Журнал "Воєнна історія" #2 (38) за 2008 рік

ЕВОЛЮЦІЯ СТРАТЕГІЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО АЛЬЯНСУ ТА ЙОГО ВІЙСЬКОВІ ОПЕРАЦІЇ
Сергій ЛИТВИН,
доктор історичних наук, професор, полковник

Післявоєнна прогресуюча експансіоністська політика Радянського Союзу та нав’язання ним багатьом країнам Центральної і Східної Європи недемократичних форм правління, жорстокі придушення будь-яких проявів опозиції, зневажання елементарних прав людини й громадянських прав і свобод поставило перед державами Західної Європи та їх союзниками в Північній Америці гостру потребу створення спільної системи оборони.
Підписанням у Вашингтоні 4 квітня 1949 року Північноатлантичного договору було покладено початок існуванню Північноатлантичного альянсу (НАТО) з метою колективної оборони. Цим договором дванадцять держав (Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Франція) започаткували спільну систему оборони та зміцнення взаємних зв’язків на основі партнерства, щоб ефективніше протистояти ідеологічній, політичній та воєнній загрозі своїй безпеці. Створення Альянсу регламентувалося статтею 51 Статуту ООН, яка підтверджує невід’ємне право незалежних держав на індивідуальну або колективну оборону.
Під час підписання Договору першочерговою метою НАТО був захист його членів від потенційної загрози, що була результатом політики та зростаючої військової потужності колишнього Радянського Союзу.
У 1952 році до Альянсу приєдналася Греція і Туреччина. За ними, у 1955 році – Федеративна Республіка Німеччина, а у 1982 році – Іспанія. 1999 року до НАТО вступили Чеська Республіка, Угорщина і Польща. Остання хвиля розширення Альянсу відбулась у 2004 році (Латвія, Литва, Естонія, Словаччина, Словенія, Румунія, Болгарія).
Головною метою НАТО був захист свободи і безпеки всіх її членів політичними та військовими засобами відповідно до Статуту ООН. Протягом перших десятиліть свого існування НАТО зазнала реформ і реорганізацій, які мали забезпечити її здатність вийти поза обмеження холодної війни з метою поставити безпеку країн-членів Альянсу на більш позитивну і стабільну основу. З самого початку існування Альянс працює над установленням справедливого і тривалого мирного порядку в Європі на засадах загальних демократичних цінностей, прав людини та верховенства права. Ця головна мета Альянсу наповнилась новим змістом по закінченні холодної війни, оскільки вперше у повоєнній історії Європи перспектива її досягнення стала реальністю. Загалом по закінченні холодної війни Альянс пережив процес фундаментальних трансформацій, адаптуючись до змін у середовищі безпеки такого масштабу та інтенсивності, яких раніше мало хто міг передбачити.
Головний принцип діяльності Альянсу полягає у загальному визнанні суверенними державами необхідності співпрацювати на основі неподільності безпеки його членів. Солідарність і єдність серед членів Альянсу забезпечує те, що жодній країні учасниці не доведеться покладатися тільки на свої власні зусилля при розв’язанні основних проблем безпеки, не позбавляючи країни-члени їх права та обов’язку
нести власну суверенну відповідальність у галузі оборони. Альянс дає їм можливість досягти власних цілей в питаннях національної безпеки через колективні зусилля. Власне Альянс є асоціацією вільних держав, об’єднаних бажанням зберегти свою безпеку через взаємні гарантії та стабільні відносини з іншими країнами.
НАТО – це міжурядова організація, у якій всі держави-члени повною мірою зберігають суверенність і незалежність. Вона надає державам-членам можливість консультуватися з будь-якого порушеного ними питання та ухвалювати рішення стосовно політичних і військових проблем, які впливають на їхню безпеку. Ця організація має відповідні структури, які забезпечують консультації та співробітництво між її членами у політичній, військовій, економічній, науковій та інших невійськових галузях.
Ось чому, попри несхожість ситуацій і національних військових потенціалів держав-членів Альянсу, всі вони однаковою мірою відчувають себе в безпеці, що, в свою чергу, сприяє загальній стабільності в Європі, створює сприятливі умови для зміцнення співпраці всередині Альянсу, а також між його членами та іншими країнами.
