"Воєнна історія" #3_4 за 2003 рік

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВОЄННИХ КОНФЛІКТІВ

Юрій Бадах,
кандидат історичних наук, доцент,
доцент кафедри історії війн і воєнного мистецтва Національної академії оборони України

Відомо, що розв'язання протиріч за допомогою воєнної сили проходить у війнах. До кінця ХІХ ст. в історії існувало тільки одне поняття "війна". Проте в кінці ХІХ ст. і на початку ХХ ст. з'являється нове - "локальна війна". Воно виникло тоді, коли посилилася боротьба між різними великими державами за перерозподіл раніше поділеного світу [1, с. 4]. До Першої світової війни відбулося більше 40 таких війн. До локальних війн цього століття відносилися: іспано-аме-риканська 1892 р., англо-бурська 1899-1902 рр., російсько-японська 1904-1905 рр., іспано-турецька 1911-1912 рр., балканська 1912-1913 рр. та інші.
У 1914 р. у воєнній термінології вперше почали вживати таке поняття як "світова війна", що пройшла з 1914 по 1918 рр. В ході підготовки до Другої світової війни було розв'язано вже більше 80 локальних війн. Це - вторгнення у 1931 р. Японії в Китай та Маньчжурію, італо-ефіопська війна 1935-1936 рр., радянсько-фінська 1939-1940 рр. та інші [2, с. 124-125].
Після Другої світової війни у термінології з'являються нові поняття, такі як "воєнний конфлікт", "збройний конфлікт", "воєнна акція" та інші.
З 1945 по 2003 рр. у світі було зафік-совано більше 470 воєнних конфліктів, які унесли життя більше 30 млн. чоловік. Астрономічна цифра - 10 трлн. доларів, - ось ціна людської войовничості після Другої світової війни [3, с. 16].
США з 1945 р. по теперішній час брали участь більш ніж у 260 локальних війнах і збройних конфліктах, а в Радян-ському Союзі з 1945 по 1991 рр. по лінії Міністерства оборони СРСР наші спів-вітчизники побували у більш ніж 110 країнах. В 40 випадках вони взяли безпо-середню участь у бойових діях [3, с. 62].
В теперішній час, не дивлячись на пом'якшення міжнародної напруги та зниження небезпеки глобального проти-стояння, проблема воєнних конфліктів все ж залишається актуальною і потребує всебічного вивчення. Кожен рік у світі проходить приблизно до 30 воєнних конфліктів і всі вони, в основному, внутрішні.
В сучасній вітчизняній та зарубіжній історіографії, при висвітленні проблеми воєнно-політичних криз, поки немає єдиної наукової концепції виникнення, розвитку і типології воєнних конфліктів та їх визначення. В працях дослідників подаються різні погляди на визначення та тлумачення воєнних конфліктів [4]. Крапку над "і" не ставлять і воєнні доктрини держав. В Україні навіть фахівці з історії війн плутаються у таких визначеннях та їх тлумаченнях, як "воєнний конфлікт", "війна", "збройний конфлікт", "локальна війна" та інших термінах. Фактично в державі, до цієї пори немає фундаментальних наукових видань, в тому числі й військових, які б правильно тлумачили ці поняття.
Актуальність теми полягає у знанні термінології та класифікації воєнних конфліктів та причин їх виникнення для військового викладача, історика, дослід-ника, слухача, студента, курсанта, що дозволяє дослідити причини виникнення кризових ситуацій, способи їх вирішення, а також особливості ведення воєнних дій.
Аналіз показує, що у вітчизняній воєнно-історичній літературі майже зовсім відсутній матеріал з даного питання. Не претендуючи на всебічне розкриття проблеми, автор хоче показати в статті своє бачення, свою думку з понятійного апарату, пов'язану з питан-ням воєнних конфліктів та причин їх виникнення.
Для наукової класифікації воєнного конфлікту слід знати узагальнене визна-чення такого поняття як війна. За сучас-ними воєнно-теоретичними поглядами війна - це продовження політики держави чи коаліції держав, народів, націй, класів і окремих соціальних груп за допомогою засобів збройного насильства для досяг-нення політичних, економічних воєнних та інших цілей [3, с. 22]. Воєнно-політич-ний зміст будь-якого воєнного конфлікту включає такі типові компоненти: воєнно-політичні й оперативно-стратегічні цілі; масштаби війни і способи її розв'язання; сили й засоби, що використовуються; форми і способи збройної боротьби; тривалість та інтенсивність воєнних дій; методи політичного врегулювання; під-сумки й результати.
Основним змістом війни є збройна боротьба, що є веденням протиборчими сторонами воєнних дій різного масштабу на суші, в повітрі, на воді, під водою та в космосі. Її ціль - розгром збройних сил противника чи підрив його боєздатності, завоювання його території і примушення уряду ворожої держави до прийняття миру. Однак останні воєнні конфлікти, що вели США та їх союзники і партнери у Перській затоці (1991 р.), Югославії (1999 р.), Афганістані (2001 р.) та Іраку (2003 р.) показали, що це були війни нових технологій, безконтактні війни, які називають війнами шостого покоління. В них головна роль належала високоточній зброї (ВТЗ), засобам інформаційного забезпечення в реальному масштабі часу. Основними носіями ВТЗ стала авіація та сили флоту, що застосовували різні зразки крилатих ракет морського та повітряного базування, керовані бомби. Широко вико-ристовувалися космічні та повітряні системи розвідки, а також автоматизовані системи бойового управління, що забез-печували видачу цілевказівок для вра-ження різноманітних об'єктів. Управління воєнними діями в єдиному масштабі часу стало можливим, навіть з Пентагону [5, с. 72-73]. Ціль цих воєнних конфліктів стала вже іншою - знищення економіки, систем управління, воєнних об'єктів і об'єктів життєдіяльності держави і капіту-ляція та повалення режимів С. Мілошо-вича, руху "Талібан" та С. Хусейна [2, с. 7].
Поряд зі збройною боротьбою, у воєн-них конфліктах можуть застосовуватися економічні, дипломатичні, ідеологічні, інформаційно-психологічні та інші форми боротьби.
Воєнні конфлікти можливо класифі-кувати: за масштабом (світові, регіо-нальні, локальні); за тривалістю (швидко-плинні або затяжні); за засобами вра-ження (із застосуванням ядерної чи зви-чайної зброї); за напругою (високої, середньої, низької інтенсивності воєнних дій); за кількістю держав, що беруть участь у воєнних діях (коаліційні, одна держава проти іншої).
На думку автора, відповідні типи війн можуть бути визначені наступним чином:

