Нащадок українських козаків, капітан Юрій Лисянський, -
перший вітчизняний навколосвітній мореплавець

Олександр ЗОРЬКА, кандидат педагогічних наук, доцент, перший проректор Київської державної академії водного транспорту імені Гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного
Петро ГОЛОБУЦЬКИЙ, кандидат філософських наук, доцент, науковий редактор "Енциклопедії сучасної України" та "Енциклопедії Історії України"

24 липня або за новим стилем 5 серпня 2006 р. виповнюється 200 років з того часу, як закінчився історичний вояж шлюпа "Нева", котрим командував нащадок українського козацько-старшин-ського роду Юрій Лисянський. Довгий час фігура керівника плавання Івана Крузенштерна, що прийшов до Кронш-тадту на два тижні пізніше, 19 серпня, 1806р. затьмарювала подвиг Лисянського, якому російські історики флоту відводили другорядну роль у спільному навколо-світньому поході. Тільки у наш час стало можливим сказати правду про те, хто ж саме перший в Росії навколосвітній море-плавець. Велика заслуга в подоланні усталеного стереотипу щодо нібито провідної ролі Крузенштерна в першій російській "навколосвітці" належить відо-мому санкт-петербурзькому морському історику Віталію Доценку, який в 2003 р. видав книгу "Міфи і легенди російського флоту", де справедливо стверджує, що "першим завершив навколосвітнє пла-вання не Крузенштерн, а Лисянський. Крузенштерн отже був керівником цього плавання й другим навколосвітним мореплавцем після Лисянського" [1].
Прізвище козаків Лисянських ми зустрічаємо вже в "Реєстрі усього війська запорозькою", що був складений після Зборівського договору 1649 р. У Чигирин-ському полку в Олив'ятинській сотні служив Василь Лисянський, там же в Баклицькій сотні було вже троє Лисян-ських: Місько, Юрко й Дмитро. Були Лисянські і в Корсунському полку [2]. У XVIII ст. одна з цих гілок роду Лисян-ських дослужилась до старшинських рангів і отримала на кінець століття російське дворянство. Дослідник життя і діяльності Ю. Лисянського, дійсний член Російського Географічного товариства, активний культурний діяч петербурзької української діаспори О.В. Лисенков від-найшов в архіві мореплавця в Централь-ному Військово-морському музеї (С.-Петербург, РФ) "Виписку" з протоколу Чернігівської дворянської комісії від 7 січня 1785 р., в якій подано доказ дво-рянської гідності батька Юрія - Федора Герасимовича Лисянського та його братів: предводителя дворянства Березинського повіту бунчукового товариша Даміяна та військового товариша Івана Лисянських. Батько Юрія, як сказано в документі, "перво служив при письменних указних справах в сотенній Ічняньській канцелярії й Прилуцькій полковій лічільній комісії декілька год". Пізніше, вже будучи при Київській духовній консисторії канцеля-ристом, він обрав духовну кар'єру і 1760р. був рукопокладений у священники м. Ніжин і в 1781 р. став протопопом (стара назва протоієрея, старшого священника у православ'ї, настоятеля храму - авт.), "в якому протопопському чину й нині пере-буває". Підтвердження дворянства пот-рібно було для синів протопопа - Ананія та Юрія (Георгія), котрі "як сущіє благо-родніє прийняті на службу (т.б. на нав-чання - авт.) в Морський шляхетський кадетський корпус, де і нині знаходяться кадетами" [3].
Юрій Лисянський (народився 2, за іншими відомостями 3 квітня 1773 р.) в 13-літньому віці (1786) стає гардема-рином (про долю Ананія нічого не відомо), а 1788 р. закінчує Морський корпус 2-м за списком. У цьому випуску був і Іван Крузенштерн (Йоганн-Антон, рос. ім'я та по батькові - Іван Федорович), з німецьких естляндських дворян. Кру-зенштерн був на три роки старший за Лисянського (народився 6.10.1770 р.) і закінчив навчання 29-м за списком. У цьому ж році починається їх військово-морська служба: 1789 р. вони затверд-жуються в першому офіцерському чині - мічмана, проходять морське бойове хре-щення під час російсько-шведської війни (1789-1790р.р.), беручи участь майже в усіх головних битвах зі шведами. Дружба Лисянського з Крузенштерном, що поча-лась ще в Морському корпусі, продовжу-валась і надалі. У 1793 р. Лисянський дослужився до чина лейтенанта флоту і в числі 16 флотських офіцерів за наказом Катерини ІІ був направлений до Англії служити волонтером на британському флоті. У це число офіцерів потрапив і лейтенант Крузенштерн.
Все нібито йшло заведеним порядком, на молодих офіцерів без сумніву чекало непогане службове майбутнє. Проте в житті Крузенштерна, ще коли він воював зі шведами на кораблі "Мстислав", трапи-лась подія, яка через десяток з гаком років докорінно змінить його життя, а разом з ним і життя його друга Лисянського. Справа в тому, що командиром "Мсти-слава" був капітан першого рангу Г.І. Муловський. На цьому місті треба зупинитись, бо воно відсилає нас до передісторії першого навколосвітнього плавання, здійсненого Лисянським і Крузенштерном.
