"Воєнна історія" #2 за 2003 рік

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ГЕОСТРАТЕГІЇ РОСІЇ:
ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА ТА СУЧАСНІ РЕАЛІЇ

Микола Шевченко,
майор, викладач кафедри філософії Національної академії оборони України

Постановка проблеми. У зв'язку зі становленням України на сучасному геополітичному просторі, необхідності забезпечення її національної та воєнної безпеки проблема вивчення моделей геостратегії інших держав, особливо тих, які складають так звані "центри сили" сучасного світу, до яких відноситься і Росія, має актуальне значення.
Зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Історичні фактори, які своєю перманентністю та вагомістю впливають на формування зовнішньої політики, творять так звані константи зовнішньої політики. Стосовно України це була й залишається Російська Федерація. Саме тому проблема дослід-ження історичних традицій та сучасних тенденцій формування геостратегічних моделей Російської Федерації залишає-ться актуальною і потребує фіксації як на рівні теорії, так і на рівні практичного забезпечення функціонування системи національної безпеки України. Вирішення цієї проблеми забезпечить можливість для України віднайти джерела ефективної власної геостратегії.
Публікації, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Аналіз публікацій з проблем вивчення російської моделі геостратегії свідчить, що поряд із великою кількістю праць, присвячених практичним аспектам зовнішньо-полі-тичної діяльності Російської Федерації, дослідження багатьох учених зосереджені на історичних та загальнотеоретичних аспектах змісту геостратегії країни. Проте системного аналізу механізму форму-вання геостратегії Росії з урахуванням впливу традицій стратегічного управ-ління та зміни парадигми міжнародних відносин в науковій літературі автор не зустрічав. Пропонована стаття є продов-женням дослідження еволюції геостра-тегії держави в контексті цивілізаційних трансформацій другої половини ХХ століття, що розглядалася нами в попередніх публікаціях.
Виділення невирішених частин розв'язання даної проблеми та постановка цілей статті. Владні структури РФ створили один із ключових геополітичних образів Росія-Євразія, що потенційно дозволяє розробляти досить масштабні та різноманітні варіанти геостратегії, які спрямовані на відновлення "Великої Росії". Саме тому теоретичний аналіз моделей геостратегії Росії, з урахуванням інертності геополітичної свідомості російського суспільства та з урахуванням переходу міжнародних відносин із геополітичної на геоекономічну парадигму, і є метою цієї статті.
Виклад основного матеріалу з обгрунтуванням наукових результатів. Зробимо короткий екскурс в історію. Відомо, що Росія в дійсності стала імперією у ХVІІІ столітті. Проте ХVІІ століття, коли її територія була значно збільшена як у східному, так і в західному напрямках, безумовно, стало етапом на шляху до цього історичного зрушення. Дві найбільші події століття: включення до складу Росії Лівобережної України та Сибіру, які являють собою два різних шляхи реалізації завдання терито-ріального розширення. На західному напрямку були використані традиційні зовнішньополітичні засоби - дипломатія й війна. У східному напрямку прирощення земель носило характер колонізації. Зазначимо, що з переродженням Росії у її нову історичну іпостась - імперію, пов`язаний своєрідний синтез двох основ російської геополітики - просторово-речовий та соціокультурно-духовний. З приходом на російський престол Петра І просторові геополітичні пріоритети Росії різко змінили свою спрямованість: із, головним чином, внутрішньої, спрямо-ваної на "повернення" колись втрачених земель, на зовнішню силову експансію за рахунок сусідніх територій.
Закладений першим імператором курс став домінантою подальшого геополітич-ного розвитку Росії. Ідея великодержав-ності, секулярна складова месіанської формули "Москва - Третій Рим", була покладена в один із фундаментальних принципів російської політики. На думку В.Серебряннікова (Росія), колонізація східних та південних степних просторів обумовлювалася, перш за все, потребами воєнної безпеки, виживання Росії, а не економічними факторами. Росія, здійс-нюючи колонізацію земель Сибіру та Далекого Сходу, Кавказу, Середньої та Центральної Азії, до ХХ століття так і не змогла "засвоїти" їх економічно, хоча цей процес різко активізувався за радянських часів. Якщо вже бути коректним, то треба зазначити, що російська експансія йшла у всіх напрямках. Р.Тайпс указує, що в XVI-XVII століттях рідко попався рік, аби росіяни не вели боїв на своїх південних та південно-східних кордонах. Далі американський учений додає: "Хоч деякі російські історики, схильні вбачати в цих війнах суто оборонний характер, вони досить часто були результатом натиску російської колонізації". Так лише за XVIII століття у безперервних війнах Росія змогла збільшити територію на 104 тис. км, а кількість населення з 12 до 37 млн. чоловік. За два століття - XVIII та ХІХ - населення зросло на 130 млн. чоловік. Як відомо, геополітична теорія пояснює цей процес у наступних термінах: Росія контролює ключовий регіон Євразії - Хартленд, відповідно, вона панує над Світовим островом, а, отже, може правити світом.
