ГЕОПОЛІТИКА, ГЕОПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ, ГЕОФІЛОСОФІЯ (ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ)

Юрій ВОЗНЮК,
виконавчий директор ВГО Українського інституту воєнної історії, історик
Микола ШЕВЧЕНКО,
підполковник, кандидат філософ-ських наук, викладач кафедри філософії Національної академії оборони України

Зміни в міжнародній політиці, що сталися наприкінці 1980-х - початку 1990-х років в наслідок геополітичної катаст-рофи (розпад СРСР), зростання геополі-тичного фактору, поставили феномен геополітики в центр уваги дослідників. З'являються наукові публікації зарубіж-них та вітчизняних дослідників, присвя-чені цьому феноменові, його причинам та передумовам виникнення, проблемам самоідентифікації пострадянських країн в сучасному геополітичному просторі [1-6]. В контексті проблем геополітики сучасної України виокремлюються нові напрями дослідження, зокрема, вивчення фено-мену "лімітрофності України" [7; 8], феномену транзитивної цивілізації [9], феномену розколотої української цивілі-зації [10]. Публікувалися й праці зару-біжних дослідників, в яких по-різному визначається роль та місце України в глобалізованому світі [11-15].
Те, що проблема геополітики є однією з актуальних як у філософській, так і в інших гуманітарних (політологія, соціо-логія) науках, обумовило появу низки методологічних проблем. Основною з них є наявність різних визначень геополітики, адже зрозуміло, що, наприклад, філософ не буде підходити до вивчення геополі-тики з тих же позицій, що й дослідник-політолог. Все це дозволяє різним авто-рам, залежно від мети і завдань дослід-ження, вкладати в поняття "геополітика" свій зміст. Саме це і обумовлює необхід-ність розглянути питання про перспек-тиви досліджень зазначеної проблеми.
Метою статті є розгляд проблемно-концептуальних аспектів теоретичного визначення сутності геополітики, що має охоплювати її як складне й багатогранне явище.
Зазвичай геополітику визначають як деяку проблемну наукову галузь, основ-ним завданням якої є фіксація й прогноз просторових кордонів силових полів різного характеру (воєнного, еконо-мічного, політичного, цивілізаційного, екологічного) переважно на глобальному рівні. В якості генераторів цих полів виступають - держава, міждержавні угру-пування і низка недержавних суб'єктів, зокрема, транснаціонального значення, а в якості механізму взаємодії силових полів так чи інакше розуміючі геополі-тичні інтереси.
У структурі геополітики виокремлю-ються дві сторони - духовна (геополітика як теорія та ідеологія) і практична (геостратегія), які знайшли своє відобра-ження в геополітичній свідомості. В плані генезису, походження останньої перед-бачає та обумовлює появу й формування реальних геополітичних відносин. Тобто в результаті взаємодії акторів міжнарод-них відносин формується геополітична структура світу, яка відрізняється від простої політичної карти і виявляється методами геополітичного районування цілісного планетарного простору. Гео-політична структура світу - це основний об'єкт дослідження геополітики, що представлена множиною просторових моделей: протистояння континентальної (теллуричної) і морської (талассокра-тичної) сил, модель Серцевинної землі (Хартленд), концепція "континентального блоку", модель "хартлендримленд", модель світового "уніполя".
Геополітика як феномен свідомості відповідно до певного аксіологічного ядра людини структурується рядом понять і категорій та існує у формі геополітичної свідомості. Остання являє собою специфічну духовну реальність - особливу форму зв'язку географії та політичних відносин, фактично існуючих елементів природної або соціокультурної реальності з політичною поведінкою та політичним мисленням того чи іншого суб'єкта міжнародних взаємодій. Зви-чайно, коли якийсь з елементів реальності - подія або процес - з погляду від-повідного суб'єкта набуває геополітич-ного значення, то він стає фактом гео-політичної свідомості згідно з геополітич-ною моделлю бачення світу.
Прикладом зазначеного може слугу-вати поділ країн на "морські" та "конти-нентальні", що обумовлено, перш за все, конфронтацією двох світоглядних пара-дигм - мондіалістської та геополітичної [6].
