Військові - учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС

БАРАНОВСЬКА Наталія Петрівна, старший науковий співробітник відділу новітньої історії і політики України Інституту історії України Національної академії наук України, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, лауреат премії НАН України ім. М. Костомарова

Військова історія безумовно є важли-вим фактором духовного життя й істо-ричної пам'яті суспільства, а вивчення окремих її сторінок не може не бути пріо-ритетним завданням історичної науки. Однак, слід відзначити, що і досі, через двадцять років після події, не стала пред-метом ретельного вивчення науковцями така її сторінка, як участь військових у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. та мінімізації її наслід-ків.
Враховуючи, що до 1991 р. Україна перебувала у складі СРСР і до робіт нав-коло ЧАЕС були залучені військово-службовці всіх військових округів країни, джерелами для вивчення їх зусиль без-умовно може бути широке коло мемуарної літератури, не лише української [1] а й російської, де станом на кінець 2005 р. опубліковано певний обсяг видань такого характеру, авторами яких є безпосередні учасники подій - представники вищих ланок керівництва збройних сил СРСР [2]. Як джерело вивчення проблеми вико-ристано й перевидану в республіці книгу генерала М.П.Тараканова [3], який із своїми підлеглими вніс вагомий внесок у зменшення небезпеки, якою загрожувала аварія на 4-му енергоблоці ЧАЕС Україні та Європі.
Для вивчення причин аварії та бороть-би з радіаційною небезпекою було вжито ряд організаційних кроків, які, зокрема, засвідчують визначне місце, яке посіли військові сили країни у вирішенні посталих проблем. Так, вже 29 квітня в Москві пройшло перше засідання Опера-тивної групи Політбюро ЦК КПРС (ОГ ПБ ЦК КПРС). Поряд з іншими членами та кандидатами в члени ПБ, в його засідання взяв участь міністр оборони СРСР Маршал Радянського Союзу, кан-дидат у члени Політбюро ЦК КПРС Соколов С.Л., який і надалі постійно брав участь у засіданнях ОГ. Його перший заступник Ахромеев С.Ф. також був присутній на більшості її засідань [4, c.250].
Для розв'язання проблем, що гостро постали перед країною, створювалися оперативні групи в усіх задіяних мініс-терствах та відомствах, на які спиралася утворена 26 квітня Урядова комісія, очо-лювана заст. голови Ради міністрів СРСР Б.Щербиною. Оперативна група Політ-бюро ЦК КПРС, яка була утворена для політичного керівництва вирішенням проблеми, координації всіх зусиль, за час роботи розглянула близько 400 питань. В Україні для систематичного зв'язку з Урядовою комісією і організації опера-тивного виконання її рішень, а також координації дій республіканських, облас-них та міських органів З травня спе-ціальною постановою ЦК Компартії України та Ради міністрів УРСР була створена оперативна група Політбюро ЦК Компартії України, очолювана Головою Ради Міністрів О.П. Ляшком [5].
З перших годин аварії величезний тягар виявлення її масштабів та першо-чергових заходів ліг на плечі військових. Першою військовою частиною, що при-була в район АЕС вранці 26.04, був полк Цивільної оборони Київського військо-вого округу: кілька десятків солдат і офіцерів на колісних машинах, з прила-дами радіаційної розвідки та армійським комплектом дезактивації техніки. За їх даними рівень забрудне-ності був від 2 рентген до 1446 та 2080 біля зруйнова-ного реактора. Вдень 26 квітня в район АЕС прибув мобільний загін хімічних військ з ліквідації наслідків аварії та окрема рота радіа-ційної та хімічної розвідки КВО, які вже 27 квітня показали результати своєї праці, їх карта забруд-нення стала підставою для прийняття рішень, зокрема з евакуації населення [6].
На території АЕС оперативно з'яви-лися хімічні війська під командуванням генерала В.К.Пікалова та вертолітні під-розділи, очолювані генералом М.Т.Ан-тошкіним.
Необхідно відзначити, що в роботах на самій ЧАЕС і навколо неї брав участь особовий склад багатьох родів військ. Це хімічні, авіаційні, інженерні, прикор-донні, медичні частини МО СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР [7]. Кількість залученого контингенту та напрямки і обсяги виконаних ними робіт настільки великі, що їх неможливо у повному обсязі розкрити у невеликій за обсягом статті. У даному разі йдеться лише про окремі аспекти великої проблеми.