Росія у XVIII ст. не раз робила спроби здійснити навколосвітню подорож, але на заваді стояла її технічна недосконалість у побудові необхідних морських засобів. Ще за часів Петра І уряд намагався знарядити так звану Мадагаскарську експедицію, але з цього нічого не вийшло через погану якість тодішніх російських суден. Далі був проект 1732 р. навколо-світнього плавання графа М. Головіна, що теж не був реалізований. Нарешті Кате-рина ІІ 1786 р. підписала секретний указ про відправку двох кораблів, котрі мали йти з Балтики до Камчатки [4]. Коман-диром цієї т.зв. "Східної експедиції" мав стати досвідчений та енергійний моряк, вже згадуваний Г. Муловський. Почались приготування до подорожі, однак восени 1787 р. надійшов новий указ, що пред-писував експедицію відкласти у зв'язку з війною з Туреччиною та очікуванням війни зі Швецією. Під час російсько-шведської війни, як ми вже знаємо, на кораблі Г. Муловського служив Крузен-штерн, якому командир "Мстислава" відкрив план "Східної експедиції". Не-вдовзі Г. Муловський загинув в Еланд-ському бою. Думка про навколосвітню експедицію запала в серце Крузенштерна. Про неї він не забував і під час служби на британському флоті.
Юрій Лисянський, як і Іван Крузенштерн успішно проходять військову й навігаційну практику на кораблях флоту Британської імперії, наймогутнішого тоді флоту світу. Пробувши там 5 років, Лисянський зробив декілька морських компаній, зокрема до рогу Доброї Надії, Південно-Східної Азії, східних берегів Північної Америки; неодноразово ,брав участь в морських боях з французьким флотом. Був він декілька разів і в США, жив певний час у Філадельфії, відвідав Нью-Йорк та Бостон. У Філадельфії в жовтні 1795 р. відбулась його зустріч з першим президентом США Дж. Вашінг-тоном. Про це він з захопленням пише в своїх (ще нажаль неопублікованих) щоденниках: "Президент так ласкаво обійшовся зі мною, що я до кінця життя свого мушу залишатись йому вдячним й завжди казати, що не було ще в світі видатнішого за нього мужа. Простота його життя й доброзичливість в повод-женні такі, що за одну мить захоплюють й дивують почуття" [5]. Нащадок запо-рожців, що свого часу створили в Східній Європі першу демократичну республіку - славну Запорізьку Січ, не міг не схилити голову перед Вашінгтоном, одним з "батьків-засновників" американської демократії. Згадаємо слова, сказані наба-гато пізніше Великим Кобзарем:

О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашінгтона
З новим і праведним законом?
А діждемось - таки колись?

Співзвучно з цими рядками Т. Шев-ченка Лисянський занотовує в щоден-нику: "В Америці... майже не помітна сила цивільної та військової влади, проте мені не вдалося побачити якогось без-ладдя, що при подібних обставинах могло б відбутись в Європі, причиною цього є, без сумніву, добрі закони й моральність" (розрядка наша - авт.). Користуючись гостинністю простих американців, Лисян-ському особливо сподобались філадель-фійські квакери, яких він знайшов "значно привітнішими за інших у їх ставленні до чужеземців, а що ж до жіночої статі, то вона в приязності не тільки не поступається нікому, але навіть перевершує багато яких" [6].
Америка зворушила молодого укра-їнця, проте морська служба на британ-ському флоті продовжувалась і далі. Вправний і сміливий моряк Лисянський не ховався від небезпеки морських боїв. У 1796 р. при захопленні французького фрегату "Єлизавета" він був контужений у голову. У боях і морських компаніях промайнули п'ять років і в 1798 р. він повернувся до Росії. З черговим званням капітан-лейтенанта його призначено командиром фрегату "Автроїл". Почалась буденна служба морського офіцера мирного часу. Поруч зі службою він зайнявся перекладом книги англійського мореплавця Д. Клерка "Рух Флотів", що по виході з друку в 1803 р. стала першою працею російською мовою про стратегію і тактику морських баталій. У 1802 р. за 16 морських компаній він був нагороджений Олександром І орденом Святого Георгія 4-го ступеню. Перед Лисянським відкри-валась блискуча кар'єра. Але чи був він людиною, яку цікавила саме кар'єра за будь яку ціну? Таких кар'єристів з числа українців на російській службі вистачало. Нібито саме тогочасне життя штовхало їх на відчайдушні пошуки кращих служ-бових місць та високих рангів.
Дійсно, після знищення Гетьманщини та Запорізької Січі, ліквідації українських установ та козацьких полків Україна перетворилась на звичайну провінцію імперії. Українські урядовці та козацька старшина, що отримали російське дво-рянство, змінили козацькі ранги на імперські відповідно "Табелі о рангах". Шлях на верх владних структур був для них відкритий, чим значна частина вдало скористувалася.
