"Воєнна історія" #2 за 2003 рік

БОРОТЬБА ІЗ МІННОЮ НЕБЕЗПЕКОЮ
У ВОЄННИХ КОНФЛІКТАХ 1950-2003 РОКІВ

Юрій Бадах,
кандидат історичних наук, доцент,
доцент кафедри історії війн і воєнного мистецтва Національної академії оборони України

Серед видів бойового забезпечення сил флоту у локальних війнах і збройних конфліктах (воєнних конфліктах), протимінна оборона (ПМО) грає одну з провідних ролей. І це не випадково. Мінна зброя найбільш ефективна, надійна і відносно дешева, порівняно з іншими видами зброї, вона, як правило, викорис-товується слабкішою стороною, на яку нападають. Мінну зброю можна швидко і таємно виставити на основних комуні-каціях, в акваторіях військово-морських баз (ВМБ) та портів, в глибині оборони противника як завчасно, так і в ході бойових дій. Міни наносять значні втрати силам флоту противника, створюють їм постійну загрозу і чинять сильний морально-психологічний вплив на особовий склад. Саме воєнні конфлікти, що відбулися у 1950-2003 рр. підтверджують це.
Актуальність теми полягає у вивченні досвіду боротьби з мінною небезпекою у воєнних конфліктах, що не втратив свого значення, тому його треба творчо використовувати у ВМС України, що мають невеликі сили і засоби для боротьби з мінною зброєю. Аналіз показує, що цей досвід ще недостатньо відображений в науковій воєнній літера-турі, тому автор, не претендуючи на повне розкриття теми, хоче ознайомити читача з даною проблемою.
Командування флоту Корейської народної демократичної республіки (КНДР) велику увагу під час війни у 1950-1953 рр. приділяло встановленню мінних загороджень. Згідно з планом встанов-лення мінних загороджень, розробленим штабом флоту в липні 1950 р., перед-бачалося поставити мінні загородження на підходах до ВМБ, основних портів і бухт Північної та Південної Кореї. Установка мін вздовж східного узбережжя повинна була бути проведена плавучими засобами та командами мінерів, що знаходилися в головній ВМБ Вонсан, а вздовж західного узбережжя - у ВМБ Нампхо. Для виконання наміченого плану необхідно було мати 4 тис. мін, однак на початку війни ВМС КНДР мали їх незначну кількість. В серпні 1950 р. кількість мін, за допомогою СРСР, була збільшена до 2 тис. одиниць. За допомогою радянських інструкторів було підготовлено 23 запальні команди. Але до кінця серпня майже всі кораблі КНДР були знищені, тому міни почали ставити з рибацьких кунгусів, шхун, плотів.
Біля обох узбереж міни ставилися банками. Мінна банка є загородженням з невеликого числа морських мін довжиною не більше 0,5 милі (926 м). Перед ВМБ та ділянками узбережжя, доступними для висадки десантів, було виставлено до 10 банок, а для створення мінної небезпеки у великих районах скидалися плаваючі міни. Протягом 1950-1951 рр. була виставлена 2741 міна. Більша частина з них - 2157 - була виставлена біля східного узбережжя і тільки 584 міни - біля західного [1, с. 482]. Міни значно ускладнили дії кораблів об'єднаного флоту ООН біля узбережжя КНДР. Створена флотом КНДР мінна загроза в значному ступені знижувала активність флоту ВМС ООН та істотно впливала на характер його оперативної діяльності. Всі мінні установки, за винят-ком однієї, в районі Прохана, носили оборонний характер. В тих районах, де мінні загородження прикривалися берего-вою артилерією, різко підвищувалася живучість мінних полів. Противник вимушений був відволікати значні сили для прикриття тралення. Війна в Кореї підтвердила велике значення мінної зброї. Міни були могутнім засобом боротьби з більш сильним ( корабельним складом) флотом противника.
Від підриву на мінах затонуло два есмінця, 10 тральщиків і вартовий корабель [1, с, 482], хоча є й інші дані: 5 [2, с, 416] і 3 кораблі [3,с. 100].