"Світова війна" - війна крупних коаліцій, блоків, союзів держав, в котру прямо чи непрямо втягуються провідні країни світу і котра розповсюджується на всю чи більшу частину континентів, акваторій, океанів і морів, повітряний і космічний простір. Війна ведеться з рішучими цілями, відрізняється глобаль-ним розмахом і жорстокістю форм воєн-них дій, супроводжується великими руй-нуваннями, багаточисельними втратами серед збройних сил та мирного насе-лення.

"Регіональна війна" - війна за участю двох чи кількох держав, що ведеться в межах одного регіону і зачіпає інтереси переважно країн, які розташовані в цьому регіоні. Вона може стати результатом ескалації локальної війни або збройного конфлікту.

"Локальна війна" - це війна за участю двох чи кількох держав, що ведеться в окремому районі з обмеженими цілями. Вона може стати результатом ескалації збройного конфлікту.

"Збройний конфлікт" - розв'язання протиріч із застосуванням збройної боротьби, який не переходить у війну (відсутній акт оголошення війни).

"Міжнародний конфлікт" - розв'язання протиріч, в якому беруть участь дві чи декілька держав.

"Внутрішній конфлікт" - розв'язання протиріч, де протиборство йде в межах однієї держави.

"Прикордонний конфлікт" - проти-борство у формі воєнної сутички на кордоні.

"Збройний інцидент" - короткочасні бойові дії, що ведуться чи навмисне, чи організовано як привід для розв'язання війни.

"Воєнна акція" - обмежені по цілі, масштабу і часу односторонні чи коаліційні бойові дії превентивного чи відволі-каючого характеру.
Загальною рисою для війни і зброй-ного конфлікту є розв'язання протиріч, що виникають, за допомогою воєнної сили. Різниця між ними полягає в тому, що при веденні війни можуть застосовуватися всі форми боротьби, і вона вимагає викорис-тання воєнно-економічного потенціалу держави. Збройний же конфлікт обме-жений тільки веденням бойових дій, в котрих звичайно задіяна незначна частина збройних сил та економіки держави.

