"Воєнна історія" #3_4 за 2003 рік

Відлуння Волині 1943 року

ПЛАВ'ЮК Микола Васильович,
1927 р. народження. Учасник руху Опору з 1942 р. З 1944 р. - в еміграції. Співорганізатор студентського руху. З 1949 р. - член проводу Центрального Союзу українського студентства та Українського Національного об'єднання Канади (УНО). 1955-1966 рр. - президент УНО. З 1966 р. заступник президента Комітету українців Канади (КУК). З 1967 р. - генеральний секретар Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ). 1973-1978 рр. - віце-президент, 1978-1980 рр. - президент СКВУ. З 1979 р. - голова Проводу ОУН. 1988 р. - віце-президент, з грудня 1988 р. - Президент УНР в екзилі. У серпні 1992 р. передав державні символи та атрибути УНР Президентові України. Нині - голова Фундації імені О. Ольжича та Проводу ОУН, член президії Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Миколо Васильовичу, у чому Ви бачите значення дискусії, що розгорнулася навколо українсько-польського конфлікту на Волині у 1943-1944 роках для сьогодення?

Беззаперечно значення велике. Оцінюючи нашу непросту історію, ми маємо керуватися сучасним націо-нальним інтересом. А цей інтерес ми бачимо у побудові демократичної національної держави, інтегрованої у європейські структури. Добросусід-ські відносини з Польщею у цьому відіграють значну роль.
Чому власне трагічні події на Волині в 1943-1944 роках загострили українсько-польські відносини саме напередодні 60-ї річниці, а не напередодні 55 чи 50-ї річниці?
Є декілька причин, чому та давня проблема саме тепер набула такої гостроти. Очевидно, змінились взагалі відносини між Україною і Польщею і ці події інакше трактуються, ніж у ті часи, коли відносини між Україною і Польщею не були такими тісними або були в іншій площині. Тепер думка громадськості у Польщі, яка розглядає однобічно цей етап Другої світової війни і роль польських політичних сил у тому часі, настільки є впливова, що на неї інакше реагує польська держава і влада, ніж в Україні. В Україні нема настільки консолідованої думки про ці події у Другій світовій війні і виз-вольний рух у боротьбі за відновлен-ня державної незалежності України. Через те Україна не готова і на рівні громадської думки, і на рівні влади належно реагувати на процеси, які відбуваються у Польщі. Крім того, як не дивно, але останні 10-15 років змі-нили взагалі публічну думку пересічного українця стосовно Польщі. Тоді, за радянських часів, може під впливом відносин між московським центром СРСР і Польщею громадяни СРСР дивились на соціалістичну Польщу як представники могутнішої сили. Сьогодні змінилась роль Польщі в світі та її ставлення до України.

Які виміри проблеми Волині Ви бачите - політичні, економічні, гуманітарні, дипломатичні, історичні, цивільно-правові тощо?

Фактично всі ці проблеми існують. Складність є в тому, що не в належній черговості і об'єктивності вони розглядаються. Перш за все, почнемо з того, що, на мою думку, повинно допомогти об'єктивно оцінити ці проблеми. Якщо ми будемо виходити з історичного аспекту, то усвідомимо собі, що в історії ми мали немало різких і болючих конфліктів між українською і польською стороною. І польській стороні, і українській сто-роні слід собі усвідомити, що в історичному минулому Польща і Росія прагнули оволодіти українською територією і населенням. Тепер Україна стала незалежним суб'єктом історичного процесу, стала нацією і державою, і це сьогодні вимагає від нас іншого ставлення до сусідів, виходячи з національних і державних інтересів.
Немає найменшого сумніву, що події 43-го року не можна розглядати без контексту подій 1918-1921 років, аж до 1939 року. Тоді Польська дер-жава проводила політику денаціоналізації і дискримінації українців. Другий аспект - суто гуманітарний. Кров брата чи родича - це, так би мовити, дорогоцінність, яка не забувається. І тому, кого це безпосередньо торкаєтьсяі бачать події інакше. Я мав розмови з деякими живими учас-никами цих подій, вони тепер зовсім інакше їх бачать і дехто може навіть кається за свою участь, хоч у тому часі не вони вирішували. Вони вико-нували доручення. З другого боку, коли я говорю з молодими людьми сьогодні, то вони дивляться на ті події інакше - чому я маю бути від-повідальним за минуле, коли моє ставлення до мого ровесника з Польщі є зовсім іншим. Нарешті існує цивільно-правовий аспект подій. Якщо насправді доведено злочин, бо і такі були, то це треба трактувати як злочин без огляду, хто його робив. Тим більше, що були нерівні умови дій сторін. З одного боку, діяли сили за дорученням Польської держави, не важливо - чи вона була у Варшаві, чи у Лондоні. Але діяла як сила, яка несла відповідальність за державну політику Польщі між 1918-1939 роками і продовжувала її нести. З другого боку, діяли сили, які відповідно реагували на дії польської влади. Говорімо це собі відверто. Однією з причин діяльності ОУН була польська політика на західноукраїнських землях і у цьому відношенні не можна зіставити відповідальність держави і підпільного чи визвольного руху.
Найнебезпечнішими у політичному аспекті є принцип колективної відповідальності, тобто за те, що робила польська держава між 1918 і 1939 роками, визвольні сили вважали відповідальними всіх поляків. Подібно до того, як навіть сьогодні польська суспільна думка вважає всіх українців злочинцями і бандитами. При цьому залишаються осторонь інші чинники, як німецька окупація, радянська окупація, які провокували загострення відносин між українцями і поляками. Мене дивує, що сьогодні у польському суспільстві зовсім інакше розглядається трагедія Катині. Емоції у цій справі суттєво не дорівнюють емоціям супроти українців у справі Волині. І це дуже небезпечно. Короткозорими емоційними оцінками ситуації з одної і другої сторони фактично скористались наші історичні вороги.
І нарешті переходимо до дипломатичного аспекту. Ми знаходимось у ситуації, де відносини між українською і польською державами розвиваються доволі позитивно, і було б дуже і дуже небезпечно для обох сторін, коли б минулі події зашкодили інтересам обох держав.