Ідейно-світоглядні настанови цих парадигм визначаються власне способом відношення до чуттєвої конкретної реаль-ності простору. Ідеалом мондіалізму є універсалізація політичних, економічних та культурних форм життя з відповідним нівелюванням цінностей традиційних цивілізацій. Тобто, "політична нація" розглядається без етнічних особливостей, держава й нація ототожнюється. Екс-пансія "морської країни" побудованої на принципах лібералізму стає безмежною, інтерес її до чужих територій є засобом задоволення перш за все економічних (сировинних та політичних інтересів, і не пов'язана власне з територіальними інтересами).
Ідеалом геополітизму є відстоювання реального світу соціального, економіч-ного, культурного простору. Тут земля, простір, на якому реалізовує себе нація, є детермінантою національної історії. При цьому нація в консервативному розумінні є довга череда поколінь, нерозривно пов'язаних із землею. Тобто, геополітизм - це консервативне бачення міжнародних відносин, де геополітика є ядром зовнішньої політики, що визначається загальним консервативним уявленням про фундаментальну роль землі й території. Отже, геополітика є базовою системою координат сталого, стабільного політич-ного розвитку людського суспільства.
Спільним для мондіалізму та гео-політизму є те, що вони відображають зв'язок геополітики та геостратегії. Це в гносеологічному плані. В соціальному аспекті загальним для обох видів гео-політичної свідомості є те, що вони виступають перешкодою на шляху визна-чення та реалізації практичних дій по відверненню війни, і всіх її формах, шляхом впливу на причини, що її породжує.
Різниця полягає в наступному.
За носіями. Носіями мондіалізму є переважно соціальні сили, які об'єктивно зацікавлені в уніфікації світу шляхом установлення однополярного світу. Носіями геополітизму є представники соціальних сил, які усвідомили та відчули на досвіді пагубність ліберальних ідей, що "розмивають" державно-територіаль-ний простір нації.
За змістом. В мондіалістську свідо-мість входять ідеї, концепції, настрої, які прямо чи дотично обґрунтовують необ-хідність, неминучість та доцільність встановлення однополярного світу. Гео-політизм містить ідеї, настрої, оцінки, орієнтації, загальні заклики до встанов-лення багатополярного світу.
За функціями. Мондіалізм виступає духовною основою глобалізму, інстру-ментом обробки суспільної та індивіду-альної свідомості. Геополітизм є основою однієї з течій установлення багато-полярного світу і сприяє формуванню в суспільній та індивідуальній свідомості негативного психологічного відношення до глобалізму.
У рамках єдиного цілого - геополітич-ної свідомості - геополітизм та мондіалізм є своєрідними полюсами відображення діалектики геополітики та геостратегії.
Геополітична свідомість розглядає-ться, на відміну від геополітичного знання, як нюанс, аспект суспільної свідомості в її спонукальній іпостасі, як одна з важливих складових і детермінант сучасної масової свідомості, що спро-можна активно впливати на корекцію сучасних способів формування та здійс-нення геостратегії і форм впливу на територіально-просторовий статус держави.
Для розуміння змісту геополітичної свідомості необхідно враховувати, що глибина відображення геополітичної реальності в різних духовних явищах неоднакова. Так, геополітична свідомість існує у двох головних формах: буденно практичній (відчуття, сприйняття, уяв-лення, емоції, традиції тощо) і науковій (ідеї, концепції, погляди, сформовані геополітичною наукою та освітою). Ці форми тісно пов'язані одна з одною. Наукові геополітичні знання поза всяким сумнівом містяться як у першій, так і в другій з них. Однак, буденно практичний рівень, це все ж переважно емоції, уявлення, суб'єктивне розуміння й оцінка того, що було в історії міжнарод-них відносин. Науковий рівень геополі-тичної свідомості має більш легітимний характер і знаходить своє відображення в гео-політичних кодах (кодексах) країни. Під останніми зазвичай розуміють набір стратегічних пропозицій, які уряд складає про інші держави при формуванні своєї зовнішньої політики. Так оперативні кодекси містять оцінку районів за межами кордонів держави з точки зору їхньої стратегічної важливості і в якості потен-ційних загроз. Вони не лише державно центричні, але й містять особливий погляд на світ та роль і місце країни в ньому. Водночас кодекси сприймаються як основні будівельні блоки геополі-тичних світових порядків і діють на трьох рівнях - місцевому, регіональному, світо-вому, які інколи можуть вступати в конфлікт між собою. Відповідно, всі країни мають місцеві кодекси, більшість мають регіональні, і лише країни, які мають ядерну зброю - глобальні кодекси (світового рівня) [16].