"Громадянська війна". Це поняття важко піддається визначенню. В цілому такий вид збройного насильства може розглядатися як одна з форм внутріш-нього збройного конфлікту. При цьому воєнні дії можуть носити обмежений характер (Ірландія, Алжир, Китай). В інших випадках вони можуть визначати все суспільно-політичне життя держави протягом тривалого історичного відрізку (Судан, Чад, Ліван, Ангола). У джерел громадянської війни, як правило, лежать дії соціально організованого класу чи угрупування. В ході війни прийняті раніше законодавчі акти втрачають свою юридичну силу, по крайній мірі, для однієї з сторін. Часто, вже на ранніх етапах громадянської війни проходить її інтернаціоналізація, що само по собі створює передумови для виникнення міждержавних збройних конфліктів та локальних війн.
Війна може проходити всередині держави і буде однією з форм застосування збройного насильства, вона направлена на дестабілізацію внутрішньої обстановки, повалення конституційного ладу, проти мафіозних і бандитських формувань.

В основу класифікації сучасних війн і збройних конфліктів можуть бути покла-дені й кількісні показники: розмах і тривалість воєнних (бойових) дій; площа території, на котрій розгортається конфлікт; кількість втягнених у війну держав; залучених військ (сил) і т.д.
В Україні ведення локальної війни може вимагати використання обмеженої частини воєнно-технічного потенціалу, причому, в основному, за рахунок боєготових з'єднань і частин мирного часу.
На сьогоднішній день в Збройних Силах України є документ (проект), що пропонує свою версію визначень та тлумачень воєнних конфліктів. Згідно з класифікацією, що є в проекті, воєнний конфлікт проходить у вигляді війни чи збройного конфлікту. Так говорять, коли хочуть взагалі сказати про воєнні чи бойові дії. В свою чергу, війна та зброй-ний конфлікт мають свою класифікацію.
Деякі історики пропонують трохи розширити типологічні рамки воєнного конфлікту і внести в них війни на захист порушених громадянських прав. Класи-фікуючи війни за характером політичних цілей, вони пропонують доповнити їх таким рівнем, як ступінь підтримки світових співтовариств - безумовна, част-кова, несхвалення, застосування міжна-родних санкцій.

Рівень класифікації збройних конфліктів за якісним змістом пропонується доповнити такими ознаками:

за характером участі в конфлікті - пряме й посереднє;

за якістю протиборчих військ (сил) - регулярні, ірегулярні чи змішані сили, бандоформування, антидержавні терорис-тичні групи.

Що стосується класифікації конфліктів за кількісним змістом, то його пропонують подати наступним чином:

за розташуванням району конфлікту - всередині держави, прикордонний, віддалений від держави;

за способом розв'язання - раптовий напад, ескалація агресії;

за характером театру воєнних дій - континентальний, океанський, морський, повітряний, космічний;

за кількістю військ, що притягаються, - від обмеженого військового контингенту до оперативно-стратегічного угрупування військ (сил) з обох сторін;

за формами і способами воєнних дій - операції, бойові дії (класичні), партизан-ські, нетрадиційні, незавершені, широко-масштабні, блокадні, позиційні, манев-рені, операції сил спеціального призна-чення, контртерористичні та антитеро-ристичні операції;

за тривалістю воєнних (бойових) дій - швидкоплинні, затяжні (тут же війна на виснаження);

за кількістю втягнутих у війну держав - коаліційні, коаліція проти однієї дер-жави, держава проти держави.

