"Воєнна історія" #3-4 за 2002 рік 

ДОСЛІДЖЕННЯ, ПОВІДОМЛЕННЯ

ДНІПРОВСЬКА ВІЙСЬКОВА ФЛОТИЛІЯ В ОБОРОНІ КИЄВА В 1941-му

Олександр ЛИСЕНКО,
кандидат історичних наук,
доцент кафедри історії Військового гуманітарного інституту
Національної академії оборони України,
капітан 1 рангу у відставці

Безсмертною славою при обороні Києва, в липні - серпні 1941 р., вкрили себе моряки Дніпровської військової флотилії. В перші ж дні війни значні сили німецьких військ, використовуючи свою перевагу на напрямках головних ударів, рвались до Києва. Ріки Дніпровського басейну, як водні перешкоди, стали ареною жорстокої боротьби. Значна роль відводилась Дніпровській військовій флотилії при оборонних операціях Південно-Західного фронту, якому вона була оперативно підпорядкована.
Флотилія (командувач - контр-адмірал Д.Д.Рогачов, начальник штабу - капітан ІІ рангу Г.І.Брахман, командир Київського військового порту, депутат Верховної Ради України - капітан ІІ рангу С.С.Степанов) з перших днів війни разом з сухопутними військами вступила в боротьбу з ворогом на Прип'яті і Дніпрі. Тим часом у Києві, Дніпропетровську, Чернігові та Гомелі призивалися по мобілізації транспортні судна, які озброювались на придніпровських заводах, перетворюючись за небувало короткий час у бойові кораблі. Коли виникла загроза прориву ворога до Дніпра, флотилія налічувала більше 100 бойових кораблів і допоміжних суден, які стали на захист дніпровських рубежів. До складу флотилії входило: 9 моніторів, 8 канонерських човнів, 9 сторожових кораблів, 16 бронетанків мінної загорожі, 10 сторожових катерів, 14 катерів-тральщиків, 20 глісерів, 6 плавучих самохідних баз, артилерійський зенітний дивізіон, рота морської піхоти та інші частини1.
До середини липня 1941 р. німецькі війська вийшли на підступи до Києва. З цього часу бойові дії моряків - дніпровців носили, головним чином, оборонний характер, пов'язаний з діями військ Південно-Західного фронту. У зв'язку з обстановкою, яка склалася на той час, за вказівкою Народного комісара Військово-Морського Флоту і начальника Генерального штабу, до 14 липня були сформовані Прип'ятський, Березинський і Дніпровський загони бойових річкових кораблів 2.
Дніпровський загін річкових кораблів до цього часу був зосереджений на Дніпрі, від Канева до Києва, де виникла загроза виходу німецьких військ до Дніпра. Штаб флотилії з 13 липня до останнього дня знаходився в Києві на Подолі.
До кінця липня гітлерівці, наступаючи на Білу Церкву і Кіровоград, одночасно рвалися до Києва з півдня і до переправ біля Трипілля, Ржищева і Канева. Тут почали бойові дії і кораблі Дніпровського загону, яким командував капітан І рангу І.Л.Кравець, начальником штабу був капітан ІІІ рангу Оляндер. 31 липня почалася уперта боротьба за Трипілля, яке обороняли частини 7-ї механізованої дивізії, монітор "Флягін" і два канонерські човни. Частинам цієї дивізії ставилась задача разом з кораблями утримувати Трипілля і переправи через Дніпро до повного відходу військ фронту з правого на лівий берег Дніпра і закріплення на новому рубежі оборони3.
Вогнем кораблів керував уродженець с. Межиріччя Канівського району старший лейтенант А.В.Віденко. Його коригуючий пост був розміщений в бойових порядках переднього краю оборони наших частин. Загороджувальним зосередженим вогнем кораблів спустошувались бойові порядки ворожих військ, що наступали, автоматники відсікались від танків і бронемашин і знищувались нашими піхотинцями. Протягом дня було відбито більше двадцяти ворожих атак. Гітлерівцям знадобилось дві доби, щоб відновити наступ на Трипілля.
Зосередивши танки і бронемашини, 2 серпня німці знову розгорнули наступ на Трипілля. В критичний момент бою, коли гітлерівці обходили коригуючий пост, Андрій Віденко викликавши вогонь на себе, продовжував давати по радіо вказівки кораблям і організовував кругову оборону. Його група, яка налічувала всього 7 бійців, знищила десятки ворожих автоматників, не припиняючи коригування вогнем до повного відбиття атаки. В кінці бою вийшла з ладу рація, припинився зв'язок з кораблями. Всі гадали, що Андрій Віденко загинув, але він зумів повернутися зі своєю групою на корабель з полоненими гітлерівцями4.
