"Воєнна історія" #3-4 за 2002 рік 

МІЙ РОЗУМ ШУКАВ ПРАВДУ

Генріх МАНН (Німеччина, письменник)

Ми пропонуємо читачам передрук деяких фрагментів із щоденника німецького письменника Генріха Манна, що були опубліковані у "ЛГ-досьє" (червень 1990 р.). Вони відкривають ще одну маловідому сторінку в оцінці радянсько-німецького договору про ненапад. Прогресивні письменники Заходу щиро раділи "прагненням СРСР до гуманізації життя" і його успіхам у побудові нового суспільства, а восени 1939-го приголомшені, марно намагались знайти прихований підтекст договору.
Версія Г.Манна цікава насамперед тим, що вона представлена у щоденнику як би в розвитку: від переляку і нерозуміння до спроби побачити в діях СРСР у Польщі погрозу Німеччині і приховане протистояння їй. Різке негативне ставлення до Сталіна, "друге я, якого є зрадництво" і який для Г.Манна "той же Гітлер", дивно сполучається зі своєрідною післямовою до щоденника, написаною через два роки.
Відправляючи з США в СРСР у жовтні 1941-го копію свого щоденника, письменник сподівався, що він буде опублікований. Але майже піввіку щоденник так і не був затребуваний з архіву і навіть не перекладався.

19-20 вересня 1939 р. Коли прийшло повідомлення про "пакт" Гітлера з Союзом - днів двадцять тому назад, а здається, що пройшла ціла епоха, - я був розгублений і здивований, як усі. Політичні зв'язки між Францією і Росією я не вважав випадковими навіть у часи царизму. У політичних зв'язків повина бути духовна основа. Російська і французька літератури були союзниками ще до того, як ними стали обидві держави. Історія Радянського Союзу, очевидні факти, свідчили про його підйом, моральні цілі, що він переслідував, - усе обіцяло радше рішучу демократизацію, ніж повернення до застарілої системи.
...З травня по вересень пройшло чотири місяці, і на нас обрушився "пакт". Після першого переляку він видався мені неймовірним. Зрадництво союзу з Францією? І заради чого? Щоб видати себе Гітлерові? Віддати свій порив до гуманізації життя ворожій державі, яка колись, дегуманізувала людське існування. Цей абсурд не робив більш правдоподібними підписи на папері. Я не хотів приймати його і два дні, і дві ночі шукав справжній зміст "пакту".
Сталін, друг Горького, схоже, носив у своєму розбещеному серці зовсім іншу дружбу. Сталін - це той же Гітлер, він багато років паплюжив Гітлера і його державу, хоча виразно заздрив йому. Один зрадник побудував усю свою кар'єру на антибільшовизмі. Зненацька він робить поворот, і відразу інший зрадник розкриває йому обійми? Вони знайшли один одного, щоб виступати проти цивілізованого світу. Нарешті вони вдвох. Є відомий анекдот про оцінку ролі інтелігенції в радянському суспільстві. Перераховуються представники радянської інтелігенції, Сталін тихо чекає, коли ж назвуть його, і нарешті запитує: "А я що, не інтелігент?"
Про це сьогодні треба забути і пам'ятати тільки висловлення другого товариша по "пакту": "Інтелігенція ні на що не годиться. Це покидьки нації". У нинішній плутанині це могли б бути слова Сталіна, а не Гітлера. Думки Сталіна про "викриття" з кожним днем опускаються усе нижче. На думку одного швейцарського психолога, що користується для оцінки фотографіями, Сталін дуже схожий на Чингисхана (якщо збереглися фото цього старого терориста). Французька газета називає його Іваном Грозним. Епітет "зрадник-геній" для нього занадто м'який і об'єктивний. Троцький, що завжди знав це, говорить просто: шакал у Кремлі.