Засоби, за допомогою яких Альянс втілює свою політику безпеки, передбачають утримання військової потужності, достатньої для запобігання війни та забезпечення ефективної оборони; забезпечення потенціалу, необхідного для врегулювання криз, які можуть впливати на безпеку країн-членів; активне сприяння діалогу з іншими державами; розвиток нового, основаного на співпраці, підходу до європейської безпеки, включаючи заходи, спрямовані на досягнення нових успіхів у сфері контролю над озброєннями та роззброєння.
Для досягнення своєї головної мети Альянс тривалий час виконував триєдину задачу в галузі безпеки:
безпека: створення необхідного підґрунтя для стабільного клімату безпеки в Європі на основі зміцнення демократичних інститутів і прагнення до розв’язання суперечок мирним шляхом, а також таких умов, за яких жодна країна не могла б вдатись до залякування або тиску, спрямованих проти будь-якої іншої держави шляхом загрози застосування або прямого застосування сили;
консультації: відповідно до статті 4 Вашингтонського договору Альянс є трансатлантичним форумом для проведення спільних консультацій з будь-яких питань, що впливають на життєво важливі інтереси його членів, зокрема з приводу нових подій, які можуть становити загрозу їх безпеці. Він також сприяє координації їх зусиль у галузях, що становлять спільний інтерес для всіх членів Аль-
янсу;
стримування і оборона: відповідно до статей 5 і 6 Вашингтонського договору Альянс забезпечує стримування та захист від будь-якої форми агресії, спрямованої проти будь-якої держави-члена НАТО.

У відповідності до своєї головної мети Альянс виробляє стратегічну концепцію. Стратегія визначає головні завдання Альянсу в галузі безпеки, як в плані колективної оборони, так і в плані нової діяльності з врегулювання криз та партнерства, якою Альянс займається заради посилення безпеки і стабільності в євроатлантичному просторі.
Перша версія стратегії НАТО була відома як «Стратегічна концепція оборони північноатлантичної території» і визначала стратегію широкомасштабних операцій з територіальної оборони.
В середині 50-х років була вироблена стратегія «масованого удару». В ній робився наголос на стримуванні, що ґрунтується на загрозі відсічі НАТО будь-якій агресії проти її членів усіма засобами.
З 1967 року після активних дебатів поняття «масований удар» було замінено на «гнучке реагування». Ця концепція була розроблена для того, щоб агресія будь-якого типу розглядалася як така, що пов’язана з неприйнятними ризиками.
Після закінчення «холодної війни» політична ситуація в Європі, як і загальні військові обставини, змінилися. НАТО вперше відреагувала на припинення звичного поділу на Схід і Захід та відносин ідеологічного, політичного і військового протистояння, які його супроводжували, а також на зникнення звичайної військової загрози безпеці євроатлантичного регіону. Була вироблена нова стратегічна концепція, яка була ухвалена у 1991 році. За змістом і формою вона радикально відрізнялась від попередніх. Безпека країн-членів НАТО залишалась головним завданням Альянсу, але в новій стратегічній концепції вона об’єднувалась із специфічним зобов’язанням працювати над вдосконаленням і розширенням загальноєвропейської безпеки через партнерство і співпрацю з колишніми суперниками.
До того ж вперше НАТО взялась до виконання завдань з підтримання миру в зонах конфліктів поза межами Альянсу, чим забезпечила собі провідну роль у багатонаціональних операціях з врегулювання кризових ситуацій та відкрила шлях до широких домовленостей про співпрацю з іншими організаціями.
У 1997 році керівництво Альянсу та країн-членів домовились про перегляд і оновлення стратегічної концепції з тим, щоб вона віддзеркалила зміни, які відбулися в Європі і, одночасно, підкреслила відданість Альянсу колективній обороні та трансатлантичним зв’язкам.
На Вашингтонському саміті НАТО у квітні 1999 року нова стратегічна концепція Альянсу була ухвалена. Вона врахувала реальність щодо зміни воєнно-політичної обстановки, а також визначила серед іншого нові завдання Альянсу з метою посилення безпеки і стабільності в євроат-
лантичному регіоні. Стратегічна концепція 1999 року підтвердила, що головною і непохитною метою Альянсу є збереження свободи і безпеки його членів політичними і військовими засобами.