З великим напруженням з 1 по 15 серпня діяли бойові групи кораблів біля Ржищева, Ходорова і Канева, в той час, коли головні сили 26-ї армії відходили з правого на лівий берег Дніпра. Кораблі, незважаючи на жорстокі нальоти ворожої авіації, прикривали переправи наших військ до повного їх відходу за Дніпро.
Мужність виявили моряки канонерського човна "Вірний". 12 серпня біля Черкас вони вступили в бій з десятками німецьких танків, які вийшли до правого берега Дніпра на дільниці Тарасівна - Мудрівка. Старший лейтенант О.Терехін, вміло маневруючи кораблем, вів влучний вогонь по ворогу з гармат усіх калібрів. Під час цього напруженого чотирьохгодинного бою двічі був збитий прапор корабля, але кожного разу він піднімався на новому місці, екіпаж "Вірного" мужньо продовжував бій.
Матрос Яків Задорожний, залишившись один біля зенітної гармати, виконував обов'язки за трьох, не знижуючи темпу стрільби по фашистських танках. Від сильного перегрівання відмовила автоматика викидання гільз. Яків Задорожний продовжував виймати їх руками, не зважаючи на біль в обпечених, вкритих пухирями, руках. Відважний моряк залишався на бойовому посту, не припиняючи вогню, до закінчення бою. З не меншою відвагою билися й інші моряки "Вірного", німці втратили більше десяти танків. Моряки - дніпровці вийшли з цього бою переможцями5.
До 16 серпня кораблі Дніпровського загону виконали бойову задачу - прикриття відходу за Дніпро військ лівого флангу Південно-Західного фронту. Заступник начальника оперативного управління фронту полковник Н.Захватаєв, який знаходився в той час на переправах, дав високу оцінку військовій майстерності і героїзму дніпровців. У своїй доповіді начальнику штабу фронту він відмітив, що стійка оборона наших частин у районах переправ була забезпечена завдяки добре організованим діям кораблів Дніпровського загону, які блискуче виконали свою задачу у взаємодії з сухопутними військами, показуючи приклади мужності і героїзму6.
Виконавши основну задачу, кораблі Дніпровського загону опинилися відрізаними від Києва. Ворог вважав кораблі приреченими. Однак командування фронту і флотилії добре підготували і здійснили 17-19 серпня прорив Дніпровського загону з району Канева до Києва.
Безпосередня розробка плану, узгодження спільних дій кораблів флотилії, польової артилерії і авіації фронту, керівництво проривом здійснювалося оперативною групою офіцерів, яку очолював начальник штабу капітан ІІ рангу І.І.Брахтманов. Скориставшись поєдинком між нашими артилерійськими частинами 26-ї армії і ворожою артилерією, в якому взяли участь з обох сторін понад 300 гармат, кораблі флотилії, раптово для ворога, підійшли до Канева і здійснили рішучий прорив вверх по Дніпру. Своїм артилерійським вогнем вони знищували вогневі точки противника в Каневі та на правому березі Дніпра, зберігаючи при цьому бойовий порядок та підтримуючи один одного. Усі кораблі флотилії були збережені для подальших боїв за Київ7.
20 серпня значно ускладнилася обстановка на північ від Києва. 23 серпня німецькі війська, прорвавши стик 5-ї армії і 27-го стрілкового корпусу на р. Тетерев, з ходу захопили Піч кінський і Окунівський плацдарми на лівому березі Дніпра. Командування фронту поставило задачу за будь-яку ціну знищити Піч кінський міст і знищити ворожу переправу. В телеграмі командувача фронту М.П.Кирпоноса вказувалось: "Негайно, за будь-яку ціну, аж до загибелі кораблів, знищити Піч кінський міст8.
Канонірські човни під командуванням лейтенантів Ф.Я.Градиновича і І.Г.Підгорного, які підійшли до мосту на світанку 29 серпня зверху від гирла Прип'яті, відкрили прицільний вогонь по опорах мосту і скупченню ворожих військ, які підходили із заходу. Незважаючи на щільний вогонь ворожої авіації, артилерії і танків, артилеристи наших човнів впритул знищували техніку та живу силу ворога. Жорстокий поєдинок з переважаючими силами ворога продовжувався майже добу. На кораблях було багато вбитих і поранених, серйозно пошкоджено корпус і механізми, але моряки продовжували виконання бойової задачі. Артилеристи, лейтенанти С.П.Хропай і Б.Н.Житомирський з великою майстерністю керували гарматним вогнем, усі бойові розрахунки діяли.