21 вересня 1939 р. Вистачить про це. Це і багато чого іншого було б смішним, якби не було побічним продуктом нашої великої трагедії. За цим у вогні і крові бореться героїчна Польща, гине її народ, стає злиденною країна. На лінії Зіґфріда гинуть французи, сини країни, значення якої для людства вже давно непорівнянно з чисельністю її населення. Ця країна не повинна нести людські втрати. Але ж справа йде до битви, до спроби прорвати лінію німців. У скільки синів і батьків це обійдеться? Нехай Францію збереже її геній! Але якщо хто і може прийти на допомогу цій країні, то це Радянський Союз. З погляду здорового глузду, те що він задумав проти Гітлера, можна просто і коротко назвати німецькою революцією.
О! Не треба думати про розрахунок, що прямою дорогою веде до поставленої мети. Ніхто з тих, хто втягнений у цю гітлерівську війну, не уявляв собі ясно, як він буде діяти. Радянський Союз тільки під час чергового кроку вирішує, яким буде наступний. Зараз з'явилися свідки, особливо з числа болгарських представників, які розповідали про те, що безпосередньо перед війною в Москві у них складалося враження, що договір із західними державами практично укладений. Що маневром були не ці переговори, а навпаки, спроби угоди з Гітлером. Це власне, і не зрадництво. Зрадництво - це щось навмисне, зрадника усвідомлюєш. При сумнівних обставинах, при небаченій відразі народів до війни безсумнівно припустимим політичним засобом є зміна тактики. У когось це навіть викликало замилування. Тут така політика спровокувала ненависть і презирство.
Але можна було б говорити про неспроможність Радянського Союзу тільки в тому разі, якби він відмовився від своїх цілей і ідеалів, продав комунізм і став діловим партнером бездушного шантажиста народів. У цій ролі ми його не бачимо. У Польщі він створив Гітлерові незручності, а не полегшував його справу. Гітлерові протистоять радянські дивізії. Він віддав би перевагу польським. Вони забули завоювати для нього Варшаву, якщо він не зможе цього зробити сам. Між іншим радянські дивізії випередили німецьких в гонці до угорського кордону. Не Гітлер, а Ради стоять у місці зближення кордонів Угорщини, Польщі і Румунії. Вступ знаменитого завойовника в багату нафтою країну наштовхується на несподівану перешкоду. Якщо це і не ідея "пакту", то в будь-якому разі його результат. "Віддана" Франція відзначає цей результат, по колишньому не довіряючи "зрадникові". Психологія теж повинна бути ефективною зброєю у війні.
Тут чекають і інших несподіванок від таємничої, непередбачуваної сили, що зветься чи Росією, чи Сталіним. "Московський деспот", якщо називати його так, як прийнято тут, міг би все-таки зрештою вникнути в природу західної цивілізації. Це ще раз було б зрадництвом, що, як відомо, його другим "я", але в цьому разі це було б майже славне зрадництво.
Один молодий француз, утаємничений у плани сильних світу цього, який їх знав з досвіду, що вони не мають звички нічого планувати, говорив: "Мета війни з'являється тільки тоді, коли вона розпочинається - а потім через шість років після її закінчення". Навіть в агресора мета війни змінюється щодня, і це якщо він її знав спочатку. А сьогодні ми маємо справу із найбільш непередбачуваних із усіх світових завойовників, з людиною, позбавленою совісті , що знаходиться у владі власних мрій, поривів, ентузіазму і депресії. Він завжди спонукуваний оманами і страхом. В кінцевому висновку не можна допустити простої, ясної мети - це війни й у Радянського Союзу. Раніше і зараз здається, що його лінія радше захист демократій від Гітлера, ніж навпаки. Поспішати на допомогу Гітлерові, роблячи гігантські кроки, щоб перетнути йому дорогу? Погані союзники, якщо велику частину поживи вони забирають собі? Цього було б занадто мало. У цьому взагалі не можна бачити ніякої мети.
Така велика (і не тільки за територією) імперія повинна хотіти більшого. Якщо під час підписання "пакту" мали місце вищі міркування, то вони повинні були виявитися в ході конкретних дій. Союз соціалістичних республік включає двадцять вісім провінцій і народів, переконаних у тому, що це їхня доля. Їхнім завданням не може бути завоювання заради завоювання. Якщо Союз відмовиться від того, що йому життєво необхідне, - від національного і соціального гуманізму, - він не зможе існувати.

