Журнал "Воєнна історія" #2 (44) за 2009 рік

З ПЕРШИХ ВУСТ

Севастополь – форпост української держави

КУНІЦИН Сергій Володимирович,
голова Севастопольської міської державної адміністрації, мер міста Севастополя.

Народився 27 липня 1960 року в селищі Бекдаш Красногвардійського району (Туркменістан). Освіта вища. 1982 року закінчив Сімферопольський філіал Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту.
З 1982 року трубопровідник тресту «Перекопхімбуд» м. Красноперекопська, майстер, заступник начальника цеху заводу, м. Тюмень.
З травня 1983 року по серпень 1984 року – служба в армії (Афганістан).
З січня по квітень 1985 року – інженер-технолог цеху заводу залізобетонних виробів управління «Кримканалбуд».
З травня 1985 року по липень 1989 року – начальник цеху, головний інженер Красноперекопського заводу залізобетонних виробів.
З квітня 1990 року по квітень 1994 року – народний депутат України XII скликання. Член комісії з питань діяльності рад народних депутатів та розвитку місцевого самоврядування.
З квітня 1990 року по травень 1998 року – голова Красноперекопської міської ради народних депутатів та виконкому.
З вересня 1997 року по грудень 1999 року – радник прем’єр-міністра України на громадських засадах.
З травня 1998 року по липень 2000 року – член Комісії з питань морської політики при Президенті України.
З вересня 1998 року по грудень 2000 року – член Координаційної ради з питань місцевого самоврядування.
З 27 травня 1998 року по 24 липня 2001 року – голова Ради Мініс­трів АР Крим.
З липня 2001 року по квітень 2002 року – радник Президента України.
З квітня 2002 року по квітень 2005 року – голова Ради міністрів АР Крим.
Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 1999 року за розробку теоретичних основ технології і устаткування виробництва кальцинованої соди і створення промислового комплексу Кримського содового заводу.
З лютого 2004 року – голова Кримської республіканської організації Українського союзу ветеранів Афганістану.
Почесний громадянин м. Керчі та м. Красноперекопська.
Депутат Верховної Ради АР Крим.
Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (1985 р.), медаллю «70 років Збройним Силам», медаллю «Від вдячного афганського народу», грамотою Президії ВР СРСР, знаком «Воїн-інтернаціоналіст», орденом Святого Станіслава (2000 р.), Почесною грамотою КМ України з врученням пам’ятного знаку (2001 р.), грамотою виконавчого комітету СНД (2003 р.), знаком міністерства внутрішніх справ України «Закон і честь» (2003 р.).
Повний кавалер ордена «За заслуги», Заслужений економіст України (2009 р.). Одружений. Має сина і дочку.
Сьогодні Сергій Куніцин гість нашої рубрики «З перших вуст».

Сергію Володимировичу, Військово-Морські Сили Збройних Сил України відзначають 17-ту річницю. Їхні відносини з міською владою за роки їх співіснування у Севастополі були різними. А як тепер державна адміністрація співпрацює з ВМС України? Чим моряки допомагають місту, і як місто може допомогти українському флоту?

Севастополь – місто особливе. Хоча б тому, що тут головні бази флотів двох держав: Військово-Морські Сили Збройних Сил України і Чорноморський флот Російської Федерації. В бухтах кораблі під прапорами двох держав. В місті – два штаби, інфраструктура, військові частини, полігони, відомчі землі і території. В цьому відношенні мені імпонує позиція командувача Військово-Морських Сил України Ігоря Тенюха. Дуже важливо, що ми пережили проблемні питання 90-х років. Сьогодні ні міська влада, ні військові не відчувають якогось дискомфорту в спілкуванні.
Кажуть, що за 17 років у взаємовідносинах міста і українського флоту були різні сторінки. Я ж в Севастополі працюю вже три роки і, повірте мені, за цей час жодних проблем з Військово-Морськими Силами України не було. Навпаки, наші стосунки теплі, дружні, ділові. Значною мірою це обумовлено і конструктивною позицією Міністерства оборони України.
Судіть самі, Міністр оборони України Юрій Єхануров за рік разів десять відвідував Севастополь. І, практично, кожний візит керівника оборонного відомства для нашого міста є знаковим. Ми підписали угоду (Міністерство оборони і Севастопольська міська державна адміністрація) щодо виконання державної Програми розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки. Міська держадміністрація свої зобов’язання по цій угоді виконала. Ми прийняли чотири військові містечка, профінансували першочергові заходи, дали людям газ, тепло.
6 серпня 2008 року ми підписали Меморандум з реалізації програми «Соціальне житло для військовослужбовців та їх сімей», якою передбачено будівництво 3-х тисяч квартир для військовослужбовців ВМС. Динаміка в цьому питанні очевидна: якщо в 2007 році військовослужбовцям Севастополя було виділено 10 квартир, то в 2008-му – 210, плюс 50 квартир в інших містах Криму – Євпаторії, Феодосії, Саках.
Знаючи про відсутність коштів на будівництво житла в бюджеті на 2009 рік, Юрій Єхануров оптимістично заявляв: «300 квартир я вам гарантую, 400 спробуємо збудувати, а мріяти буду про 500 квартир».
Взагалі з Юрієм Єхануровим нас пов’язують хороші справи. Ще будучи прем’єр-міністром, він підписав програму розвитку Севастополя на 10 років. І тепер Юрій Іванович обіцяв, що Міністерство оборони і він особисто, як член уряду, буде все робити для того, щоб в міністерствах і відомствах України якнайшвидше погоджувалися документи, над якими працюємо, щоб Севастополь отримав подальший розвиток. Ми відчуваємо постійну підтримку і розуміння глави оборонного відомства щодо нашого міжнародного проекту.