У той час, коли два канонірські човни тримали під інтенсивним вогнем підходи до мосту із заходу і вели вогонь по опорах мосту, канонірський човен "Вірний", під командуванням старшого лейтенанта О.Ф.Терехіна, маневруючи, з відстані 600 - 800 метрів нижче мосту, впритул вів вогонь по його опорах, водночас відбиваючи нальоти ворожої авіації. До середини дня опори біля лівого берега були остаточно зруйновані і міст завалився9.
Німецьке командування, бачачи, що кораблі своїм вогнем зруйнували Піч кінський міст і зірвали переправу військ на Окунівський плацдарм, вранці, 25 серпня, кинуло велику кількість авіації для удару по кораблях біля переправи. Особливо інтенсивно атакувала німецька авіація канонірський човен "Вірний", кинувши на нього 18 бомбардувальників. Але артилерійські розрахунки зенітних гармат стійко відбивали атаки ворога.
Однак німцям удалося досить швидко влучити прямо у місток і бойову рубку корабля. Загинув командир корабля, старший лейтенант О.Ф.Терехін, були смертельно поранені артилеристи лейтенант А.В.Жигалов і боцман, старшина 2-ї статті Л.С.Щербина. Канонерський човен "Вірний" затонув біля Сухолуччя. За героїзм і високу воїнську відвагу при виконанні бойових завдань на Дніпрі, старший лейтенант Олексій Феодосійович Терехін і старшина 2-ї статті Леонід Силич Щербина посмертно нагороджені орденами. Одна з вулиць носить ім'я О.Терехіна10.
У безпосередніх боях за Київ моряки-дніпровці почали брати участь з 6 серпня, коли для підтримки південного прирічного флангу оборони Києва була сформована київська група бойових кораблів у складі: канонірські човни "Кремль" та "Трудовий", монітори "Флягін" і "Смоленськ", сторожовий корабель "Пушкін" та інші. Командував ними капітан ІІІ рангу С.Є.Палечек, начальником штабу був старший лейтенант А.І.Грищенко11.
Монітори і канонірські човни, озброєні гаубицями і далекобійною морською артилерією, більше двох тижнів допомагали нашим військовим частинам відбивати численні ворожі атаки на південному фланзі оборони Києва в районі Віти Литовської. Бойові судна, замасковані на вогневих позиціях, які вони займали біля лівого берега Дніпра, систематично завдавали удари по батареях гітлерівців. Коли ворожі гармати відкривали вогонь, по їх спалахах засікались координати і наші кораблі зосередженим фланговим вогнем знищували далекобійну артилерію ворога. Після відбиття ворожого артобстрілу екіпаж монітору "Смоленськ", яким командував старший лейтенант Б.А.Юшин, отримав записку від наших піхотинців, в якій вони висловлювали дяку за влучну стрільбу. З такою ж високою майстерністю діяли й інші кораблі на південному фланзі оборони Києва12. Начальник Генштабу сухопутних військ німецької армії, генерал-полковник Гальдер у серпні 1941 р. з сумом писав у своєму щоденнику: "6-та армія дуже повільно просувається до Києва. Артилерія ворога зі східного берега не дає просуватись наступаючим частинам. Велику протидію чинять монітори противника13.
З не меншою рішучістю і героїзмом бились моряки - дніпровці, в період оборони Києва, і на суші. Тільки 14 вересня в район Голосіївського лісу і до станції Бобрик до двох загонів, під командуванням майора В.Добржинського і капітана Н.Кальченка, було направлено більше 1300 моряків на допомогу армійським частинам. Вони неодноразово вступали до бою з більшими силами ворога. В бою біля с. Ольшани рота моряків Дніпровської флотилії повністю знищила батальйон противника.
В останні дні оборонних боїв за Київ здійснив героїчний вчинок моряк-дніпровець Борис Миколайович Іванов, відомий український скульптор. Будучи моряком Чорноморського флоту, в 1929 р. він закінчив Одеський художній інститут. У Харкові та Києві на повну силу розгорнулась творча діяльність талановитого скульптора. Тут він створює "Снайпера", відміченого І-ю премією на VІ Всеукраїнській художній виставці, скульптури "Моряки", "Косовський", "Чкалов" та інші. "Наш рідний флот виховав мене, - писав Іванов у своїй автобіографії, - і я хочу зробити все можливе, щоб хоч скільки-небудь віддячити за це своїми творами"14.
З початком війни скульпторові пропонують бронь, радять виїхати в глибокий тил. Але Борис Іванов сам визначає своє місце в строю. 26 червня він добровільно вступає до Дніпровської флотилії, стає кулеметником на моніторі "Житомир".