Є сенс зауважити, що довготривалий період територіальної експансії Росії, який розпочався у другій половині ХVІ століття, спричинив негативний вплив на розвиток російського суспільства, консервуючи його соціально-політичну структуру та зорієнтовуючи не на глибинну (інтенсивну) експлуатацією завойованих або приєднаних, і навіть власних територій, а на збір надходжень із розширюючого простору (екстенсивна експлуатація).
Отже, Російська імперія була створена завдяки територіального розширення. З початку просторова експансія Росія була викликана об'єктивними факторами - необхідністю біологічного та державного виживання, тобто намаганням вийти на природні морські та гірські рубежі, для створення на них стійких та міцних стратегічних кордонів. В подальшому логіка природного виживання змінилася логікою імперською. Так, територіальне розширення стало найважливішою рисою російської геополітичної традиції, що дало підстави В.Ключевському вбачати в ньому сутність буття Росії.
Аналіз літератури дозволяє констату-вати, що зовнішньополітична діяльність Радянського Союзу була продовженням традиційної експансії царської Росії. Проте існувала суттєва різниця в масштабах між царською та радянською експансією. Царська була регіональною, а радянська глобальною, що знайшло своє вираження в ідеї "світової революції". Р.Кісь в роботі "Фінал Третього Риму" зазначає, що геостратегічні моделі сучасної Росії розробляються у дусі російського месіанського глобалізму. Тобто, глибоке закорінення імперських комплексів у російському політикумі, який звичайно у своїх експансіоністських проекціях завжди знаходив підтримку російських мас, і сьогодні проявляється виразно в багатьох аспектах, що вимагає пильного вивчення й протидії з боку нашого народу й інших сусідів Росії. Варто додати, що геополітична свідомість росіян продовжує ґрунтуватися на усвідомленні світу як диференційованого на сфери впливу, де кожна держава керується у своїх діях силовими підходами. При цьому визначальним критерієм їхньої геополітичної свідомості є критерій мілітарної сили і мілітарної дії із претензією на виняткову монополію щодо контролю та провідництва у власній сфері життєвих інтересів - "сфере исторических интересов", чи навіть "сфере ответственности России". Так, наприклад, дослідники Ю. Кузнєцов і В. Нікольський (Росія) розглядають необ-хідний життєвий простір Росії як історичну територію, на якій домінує "руський народ" (росіяни, українці, білоруси), а також як територію історич-ного панування, де в недалекому майбут-ньому чисельність "руського народу" буде незначною в порівнянні з іншими народами, проте Росія в минулому тривалий час панувала над цими територіями (рис.1). Російські дослідники переконані, що за будь-яких умов "руський народ" відновить свій життєвий простір в межах "Великої Росії". Першим етапом на цьому шляху буде відновлення території історичної Росії, далі - території історичного панування. До складу території історичної Росії вони відносять:
- Північний та Північно-Західний регіон. Узбережжя Північного Льодови-того океану і Карелію в існуючих кордонах із Норвегією та Фінляндією, Чудський берег (сучасна Естонія).
- Західний регіон. Білорусія в існуючих кордонах. Тут можливе корегування кор-донів для коридору зв'язку Калінінграда із Білорусією або через Польщу (район Білостоку), або через Литву. Проте, це все може бути у випадку втрати Росією Калінінградської області.
- Південно-Західний регіон. Україна з кордонами переважно по рікам Дністер та Дунай, Крим.
- Південний регіон. Рівнини в передгір'ї Північного Кавказу, чорноморське узбережжя Кавказу, включаючи Абхазію.
- Південно-Східний регіон. Південний Сибір (сучасний Казахстан) і сучасний кордон з Китаєм та Монголією.
- Далекосхідний регіон. Забайкалля і Примор'я з кордонами по рікам Амур та Уссурі, узбережжя Тихого океану від Кореї до мису Дежнєва, Сахалін і Курильські острови без територій за які можуть виникнути суперечки.
Територія історичного панування Росії має такі кордони:
- Північний і Північно-Західний регіон. Решта Прибалтики.
- Південно-Західний регіон. Молдова.
- Південний регіон. Північний Кавказ, Закавказзя.