Чи, на Вашу думку, готова українська і польська громадськість розв'язати проблему Волині і українсько-польських відносин за аналогією розв'язання польсько-єврейських, польсько-німецьких, німецько-французьких чи англо-ірландських конфліктів?

Якщо бути щирим і не кривити душею, то мені здається, що обидві сторони на рівні громадськості ще неготові. Бо рана ще зовсім свіжа, хоча, дякувати Богу, є ціла низка виразних проявів здорової думки і аналізу цих явищ, які почались ще в 1946 році, через дію польської "Куль-тури" у Парижі, через взаємодію уряду УНР в екзилі з польським еміграційним урядом чи співдію представників ОУН і "Солідарності". Всі ці речі вказували на те, що визріває здорова думка, але ми були би нещирі, якби не бачили, що широ-кий загал ще так не думає. До речі, не тільки у нас. Історія інших конфліктів польсько-німецького, польсько-єврей-ського, свідчить, що не можна так говори про всю громадськість, хоча на урядовому рівні ці справи знайшли своє вирішення. Іншими словами, на це потрібний час і перспектива.

У чому Ви бачите хибність аргументації сторін в оцінці подій на Волині?

Коли йдеться про найбільшу хибу української сторони, то її роблять ті, хто говорить, що того факту ніколи не було. Мовляв, ми не відповідаємо за ці справи, за них відповідають чужі чинники. Чи німецька адміністрація, яка використовувала то польську, то українську поліцію, чи радянська. Все це мало місце, але якщо ми хочемо скинути вину тим, що лише брали безпосередню участь, то це абсолютна помилка, бо треба сказати відкрито - це був удар двох сил, які несуть відповідальність за ці події. Це був свідомий удар Армії Крайової за дорученням екзильного уряду Польщі в Лондоні у протидії ОУН і УПА, а учасники лише виконували накази. Друга помилка і одної, і другої сторони - це намагання оцінити жертви. Ми маємо фантастичну різницю. Кожна жертва є болючою, і не треба їх безпідставно збільшувати, бо це підкопує довіру. З польської сторони найбільшою помилкою, на мою думку, є намагання генералізувати цю проблему, що всі українці винні за ці справи. Це - хиба найбільша.
Відомі українські політики у своїх публікаціях уже готові вибачитись за кривди української сто-рони полякам. У зв'язку з цим, який політичний і морально-етичний вимір мають публікації можно-владців щодо Волині?
Мені здається, що чим вище у суспільній драбині чи на щаблі влади стоїть особа, тим більш обережними повинні бути заяви. Бо навіть осо-биста думка високого урядовця трактується і пов'язується з офіційною позицією, і тому мені здається, що тут входить у гру певне політиканство з метою сподобатись певній частині українського чи польського суспільства. І боюсь, що саме ці нещирі заяви не лише не допоможуть заладнати цю справу, а знову ж таки будуть генералізовані і знову ж може повторитися ситуація як з Львівським цвинтарем. Тому ота нещирість чи короткозорість для здобуття політич-них дивідендів чи на внутрішньому відтінку чи на відтінку зовнішніх зв'язків ледве чи допоможе розв'язати ці проблеми, а навпаки, ще більше їх ускладнить.