У районі Голосіївського лісу групу моряків-дніпровців оточили значно більші сили ворога. Багато з моряків було тяжко поранено, здавалось, що кінець неминучий. Але в цей час на одному з пагорбів застрекотав кулемет. Вогонь вів Борис Іванов, який окопавшись на пагорбі з двома кулеметами, відволік вогонь ворога на себе. Це дало змогу морякам вийти з оточення. Всю силу свого вогню противник зосередив на висоті, де до останнього патрона геройськи бився з фашистами моряк-дніпровець. А коли скінчились гранати і патрони, Борис Іванов, двічі поранений, останньою гранатою підірвав себе разом з гітлерівцями.
19 вересня радянські війська залишили Київ. Моряки, прикриваючи відхід захисників міста, підірвавши всі кораблі, залишали Київ та береги Дніпра. Нелегким був подальший бойовий шлях моряків флотилії. Увечері 19 вересня був сформований загін моряків, який складався з двох батальйонів, окремої роти і роти офіцерського складу. Очолював загін капітан ІІ рангу І.І.Брахман.
На світанку 20 вересня під Борисполем відбувся останній бій моряків-дніпровців. Підрозділи під командуванням капітана ІІ рангу С.С.Степанова, капітана ІІІ рангу М.Ф.Грецька, підполковника П.Ф.Плотникова, старших лейтенантів А.Т.Варганова, Е.І.Литовкина, Ф.К.Семенова і С.Ф.Макаричева, змітаючи бойові охорони противника, перейшли в контратаку.
Німці, опам'ятавшись від раптового натиску моряків, підтягнули резерви і впритул почали розстрілювати відважних моряків. Не маючи підтримки нашої артилерії, вони змушені були відступати до Борисполя, залишаючи на полі бою сотні своїх убитих бойових товаришів. Поля між с.Іванковим і Борисполем були вкриті трупами моряків у чорних бушлатах15.
Моряки, які лишились живими, разом з частинами Південно-Західного фронту вели бої в оточенні, а пізніше невеликими групами і поодинці з боями пробивались по ворожих тилах до лінії фронту, щоб повернутись до складу діючих флотів і флотилій. Деякі з них залишались у тилу ворога, де вели підпільну роботу або воювали в партизанських загонах16.
24 лютого 1942 р., напівроздягнутих, скривавлених моряків фашистські кати вели по вулицях Києва на страту, прагнучи настрахати цим жителів міста. Але кияни, які знаходились у цей час на вулицях міста, не бачили страху в очах засуджених до страти моряків. У свій останній час вони з високо піднятою головою співали морську пісню. Над мовчазним натовпом киян линула така улюблена і рідна, як море, пісня моряків: "Раскинулось море широко...".
Спостерігаючи цю криваву трагедію, підпільниця Тамара Белян записала у своєму щоденнику. "...ніхто ще так гордо не йшов по вулицях Києва при німцях, як ішли на страту київські матроси".
У тяжкі місяці героїчної оборони Києва моряки-дніпровці, з честю, виконали свій військовий обов'язок. Їх героїчний чин завжди буде за приклад служіння Батьківщині.

Джерела
1 Сологуб В.П., Довгих Б.И., Лысенко А.С. Славные боевые дела моряков Днепровской военной флотилии. - К., 1969. - С.15.
2 Локтионов И.И. Пинская и Днепровская военная флотилия в Великой Отечественной войне. - М., 1958. - С.67.
3 Бурлай В., Денисов Н., Котельников Б. Киевская оборона // Правда, 1971, 26 августа.
4 Варварцев М. Ревів, стогнав Дніпро широкий // Вечірній Київ, 1963, 23 лютого.
5 Лысенко А.С. Моряки Днепровской военной флотилии в боях за Родину. - К., 1970. - С.39.
6 Локтионов И.И. Стояли насмерть. // Советский флот,1959, 17 января.
7 В битве за Киев. Воспоминания, очерки. - К., 1983. - С.21.
8 Варварцев М. Ревів, стогнав Дніпро широкий // Вечірній Київ, 1963, 23 лютого.
9 Локтионов И.И. Днепровцы // Правда Украины, 1971, 3 сентября.
10 Крутов А. Сила ненависти // Красный Флот, 1942, 4 августа.
11 Григорович Д.Ф. Киев - город-герой. - М., 1978. - С.43.
12 Сологуб В.П., Довгих Б.И., Лысенко А.С. Указ. праця. - С.19.
13 Дневник Гальдера // Военно-исторический журнал. - 1960. - № 8. - С.85.
14 Измайлов А. Борис Иванов - скульптор, матрос, герой // Радуга. - 1968. - № 5. - С.17.
15 Соболев Л. Флотилия называется Днепровской // Советский воин. - 1967. - № 13. - С.26.
16 Гончаренко В. Подпольная група Ф.Кушнирова // Комсомольская правда, 1963, 6 ноября.
17 Рудный В. Это было в Киеве // Красный Флот, 1944, 8 января.

До змісту журналу "Воєнна історія" #3-4 за 2002 рік