Звернемо увагу на буденно практичний рівень геополітичної свідомості, що знаходить своє відображення в геополі-тичних формулах. Під геополітичною формулою зазвичай розуміють ключовий аргумент або систему аргументів, який/ яка виступає сумарною величиною національних інтересів у зовнішньо-політичній діяльності держави. Вони звучать іноді ірраціонально, але, як правило, точно відбивають настрої значної кількості населення й роблять зовнішньополітичні зазіхання в очах людей виправданими. Геополітичні фор-мули виступають своєрідною квінте-сенцією суспільної думки, водночас, мають майже афористичну форму: "країни СНД - наші брати" - Б. Єльцина, "останній кидок на Південь" - В. Жириновського, "СРСР - імперія зла" - З. Бженського, "вісь зла" - Дж. Буша та інші.
Це свідчить про пряму вказівку на можливість реконструкції геополітичних орієнтацій, що циркулюють у свідомості суспільства та наявність механізму проникнення ірраціональних утримань і претензій з буденної свідомості в струк-туру геополітичних конфліктів.
Попередньо підсумуємо: "геополітика" є одним із фундаментальних понять теорії міжнародних відносин, яке характеризує місце і конкретно-історичні форми впливу територіально-просторових особливостей розташування держав на локальні, регіональні, континентальні або глобальні міжнародні потуги. Тобто, геополітика, як вчення про географічну зумовленість політичних явищ - це особлива галузь знань, яка вивчає зв'язок між землею, географічним середовищем і політикою держави.
Тому, на наш погляд, самим суттєвим у визначенні поняття "геополітика" є сприйняття її як складного і багато-вимірного явища, яке у різних площинах суспільного життя повинно набувати відповідних змісту і форми. Наприклад, у загальнотеоретичному плані геополітика наближається до філософсько-світо-глядної доктрини. У плані практичної політичної діяльності - це, зокрема, певна політика держави у зовнішньополітичній та ідеологічній (як ідеологічна концепція) сферах. Тобто, для кращого розуміння сутності геополітики, як явища, маємо необхідність її аналітичної структуризації в такий спосіб:
геополітика як філософсько-світо-глядна концепція;
геополітика як політичний принцип;
геополітика як політична практика.
Геополітику першого рівня можна окреслити як філософську, або абстракт-ну геополітику, яку пропонуємо назвати геофілософією. Об'єктом останьої слід визначити феномен геополітики, а предметом - психологічні, соціальні, політичні, економічні, культурологічні фактори геополітичних процесів, законо-мірності їхньої динаміки в різних умовах.
На цьому рівні (як і на наступному) геополітика теоретично може і не прив'язуватися до конкретної нації. Це здебільшого наукові концепції, що не лише осмислюють певні соціальні явища, а й - і в цьому їхнє головне завдання - узагальнюють їх. Наприклад, залежність геополітичної структури світу від рівня розвитку і структури транспортних засобів, особливо засобів доставки зброї масового знищення; причини взлету і падіння великих держав; кореляція стабільності геополітичних структур із фундаментальними особливостями будови поверхні земної кулі; циклічності геополітичних процесів; залежність геополітичного балансу від характеру взаємної дії силових полів великих держав. Тобто, в основі геофілософії лежить уявлення про те, що соціо-культурний потенціал людства розкри-вається в категоріях плюралістичної, а не єдиної методології розуміння культурно-історичної (а тепер геоекономічної та інформаційної) взаємодії. Кожен окремий етнос є самоорганізаційним суб'єктом, що постійно збільшує міру складності своєї організації під впливом географічних чинників. Зокрема, Р.Челлен вважав геополітику наукою, що розглядає державу як феномен у просторі, або як географічний організм, який стикається як із зростаючими вимогами зовнішнього середовища, так і з логікою соціокуль-турного розвитку. Отже, до певної міри обгрунтовується плюралізм.