На кінець XVIII - початок XIX ст. українців можна було побачити не тільки на нижчих та середніх ланках російського уряду і війська, а й серед її найвищих сановників. До високих постів дійшли: О. Безбородько, досягший рангу канцлера й титулу найсвітлішого князя, П. Завадов-ський, що став міністром освіти з титулом графа, В. Кочубей - віце-канцлером та князем, Д.Трощинський - міністром уділів та юстиції тощо [7]. Отже, імперія потре-бувала талановитих і енергійних діячів, котрі часто втрачали усякі зв'язки з батьківщиною, забуваючи або навмисно ховаючи своє українство. Зневіра в мож-ливість повернення козацьких часів лягала свінцевим тягарем на їхній душі. О. Безбородько з цього приводу писав: "Чи знаєте ви, через що дух геройства в Україні пропав? Через те, що від деякого часу місце козацтва зайняло школярство, замість давніх героїчних постатей з'яви-лись кар'єристи, які шукають тільки посад та відзначень" [8]. Канцлер лукавив, бо відомо, що саме він був одним із перших, хто значно посприяв тому, що він закидає іншим, не кажучи вже про властивий йому самому шалений кар'єризм. Хіба ж не він був запеклим противником геть-манської влади та вважав окремішність українського козацького війська та вибор-ність козацької старшини вкрай небез-печними, саме для імперії, речами? Коли на кінець 80-х початок 90-х рр. XVIII ст. на Україні знов заговорили про можливе поновлення козацького війська, а поет і громадський діяч Василь Капніст навіть підготував проект його організації, то першим хто виступив проти цього був не хто інший, як О. Безбородько. Правда, Катерина ІІ відразу зрозуміла небезпеку для себе в такому війську і попри сподівання В.Капніста та його одно-думців, у січні 1790 р. призначила наміс-ника Південної України Григорія Потьом-кіна "великим Гетьманом козацьких Катеринославських та Чорноморських військ". Однак навіть і таке вкрай урізане в своїх правах і можливостях козацтво викликало у О. Безбородька негативну реакцію. У листі до графа О.Воронцова він писав, що поновлення козацтва може "збурити свій власний народ, який пам'ятає часи Хмельницького й прихиль-ний до козацтва. Тут створилась би військова нація і це ще тим небезпечніше, що й Малоросія (мається на увазі Геть-манщина - авт.) заразитиметься відразу тим самим духом, а за нею й його (т.б. Григорія Потьомкіна - авт.) губернія (Південна Україна - авт.); з цього вийшла би нового роду революція, в результаті якої, що найменше, примушені будемо відроджувати гетьманство, дозволяти безглузді свободи та, одним словом , втрачати те, чим смирно і тихо навічно би володіли (розрядка наша - авт.)" [9]. Тут вже ні про який "дух геройства" не йдеться, а відверто проповідується рабська психологія та національна зрада.
Юрій Лисянський не був з породи бездушних кар'єристів, він не шукав коротких і нечесних шляхів до вищих місць і тому, коли до нього звернувся, повернувшийся, як і він сам, з англій-ського флоту, вже призначений керівни-ком навколосвітньої експедиції, Іван Крузенштерн з пропозицією взяти в ній участь командиром другого корабля, він не вагаючись погодився на це. Те, що він був щирою й безпретензійною людиною свідчить документ I пол. ХІХ ст., знайдений авторами цієї статті в Росій-ському державному архіві військово-морського флоту (у м. Санкт-Петербург, РФ). У ньому йдеться, що на момент пропозиції "Лисянський був старший за Крузенштерна чином, але з дорогою душею прийняв це призначення" [10]. Крім того, у документі пояснюється чому саме на Лисянському зупинив свій вибір Крузенштерн. Лисянський, пише невідо-мий автор, "служив з ним (Крузенштер-ном) на Англійському флоті і також був в Америці, Китаї й Ост-Індії; він визна-вався зразковим морським офіцером флоту, що добре знав моря, в котрих експедиції передбачалось плавати, й мав повне знання всіх удосконалень морської астрономії того часу" [11].
Зауважимо, що Крузенштерн не від-разу добився царського дозволу на експедицію. Попервах, повернувшись з англійського флоту, він подав проект майбутньої навколосвітньої подорожі з Кронштадта на Аляску, що була, за словами В. Доценка, копією нездійсне-ного плану Г. Муловського [12]. Це було в 1799 р. за Павла І, котрий не зацікавився проектом, визнавши його завчасним. В усякому разі такою була відповідь віце-президента Адміралтейств-колегії адмі-рала Г.Г. Кушельова. Крузенштерн надій не втрачав і вже після вбивства Павла І, що став жертвою двірцевої змови, у котрій взяв участь і його син Олександр, вступивший на престол під іменем імператора Олександра І, подав раніше відхи-лений проект. Тепер він вже мав підтримку дуже важливого союзника - Російсько-американську компанію (РАК), що була вкрай зацікавлена експедицією, яка вирішила б проблему забезпечення російських факторій у Північній Америці необхідними товарами і разом з тим підняла б авторитет самої компанії в Росії і за кордоном. Інтереси РАК при дворі лобіював один із впливових акціонерів компанії колишній гвардійський офіцер, комерсант і камергер імператорського двору, що раніше займав посаду обер-секретаря Сенату, Микола Резанов. Значно посприяли організації першого російського навколосвітнього плавання адмірал М.П. Мордвінов й тодішній міністр комерції граф М.П. Рум'янцев.

Слід сказати, що російські мореходи на початок ХІХ ст. відкрили й описали прилеглу до північної частини Тихого океану територію. Вони вже знали Берин-гову протоку, о. Сахалін, Командорські та Алеутську острови, східне узбережжя Аляски, о. Кадьяк, групу островів, назва-них архіпелагом Олександра з о. Сітка та ін. [13]. На південно-західному узбережжі Америки росіяни займались промислом хутрового звіра, що приносило їм вели-чезні бариши. Монопольне право на екс-плуатацію багатств цього краю росій-ський уряд надав РАК, котра розкинула свої факторії по всьому північно-захід-ному узбережжю Тихого океану, доходячи навіть до Каліфорнії, де пізніше було побудоване на місці індіанського селища російське укріплення - Форт-Рос. Місце-вість під нього була куплена росіянами в індіанців за "три ковдри, три пари брюк, дві сокири, три мотиги та деяку кількість бус". Ініціював побудову форту все той же М.Резанов.