Для боротьби з мінною небезпекою США та їх союзники вимушені були вирішувати задачу по траленню районів бойових дій флоту. Тралення кораблями флоту почалося в середині 1951р. Спочатку воно проводилося епізодично, а потім, у зв'язку з підривом на мінах ряду кораблів, - систематично. До тралення мін спочатку притягалися, головним чином, американські і південнокорейські траль-щики. З кінця 1951 р. для цієї цілі почали застосовувати катери-тральщики, спе-ціально переобладнані з десантних катерів типу І-СМ і І-СУР, що доставлялися в район тралення на десантному транспорті-доку висадочних засобів "Комсток", що відразу перевозив 18 катерів-тральщиків І-СМ чи 27 катерів ІСУР [4, 431.
Слід відмітити, що до боротьби з мінною небезпекою спочатку амери-канське командування підготовлене не було, про що свідчить той факт, що всі кораблі об'єднаного флоту ООН, що загинули у цій війні, підірвалися на мінах. В силу цього, командування ВМС США ввело до складу флоту значну кількість тральщиків і додатково розмістило через ряд фірм замовлення на будівництво 52 тральщиків з дерев'яними корпусами. Вже у лютому 1951 р. в складі амери-канського Тихоокеанського флоту було сформовано з'єднання мінних сил [4, с. 44].
В ході війни в Кореї відмічені наступні прийоми протимінної оборони (ПМО) об'єднаних ВМС ООН. Кораблі йшли не ближче 3-х миль від берега; біля узбережжя вони йшли з поставленими параванами. Великі надводні кораблі (лінкори, крейсери, авіаносці) могли підходити до берега тільки по заздалегідь протралених фарватерах чи проводитися за тралами. При траленні попереду тральщиків летів вертоліт, що здійснював пошук мін та попереджав кораблі про мінну небезпеку. Стрій тральщиків очолював катер-тральщик чи тральщик, що мав невелику осадку, з поставленими з обох боків параванами. Решта тральщиків йшла строєм уступу, причому перший йшов в кільватер катеру-тральщику, а кожний наступний тримався в межах смуги, протраленої мателотом, що йшов попереду. До виконання задач ПМО широко застосовувалася авіація ВМС. Вона патрулювала попереду з'єднання, скидаючи у воду бомби по курсу головного корабля для знищення чи пошкодження мін. Для виявлення мінних полів в період малої води та при спокійному стані моря використовувалися вертольоти, що тримались на висоті 50-100 м під прикриттям винищувачів і вели спостереження за водним районом, викликаючи бомбардувальники для зни-щення виявлених ними мін [1, с. 483].
Під час війни у В'єтнамі (1964-1973 рр.) 9 травня 1972 р. 7-й флот США, з метою підвищення морської блокади ДРВ, почав масовані мінні установки з літаків палубної авіації. Одночасно міни були виставлені і на внутрішніх водних комунікаціях. Всього було виставлено 11 тис. мін [5, с. 55]. Флот ДРВ не мав тральщиків і неконтактних тралів, тому боротьба з мінами проводилася примітив-ними способами, з використанням шлюпок, буксирів, риболовецьких сіток чи драг, для виймання мін на поверхню. Для знищення мін з індукційним підрив-ником по річках сплавляли завантажені залізом плоти чи по дну річки протягали листи заліза. Робилися спроби обстрі-лювати місце установки мін береговою артилерією чи скидати глибинні бомби з катерів. Однак результати цих дій були дуже незначними.
Після закінчення війни, американці згідно з угодою, приступили до знищення мінних загороджень в територіальних водах ДРВ, сформувавши 78-е оперативне з'єднання в складі 25 кораблів і суден, серед них і 7 морських тральщиків, 48 вертольотів-тральщиків СН-53Д ("Сі Стельєн") та інші сили. Вертольоти-тральщики використовували трали МК 103, 104, 106, МОР, переривачі (баржі довжиною до 100 м) [5, с. 60].
Під час індо-пакистанського конф-лікту, з 10 по 14 грудня 1971 р. на підході до ВМБ Читтатонг пакистанські ВМС виставили протидесантне мінне загород-ження з 80 морських гальваноударних мін. Проте установка проводилася без-системно і під час бойових дій ні один індійський корабель не підірвався на мінах. Пізніше, з 1972 р., радянським морякам впродовж 27 місяців прийшлося їх тралити [8, с. 215].