Ви маєте на увазі проект створення на базі Севастопольської бухти глибоководного морського торгового порту міжнародного рівня?

Я говорю про проект правового режиму залучення в місто міжнародних інвестицій. Приступаючи до його розробки, ми вирішили використати досвід вільних економічних зон. Тим більш, що я мав позитивний досвід їх створення в Красноперекопську та працюючи прем’єр-міністром Криму. Проте тепер ми відмовилися від ідеї вільної економічної зони в чистому вигляді, адже криза вносить свої корективи і вільні економічні зони не застраховані від неї. Потрібно шукати свій власний шлях. А ідея порту – це перспектива. Ми поки що не говоримо про повну демілітаризацію Севастополя. Потрібно створювати умови для залучення до міста капіталів, пільг для інвесторів, розвитку економіки. Потрібно створювати нові підприємства, нові робочі місця, в тому числі для працевлаштування звільнених в запас військовослужбовців.

В тому числі і для військовослужбовців Чорноморського флоту Російської Федерації? Адже у росіян відбуваються значні скорочення, чи ці чутки перебільшені?

Скорочення і звільнення дійсно відбуваються. І рахунок вже пішов на тисячі, прав­да в основному цивільних. Після підписання Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціально-економічного розвитку міста Севастополя» деякі політики підняли галас, що цей указ спрямований на вивід російського Чорноморського флоту із Севастополя. Рішення про скорочення Чорноморського флоту Російської Федерації прийнято без зовнішнього тиску. Указ Президента України до цього не має жодного стосунку. Є базові угоди. Визначена дата – 2017 рік. Живемо, працюємо, флоти співпрацюють, проводять спільні навчання.
Як голова міста я повинен прораховувати гірші варіанти – це прогноз – вивільнення до кінця року 10 тисяч осіб, скорочених на Чорноморському флоті і в навколофлотських структурах. Тому нам займатися цими проблемами, бо ніхто ж звідси не поїде. При всій повазі, хто поміняє Севастополь на Сєвєроморськ, Новоросійськ, Видяєво, на Тихоокеанський чи Північний флот? Але постають проблеми з громадянством, з працевлаштуванням. Тому я прошу: дайте мені права на створення тут економічного експерименту, прийміть у Верховній Раді закон про статус Севастополя, дайте економічні пільги на створення робочих місць.

А як складаються стосунки міської влади з командуванням Чорноморського флоту Російської Федерації?

Намагаємося разом вирішувати проблеми, які час від часу виникають. Так, на початку року були борги по заробітній платні на 13-му заводі. Сьогодні вони погашені. Була проблема заборгованості підприємств Чорноморського флоту Росії перед українським Пенсійним фондом, сума якого сягає 4-5 мільйонів гривень. А це половина загальноміського боргу.
Гострою є проблема будівельного управління Чорноморського флоту. Там заморожено будівництво житла, тому люди правомірно пікетують штаб флоту. Але є проблеми, які на рівні командування флотом не вирішити. Тоді виходимо на вищий рівень. Підключаємо Міністерство закордонних справ, Уряд, Міністерство оборони.

Багато говорять і пишуть про невиконання Чорноморським флотом умов договору про його перебування у Севастополі. Як міська влада впливає на дотримання угод щодо Чорноморського флоту, зокрема про укладання договорів оренди на конкретні об’єкти? Чи є у держадміністрації якісь механізми контролю за дотриманням умов договорів?

