|
 |
|||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
Наш банер
Адміністратор сайту
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ
журнал "Воєнна історія" #2(50) за 2010 рік
СЛОВО ДО ЧИТАЧА
Шановний читачу!
90 років минуло, як українськими землями вирувала радянсько-польська війна 1920 року, в ході якої вирішувалася доля молодих незалежних держав Польщі і України, що створилися в процесі розпаду Російської імперії і протистояли уярмленню новітньою більшовицькою імперією.
Знемагаючи від боротьби на кілька фронтів, Українська Народна Республіка наприкінці 1919 року опинилася у безвиході. Намагаючись вивести Україну з міжнародної ізоляції та віднайти надійних союзників у боротьбі проти більшовиків, Голова Директорії УНР і Головний отаман Республіканського війська Симон Петлюра пішов на компроміс з Юзефом Пілсудським і змушений був прийняти умови польського уряду, згідно з якими Україна втрачала частину своїх західних земель. 21 квітня 1920 року між УНР та Польщею було укладено Варшавську угоду, а 24 квітня підписано військову конвенцію про спільні дії проти Червоної армії.
Подальші події – похід на Київ, оборонні бої на підступах до Львова та на Дністрі тощо – це приклади дійсного українсько-польського бойового братерства. Українське військо з гідністю і до кінця виконало свій союзницький обов’язок.
Західна історична думка описала поразку радянських військ під Варшавою як «чудо над Віслою». Важливою частиною «чуда над Віслою» був героїчний захист Замостя під проводом Марка Безручка від кінноти Будьонного, що дозволило відбити більшовиків від Варшави і врятувати польську державність, а Європу – від більшовицької навали.
Підписавши у жовтні 1920 року племінарну угоду з Радянською Росією, польський уряд фактично залишив українське військо сам на сам з більшовиками. Після тяжких боїв на теренах України армія УНР мусила відступити за р. Збруч і наприкінці листопада 1920 року була інтернована польською владою. Україна втратила останній шанс відстояти незалежну державу і опинилася у складі тепер вже комуністичної Російської імперії.
Війна 1920 року залишається маловідомою, майже недослідженою, особливо її «українська» складова. Виростають покоління, які майже нічого не знають про неї або знають у вкрай викривленому ракурсі. Звертаючись до подій 90-річної давнини, до українсько-польського військового співробітництва, журнал робить свій внесок у відродження славної сторінки спільної героїки і слави двох народів, що зброєю і кров’ю виборювали свою волю і незалежність.
Читаймо! Досліджуймо!
Не будьмо байдужими до воєнної історії своєї держави!
Головний редактор
Сергій ЛИТВИН
 |
|
 |
 |
 |