Монайський перешийок - найбільш вузьке місце Керченського півострова - створив вигідні передумови для розвитку подальших наступальних дій на самому Кримському півострові з метою розгрому угруповання противника, що діяло там, і деблокади Севастополя.

Джерела
1. История второй мировой войны. - М.: Воениздат, 1975. -Т. 4.
2. Советская военная энциклопедия. - М.: Воениздат, 1977. - Т. 4.
3. Зубков А.Н. Керченско-Феодосийская десантная операция. - М.: Воениздат, 1974.
4. Манштейн Э. Утерянные победы. - Смоленск.: Русич, 1999.
5. Крим в период Великой Отечественной войны Советского Союза
1941-1945 гг. - Симферополь, 1963.
6. Автономная Республика Крым. Книга памяти. - Симферополь: Таврия, 1998. - Т. 8. Обобщающий.
7. Горшков С.Г. На южном приморском фланге. Осень 1941 г. - весна 1944 г. Военно-исторический очерк. - М.: Воениздат, 1989.
8. История военно-морского искусства. - М.: Воениздат, 1969.
9. История второй мировой войны. - М.: Воениздат, 1975. -Т. 4.
10. Боевая летопись Военно-Морского Флота. 1941-1942. - М.: Воениздат, 1983.
11. Горшков С.Г. На южном приморском фланге. Осень 1941 г. - весна 1944 г. Военно-исторический очерк. - М.: Воениздат, 1989.