Споряджаючи кораблі в навколосвітню експедицію, російський уряд цікавився в першу чергу тими економічними і політичними перспективами, які вимальо-вувались у разі колонізації західного узбережжя Північної Америки. Не менш зацікавлена експедицією була й Російсько-американська компанія, засно-вана Олександром Барановим в 1799 р., що став її керівником і головним акціо-нером. Серед акціонерів РАК знаходимо надалі імператора Олександра І (володів 20ма акціями компанії), його матір, вдову імператора Павла І - Марію Федорівну, М.П. Рум'янцева, М.П. Мордвінова та інших впливових сановників імперії. РАК була заснована завдяки подвижницькій діяльності відомого іркутського морехода і комерсанта Григорія Шеліхова (1747-1795). У 1788 р. він відправився до С.-Петербургу, щоб переконати Катерину ІІ активно зайнятись колонізацією відкри-тих російськими мореходами територій західного узбережжя Північної Америки, не забуваючи і особистого інтересу. Зокрема, він просив передати йому та його компаньйону Голікову монопольне право на торгівлю в "нововідкритих міс-цях" на Тихому океані та надати позику в 200 тис. крб. на 20 років. Імператриця в позиці відмовила, а щодо права на пріоритет у торгівлі влучно зауважила, що "таке прошеніє є сущею монополією ... противною моїм правилам. Те, що вони (Шеліхов і Голіков) добре здійснили, ми знаємо лише з їх власних слів, ніхто там на місці (т.б. на Алясці) не був і не може засвідчити це ... А з того, що Голіков і Шеліхов є добрі люди не випливає необхідність дати саме їм виключне право торгу, не забудемо і того, що крім їх на світі є також інші добрі люди" [14]. Катерина ІІ ніби у воду дивилась, коли висловлювала сумнів щодо надання Г.Шеліхову монопольного права на тор-гівлю та підсміюючись над його запев-неннями про свою удавану чесність та добрі наміри. Правда Шеліхов такі до-мігся бажаної монополії, підкупивши фаворита Катерини ІІ Платона Зубова. Російські історики, зачаровані захоплен-ням Г.Шеліховим великих територій Північної Америки, всіляко обходять той факт, що він вкрай жорстоко й брутально обходився з підвладними йому індіан-цями. Шеліхов не тільки відкрито гра-бував їх, але у випадку непокори криваво придушував найменьший спротив росій-ським пришельцам. Про це ми ще дізнаємось від самого Лисянського.
При поверненні Г.Шеліхова з Росії до Америки його супроводжував М.Резанов, що встиг вже оженитись на дочці цього багатого комерсанта. В 1790-1794рр. Шеліхов з затєм створив декілька купець-ких компаній, що були попередницями РАК. Після смерті тестя в 1795 р. Резанов унаслідував значну частину акцій ново-створеної РАК. 1803 р. жінка М.Резанова вмирає під час пологів, а він сам отримує від Олександра І призначення послан-ником до Японії з завданням встановити з нею дипломатичні та торговельні сто-сунки. Доставити його туди мала експедиція Ф.Крузенштерна і Ю.Лисян-ського, причому М.Резанов стає керівни-ком експедиції, останнє не могло не викликати серйозного конфлікту між ним і Ф.Крузенштерном [15] .
5 липня 1803 р. Ю.Лисянський до-ставив до Кронштадту закуплені в Англії два шлюпи: "Надію" (водотоннажністю 450 тонн), на якому командиром мав бути І.Крузенштерн, та "Неву" (370 тонн), яким він сам мав управляти. 26 липня цього ж року експедиція вирушила з Кронштадту в навколосвітню подорож, що триватиме довгих 3 роки. Про те, як вона проходила ми можемо мати чітке уявлення передусім з книг Ю. Лисянського. "Подорож нав-коло світу в 1803, 1804, 1805 і 1806р. на кораблі "Нева" (ч.1-2. СПб, 1812) [16] та І.Крузенштерна "Подорож навколо світу в 1803-1806 роках на кораблях "Надія" та "Нева" (ч.1-3. СПб, 1809-1812). Надалі будемо цитувати виключно Ю.Лисян-ського.
Експедиція попрямувала через Балтій-ське та Північне море до Англії. Опи-суючи подорож, Лисянський не забуває згадувати про свою команду, її побут, здоров'я екіпажу, його щоденний й щотижневий раціон. Останній, зазначимо, був зовсім не спартанським: на добу матросу видавалось 1 фунт (400 гр.) м'яса, 1 фунт сухарів та чарка горілки; на тиж-день він мав 1 фунт олії, відповідну потребам кількість круп, оцту та гірчиці, раз на тиждень призначено було давати горох та круту кашу [17]. Записи про раціон і побут матросів, що робив Лисян-ський, свідчать про його постійну турботу щодо своєї команди, котрій доведеться провести багато часу в тісних кубриках, постійно зустрічаючись з небезпекою перебування у відкритому морі. Перше штормове хрещення "Нева" прийняла в Північному морі, переживши жорстоку бурю, яка пошкодила палубу корабля. Прийшовши до англійського порту Фаль-мут, де Лисянський мав зустрітись з Крузенштерном, корабель стає на ремонт. Зауважимо, що шлюпи "Нева" і "Надія" часто втрачали одне одного з поля зору і тому їх командири заздалегідь визначали місця для наступної зустрічі. У Фальмуті Лисянський відпускає екіпаж на берег, записуючи в книзі: "це було потрібно для того, щоб люди користувалися береговим повітрям разом з свіжим провіантом, й готувались до труднощів, які на їх чекали в майбутньому" [18].