Нова стратегічна концепція включала такі важливі політичні положення: широкий підхід до безпеки, який охоплює політичні, економічні, соціальні та екологічні чинники, а також оборонний вимір Альянсу; збереження трансатлантичного зв’язку; збереження ефективної обороноздатності Альянсу, необхідної для забезпечення ефективності військових операцій; розвиток власної європейської системи безпеки і оборони; збереження адекватних структур і процедур запобігання конфліктам і врегулювання кризових ситуацій; партнерство, співпраця і діалог; розширення Альянсу і політика відкритих дверей для вступу нових членів; контроль над озброєнням і боротьба з розповсюдженням зброї масового ураження.
Стратегічна концепція НАТО 1999 року у статті 37, зазначає, що «Україна посідає особливе місце в євроатлантичному просторі безпеки і є важливим і цінним партнером у справі розвитку стабільності та спільних демократичних цінностей. НАТО зобов’язується й надалі зміцнювати своє особливе партнерство з Україною на засадах Хартії НАТО–Україна... Альянс й надалі підтримуватиме суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її неядерний статус, що їх НАТО вважає важливими чинниками стабільності та безпеки в Центральній і Східній Європі, а також у Європі загалом».
Процес розширення НАТО в 1999–2004 рр. забезпечив такі наслідки для регіону: зменшення зони «вакууму безпеки»; зняття з порядку денного територіальних суперечностей між державами ЦСЄ; зменшення тиску з боку Росії на країни СНД; прискорення вступу нових членів НАТО до ЄС; прискорення економічних реформ у країнах ЦСЄ завдяки зростанню інвестиційної привабливості цих країн, пов’язаної зі зростанням рівня безпеки, а також завдяки поширенню економічної культури, властивої для «старих» членів НАТО; закріплення демократичного політичного процесу в нових членах НАТО.
Значного імпульсу щодо діяльності Альянсу в нових умовах надав Празький саміт НАТО 2002 року. Результатом його роботи стало прийняття воєнної концепції щодо протидії міжнародному тероризму. Це було викликано нападами на Сполучені Штати 11 вересня 2001 року і вивело боротьбу з тероризмом на вищий рівень інтересів світового співтовариства. Реакція Альянсу на нове середовище безпеки, яке склалося після 11 вересня, ґрунтується на чіткому наборі принципів, узгоджених урядами країн-членів НАТО. Союзники погодились, що вони повинні бути готові допомогти колективно стримати, запобігти та зупинити напади терористів з-за кордону, а також захиститись від них. Це можуть бути дії як проти терористів, так і тих, хто їх укриває або захищає. Вони також погодились з тим, що Альянс не повинен обмежуватись попередньо встановленими географічними межами: він повинен бути спроможний діяти так і там, де потрібно.
Саміт також прийняв рішення щодо створення Сил реагування НАТО, розроблений комплекс заходів з підвищення військових спроможностей країн-членів, забезпечення співробітництва спеціальних служб, посилення ролі Центру НАТО з питань зброї масового знищення, підтримки військової готовності до боротьби з загрозами від зброї масового ураження, а також ліквідації наслідків катастроф техногенного і природного характеру.
Ці рішення поставили перед Альянсом далекосяжні вимоги не лише у сенсі необхідних можливостей, але й у сенсі сталої політичної волі країн-членів взяти на себе відповідальність за наслідки політики, яку вони втілюють, та забезпечити засоби її втілення.
Стамбульський саміт НАТО 2004 року дав відповідь на питання – яким чином Альянс забезпечуватиме стабільність своїми активними діями, а саме: розбудова відносин в сфері безпеки зважаючи на зростання кількості країн-партнерів від Балкан через Кавказ до Центральної Азії, через Середземне море до країн арабського світу; проведення військових та інших операцій (там де це необхідно) від патрулювання акваторії Середземного моря до миротворчих операцій на Балканах, в Іраку та Афганістані; модернізація методів цивільно-військового планування і підготовки кадрів. Країни-члени Альянсу зобов’язалися бути постійно здатними розгортати і утримувати більшу кількість своїх збройних сил під час проведення військових операцій Альянсу, а також погодилися посилити здатність Організації надавати допомогу будь-якій країні-члену Альянсу у боротьбі з загрозою тероризму або наслідками терористичних нападів.