Виконання умов договору – це питання міждержавних відносин, а не міської влади.
На мій погляд, є два проблемних питання: інвентаризація земель і об’єктів Чорноморського флоту та ефективність експлуатації причалів і причальних стін. Щодо першого, то, наскільки мені відомо, підкомісія з питань ЧФ РФ Міждержавної російсько-української комісії практично закінчила інвентаризацію земельних ділянок і військових міс­течок. Це дасть змогу прояснити багато питань.
Щодо причалів: із 287 причалів Севастополя 126 використовується Чорноморським флотом Російської Федерації і є випадки, коли вони не використовуються флотом за призначенням, а передаються в суборенду. Тому ми хотіли б, щоб зайві причали, які не потрібні Чорноморському флоту для виконання його безпосередніх функцій, а так необхідні для розвитку міста, були передані місту, точніше підприємству «Севастопольський морський торговий порт».

У засобах масової інформації трапляються повідомлення начебто «Росія вже здає Севастополь», про наміри передачі низки об’єктів від Чорноморського флоту до Військово-Морських Сил України, про скорочення російського флоту у Севастополі. Якщо це так, то чи не лякає Вас перспектива отримати депресивне місто з масою безробітних?

Цього року Севастополь відвідав Міністр оборони Росії Олександр Сердюков. Ми з ним не зустрічалися. Але знаю, що ніяких питань на будь-якому рівні щодо передачі об’єктів Чорноморського флоту Російської Федерації Україні не порушувалося. Будуть пропозиції передати ті чи інші об’єкти – будемо розглядати. Поки що пропозицій немає.
Є скорочення, зокрема цивільних, що працюють у флотських структурах. Процес тільки розпочався і ми відслідковуємо, прогнозуємо. Одна із останніх новин: інженерний батальйон Чорноморського флоту реформується в роту. Для нас це, як кажуть, інформація до роздумів.
Боятися змін не треба. Я, як посадова особа, повинен прораховувати можливі ризики і готувати до них місто. Військові моряки – люди, що можуть керувати колективами і приймати самостійні і складні рішення. Вони мають досвід і за віком мають ще час застосувати його в цивільній сфері.

2017 року закінчується термін тимчасового перебування російського флоту у Севастополі. Чи має міська влада конкретну програму заходів у зв’язку зі згортанням присутності у місті Чорноморського флоту? Що буде з Севастополем після 2017 року?

Так, зараз в засобах масової інформації широко обговорюється тема 2017 року. Виведуть чи не виведуть? Терміни перебування Чорноморського флоту в Севастополі – питання міждержавні. На жаль, проблемі 2017 року на державному рівні приділяється недостатньо уваги. Тому я працюю над Севастопольським економічним проектом. Моє завдання сьогодні – пошук шляхів і способів залучення в економіку міста інвестицій, створення для інвесторів сприятливого клімату, переорієнтація їх уявлень про місто як військово-морську базу на розуміння того, що наше місто – це перспективний бізнес-проект. А воно і насправді є таким: за географічним розташуванням – в центрі причорноморського регіону, за технологіями – високотехнологічні конструкторські бюро і науково-дослідні інститути працювали в Севастополі не одне десятиліття, за інтелектом – тут зосереджено колосальний інтелектуальний потенціал.
А Севастополь буде містом красивим, розвинутим, центром всього регіону, якщо хочете, столицею Чорного моря. Я в це вірю. Адже воєнній історії Севастополя, як міста-фортеці, всього 226 років, а тисячоліттями, з часів Херсонеса – це було місто торгівлі, виноробства, культури... Отож потрібно повернути нашу генетичну пам’ять.

І насамкінець, Ваші побажання читачам «Воєнної історії», насамперед особовому складу Військово-Морських Сил України?

Україні пощастило бути морською державою, а місту-герою Севастополю стати основною базою національного воєнного флоту. Свою відданість Батьківщині і конституційному обов’язку українські моряки доводять наполегливою ратною працею, професійною майстерністю і зразковим морським вишколом. Підтвердження цього: міжнародні навчання, дальні походи і бойові вахти. Всі ці досягнення, великі і малі перемоги зміцнюють авторитет українського флоту, Збройних Сил і всієї держави.
Вірю в потенціал українських Військово-Морських Сил, в майбутнє національного флоту. Знаю, що всі проблеми можна вирішувати спільно. В нормальному діалозі, співпраці міста і флоту – запорука загального успіху!

Дякую за розмову. Хай щастить Вам, Сергію Володимировичу, на Вашому нелегкому державному посту.

Розмовляв і записав
Сергій Литвин

До змісту журналу "Воєнна історія" #2 за 2009 рік