Вже з раннього ранку 27 квітня в Чорнобилі під керівництвом генерал-полковника Пікалова В.К. приступила до роботи оперативна група, до якої увійшли офіцери управління начальника хімічних військ (УНХВ), Військової академії хімічного захисту, ЦНІІІ МО. З Шихан важкими транспортними літаками в район Чорнобиля була привезена спецтехніка та прибула передова група хіміків 122-го мобільного загону [8].
Завдячуючи зусиллям хіміків та авіаторів була оперативно організована найважливіша робота в умовах вибуху ядерного реактора ЧАЕС - радіаційна розвідка місцевості. Початок всіх операцій повітряної розвідки був добре відпрацьованим елементом в діях Служби спеціального контролю МО СРСР (ССК), яку було залучено до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у другій половині дня 27 квітня. У операторів, що знаходились на борту Ан-24 з бортовим №03 (командир літака капітан Зайцев А.Г.), був багатий досвід проведення радіаційної розвідки атмосфери та місцевості при полігонних випробуваннях ядерної зброї в умовах штатних та аварійних ситуацій. Для розв'язання цих завдань на борту літака-лабораторії була встановлена високо-чутлива апаратура для реєстрації слабо-інтенсивних полів гамма-випромінення; аерогаммаспектрометр для геологічного пошуку АГС-71с; прилад для пошуку крапкових гамма-джерел "Зефір" та пробовідбірне обладнання. У результаті розвідувальних польотів склалося бачен-ня поширення радіоактивного викиду продукту в західному напрямку. Стало також зрозуміло, що на 4-му енергоблоці сталася дуже складна аварія з роз-плавленням активної зони реактора і руйнуванням реакторної зали, звідки викидається величезна кількість радіо-активних газоаерозольних продуктів ділення, оскільки, на думку фахівців (яка в наступні роки піддавалася ревізії), в активній зоні реактора 4-го енергоблоку на цей час накопичилось 1500 МКі продуктів ділення та активації [9].
Враховуючи, що викид радіоактивних речовин продовжувався, а ситуація змінювалась постійно, ця робота прова-дилась наземним (на бронетранспор-терах) та повітряним (на гелікоптерах) способом, всіма наявними силами та засобами. Залучення літаків-лабораторій ССК та Семипалатинського полігону на другий день після аварії для здійснення радіаційного моніторингу дозволило протягом півроку одержувати інформацію про вміст і склад газоаерозольних викидів в атмосферу, напрямки їх поширення, а в подальшому - про забруднені радіо-активними опадами території, що було необхідно для оцінки масштабів та наслідків катастрофи.
Обстеження ситуації, проведене з повітря і за допомогою бронетехніки, та зусилля, які доклали військові, провівши розвідку навколо та на самому зруй-нованому енергоблоці, дозволили уяснити картину забруднень та руй-нувань, що їх зазнали конструкції 4-го енергоблока. Так, 2 травня 1986 р. температура в реакторі становила - 1440 градусів, що, як зазначав у своїх спогадах Масол В.А., він запам'ятав на все життя. Критичний рівень був 2770, потім "дожили" до 2440 за Цельсієм [10].
Тобто, тягар радіаційної розвідки ліг в основному на плечі хіміків та авіаторів. За мужність і героїзм, виявлені тут, багато солдатів і сержантів, прапорщиків, офіцерів та генералів були нагороджені Урядовими нагородами. Начальник хімічного війська генерал-полковник Пікалов В.К. та командуючий ВПС Київського Військового округу генерал-майор Антошків Н.Т. були удостоєні звання Героя Радянського Союзу [8].
Військові пілоти виконали також роботу з вирішення чи не найскладнішого питання - перекриття викидів із зруй-нованого реактора [11] методом його тампонування з повітря сумішшю речовин: піску, борної кислоти, доло-мітових глин та свинцю [12]. У цій роботі вся надія покладалася на гелікоптери.
Виконання цього завдання вимагало реалізації великого обсягу підготовчих робіт. Зокрема, необхідно було вивчити ситуацію в районі реактора, шляхи підходу до нього (нормальному підходу заважала вентиляційна труба). Необхідно було також визначитися, як саме кидати в руїну необхідні речовини. Роботу треба було провести за умови, що на висоті 100 метрів рівень радіації становив біля 500 Р/год, а для скидання речовин необхідно було зависати над аварійним реактором на кілька хвилин.
Крім того, це завдання були залучені фахівці гвардійського полку гелікоптерів (командир полку гвардії полковник А.Серебряков), екіпажі якого, на чолі з командиром, були підняті по тривозі і прибули на базовий аеродром, підготов-лений для них заступником командуючого ВПС Київського військового округу полковником Б.Нестеровим.