Принцип національного самовизна-чення, за яким етнонація утворює й легітимізує певні напрямки свого розгортання (експансії), позначає перехід від філософського до політичного рівня геополітики. Зауважимо, що політичний та наступний рівень геополітики утво-рюють собою практичну геополітику, головним завданням якої є формування геополітичних кодів держав та геополі-тичних формул. При цьому геополітика на політичному рівні виконує такі функції:
доктринально-нормативну - дослід-ження територіальної розстановки полі-тичних сил як у середині держави, так і в сусідніх державах, вироблення конкрет-них пропозицій для політиків, які визна-чають зовнішню політику;
оціночно-концептуальну - об'єднання досягнень багатьох природничих і соціа-льних наук, вироблення національної стратегії безпеки.
Геополітика як практика може роз-глядатися у революційному та консер-вативному вимірах. У першому випадку - як "велика ідея, що може здаватися комусь чудасією, але від того вона не стає менш реальною у свідомості формо-творця", "досягнення однієї мети від-криває шлях до боротьби за наступні". Адже, історія має багато підтверджень того, що найнеймовірніші геополітичні міфи, як це здається на перший погляд, при відповідному збігу обставин напов-нюються реальним змістом в політиці держави. В другому випадку - це збереження існуючого стану речей або ж активний захист.
Однією із найважливіших категорій практичної геополітики є геостратегія - обгрунтований геополітикою напрямок діяльності держав на міжнародній арені. Геостратегія передбачає певний симбіоз геополітики й стратегії, що означає планомірне широкомасштабне здійснення заходів на досягнення головної мети - концентрації управління у регіонах світу для встановлення контролю над планетар-ними ресурсами. Спираючись на геополі-тичні концепції, влада окремих держав проводить політику анексії територій як воєнним, так і дипломатичним шляхом, створює альянси, встановлює сфери впливу, розміщує військові бази, тобто, "роблять простір" для транснаціональних компаній. Виходячи з географічних особ-ливостей простору геостратегію можна класифікувати як суходольну, морську, повітряну, космічну. Масштаб геостра-тегії може бути глобальним, регіональ-ним, на рівні країн.
Зазначимо, що геополітику як філософсько-світоглядну концепцію (геофілософію) можна збагнути радше на духовно-екзистенційному, ніж на мисленнєво-раціональному рівні. Але вони є органічним складником соціальної дійсності, а відтак вдається до семан-тичного аналізу.
Цю концепцію можна визначити як систему соціокультурних координат, яка обгунтовує нації цілепокладаючі орієн-тири і напрямки розгортання в часі й просторі. Ці орієнтири й напрямки включають в себе такі умовні блоки, освоєння кожного з яких виробляє у свідомості й підсвідомості нації відпо-відні ідеали, цілі й стереотипи:
1. Історіософічний, в якому концент-рується й узагальнюється історичний досвід нації.
2. Політичний, функцію якого загалом можна звести до кристалізації націо-нальних захисних настанов, визначення ідеального балансу в забезпеченні ресурсами.
3. Культурний, що охоплює весь спектр духовного життя нації (включно з релігією).
4. Аксіологічний, що в ньому акуму-льовано закони, за яким здійснюються міжнародні відносини. Але на практиці, скоріше, є ймовірність існування законо-мірностей, а не "точних" законів, оскільки ця сфера нагадує стохастичний всесвіт, картину чудернацьких переплетінь численних явищ та процесів, причини й наслідки яких мають несиметричний характер, тому їх опис і пояснення в дусі детермінізму, напередвизначеності, без-альтернативності, виключення випадко-востей є недоцільним.
5. Футуристичний блок, який містить візію національного поступу в май-бутньому.
Звичайно, ця конструкція є доволі умовною. Однак, при переході до гео-політики як політичної практики необ-хідно переплавляти їх в органічну єдність, утворюючи з них порівняно цілісне поле, синтезувати весь спектр цих різнопланових граней на шляху до поставленої мети.
Таким чином, аналіз сучасного розу-міння геополітики дозволяє зробити певні висновки:
1. Якщо так звана традиційна гео-політика - це геополітика сили і панування воєнної могутності, воєнно-промислового комплексу, то основу сучасної геополітики становить вивчення імперативів, які зумовлюються для кожної конкретної держави завдяки зростаючій економічній та екологічній взаємозалеж-ності світу, через неминучі всезагальні негативні наслідки розриву комунікацій та ізоляції кого б, то не було, через поєднання культурної різноманітності з культурною та інформаційною від-критістю.