І нарешті, Бухарестський саміт 2008 року наголосив на значній ролі протиракетної оборони, яка є частиною реагування у ширшому розумінні з метою протидії загрозі розповсюдження балістичних ракет силам, території та населенню Альянсу. Саміт доручив Північноатлантичній раді розробити варіанти всеохоплюючої архітектури ПРО з метою розширення її зони покриття на всю територію та населення Альянсу, що не покривається іншим чином системою США, для розгляду на нашому саміті у 2009 році.
У рамках своєї стратегічної концепції НАТО проводить військові операції різні по своїй суті і спрямованості. Слід зазначити, що усі військові операції Північноатлантичного альянсу (за виключенням повітряної операції проти колишньої Югославії у 1999 році) проводилися з метою забезпечення миру і стабілізації обстановки.
Розширений масштаб військових операцій НАТО радикально змінив військові вимоги Альянсу. На зміну великим оборонним силам минулого приходять сили, які готові до ведення відносно дрібномасштабних операцій з реагування на кризи, що вимагають гнучкості й мобільності, а також здатні розгортатись на значній відстані від звичних оперативних баз.
Вважаємо доцільним навести коротку хронологію військових операцій НАТО останнього десятиліття:
З грудня 1996 р. по грудень 2004 р. – миротворча операція стабілізаційних сил НАТО SFOR в Боснії і Герцеговині.
Боснія та Герцеговина стала ареною, на якій НАТО багато що робила вперше, і рішення, прийняті Альянсом у відповідь на події в цій країні, допомогли формувати еволюцію Альянсу та розвивати його можливості зі встановлення і підтримання миру. Військовій присутності контингенту SFOR в Боснії і Герцеговині передувало підписання Дейтонської угоди 1996 р., згідно з якою міжнародні стабілізаційні сили були замінені контингентом НАТО.
На початок операції контингент SFOR становив близько 32 тисяч осіб. В міру стабілізації ситуації НАТО перебудовувала і скорочувала стабілізаційні сили. Загальне поліпшення клімату безпеки в Боснії і Герцеговині у 2003 році, зокрема успішне проведення підрозділом вибухотехнічної служби операцій зі знищення великої кількості гранат, гвинтівок, пістолетів, мін та іншої зброї та боєприпасів, дало можливість 2004 року скоротити СФОР до 7 тисяч осіб і в грудні передати керівництво операцією від НАТО до ЄС.
23 березня – 10 червня 1999 року – повітряна операція Об’єднаних військово-повітряних сил НАТО на Балканах, в Сербії.
Повітряна операція на Балканах була проведена з метою схилити керівництво Сербії і Чорногорії до відмови від політики насильства над албанським населенням сербського краю Косова. Операція була здійснена після переговорів, в ході яких Югославії пропонували збереження територіальної цілісності в обмін на забезпечення прав етнічних албанців.
Операція НАТО проводилась шляхом нанесення ракетно-бомбових ударів по стратегічно важливих адміністративних та військових об’єктах Сербії і Чорногорії та районах зосередження частин збройних сил Сербії з метою примусити їх залишити територію Косова.
З 11 червня 1999 року – миротворча операція НАТО «Спільний вартовий» у сербському краї Косово.
Контингент КФОР був розгорнутий після 78-денної повітряної операції Об’єднаних військово-повітряних сил НАТО проти колишньої Югославії, розпочатої в березні 1999 року.