- Південно-Східний регіон. Середня Азія.
Як відомо, геополітична свідомість існує у двох головних формах: буденно- практичній і теоретичній. Ці форми тісно пов'язані одна з одною. Зосередимо основну увагу на теоретичному рівні геополітичної свідомості, що знаходить своє відображення в геополітичних кодах. Під останніми розуміють набір стратегіч-них пропозицій, які уряд складає про інші держави при формуванні своєї зовнішньої політики. Ці кодекси діють на трьох рівнях - місцевому, регіональному, гло-бальному. Кодекси місцевого рівня, що складаються з оцінок сусідніх держав, мають всі без винятку держави світу. Кодекси регіонального рівня складаються урядами регіональних держав, або ж потенційними регіональними державами, що намагаються поширити свій вплив дальше сусідів першого порядку. Голов-ний зміст глобальних кодів визначається наявністю ядерної зброї.
Виходячи із завдань нашого дослідження, розглянемо формування глобаль-ного геополітичного коду СРСР після Другої світової війни. У сталінський період, після випробування в 1949 році ядерної бомби, було започатковано формування глобального геополітичного коду СРСР. Проте до початку 1960-х років Радянський Союз можна розглядати як державу регіонального рівня, оскільки саме з 1960-х років СРСР розширює коло зв'язків з країнами Третього світу та були створені ракетні війська стратегічного призначення. Лише після цього в СРСР було переглянуто геополітичний код, що знайшло своє відображення в доктрині Брежнєва. В останній йшла мова не лише про оборону СРСР, але й про захист усіх соціалістичних країн. По суті, в цій доктрині було закріплено обмеження суверенітету зарубіжних соціалістичних країн та проголошено Радянський Союз союзником країн Третього світу, без підтримки якого була неможливою визвольна антиімперіалістична війна в цих країнах. В жовтні 1989 року перший президент СРСР М.С. Горбачов відкинув доктрину Брежнєва і вводить власну доктрину "безполюсного" світу, згідно з якою жодна держава світу не прагне світового панування, а міжнародні відносини ґрунтуються на гармонії та міжнародній згоді. Наслідком реалізації зазначеної доктрини є розпад СРСР.
Російські дослідники, провівши аналіз сучасного геопростору Росії, конста-тують, що структурування нового гео-простору є нагальним завданням РФ, при цьому пріоритетним напрямом зовніш-ньої політики країни є забезпечення відповідності багато-стороннього та дво-стороннього співробітництва з країнами-членами СНД. Варто додати, що вони вбачають у відновленні російського геопростору, який не може бути аналогом радянського, запоруку стабільності в Євразії.
Для вирішення завдань структуризації геопростору та підйому сукупної могутності РФ, можуть бути використані наступні види стратегій: стратегія експансії та позиційна стратегія.
Стратегія експансії передбачає створення авторитарної імперії, основні шляхи створення якої зводяться у відповідності з "шаховою парадигмою" до розширення зони безпеки ("буферної зони") у всіх напрямках від Москви. Прикладом цього можуть слугувати гіпотетичні варіанти забезпечення просторової безпеки російського народу, що передбачають відновлення та розвиток "життєвого простору" російського народу всіма доступними засобами. На наш погляд, хоч якими були б наміри політичних лідерів РФ, труднощі сучасної Росії обмежують вибір засобів та перешкоджають негайному здійсненню даної стратегії де-небудь, за винятком найменших та найслабших держав на кордонах Російської Федерації. Тобто, чинники радянської інтеграції у галузі безпеки та економіки, що діють досі, поява нових, але слабких держав на її кордонах обумовлюють інтереси Росії щодо лімітрофів. Роль Росії у цих регіонах визначатиметься її впевненістю не лише у своїй потузі стосовно нових держав, а й у власній абсолютній силі.
Наступним варіантом стратегії Росії щодо структуризації геопростору може бути позиційна стратегія, яка передбачає: а) зміцнення геополітичного ядра та серединної зони, утримання в сфері свого впливу держав зовнішньої периферії, тобто колишніх радянських республік, з перспективою подальшої їхньої реінте-грації; б) гра на балансі сил і страхові у зовнішній політиці; в) псевдоізоля-ціонізм, що передбачає відновлення зацікавленості - в першу чергу постачанням зброї та технологій, потім довіри і, насамкінець, впливу в традиційних для Росії / СРСР зонах впливу під дипломатичним прикриттям відстороненості від міжнародних справ; г) підсилення інформаційної компоненти зовнішньої політики Російської Федерації.