На третій день до Фальмута підійшла і "Надія". Піднявши на борт шлюпа "Надія" М.Резанова, який вже перебував в Англії, очікуючи експедицію, 5 жовтня 1803р. кораблі знялися з якоря і вже 26 листопада перейшли екватор. "В цей час матроси мої, - лише Лисянський, - були розставлені по вантам й прокричали де-кілька разів "ура". Наступного дня від-бувся на палубі парад, корабельний свя-щеник відслужив Божественну літургію". Після цього весь екіпаж з офіцерами зібрались на шканцях, Лисянський звер-нувся до них з урочистою промовою, поздоровивши з щасливим прибуттям до південної частини світу, а далі, як він зазначає "я пив разом з іншими "за здравіє" імператора. Команда отримала відмінний обід" [19].
У лютому 1804 р. кораблі підішли до о. Святої Катерини поблизу Бразилії, а після, обігнувши страшний для моряків мис Горн вийшли до Тихого океану. Пишучи про це, Лисянський не забуває занотовувати: "з радістю можу тут згадати, що по цей час на моєму кораблі майже не було ні однієї хворої людини" [20].
Пройшовши мис Горн, кораблі Лисян-ського і Крузенштерна розійшлись, домо-вившись зустрітись біля о. Святої Пасхи. Однак до острова підійшла лише "Нева", Крузенштерн змінив попередній намір і попрямував до Нуку-Хіва, одного з Маркізьких островів. Марно прочекавши Крузенштерна, Лисянський пішов також туди, що було обома капітанами обгово-рено на випадок, якщо їм не вдасться зустрітися біля о. Святої Пасхи. 29 квітня "Нева" підійшла до нового місця зустрічі, де вже на неї три дні чекала "Надія", а вже 6 травня 1804 р. вони залишили острів і відправились до Гавайських островів (тоді вони звались Сандвичеві острови).
Досягши Гавайських островів, експе-диція мусила розійтись у різні сторони: І. Крузенштерн поспішав до Камчатки, щоб там встигнути розвантажити корабель від товарів, які "Надія" везла для місцевих мешканців і негайно прямувати до япон-ського порту Нагасакі, куди направлявся російський посланник М.Резанов; "Нева" мала відвідати російські колонії на Алясці, доставивши туди товари Росій-сько-Американської компанії, і попов-нивши свої трюми хутром, піти до Китаю, де в португальському порту Макао восени наступного року планувалась зустріч з "Надією". Саме там моряки мали продати китайцям привезене "Невою" хутро, наочно переконавшись наскільки вигід-ною може бути торгівля з Китаєм.
До кінця 1805р. ще залишалось багато часу і Лисянський вирішив навідатись до гавайського острова Мауї, де було вбито в 1779р. аборигенами славетного англій-ського капітана Кука. Висадившись на берег з невеличкою командою, Лисян-ський був зустрінутий місцевим старій-шиною, який запевнив його, що ніякої небезпеки від місцевих мешканців не буде, бо він на всіх них наклав табу. "І дійсно, - зазначає Лисянський, - під час нашого відвідування жодна людина не виходила зі свого дому". Пройшовши декілька бідних хиж - ми увійшли до кокосової алеї, де на деревах старійшина показав нам шпари, пробиті гарматними ядрами після вбивства капітана Кука, упевнюючи нас, що тоді багато народу загинуло від англійців" [21]. глянувши острів, Лисянський зробив цікавий опис релігійних вірувань гавайців: "Мешканці Сандвiчевих островів визнають істоту добра і зла. Вони вірять, що після смерті будуть мати краще життя. Храми їх наповнені ідолами, як то було у старо-давніх язичників. Одні з них являють божества війни, інши миру, а деякі весілля й забав. У жертву богам прино-сять овочі, свиней і собак, людей же вбивають на честь богів своїх лише тих, хто потрапив у полон, бунтівників або інших ворогів уряду. Це останнє жертво-принесення стосується більше до полі-тики, ніж до віри. Тамошнє духовенство до свого сану готується з дитячих літ. Під час табу воно повчає народ, як себе поводити. Є тут також особлива секта, послідовники якої стверджують, що за допомоги своїх молитов вони можуть випросити у богів право вбивати кожного, кого заманеться" [22]. Спостереження та нотатки Лисянського про релігію, побут, ремесла, соціальну організацію тубільців Гаваїв значно поповнили дуже невеликі відомості про полінезійців тодішньої європейської науки. Крім того, він склав словники мов тубільців о. Нука-Гіва та Гавайських островів, причому кожний на 200 слів.
Залишивши Гавайські острови, Лисян-ський направився до о. Кадьяк; прибувши туди в липні 1804 р., він узнав, що його військової допомоги потребує управляю-чий РАК О. Баранов. Справа полягала в тому, що російська укріплена факторія на о. Сітка в архіпелазі Олександра - фор-теця Архангельська - була розгромлена індіанцями племені тлінкітів (або за іншою назвою - колошів). Як офіцер російського військового флоту Лисян-ський мусив повести свій корабль з о. Кадьяк до о. Сітки. Гармати "Неви", загони російських промисловиків та вірних Баранову індіанців, швидко змінили хід бойових дій на користь РАК. На о. Сітка була закладена нова російська фортеця названа Ново-Архангельською [23].