22 вересня 1939 р. Сам я вважав, що німці кращі від своєї історії. Кращі, ніж їхня репутація, - цього було б мало. Їхня репутація найгірша. Піднятися над рівнем своєї історії, а тим самим і над самим собою - це завжди дещо значить. Вони допустили зліт Гітлера, це залишиться їхньою провиною. Їхня боротьба за визволення від Гітлера була до цієї війни завзятою, іноді вона відрізнялася дивною сміливістю, захоплюючою жертовністю- у своєму минулому німці та й інші народи не знали нічого кращого.
Школа волі дається німцям особливо важко, але вони, безперечно пройшли її.
Сьогодні повідомляють, що військове керівництво відклало штурм Варшави. Німецькі втрати були б занадто великі. Гітлер кричав, начебто крізь сон: знищити Польщу, незважаючи на втрати! Генерали краще знають свої війська, та й народ їм ближче, чим приблудному фюреру. Поки танки не підтримувалися повітряним флотом, поляки захоплювали їх. У боях піхоти щораз перемагали поляки. Так звана війна, а тим більше те, що зветься війною, - це взаємодія безлічі машин: одні гуркочуть і ревуть на землі, інші шумлять і бушують на великій висоті.

23 вересня 1939 р. За наказом Гітлера страчений генерал Фрич. Я сам редагую повідомлення, відповідно до якого він упав у бою. Якби це було правдою, Гітлер не улаштував би йому "національної" панахиди. Адже генерал не скаче на коні попереду своєї армії. Він не підставляє себе кулям, він просто не має на це права. Єдине, що його могло підштовхнути на цей крок, - це повний розпач, утрата віри не тільки в перемогу, але й у майбутнє. Він не вірив у блискучі перспективи; тим часом офіційно декларується повний тріумф. Як повідомляє німецьке радіо, у полон захоплено чотириста тисяч поляків. Історія не знала таких чисел, стверджує радіо, зненацька перейшовши на німецьку мову, тоді як раніш брехня передавалася краденою польською. Що ще? Гітлерівські війська здолали хоробру армію. Виграла при цьому Червона Армія. Після військової прогулянки вона захопила дві третини країни, включаючи нафтові родовища і підступи до Румунії. Після гітлерівських перемог Росія панує над Балканами.
Дуже виснажений переможець виявився кинутим на милість Радянського Союзу, що уникнув послаблення. Чи кине Гітлер головні сили на Захід, більше не залежить від його примхів і страхів. Починаючи з учорашнього чи позавчорашнього дня це за нього вирішує Москва. Якщо він має намір вести наступ чи навіть просто тримати свої війська на заході, він не може жодного дня бути спокійним стосовно Радянського Союзу. Адже його присутність на Заході дозволило б Радянському Союзу завдати йому удар у спину і без особливих перешкод пройти вглиб Німеччини.