Теоретичною базою для обґрунтування стратегії експансії та позиційної стратегії, в тих чи інших аспектах, слугують три геополітичні доктрини: панславізму, євразійства та правозахисна. Усі три доктрини мають один корінь і один зміст імперіалізм: воєнний, економічний, інформаційний, "культурний". Він набирає лише нових форм і нерідко нового забарвлення ("захист прав людини"), часом, не змінюючи при цьому словесного формулювання своєї суті.
Таким чином, Росія продовжує нехтувати геоекономічними реаліями і захоплюється геополітичними ініціати-вами. В наслідок цього вона інерційно проводить стратегію, яка передбачає вирішення зовнішньо-політичних проб-лем за допомогою геополітичних та геостратегічних прийомів. І як можливий підсумок - це досягнення стратегічної мети силовими методами. В такій ситуації не передбачається стабільного розвитку в Росії як внутрішнього, так і зовнішнього.
Іншим варіантом геостратегії може бути стратегія поступів Росії, яка ґрунтується на геополітичній концепції однополярного світу (гегемонії США). Ця стратегія у геополітичній сфері передбачає:
а) супроводження американського впливу в світі, в тому числі і в країнах-членах СНД;
б) трансформування - в плані взаємо-відносин із пострадянськими державами - із геополітичної діючої особи (по термінології З. Бжезинського) в геополі-тичний центр, який діятиме на зразок Японії під протекторатом США;
в) створення додаткового центру тяжіння для Німеччини та Японії, свого роду геополітичний буфер, який пом'як-шував би наслідки дій цих країн щодо зміни балансу сил у рамках світового порядку Pax Americana;
г) рішучу відмову від геополітичних та історичних сумнівів стосовно самостій-ності України, яка має принаймні рівні права з Росією "стати прапороносцем усієї панслов'янської спільноти" (З. Бжезинський).
Ряд російських дослідників указують на абсурдність ситуації, яка полягає в тому, що Росія проводить реформи на базі впровадження постіндустріальних техно-генних західних ринкових систем, однак намагається "усунути" природну війсь-кову складову цього процесу. Тобто, розвиваючи західну модель реформ, Росія не бажає розширення необхідної для цього військової компоненти - розши-рення НАТО на Схід.
До речі, якщо Росія виступатиме прибічницею "передової ринкової пост-індустріальної моделі", то їй необхідно буде формувати однорідні із західними транснаціональними компаніями росій-ські транснаціональні монополії, викри-сталізувати глобальні інтереси цих монополій і захищати ці інтереси вже по відпрацьованій постіндустріальною моделлю військовій схемі. В даній ситуації російська армія приречена захищати інтереси західного й російсь-кого спільного постіндустріального виробничого анклаву лише в симбіозі з "натовською" військовою машиною.
Однак, тут виникає центральна проблема - така схема руйнує всі зусилля Росії у досягненні стабільності у Східній Азії, завдає значної стратегічної шкоди. Це пояснюється тим, що подальше просування НАТО, яке захищає інтереси постіндустріальної моделі "Захід - Росія", кидає виклик тим системам, для яких є неприйнятним поглинання Заходом. "Нависання" над ними постіндустрі-алізму у формі західної моделі (вже разом із Росією) роблять за таких обставин РФ "природним" ворогом Китаю, Індії, Ірану. До речі, саме за такого сценарію розвитку подій Росії відводиться місце першого ешелону в етнонаціональних та фунда-менталістських війнах із країнами мусульманського світу.
Як вихід із ситуації, що склалася, є пропозиція Е. Кочетова (Росія) стосовно рівновісного сценарію розвитку подій у рамках геоекономічної моделі, яка щойно зароджується. Дослідник виходить із того, що Росія, маючи великі інноваційно-відновлювальні основи із врахуванням великої етнополітичної, духовної, культу-рологічної палітри, здатна сформувати таку етноекономічну систему на геоеко-номічній основі, яка б дозволила увійти їй в більш рівновісне, гармонійне русло цивілізаційного розвитку. До світової етноекономічної системи - "Росія", на думку Кочетова Е., можна відносити системи на базі етноекономічних транс-націоналій етнонаціональних угрупувань: угро-фінське (Угорщина, Естонія, Фінляндія, Мордовія, Удмуртія); слов'янське (Росія, Україна, Білорусія, Словакія, Сербія та інші); мусульманське (Іран, Татарстан, Башкирія, Чечня та інші).
Саме в такій постановці питання виглядає логічно виправданою й зрозу-мілою боротьба Росії проти розширення НАТО на Схід, тобто це є спробою усунути західну військову компоненту від західного відтворювального інтернаціо-налізованого ядра.