Перебуваючи на островах Сітка та Кадьяк, Лисянський на власні очі побачив всю "принадність" російської колонізації Аляски. Особливо його вразила діяль-ність контори РАК на о. Кадьяк, де він зимував з екіпажем "Неви" після війни з колошами. Надамо йому слово: "Кадьяк та оточуючі його острови, - пише він,- управляються компанійськими чиновни-ками (т.б. урядовцями РАК - авт.). Всі природні жителі (тубільці - авт.) знахо-дяться у віданні кадьякської контори. Про інші місця, що компанії належать, я не можу казати з такою докладністю, як про цю контору, бо на Кадьяку я прожив біля року. Усі кадьякці є тепер російськими підданими. Компанія не тільки їх руками задовольняє свої та людей, що у неї на службі, а таких до тисячі вже знаходиться тут, життєві потреби на цілу зиму, але використовує їх (т.б. кадьякців - авт.) також для інших робіт. А саме: з них складаються партії для відлову морських бобрів, вони полюють на лисиць, нерп, птахів та єврашек (єврашки - американ-ські довгохвості ховрахи, з їх шкурок індіанці шили одяг - т.зв. єврашечі парки - авт.), одним словом, вони такі робітники, яких в інших місцях дарма шукати; індіанці виконують накази компанії з великим послухом і бувають задоволені тим, що компанія вирішить за їх працю покласти. Крім бісеру, тютюну та інших європейських дрібниць платиться їм за промисел єврашечими… парками. Цей останній торг є найбільш вигідним для компанії, бо майже ніяких не несе витрат. Матеріал (для парок - авт.) здобувається самими індіанцями, а з цього матеріалу індіанські жінки шиють різний одяг і віддають цей одяг в комори, звідки потім самі ж їх викуповують. Швачки в нагороду за працю свою отримують лише голки, які у них залишаються після роботи, а тайонши (дружини тайонів - старійшин, вождів - авт.) одержують іноді ще і по папуші (пачці) тютюну" [24]. Картина нещадного визиску індіанців, представлена Лисянським, гірше навіть за саме тяжке рабство, рабів бодай годували, а тут весь виробничий цикл та добування їжи лежав на нещасних підданих РАК.
Пишучі ці радки, Лисянський розумів мабуть про можливі для нього негативні наслідки, згадаємо, хто були акціонери РАК. Проте остаточно це виявиться тоді, коли він подасть Адміралтейству свою підготовлену до друку книгу з усіма незручними для са-новників відкрит-тями та своїм планом покращення життя та полегшення праці ко-рінних жителів Аляс-ки, справедливо вва-жаючи, що теперіш-ній стан приведе до майже повного їх вимирання. "Вони, - продовжує капітан "Неви", - кожне літо їздять від своїх осель за тисячі верст в маленьких шкіряних човнах і таким чи-ном, на дуже великий час розлучаються зі своїми дітьми та жін-ками, які не тільки помножувати рід свій, але й навіть не-обхідної для про-життя їжи дістати бувають не в змозі. До цього додати треба ще й те, що на своєму шляху вони нерідко зустрічають ворогів і позбуваю-ться життя; ті ж, які залишаються влітку на острові (Кадьяку), замість роботи на себе, вимушені працювати на компанію, причому навіть старі люди не звільняю-ться від цього тягаря. Останні також займаються ловлею морських птахів і кожен з них мусить зловити їх стільки, щоб вистачило на 7 парок". Останнє дуже дратує тутешніх мешканців, які ставились до старості з великим шануванням. "Мені розказували, - продовжує Лисянський, - що багато хто з стариків, обтяжені роками й знесилені, ганяючись за здобиччю по бескидам і скелям, падають з них, стаючи жертвами чужої зажерливості... Тепе-рішній стан кадьякців стільки ж є несу-місним з правилами справедливості, скільки й шкідливим для самої компанії. Коли таке ставлення до індіанців не зміниться на краще, то вже через 20 років не залишиться на цьому острові й двох-сот душ, а це в свою чергу призведе до того, що найбагатші в усьому світі промисли будуть знищені, тому що жоден з природних росіян навіть не в змозі вбити і одного бобра". Отже, робить остаточний висновок Лисянський, завдя-чуючи такому "цивілізованому госпо-дарюванню" російських промисловиків та комерсантів, корінні мешканці острова стають все біднішими і біднішими. Особливо тяжке їх становище було за часи Г.Шеліхова, що не цурався застосо-вувати проти тубільців зброю. Так, за словами одного із кадьякських тойонів, записаних Лисянським, прибувши в острівну гавань "Трьох святителів", Шеліхов відразу почав вимагати аманатів (заручників - авт.) [25]. Це викликало обурення у тубільців і вони своїми маленькими човнами "оточили корабель Шеліхова, після чого останній напав на них, побивши багатьох чоловіків і жінок" [26].
Хоч, як зауважує Лисянський, голова РАК Баранов є більш поступливою людиною, проте вимирання місцевого населення продовжувалось. Щоб покра-щити його становище і запобігти люд-ським втратам, Лисянський запропонував компанії ряд запобіжних заходів. Зокрема він вважає, що треба одяг тамошніх мешканців, котрий компанії нічого не коштує, продавати їм значно дешевше ніж зараз, необхідно також ввести у вжиток індіанців залізні знаряддя, не посилати їх у далекі місця на байдарках, а вико-ристовувати для цього парусні судна і, нарешті, залишати половину людей вдома, що стосується передусім старих тубільців.