Зауваження, зроблені два роки згодом

Що таке боротьба, я пізнаю, порівнюючи війну на заході з опором Радянського Союзу. На Заході - капітуляція діяча, якого ніхто не запрошував очолити країну, беззаконна капітуляція без національного схвалення, проти волі нації. Про це говорять французькі солдати, хоробрість яких виявилася небажаною; які ніколи не бачили французького літака; які вимагали бою, але були відправлені в табори і роззброєні. Я чув ці розповіді.
З іншого боку, світ, збожеволівши від жаху і потрясінь, довідається, як захищають насправді святу землю. Захищають від переважаючої сили машин, від напору завойовника, що відкинув усі забобони. Після своїх жалюгідних успіхів він вважає механічним процесом завоювання будь-якої частини землі. Цей розрахунок виправдає себе, якщо йому вдасться поставити собі на службу необмежену кількість роботів.
Але всі ці розрахунки разом з перевагою сили і напором перетворюються в ніщо, коли автоматам, що увірвалися, протистоїть великий дух, коли бездушний агрессор зіткнувся з гуманно обгрунтованою вірою.
Купи руїн у європейській частині Росії, частина руїн - справа рук самих росіян. Зруйновано знамениту греблю, задумана ще сто п'ятдесят років тому і споруджена тільки при соціалістичній республіці. Утрата скількох життів, однаково цінних для цієї держави, призначених для подальшого розвитку й удосконалення. Важко уявити собі, які жертви принесені. Це могло б здатися недозволеним. Інші народи й уряди не ризикнули б такою ціною платити за свою землю і волю.
У землі і волі держави робітників і селян особлива ціна: цей народ установив її, і відтепер вона визнається в усьому світі. Світ зговірливий. Завдяки героїзму Радянського Союзу увесь світ побачить його лице. Довідається по-новому, не так, як у часи млявого визнання проти власної волі, якого в кращому разі домагалася ця країна в минулому. Про гірше ми взагалі замовчимо. Проти моральних досягнень вистояли тільки невиправні антипатії. Сьогодні корінним чином помінялася мова рухливої середини: вона більше не озлоблена і не засліплена своєю злістю. Ці наші повільні сучасники приходять просто до дивних висновків. Виявляється, можна бути найбільшою газетою найбільшої демократичної країни і писати: "На стороні росіян у їхній війні - людська велич і моральна перевага". Два роки тому ця перевага не мала б такого ефекту, адже від них тоді такою мірою не залежала доля світу.
...Війна...саме ця війна висвічує усі вимоги до майбутнього, що повинне реалізовувати кращі можливості. Адже як приклад того, чого не повинно бути, ми маємо моторошного Гітлера, що поневолює переможені народи і готового поневолити увесь світ, якби йому удалося завоювати його. Ми бачимо: рабство держав, рабство особистості - усе взаємопов'язано. Ми бачимо: розкіш і бідність до смішного втрачають суть, коли над обома нависає загроза смерті, коли над кожним, хто зветься людиною, нависає загроза моральної загибелі.
Радянський Союз і Британська імперія - це держави життя; по цій найглибшій причині вони знайшли один одного і борються пліч-о-пліч. Мало хто очікував цього; тільки дух цивілізації передбачав цей союз. Розрада, яку приносить прагнення поліпшити долю людини, усе-таки сильніша від влади пітьми і страхів, що насилаються нею. Європеєць німецького походження, я вимагаю від Європи, щоб вона виконала усвідомлений нею обов'язок, а від Німеччини - щоб вона останньою усвідомила цей обов'язок. Після минулої війни вимога європейської федерації могла б ґрунтуватися на здоровому глузді; після цієї війни від виконання цієї вимоги будуть залежати життя і смерть Європи.
Якщо сформулювати думку, що заперечує всі наші уявлення про Європу, то можна сказати: європейська федерація буде не просто результатом мирних умов. Повна перемога над Гітлером і його німецькою Європою навряд чи дозволить переможцям декларувати щастя двох дюжин національностей. Континент буде переживати після цієї війни нечувану господарську руїну.
Кращий варіант майбутнього можливий тільки у разі продовження взаємодії Великобританії з Радянським Союзом. Поширення міжконтинентального умиротворення на надскладний континет було б внеском одного з партнерів. Інший міг би привнести соціальне відновлення. Першого без другого не буває. Ніхто не знає, як відбудеться зустріч цих головних соратників у невимірно важкій справі. Я не дозволю собі заглядати в далечінь. Можливо, мої сьогоднішні міркування межують із самовпевненістю. Пропоновані думки, що датовані вереснем 1939 р., уже тоді говорили самі за себе. Вони суперечили думці, що панувала на Заході, і тільки події 1941 р. довели їх обгрунтованість. Але є сумніви, чи справедливі вони до кінця. Сьогодні я розумію вищі міркування в такий спосіб: армія свавільного деспота не повинна здобути перемогу. Перемога повинна бути за Червоною Армією, їй належать доля світу.
Вона визначає долю, а доля завжди трагічна. Хто береться за це, сам просякає трагедією, що захоплює навіть упередженого глядача, що запалює навіть холодні серця. Як можна бачити з нотаток перших днів, моє серце було захоплене вже давно, мій розум шукав правду. Це не багато. Слова, власне, нічого не значать, навіть кращі не мають звучання і ваги, коли вони падають у безодню діянь, жертв, страждань і сваволі.
Залишається тільки схилити голову.

1 жовтня 1941 р.

До змісту журналу "Воєнна історія" #3-4 за 2002 рік