На сьогоднішній день війни - це складний конгломерат всіляких нашарувань політичних, економічних та соціальних протиріч. Між тим, коли дійти до змісту причинної "тріади", то соціально-економічні передумови все ж слід поставити на перше місце. Тут і етноконфесійні спори, сепаратизм і автономізм, територіальні негаразди, разюча диференціація в рівнях розвитку Центру і провінції, національний менталітет того чи іншого етносу, елементарна боротьба за владу, котра базується, як правило, на політико-ідеологічних постулатах всіляких партій і організацій - від будівництва загальної ісламської держави, єдиного "Кавказького дому" федеративної арабської спільноти до створення "вогнища" для відокремлення народу і т.д.
Треба відмітити, що у всьому цьому переліку класовий підхід недоречний. Аналіз показує, що очолювалися "насильницькі" дії людьми з пристойним добробутом, а їх гасла та звернення "револю-ційними" чи "справедливими" можливо назвати лише умовно. Те, що в СРСР класифікувалося як революційна справед-лива (чи визвольна) війна, на Заході трактувалося достеменно навпаки. Може саме тому і була суть суперництва двох супердержав, але аж ніяк не створення причинної тріади в тій чи іншій воєнній конфронтації.
Історико-теоретичний аналіз виникнення й розвитку воєнних конфліктів, їх типологія показують, що в основі виникнення будь-якої воєнно-політичної кризи лежать як довгочасні (тривалі), так і ситуативні (безпосередні) причини. У вітчизняній та іноземній воєнній науці до сучасного часу продовжуються дискусії про їх пріоритетність. Кожна з сторін, природно, наполягає на своїй концепції.
Дійсно, в основі виникнення воєнних конфліктів, розв'язаних після Другої світової війни, лежить ряд довгочасних причин. В СРСР "вважали", що винуват-цем всіх воєнних конфліктів був імперіа-лізм та створена ним система. Проте однією з найбільш розповсюджених причин було суперництво (геополітичне, геостратегічне, геоекономічне та ін.) держав на міжнародній арені. Деякі воєнні конфлікти були викликані претен-зіями окремих держав на роль регіональ-них "центрів сили".
До особливого виду воєнно-політичних криз даного ряду слід віднести воєнні конфлікти між державно сформованими частинами однієї і тієї ж, поділеної за політико-ідеологічними, регіональними і соціально-економічними принципами, нації. Ці воєнні конфлікти відрізняє гострий та безкомпромісний характер ведення бойо-вих дій. Класичним при-кладом таких воєнних конфліктів є Корея (1950-1953 рр.), В'єтнам (1964-1973 рр.), Йемен (1963-1967 рр.).
Багато воєнно-політичних криз, воєнних конфліктів виникало через спробу великих держав утримати в сфері свого впливу країни, з котрими до виникнення кризових відношень підтримувалися різного виду міждержавні зв'язки (Лаос, 1960-1970 рр., Конго , 1960-1968 рр., ГДР, 1948-1949, 1953, 1961 рр., Угорщина, 1956 р., Чехословаччина, 1968 р.).
Однією з глибинних причин воєнних конфліктів після 1945 р. було прагнення набирало національно-етнічних спільнос-тей до самовизначення. Таке прагнення різних форм боротьби - від антиколо-ніальної до сепаратистської. Однак не у всіх випадках фактор національно-визвольної боротьби (чи націоналістич-них рухів) був самодостатнім для виник-нення воєнно-політичних криз. У від-носно високо розвинутих країнах зі стійкими традиціями демократичного правління міжнаціональна боротьба звичайно набирала форми стриманих за розміром етнолінгвістичних та етнокуль-турних рухів, не приводячи до серйозних внутрішніх потрясінь і, тим більше, - до воєнно-політичного втручання з боку інших держав (Канада, Ірландія, Іспанія, Франція).
Могутнє зростання національно-визвольного руху в колоніях стало можливим після різкого послаблення колоніальних держав в ході і після закінчення Другої світової війни. В свою чергу, системна криза, що викликана розпадом світової системи соціалізму та послаблення СРСР, привела до виник-нення багаточисельних націоналістичних (етноконфесійних) рухів на постсоціаліс-тичному та пострадянському просторі. У СРСР взагалі проблеми, пов'язані з націоналізмом та поєднані з ним політичні, територіальні, релігійні та інші конфлікти були табу для дослідників. Тому вітчизняна політична наука (думка) ґрунтовно відстала від Заходу у цій сфері. Навіть багато вчених старшого покоління, не рахуючи взагалі простих людей "сталінського гарту", через нав'язуваний довгі роки ідеологічний стереотип уна-ціоналізму пов'язують його і зараз з поняттям, трохи не тотожнім расизму чи фашизму. Між тим це зовсім не так. Націоналізм по суті своїй є вираз політичними методами прихильності до власної нації. Інша справа, що ця прихильність може обрости потім якимись агресивними намірами, планами та супроводжуватися насильницькими діями, етнічними чистками. Саме термін "етнічні чистки" став використовуватися на початку 90-х років, у зв'язку з розпадом Югославії та початком етноконфесійного конфлікту в Боснії та Герцеговині, а далі було Косово та інші.