На думку Лисянського, такі заходи будуть сприяти примноженню тубільців та їх добробуту: "тоді заїжджий не буде мати тяжкого відчуття при зустрічі з жодним мешканцем, котрий блукає без усякого одягу, що тепер надто часто бачити трапляється, і це стосується таких людей, які давніше були заможними і навіть вельми багатими" [27].
Отже, Лисянський повністю викрив суть політики російського уряду і РАК у захоплених регіонах північно-західної частини Тихого океану, що подавалась у вигляді цивілізаторської місії росіян. Насправді це було пряме насильництво й відверте обдурення індіанців. Про яку торгівлю з ними можна було говорити, коли за дороге хутро російські комер-санти розплачувались дріб'язковими за вартістю речами, а в більшості випадків, і взагалі нічого за них не давали. Не кращє було і з привезеними з Росії товарами: ніж йшов за одного бобра, байковий капот за двох бобрів, п'ять листів тютюну йшли за одну лисицю, три сажені бісеру за одного бобра, сокира обмінювалась на 2 бобрів і т.ін. [28].
У серпні 1805 р. "Нева", взявши на борт великий вантаж хутра і підняв вітрила пішла з о. Сітки в напрямку Китаю на зустріч з "Надією" І.Крузен-штерна, з якою вона розсталась більше року тому. Півтора місяця не видно було ніяких ознак твердої землі. 15 жовтня 1805 р. уночі раптом моряки відчули сильний поштовх. Корабель сів на мілину. Небезпека перевернутись кораблю загрожувала щохвилини. З великими труднощами з допомогою гребців на човнах вдалося витягнути його на глибоку воду.
Вранці перед очима команди постав обрис невеликого безлюдного острова, якому за вимогою команди було надано ім'я українського моряка - Юрія Лисян-ського. До нині на всіх морських картах світу серед гряди Гавайських островів цей острів прославляє свого першовідкривача та його батьківщину - Україну. Невдовзі був відкритий кораловий риф, названий на честь друга капітана "Неви" - островом Крузенштерна.
Тільки в кінці листопада Лисянський знову зустрівся з І.Крузенштерном на рейді порту Макао. Кораблі перейшли до бухти Вампу поблизу Кантона, тут вони із зиском продали китайцям хутро та закупили китайські товари. Тепер можна було повертатися до Росії.
Щасливо пройшовши Зондську про-току, шлюпи вийшли до Індійського океану і вже в квітні дійшли до рогу Доброї Надії. Тут кораблі в тумані загу-били одне одного. "Надія" направилась до острова Святої Єлени, де кораблі мали зустрітись. На острові І.Крузенштерн узнав про початок війни Росії з Францією і прийняв рішення йти до Росії не через протоку Ла-Манш, де звичайно крейсу-вали французькі кораблі, а обігнувши з півночі Англію.
Лисянський теж вирішив змінити маршрут. Він задумав дуже сміливий і ще ніким з мореплавців не реалізований план: не заходячи ні в одну гавань йти прямо до Англії. "Я був упевненим, - розповідає Лисянський, - що така від-важна справа зробить нам велику честь, тому що жодний мореплавець не спро-мігся на такий далекий шлях, не заходячи кудись для відпочинку. До такого подвигу спонукало мене й бажання моїх під-леглих, які користуючись цілковитим здоров'ям, тільки і мріяли, щоб відзна-читись чимось надзвичайним. Єдине про що я шкодував - це про розлуку зі шлюпом "Надія" до самого прибуття нашого до Росії; але що робити? Маючи можливість довести світові, що ми заслуговуємо повною мірою на ту довіру, яку батьківщина нам надала, не можна було не пожертвувати цією приємністю на морі. Шлюп "Нева" знаходився в морі вже понад трьох місяців, але запаси провізії та води були достатніми й при невеликому скороченні порцій, зробленому за згодою всього екіпажу, можна було не мати потреби в їх відновленні" [29]. Отже, у 1806 р. "Нева" під командою Юрія Лисян-ського пройшла за 142 дні 14 тис. миль з середньою швидкістю 4,2 вузла. Це був нечуваний ще в історії мореплавства безупинний морський перехід з Кантона до Портсмуту, який додав ще більшої слави нашому співвітчизнику - україн-ському моряку на російський службі - Юрію Лисянському.
Пробувши 2 тижні в Портсмуті на стоянці, "Нева" попрямувала до Росії, ставши на рейді Кронштадту 5 серпня 1806 р., через два тижні по тому, 19 серпня сюди прийшла і "Надія". Перша навколосвітня російська експедиція була закінчена.

Лисянський отримав чин капітана 2 рангу, річну пенсію в 3. 000 крб. та одноразову виплату від РАК 10. 000 крб. В 1807 р. він командував загоном у 9 суден, з яким ходив до островів Готланд та Борнгольм для спостереження за англій-ськими судами. Нагадаємо, що 1807р. Росія після поразки у війні з Наполеонів-ською Францією за умовами Тільзит-ського миру мусила приєднатися до Континентальної блокади - політики Наполеона І щодо Англії з метою зламати її опір у боротьбі за гегемонію в Європі. Важко сказати, що відчував Лисянський у цей час вимушеного протистояння з Британським флотом, з яким його так багато зв'язувало. В 1808 році його призначено командиром корабля "Ем-гейтен", а вже 8 січня 1809 р. він в чині капітана 1го рангу несподівано в розквіті сил подає у відставку. Що ж спонукало Лисянського до цього кроку? Офіційні біографи мореплавця і та невелика література про нього певної відповіді не надає.