На мій погляд, українська опозиція дуже млява і невиразна у питанні Волині, а складається враження, що польська сторона хотіла б порозумітись не стільки з владою, як з українською громадськістю і з українською опозицією зокрема. Чи не втрачає українська опозиція, займаючи доволі стриману позицію у справі Волині?

Питання опозиції треба уточнити, бо вона далеко не однорідна. Позиція комуністів чи соціалістів у цих спра-вах є зовсім інша. Коли мова йде про правоцентристські сили, то очевидно вони повинні усвідомлювати собі, що роль опозиції не вичерпується крити-кою і боротьбою з внутрішніми структурами нашої держави, тобто боротьбою за владу. Польсько-україн-ські відносини є важливою справою як для українських владних структур, так і для опозиції. Уникати цієї проб-леми опозиція не може. Вона повинна з'ясувати своє ставлення. Дотепер тільки поодинокі діячі оприлюднили свою позицію, але офіційної заяви "Нашої України" як такої немає. Очевидно, є побоювання, що непопу-лярна позиція може ускладнити стосунки, чи з польською стороною чи з українським виборцем. Але це не та проблема, на якій можна заробити чи втратити популярність. Ця проб-лема вимагає зайняти позицію, зумовлену внутрішнім переконанням і на основі правдивої оцінки події розв'язати конфлікт.

Які попередні висновки для українського політикуму можна зробити з перебігу дискусії над проблемою Волині в Польщі і в Україні?

Перший висновок, який би для української сторони рекомендував, не ігнорувати настроїв, які існують серед польського суспільства, навіть якщо ми з ними не погоджуємося. Стратегічні інтереси України і Польщі є сьогодні спільними. Я б навіть сказав більше - небезпеки для України і Польщі є спільними, тому ми не можемо легковажити, щоб ця проблема ускладнила відносини між нашими державами. З польської сто-рони є не менша небезпека зробити помилку, втручаючись у внутрішні справи України. Польський політикум повинен зробити висновки, що події на Волині є інтегральною частиною польсько-українських відносин між Першою і Другою світовими війнами, за які основну відповідальність несе польська політика, бо це відбувалось на українській землі. Право українського народу змагатись за свою дер-жавну суверенність на своїй території завжди було священним правом кож-ної нації і це польський політикум повинен собі усвідомити. І врешті - пріоритетом сьогоднішнього дня має бути державний і національний ін-терес України і Польщі, а не копирсання в ранах історичного минулого.

Якою є позиція ОУН щодо Волині і взагалі в українсько-польських відносинах на даний час?

Перш за все ОУН на відміну від деяких інших політичних сил не відмовляється від того факту, як деякі політичні сили, що наше членство брало участь у польсько-українсь-кому конфлікті на Волині. Я маю відвагу також сказати, що, хоч і з добрими намірами, ця боротьба не принесла у висліді успіху, на який ми очікували - тобто ми не здобули у цій боротьбі незалежної держави, хоч змагались за неї, і розвиток подій пішов у тому напрямку, що основні вороги України і Польщі стали переможцями у Другій світовій війні і постали могутніми силами, які сьогодні знаходять спільну мову між собою значно краще, ніж Україна і Польща. Сьогоднішні тенденції збли-ження Берліна з Москвою ми не можемо не розуміти, не аналізувати і не робити з цього висновків. І думаю, що у цьому відношенні польська сторона робить кращі і далеко-глядніші висновки, ніж Україна, і тому ОУН у цій ситуації пробує аналізувати події з-понад 60 років через призму того часу і дає оцінку, яка випливає із сучасного стану. Іншими словами, самостійна Україн-ська держава є сьогодні реальним фактом. Події 1943 року на Волині - це один з пройдених етапів боротьби за цю державу, а сьогодні Польща є одним з наших партнерів. Ми вважаємо, що владні кола і політичні структури України не використовують усіх можливостей, які існують нині для зміцнення співпраці з Польщею. Водночас ОУН перестерігає наших польських приятелів, щоб вони не ставились до України легковажно тільки тому, що Україна нині є у складнішому економічному і політич-ному становищі, ніж Польща. Треба пам'ятати істини, що "Польща впала і нас завалила" або, що "без незалежної України не може бути незалежної Польщі", які залишаються як грізні memento для обох сторін.

Розмову вів Євген ПЕТРЕНКО

До змісту журналу "Воєнна історія" № 3-4 за 2003 р.