Висновки та перспективи подальших розвідок у даному напрямку.
Враховуючи вищенаведені викладки підсумуємо:
1. Розвиток російської геополітики йшов еволюційним шляхом акумуляції теорій та ідей, які розвивалися в Росії/СРСР. Російська геостратегія ґрунтувалася на визначеному незмінному наборі принципів щодо створення поясу безпеки за рахунок розширення власної території.
2. Теоретичною базою для обґрун-тування геостратегії сучасної Росії у тих чи інших аспектах, слугують три геополі-тичні доктрини: панславізму, євразійства та правозахисна, які обґрунтовують необхідність поступового розширення сфер гарантованого політичного, еконо-мічного та військового впливу РФ на пострадянському просторі. Російський варіант геостратегії характеризується наявністю елементів наступальності й нав'язування, оскільки діють досі чинники радянської інтеграції у галузі безпеки та економіки.
3. Сучасною геополітичною стратегією РФ є реставрація та модернізація тради-ційної стратегії експансії Росії в умовах демократизації російської державності та дозованої лібералізації, пристосування "месіанської ідеї" Москви до нових історичних умов.
Формування геостратегії Росії на геоекономічній основі та сценарії її здійснення є окремою складною темою і потребує ретельного дослідження, що автор і ставить метою під час подальшої роботи у цій сфері.

Джерела

1. Кісь Р. Фінал Третього Риму ( російська ідея на зламі століть). - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1998. - 745 с.; Гринів О. Україна і Росія: партнерство чи протистояння? (Етнополітологічний аналіз). - Львів: Інститут народознавства НАН України,1996. - 384 с.; Кузнецов Ю., Никольский В. "Введение в теорию национальной безопасности ". Проблемы безопасности русского народа и современность. - Алма-Ата: "Верный", 1999. - 808 с.; Ивашов Л.Г. Россия и мир в новом тысячелетии: геополитические проблемы. - М.: ООО Талея-Мишин, 2000. - 335 с.; Макаренко В.В. Кто союзники России? Ментальность и геополитика: парадксы политики безопасности России.- М.,2000. - 253 с.; Серебрянников В.В. Войны России: социально-политический анализ. - М.: Научный мир, 1999. - 380 с.
2. Шевченко М. Лімітроф України // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 24.- К.: Український Центр духовної культури, 2001.- С.206 - 216; Шевченко М. Модель світу початку ХХІ століття: філософський аналіз // Людина і політика. - 2003. - №3. - С. 90 - 96.
3. Кристенсен С.О. История России ХVІІ века. Обзор исследований и источников. Пер. с дат. - М.: Прогресс, 1988.- С. 134 - 161
4. Серебрянников В. В. Вказ. праця. - С. 43.
5. Пайпс Р. Россия при старом режиме // Независимая газета. - 1993. - 7 июля.
6. Ивашов Л.Г. Вказ. праця. - С.55.
7. Макаренко В.В. Вказ. праця. - С.147; Гринів О. Вказ праця. - С. 114 - 116.
8. Панарин И.Н. Технология информационной войны. - М.: "КСП+", 2003. - С.29 -30; Восленский М.С. Номенклатура. Господствуючий класс Советского Союза. - М.: "Советская Россия" совм. с МП "Октябрь", 1991. - С. 448 - 451.
9. Кісь Р. Вказ. праця. - С.531.
10. Кузнецов Ю., Никольский В. Вказ. праця. - С. 446-447.
11. Концепция внешней политики Российской Федерации // Независимая газета. - 2000. - 11 июля.
12. Кузнецов Ю., Никольский В. Вказ. праця. - С. 449-451; Кісь Р. Вказ. праця. - С. 533 - 538.
13. Ивашов Л.Г. Вказ. праця. - С. 184-185.
14. Семкин Б., Султыгов А. Неконструктивные амбиции или конструктивные интересы // Независимая газета. НГ - Сценарии, №3. - 1999. - 10 марта.
15. Кочетов Э.Г. Геоэкономика (Освоение мирового экономического пространства). - М.: Издательство БЕК,1999. - С. 275.
16. Шевченко М. США та КНР: геополітичне суперництво в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні // Удосконалення підготовки та застосування військ, озброєння і військової техніки. / Збірник матеріалів науково-технічного семінару. Випуск 4. - Київ: НАОУ, 2003. - С. 72; Бой с тенью // Президент. Парламент. Правительство. - 1998. - №4. - 15 - 19 с.
17. Кочетов Э.Г. Вказ. праця. - С. 276 - 278.

До змісту Воєнна історія №2 за 2003 рік