Згідно з планом операції до Косова був введений військовий контингент НАТО KFOR загальною чисельністю 46 тис. військовослужбовців з метою розведення протиборчих сторін (албанських бойовиків Армії визволення Косова та сербських сил безпеки), припинення збройного протистояння і створення умов для початку гуманітарної операції. Гуманітарні заходи передбачали надання допомоги в поверненні або переїзді переміщених осіб і біженців; відбудову і розмінування; медичну допомогу; безпеку і громадський порядок; безпеку етнічних меншин; захист історичних місць; охорону кордонів; припинення транскордонної торгівлі зброєю; запровадження на всій території Косова програми здачі зброї, боєприпасів і вибухових речовин; знищення озброєнь; підтримка встановлення цивільних інститутів, правопорядку, судової і пенітеціарної системи, виборчого процесу та інших аспектів політичного, економічного і суспільного життя.
Поліпшення клімату безпеки дозволило НАТО до червня 2003 року скоротити КФОР до 26 тисяч, а до кінця року – до 17500 осіб. Проте в березні 2004 року відновилися насильницькі дії між сербами і албанцями і для підсилення КФОР було додатково введено 2500 військовослужбовців. У 2005 році здійснено певну структурну реорганізацію КФОР. Проте й до сьогодні зберігається необхідність присутності сил НАТО до визначення статусу Косова і повної нормалізації ситуації в цьому регіоні.
З 26 серпня 2001 року до 31 березня 2003 року здійснювалися миротворчі операції НАТО «Суттєві жнива», «Янтарний лис», та «Союзницька гармонія» в Македонії. 
У червні 2001 року Президент Македонії Б. Трайковський звернувся з проханням до НАТО про введення в країну підрозділів НАТО. З метою забезпечення безпеки та стабільності було здійснено три операції. Операція «Суттєві жнива» (серпень–вересень 2001 р.) передбачала вилучення у населення стрілецької зброї. Місія НАТО «Янтарний лис» (вересень 2001 р. – 15 грудня 2002 р.) була спрямована на забезпечення безпеки міжнародних спостерігачів за впровадженням конституційних реформ, стабілізацію обстановки і попередження спалахів насильства над цивільним населенням з боку албанських бойовиків. Контингент НАТО складав близько 4600 осіб.
Проведення операції «Союзницька гармонія» (січень – березень 2003 р.) мало на меті вилучення у місцевого населення зброї. 31 березня 2003 року керівництво миротворчою операцією «Союзницька
гармонія» в Македонії було передано до Євросоюзу.
З жовтня 2001 року – антитерористична операція НАТО «Активні зусилля» на територіальних водах країн Середземного регіону.
Проведення операції стало наслідком подій 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. Метою операції є посилення контролю за акваторією Середземного моря шляхом ескорту торгівельних і пасажирських суден, а також перевірки та затримання підозрілих суден з метою попередження нелегального трафіку зброї, наркотиків і людей міжнародними терористичними та кримінальними угрупованнями.
В операції «Активні зусилля» беруть участь інші країни Середземноморського регіону, а саме: Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Мавританія, Марокко, Туніс, Російська Федерація.
Україна також приєдналась до операції НАТО «Активні зусилля». Кораблі ВМС України залучаються до безпосереднього виконання завдань відповідно до плану операції.
З 2003 року – розгорнуто орган управління (штаб-квартири) НАТО в м. Скоп’є (Македонія).
Штаб-квартира розгорнута на основі тилової бази контингенту НАТО КФОР. Штаб координував діяльність політичного і військового керівництва Македонії щодо підготовки до вступу країни в НАТО. В штабі працювало близько 120 цивільних і військових співробітників. Штаб НАТО в Скоп’є також відіграв важливу роль у координації зусиль щодо відновлення зруйнованої інфраструктури.    
З 26 лютого по 3 травня 2003 року – операція «Стримуюча демонстрація» в Туреччині.
Проведення операції було викликане ситуацією, що склалась довкола Іраку, та активізацією курдських сепаратистів на території Туреччини. Керівництво Туреччини звернулось до НАТО з проханням надати країні військову допомогу у зв’язку з загрозою агресії з боку Іраку і застосування останнім зброї масового ураження.
До Туреччини були перекинуті з Нідерландів дві батареї ЗРК «Патріот», активізувались польоти літаків ДРЛВ Е3-А «АВАКС», а також переведені у вищу ступінь бойової готовності підрозділи РХБ захисту.
З серпня 2003 року – операція з підтримання безпеки в Афганістані силами контингенту ISAF.   