Під час арабо-ізраїльської війни 1973 р. єгипетські ВМС ставили в Червоному морі та в Тиранській протоці, блокуючі мінні загородження проти ізраїльських ВМС. Їх після війни витралять американці.
В англо-аргентинському конфлікті 1982 р. аргентинці виставили на десант-нонебезпечних напрямках оборонні мінні загородження з контактних мін німецького виробництва часів ІІ світової війни. Англійські тральщики провели розвідувальний пошук мін в районі о. Південна Георгія та поблизу Фолклендських островів. При цьому один тральщик використовувався як проривач мінних загороджень, створюючи своїми механізмами значне акустичне поле, яке примусило б спрацювати міни з акустичними підривниками. При цьому англійці застосовували тільки два тральщики-пошукачі мін типу "Хант" ВМС і п'ять промислових траулерів глибоководного лову, водотоннажністю 1500 т, переоб-ладнаних за два тижні в тральщики, що були реквізовані у приватних власників. Однак мін з гідро-акустичними підривниками не виявили. Не дало результатів і тралення біля Порту-Стенлі. Після конфлікту у аргентинців були захоплені карти мінних постановок і почалася робота. Тральщики діяли парами, буксируючи глибоководні контактні трали. Було підсічено більше 20 мін. Після спливу на поверхню вони розстрілювалися.
Краще працювали тральщики - пошукачі мін, які не тільки обстежували протралені ділянки, але й виконували роботи по пошуку затонулих кораблів і підриву боєзарядів, що не вибухнули.
Радянські моряки у 1972 р. взяли участь, на прохання уряду Єгипту, в ліквідації мінної загрози в Червоному морі, Суецькому каналі та Суецькій затоці. Загін кораблів під командуванням капітана 1-го рангу Аполлонова вперше в історії флоту провів бойове тралення в чужих водах [7, с, 160].
Під час Ірано-іракської війни 1980-1988 рр. обидві сторони на вузлах морських комунікацій в Перській затоці ставили морські міни. Особливо, починаючи з весни 1987р., міни ставилися з десантних кораблів і транспортних літаків, як правило, в темний час доби, на підходах до Ель-Кувейту, біля острова Фарсі та в Оманській затоці. До прибуття в зону "танкерної війни" мінно-тральних сил, судноплавство в Перській затоці було паралізоване. Було відмічено 10 випадків підриву суден на мінах. Саме події в Перській затоці під час "танкерної війни" в черговий раз нагадали про зростаюче значення мінної зброї і необхідність бути в постійній бойовій готовності до боротьби з нею. В мінно-небезпечних районах організовувалася протимінна оборона. Для цих цілей американці доставили 8 вертольотів-тральщиків РН-530, 4 катери-тральщики МЗВ та 6 океанських тральщиків типу "Агрессів". В ордер включали по два тральщики, що розташовувалися на траверзних курсових кутах головного корабля та вели пошук мін за допомогою гідроакустичних станцій. В найбільш небезпечних районах здійснювалося проведення суден за тралами. В цьому випадку тральщики з тралами йшли попереду у зімкнутому строї уступу [8, с. 339-340].
У війні в Перській затоці у 1990-1991 рр., враховуючи високу імовірність застосування мін Іраком, США та їх союзники розгорнули до початку бойових дій 16 тральщиків з 4 країн НАТО (США - 7 тральщиків, Великобританія - 5, Бельгія - 2, ФРН - 5). Але все ж на мінах підірвалися та отримали пошкодження американські вертольотоносець "Тріполі" та крейсер "Принстон" [8, с. 381]. 17 січня 1991 р. мінно-тральні кораблі (МТК) почали розвідування тралення мін в північно-західній частині Перської затоки. Тралення йшло до З лютого. Були протралені район висадки морського десанту і маршрути розгортання десант-них сил. Тральщики діяли групами (по 2-3 одиниці) та використовували як контактні, так і неконтактні трали (акус-тичні та електромагнітні). Швидкість тралення - 6-8 вузлів. МТК було витра-лено до 24 лютого 112 мін [8, с. 415].