Правда, деякі автори натякають, що причина в тому, що адміралтейські чинов-ники, коли він намагався видати свою книгу подорожі навколо світу державним коштом двічі відмовляли йому у виданні, посилаючись на нібито "багато огріхів супроти російської мови та стилю викладу", найденими в книзі [30]. Однак для нас вже ясно те, чого не хочуть помічати російські автори. Уряд та Адміралтейство побачили в його книзі засудження тих нелюдських методів визиску та жорстоких форм управління, які запроваджували до корінного насе-лення Аляски російські урядовці та комерсанти подібні Г.Шеліхову. Обра-жений Адміралтейством, Ю.Лисянський вирішив більше не повертатись до вій-ськової служби. Він займається підго-товкою до друку своєї книги та система-тизацією колекції (170 предметів) одягу, знаряддя, черепашок, яку він уподаль-шому передасть до Рум'янцевського му-зею в Москві. Книга Лисянського була видана в тривожному 1812 р. в Санкт-Петербурзі, а через два роки вийшла в його власному перекладі в Англії. У цій книзі Лисянський постає не тільки слав-ним мореплавцем, але й видатним дослідником тих регіонів, про які європейці дуже мало знали. Зокрема його спостереження за життям тубільців островів Північно-Східного узбе-режжя Аляски заклали основи етнографічного їх вивчення. За словами су-часної дослідниці індіан-ців Північної Америки Ю.П. Аверкієвої, їм була зроблена перша спроба охарактеризувати соціаль-ний лад тлінкітів [31].
Ю.Лисянський був жонатий на Шарлоті Кар-ловні Жандр, яка йому народила шестеро дітей [32]. Двоє з його синів обрали військову службу, закінчивши як і батько Морський кадетський кор-пус. Проте Олександр не-вдовзі перевівся до кава-лерії, тоді як Платон до-служився до чину повного адмірала. Служив він на Чорноморському та Бал-тійському флотах, був редактором "Морського збірника", членом правління Російського това-риства пароплавства й торгівлі, зробивши багато для створення парового, військового та торгівельного флоту Росії.
Юрій Лисянський помер 1837 р. у Санкт-Петербурзі і похований на Тіхвін-ському цвинтарі Олександро-Невської лаври. Його прах у 30-і роки ХХ ст. був перенесений в Некрополя майстрів мистецтв. Ім'я Лисянського носить півострів, протока й річка в архіпелазі Олександра на Алясці, півострів та підводна гора в Охотському морі та острів Гавайського архіпелагу.

Джерела

1. Доценко В.Д. Міфи і легенди російського флоту. К правде - сквозь марево отшлифованных под эпоху событий. - С.-Петербург, 2003. - С.28.
2. Реєстр усього Війська Запорізького після Зборівського договору з королем польським Яном Казимиром складений 1649 року, жовтня 16 дня й виданий … О.М. Бодянським. - К., 1994. - С.57-59, 153, 180.
3. Лисенков О.В. Петербуржец Лисянський Ю.Ф. // Культурные взаимосвязи Петербурга и Украины. Материалы ІІІ международного семинара. Дом Европы в Украине. - Петербург, 2004. - С.31.
4. Предприятие империатрицы Екатерины ІІ для путешествия вокруг света в 1786 г. - СПб., 1840. - Изд. Л.Голенищев-Кутузов.
5. Лисянський Ю.Ф. // Энциклопедия российско-американских отношений XVIII-XX веке. - М., 2001. - С.310-311.
6. Там само. - С.311.
7. Цит.за: Полонська - Василенко Н. Історія України. - К.,1995. - Т.2. - С.287.
8. Оглоблин О. Люди старої України. - Мюнхен, 1959. - С.88-90.
9. Там само. - С.286.
10. РГАВМФ - Ф.315, оп.1, док.53.
11. Там само.
12. Доценко В.Д. цит.вид. - С.26
13. Русские открытия в Тихом океане и Северной Америке в XVIII веке. - М., 1948.
14. Там само - С.281.
15. Доценко В.Д. цит.вид. - С.27.
16. Лисянський Ю.Ф. Путешествие вокруг света в 1803, 1804, 1805 и 1806 г. на корабле "Нева" под начальством капитан-лейтенанта, ныне капитана 1-го ранга и кавалера Юрия Лисянського. - СПб., 1812.- Ч.1-2.
17. Там само. - Ч.1, С.3.
18. Там само. -С.13-14.
19. Там само. - С.37-38.
20. Там само. - С.73.
21. Там само. - С.171-172.
22. Там само. - С.197.
23. Там само. - Ч.2. С.101-102.
24. Там само. - С.102.
25. Там само. - С.50.
26. Там само.
27. Там само. - С.105.
28. Там само. - С.109.
29. Лисянський Ю. цит.вид. - Ч.2. - С.302.
30. Иван Крузенштерн и Юрий Лисянский // Сто великих мореплавателей. - М., 2004. - С.345.
31. Аверкиева Ю.П. Индейці Северной Америки. От родового общества к классовому. - М.,1974. - С.142.
32. Лисенков О.В. Петербуржець Лисянский Ю.Ф. цит.вид. - С.32.