Ця операція стала поворотним пунктом в історії Альянсу, оскільки він вперше вийшов за межі євроатлантичної території. Обмежуючись на початку операції лише завданнями забезпечення безпеки в Кабулі і довкола столиці Афганістану, Альянс розширив свою місію на інші регіони країни шляхом розгортання так званих Груп відбудови провінцій.
Україна бере участь  у складі литовської групи з реконструкції афганської провінції Гор на підставі Технічної угоди між Міністерством оборони України та Міністерством охорони краю Литовської республіки. Відібрано й підготовлено двох фахівців медичної служби, одного з них під час ротації литовського миротворчого контингенту 11 травня 2007 року направлено до Афганістану.
Україна надає повітряний коридор для здійснення перельотів військово-транспортних літаків держав-членів НАТО через територію України. Так, за перше півріччя 2007 р. кількість обслуговуваних польотів становило 408 одиниць (США – 90; Німеччина – 170; Польща – 88; Румунія – 37; Швеція – 23).
З 30 липня 2004 року розпочалася Навчальна місія НАТО в Іраку.
Започаткована на основі офіційного звернення 22 червня 2004 року до керівництва НАТО голови перехідного уряду Іраку І.Алаві про надання країні допомоги в розбудові національних збройних сил та сил безпеки.
Рішення щодо розгортання в Іраку Навчальної місії НАТО було прийнято на Стамбульському саміті НАТО в червні 2004 року та закріплено резолюцією Ради безпеки ООН.
30 липня 2004 року була створена Місія з підготовки сил безпеки Іраку в складі 50 військовослужбовців, які приступили до навчання і підготовки відібраного цивільного і військового штабного персоналу. Місія знаходиться під політичним контролем Північноатлантичної ради, яка тісно співпрацює з владою Іраку. Метою місії є допомога уряду Іраку в якнайшвидшому створенні адекватних національних структур безпеки, які відповідали б за безпеку іракського народу в майбутньому. Безпеку і захист самої місії забезпечують частково багатонаціональні сили, а частково НАТО.
В рамках Міжурядової українсько-іракської комісії з питань торговельного, економічного, наукового та технічного співробітництва Україна бере участь у складі Навчальної місії НАТО в Іраку.
З 2 серпня до 29 вересня 2004 року Північноатлантичний альянс брав участь в забезпеченні безпеки Олімпійських ігор в Греції.
Залученню ресурсів Альянсу передувало звернення керівництва Греції до НАТО з проханням надати допомогу в забезпеченні безпеки олімпійських ігор. З цією метою були задіяні: літаки ДРЛВ Е3-А «АВАКС»; батальйон РХБ захисту; підрозділи берегової охорони та катери, які беруть участь в антитерористичній операції НАТО у Середземному морі «Активні зусилля»; поліцейські підрозділи та підрозділи спецслужб європейських країн-членів НАТО.
В грудні 2004 року – розгорнуто орган управління (штаб-квартиру) НАТО в Боснії і Герцеговині.
Після передачі керівництва миротворчої місії в Боснії і Герцеговині від контингенту НАТО СФОР до Поліцейської місії Євросоюзу (ЕFOR) в населеному пункті Бутмір поблизу Сараєво на базі пункту дислокації контингенту США у складі СФОР була розгорнута штаб-квартира оперативної групи НАТО. Штаб мав завдання надати Боснії і Герцеговині допомогу на шляху її становлення, зокрема в рамках створення цивільних органів влади та військового управління, проведення оборонної реформи і підготовки до участі в програмі НАТО «Партнерство заради миру». Штаб також виконує допоміжні завдання, зокрема з питань боротьби з тероризмом, допомоги міжнародному трибуналу в пошуку та затриманню осіб, що звинувачуються у скоєнні злочинів проти мирного населення, обміну розвідувальною інформацією з Євросоюзом тощо.
З 8 жовтня 2005 р. до 1 лютого 2006 р. здійснено гуманітарну місію НАТО в Па-
кистані.