Під час війни в Югославії у 1999 р. постійні з'єднання мінно-тральних сил (МТС) об'єднаних МТК ВМС МАТО в Середземному морі були готові до боротьби з мінною небезпекою, але серби мін не виставили.
В операції "Свобода Іраку" у 2003 р. кораблі з Великобританії, Австралії, Кувейту та катери берегової охорони США 26 березня 2003 р. захопили два іракських буксири та баржу з 130 мінами, які хотіли виставити іракці в Перській затоці. Проте під час бойових дій МТС з США, Великобританії, Австралії займа-лися траленням мін в гирлі річки Кхвавар Абд Аллах і в районі порту Умм-Каср [9, с. 49]. Таким чином, досвід воєнних конфліктів підтвердив необхідність постійної готовності до боротьби з мінною небезпекою, оскільки в арсеналах багатьох країн світу накопичені великі запаси мінної зброї. Серед них: "очікуючі", самонавідні на ціль міни; "саморухомі" міни, котрі випускаються з носіїв і самі рухаються в район, що охороняє противник, та самостійно встановлюються там "спеціальні" - проти малошумних підводних човнів і кораблів. В мінах встановлюються різноманітні прилади та приставки, що підвищують їх протитральну стійкість.
ПМО у воєнних конфліктах включала: проведення тральних робіт з ціллю виявлення, визначення кордонів та знищення мінних загороджень; проводку кораблів за тралами; пошук і знищення плаваючих мін; виявлення, підйом і роззброєння чи знищення якірних і донних мін.
Найбільш прийнятною формою організації МТС у мирний час в НАТО є постійні з'єднання у складі оперативних флотів. Особлива увага приділяється тральщикам - пошукачам мін і верто-льотам-тральщикам. Тралення прово-диться контактними та неконтактними тралами (магнітними, електромагніт-ними, акустичними, гідроакустичними). Найбільш перспективним засобом ПМО вважається мінно-тральна система "Трійка", в складі якої корабель управ-ління та три радіокеровані катери-тральщики. При тральних роботах корабель управління знаходиться поза районом тралення, на небезпечній від-стані, а катери-тральщики ведуть безпо-середню роботу. За рахунок своєї конс-трукції останні можуть витримувати навіть близькі вибухи мін без істотних пошкоджень.
Велике значення надається траль-щикам-пошукачам мін, що мають гідро-акустичну станцію та самохідні теле-керовані підводні апарати. Вони значно підвищують безпеку МТС, оскільки відпадає необхідність проходу безпо-середньо над мінами. Крім того, втра-чають свої сильні сторони комбіновані підривники, прилади кратності, термі-новості, що підвищують захищеність мін, оскільки виявлена корабельною гідро-акустичною станцією міна знищується самохідним телекерованим підводним апаратом чи водолазом-мінером.
Враховуючи досвід ПМО у воєнних конфліктах, ВМС України потрібно творчо його використовувати в бойовій підготовці мінно-тральних кораблів флоту.

Джерела

1. Война в Корее, 1950-1953. - М.: Полигон - 2003. - 923 с.
2. Гаккель А.М., Замчалов А.Н., Пензин К.В. История военно-морского искусства. - Л.: ВМА, 1980. - 425 с.
3. Капитанец И.М. Битва за мировой океан. - М.: Вече, 2002. - 544 с.
4. Балин Й. Минная опасность // Морской сборник. - 1972. - № 11. - С. 42-46.
5. Робинзон К. Траление мин во вьетнамских водах. Пер. с англ. // Зарубежное воєнное обозрение. - 1973. - № 10. - С. 54-61.
6. Ланг В.П. Использование противоминных кораблей ВМС Великобритании в Фолклендском конфликте // Судостроение за рубежом. - 1984. - № 5. - С. 34-36.
7. Капитанец Й. М. Флот в войнах шестого поколения. - М.: Вече, 2003. - 480 с.
8. Доценко В. Флот в локальних конфликтах второй половины XX века. - М.: АСТ, 2001. - 512 с.
9. Чертанов В. Хроника боевых действий ВМС в Ираке // Зарубежное военное обозрение. - 2003. - № 5. - С. 43-50.

До змісту Воєнна історія №2 за 2003 рік