2. Нова матриця геополітичної свідо-мості - це традиційна матриця геополі-тичної свідомості плюс соціальна інфор-мація епохи постіндустріалізму. При цьому "геополітика" є одним із фунда-ментальних понять теорії міжна-родних відносин, яке характеризує місце і конкретно-історичні форми впливу територіально-просторових особливостей розташування держав на локальні, регіональні, континентальні або глобальні міжнародні процеси. Тобто геополітика як вчення про географічну зумовленість політичних явищ - це особлива галузь знань, яка вивчає зв'язок між землею, географічним середовищем і політикою держави.
Система категорій, які склалися в гео-політиці, нині, із збагаченням та зміною її проблематики, швидко розширюються. Окрім старих понять - сфера впливу, буферна зона, баланс могутності, країни-сателіти, лімітроф - тепер у науковий обіг увійшли нові категорії: національний інтерес, динамічна рівновага інтересів, інтеграція-дезінтеграція, поняття "країна-ворота", геополітична траєкторія, геополі-тичний код та геополітична формула.
3. Одним з перспективних шляхів подальшої наукової розробки проблем теоретичного визначення сутності гео-політики, на нашу думку, може стати оформлення окремого (автономного) між-дисциплінарного напряму під умовною назвою "геофілософія". Це було б цілком логічним на тлі появи та розвитку проблеми методології на початку ХХІ століть цілої низки інших міждисцип-лінарних галузей, таких як глобалістика тощо.
Дослідження питань геополітики як філософсько-світоглядної концепції в контексті глобальних трансформацій є окремою складною темою, що потребує ретельного вивчення, яке автори і ставлять за мету під час подальшої роботи у цій сфері.

Джерела
1. Андрианов Т. В. Геополитические теории ХХ века: социально-философское исследование / Л.Э.Венцовский (отв. ред.) РАН Институт научной информации по общественным наукам. - М.: ИНИОН, 1996. - 178 с.
2. Крисаченко В.С., Мостяєв О.І. Україна: природа і люди.- К.: Ін-т філософії НАН України, 2000. - 492 с.
3. Чернов П.В. Новый геополитический передел мира: Что будет с Россией? / П.В. Чернов. - М.: Вост. лит., 2003. - 287 с.
4. Холод В.В. Феномен параполитики: идеи, свершения, социальные результаты: Монография. - Сумы: ИТД "Университетская книга", 2003. - 504 с.
5. Михальченко М., Самчук З. Україна доби межичасся. Блиск та убозтво куртизанів. - Дрогобич: Відродження. - 1998. - 288 с.
6. Шепелєв М. Конфлікт мондіалізму і геополітизму: ідеологічні орієнтири нового глобального світу // Людина і політика. - 2003. - №3. - С. 83 - 89.
7. Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? - К.: Ин-т социологии НАНУ, 2001. - 440 с.
8. Шевченко М.М. Лімітроф України // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 24.- К.: Український Центр духовної культури, 2001. - С. 206 - 216.
9. Черниш О.М. Транзитивні цивілізації // Практична філософія. - 2001. - №1. - С. 233 - 242.
10. Скотна Н. Особа в розколотій цивілізації: освіта, світогляд, дії. - Львів: Українські технології, 2005. - 384 с.
11. Хантингтон С. Столконовение цивилизаций / Хантингтон С.; Пер. с англ. Т. Велимеева, Ю. Новикова. - М.: ООО "Изд-во АСТ", 2003. - 603, [5] с.
12. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. - М.: Междунар. отношения,1999. - 256 с.
13. Ивашов Л.Г. Россия и мир в новом тысячелетии: геополитические проблемы . - М.: ООО Талея-Мишин, 2000. - 335 с.
14. Кузнецов Ю., Никольский В. "Введение в теорию национальной безопасности". Проблемы безопасности русского народа и современность. - Алма-Ата: "Верный", 1999. - 808 с.
15. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. Мыслить пространством. - Изд. 3-е, дополн., - М.: "АРКТОГЕЯ-центр", 1999. - 928 с.
16. Шевченко М.М. Феномен культури стратегічного управління сучасного Китаю (геополітичний аспект) // Теорія і практика управління соціальними системами // Щоквартальний науково-практичний журнал. - Харків: НТУ "ХПІ". - 2003. - №4. - С. 14 - 22.