Надання НАТО гуманітарної допомоги Пакистану з метою подолання наслідків землетрусу в штаті Кашмір відбувалось після відповідного звернення до керівництва Альянсу. В гуманітарній операції були задіяні військово-транспортні літаки С-17 та С-130, які організували повітряні мости з авіабаз на територіях ФРН та Туреччини. Всього в район стихійного лиха було перекинуто близько 3500 тонн гуманітарного вантажу. Військовослужбовцями НАТО була надана медична та інша допомога близько 80 тис. постраждалим. В місії було задіяно 1200 військовослужбовців з 17 країн-членів НАТО.
З вересня 2005 року здійснюється місія НАТО в Дарфурі (Судан).
Гуманітарна місія НАТО в Судані (провінція Дарфур) проводиться на основі офіційного звернення 7 червня 2005 року голови Комісії Африканського союзу Альфа Омара Конари до Генерального секретаря НАТО Я.Схеффера з проханням залучити ресурси Альянсу до подолання гуманітарної катастрофи та припинення насильства в суданській провінції Дарфур.
На засіданні міністрів оборони країн-членів НАТО 8 червня 2005 року було прийнято позитивне рішення. Повітряні перевезення розпочалися з липня 2005 року. Спеціальна група повітряних перевезень Африканського союзу при штаб-квартирі Африканського союзу в Адис-Абебі (Ефіопія) координує переміщення військ, що прибувають. І НАТО, і ЄС надіслали свої персонали з метою надання допомоги цій групі, але очолює її роботу Африканський союз. Контингент миротворчих сил становить близько 24 тис. осіб від гуманітарних організацій ООН і країн Африканського союзу, а також 500 поліцейських з країн Африканського союзу.
На виконання Указу Президента України від 3 квітня 2006 року «Про надання допомоги у здійсненні авіаційних перевезень миротворчих контингентів Африканського союзу, який забезпечує миротворчі операції у провінції Дарфур (Судан)» свої послуги надає Державне підприємство Міністерства оборони України «Українська авіаційна транспортна компанія».

З наведеної хронології проглядається стійка тенденція: Альянс в останні роки виявився ще більш витребуваним для проведення миротворчих операцій та операцій по стабілізації. Це стало наслідком переорієнтації НАТО з колективної оборони на колективну безпеку. Лише спільними зусиллями можна вирішити завдання, яке поставив перед собою Альянс, а саме: розширення зон стабільності.
Розширення зон стабільності стало головною передумовою трансатлантичної безпеки. Звичайно, колективна оборона Альянсу залишається основним завданням. Однак, поява нових викликів і загроз, які виникають далеко за межами зони відповідальності НАТО, не можуть бути поза увагою блоку. Зокрема, тероризм, розповсюдження зброї масового ураження і проблема «країн-ізгоїв» представляють собою виклики, які неможливо подолати, виходячи лише з «територіального» розуміння безпеки.
Таким чином, ми бачимо, що за час свого існування Північноатлантичний альянс здійснив суттєву еволюцію своєї стратегічної концепції: від традиційного використання військового потенціалу країн-членів до виконання поліцейських функцій в рамках миротворчих місій, надання технічної допомоги в повоєнний період та подолання техногенних та інших катастроф. Особливостями використання контингентів збройних сил країн-членів НАТО на сучасному етапі є: перехід до глобальної інтервенційної політики з використанням військових засобів; приорітетне використання тимчасових коаліцій з вибірними країнами-партнерами; вибіркове використання союзників та стійких альянсів; випереджувальні акції з усунення безпосередніх загроз або жевріючих конфліктів.

Джерела

1.    Довідник НАТО. – Брюссель: НАТО, 2001. – 608 с.
2.    Довідник НАТО. – Брюссель: НАТО, 2006. – 384 с.
3.    Операції НАТО. – К.: Тов-во «Знання», 2007. – 36 с.
4.    Палій О. Навіщо Україні НАТО? – К.: Дніпро, 2006. – 144 с.
5.    Празький саміт і трансформація НАТО. – Брюссель: НАТО, 2003. – 108 с.
6.    Окремі аспекти відносин Україна–НАТО: коротко про головне. – К.: ТОВ «Інсайт-плюс», 2006. – 24 с.

До змісту журналу "Воєнна історія" #2 (38) за 2008 рік