Генеральна Асамблея ООН признала етнічну чистку однією з форм геноциду, сформувавши її зміст: "етнічна чистка" - це цілеспрямована політика, розроблена однією етнічною чи релігійною групою для випровадження населення іншої етнічної чи релігійної групи з визначених географічних районів насильницькими та методами, які призводять до терору. Вона здійснюється під прикриттям псевдо-націоналізму, історичних образ та могут-нього двигуна - почуття помсти - з ціллю окупації території та випровадження з неї тієї групи чи груп, у відношенні котрих здійснюється ця дія. Етнічна чистка ведеться з використанням вбивств, кату-вання, свавільних арештів та затримань, позасудових страт, зґвалтувань та сексуа-льних посягань, насильницького вигнан-ня, переміщень та депортації цивільного населення, цілеспрямованих воєнних нападів чи загроз, нападів на населення і райони, безглуздого знищення власності.
Ряд збройних конфліктів після 1946 р. відбувся і на основі іредентизму (відок-ремлення певної території від однієї держави з метою її приєднання до іншої). Іредентизм - як правило, націоналістич-ний рух, який був відносно мало-чисельним, тим не менш його гасла таїли в собі могутній вибуховий потенціал. Як відомо, в кінці ХХ ст. іредентизм наочно проявляється в ряді країн Центральної Африки, в колишній Югославії та окре-мих регіонах пострадянського простору.
Особливий тип збройних конфліктів складають конфлікти, викликані міждер-жавними територіальними суперечками. Вони виникають, як правило, в тих випадках, коли спірні території мають воєнно-стратегічне чи особливе еконо-мічне значення для обох держав.
Часто до конфліктних ситуацій призво-дять спроби перегляду прикордонних міждержавних договорів, а також відмова держав (як правило, молодих) визнати колишні адміністративні кордони, котрі були визначені для них в рамках колоніальних імперій чи колись єдиних багатонаціональних федерацій (Іран, Ірак, Індія, колишні Югославія та СРСР, Перу, Еквадор та ін.).
Всі розглянуті вище причини обумов-люють глибинні фактори виникнення воєнних конфліктів. Проте важливо знати й інше - що є безпосереднім поводом, ситуативною причиною виникнення тієї чи іншої воєнної конфронтації. Безпо-середні причини виникнення воєнних конфліктів у широкому плані можуть бути визначені як специфічні події, зміни та дії, котрі носять провокаційний характер та сприймаються іншими державами як загроза їх життєво важливим інтересам. Вони можуть бути класифіковані за окремими видами. Найважливіший з них - політичні акти, котрі, як правило, включають в себе протести, загрози, звинувачування, ультимативні вимоги тощо.
Такий, на думку автора, далеко не повний перелік причин виникнення воєнних конфліктів.
Таким чином, узагальнення та вивчення досвіду воєнних конфліктів, їх класифікації, визначення дозволяє найбільш обґрунтовано аналізувати причинно-наслідкові зв'язки умов виник-нення кризових ситуацій, способів розв'язання війн і збройних конфліктів, особливості ведення бойових дій і тенденцій їх розвитку. В свою чергу, подібне вивчення дає змогу здобувати уроки, робити відповідні висновки, розробляти рекомендації проти насиль-ства в майбутньому.
Коли все ж конфлікт відбудеться, то знання досвіду минулих війн допоможе краще підготуватися до бойових дій, вміло їх вести та переможно завершувати.

Джерела

1. Рибак М.І., Бадах Ю.Г. Воєнне мистецтво в локальних війнах після Другої світової війни. - К.: НАОУ, 2000. - 137 с.
2. Капитанец И.М. Флот в войнах шестого поколения. - М.: Вече, 2003. - 480 с.
3. Россия (СССР) в локальных войнах и военных конфликтах второй половины ХХ века. - М.: Кучково поле, 2000. - 570 с.
4. Краткий словарь специальных терминов для руководящего состава Вооруженных Сил Российской Федерации. - М.: Воениздат, 1994. - 220 с.; Encyclopedia Britannica. 1963, Vol. 15; Encyclopedia of the U.S. Military. N.Y., 1990.
5. Капитанец И.М. Битва за мировой океан в "холодной" и будущих войнах. - М.: Вече. - 2002. - 544 с.

До змісту журналу "Воєнна історія" № 3-4 за 2003 р.