Для регулярної роботи гелікоптерів, посадки та їх завантаження був обраний майданчик у кількох кілометрах від ЧАЕС. Методику заходу на об'єкт та виконання скидання спільними зусил-лями розробили фахівці гвардійського полку гелікоптерів та представники КВО, провівши кілька пробних вильотів. Польоти в районі реактора відбувались на швидкості від 140 до 0 км/год на висоті 150 - 200 метрів. Пілоти зависали над щілиною завширшки п'ять метрів, що утворилась між шахтою та вивернутою вибухом плитою верхнього біозахисту реактора, і штурман скидав мішок з піском чи ще з чимось у неї. На початковому етапі робіт гелікоптери не мали біологічного захисту, і лише з часом почали робити свинцевий захист машин, а отже й людей, знизу.
Протягом першого дня було проведено 93 скидання, другого - 186. У цілому ж закидання зруйнованого реактора прово-дилося з 28 квітня до 3 травня та 12 травня. Було скинуто з вертольотів 4000 т піску, 500 т свинцю у вигляді болванок та 87 т дробу. Оцінка вірогідності попадання цих речовин в шахту реактора була визначена тоді в 20%. Як виявили пізніші дослідження, це припущення було абсолютно вірним. Проте в публікаціях з проблеми є інформація трохи іншого характеру. У підготовлених урядом СРСР для МАГАТЕ матеріалах зазначалось, що за період з 27 квітня до 10 травня в розвал 4-го енергоблоку було скинуто близько 5000 т різних матеріалів, в т.ч. 2400 т свинцю, 40 т карбіду бора, 800 т доломіту, 1800т піску та глини [13].
Пілоти гелікоптерів виконали в Чор-нобилі ряд інших унікальних операцій. Так, у результаті пошуку можливостей забезпечення контролю стану зруйнова-ного реактора було реалізовано чимало цікавих і сміливих ідей, однією з яких була так звана операція "Голка". Суть її полягала в тому, що сталеву трубу довжиною 18 м та діаметром 100 мм наповнили різними необхідними прила-дами, і у вигляді голки підвісили до гелікоптера Ка-32 на трос довжиною 200 м. Пілот Мельник Н.Н. зумів успішно виконати завдання - у реактор було втикнуто "багатоярусний вимірювач", що дозволив одержувати необхідну інфор-мацію [14].
І в подальшому гелікоптери активно використовувались для встановлення контролюючого вимірювального облад-нання. Так, вже в кінці липня Ухтомським вертолітним заводом ім. Камова, Інсти-тутом атомної енергії ім. Курчатова (ІАЕ) та ЧАЕС, спільно з Інститутом технічної теплофізики АН УРСР, союзним НДІ приладобудування, Льотно-дослідниць-ким Інститутом і військовими частинами 7017 та 19772, з допомогою експери-ментального гаммавізора, встановленого на вертольоті Ка-32, було проведено зйомку поверхні реактора та встановлено стаціонарну систему контролю теплових та радіаційних параметрів його стану.
Пізніше, вже в кінці серпня, накопи-чений на початку літа унікальний досвід став у нагоді. Для підвищення надійності контролю за станом реактора Урядова комісія доручила Ухтомському верто-літному заводу розробити та виготовити спеціальну вимірювальну систему, опустити яку на тросі у зруйнований реактор було доручено пілоту-снайперу полковнику Волкозубу І.А. Були проведені тренування з тросом, довжина якого складала 300м. Виділені були також два корегувальники - за висотою й віддаленням та за напрямком руху. Після великої підготовчої роботи вся операція зайняла лише шість хвилин.
У ході ліквідації наслідків аварії одно-часно і паралельно на 4-му енергоблоці, на майданчику ЧАЕС та в межах 30-кілометрової зони (яка пізніше стала більш чітко називатися "зона відчу-ження"), працювали представники різних військових структур, науковці, інже-нерно-технічні працівники та робітники Міненерго, Мінсередмашу та багатьох інших залучених міністерств та відомств. Залишилися на своїх робочих місцях більшість працівників самої станції. Всі вони виконували величезний обсяг робіт: треба було проводити дозиметричний контроль, дезактивацію території, буді-вель, обладнання, людей і т.д.; вирішувати проблеми 1, 2 та 3 блоків станції; вести будівельні роботи на консервації зруйно-ваного блока, для чого слід було створити необхідну інфраструктуру (бетонні заводи, під'їзні шляхи та под.); відкачу-вати високо забруднену воду з підреак-торних приміщень; будувати підреак-торну охолоджуючу плиту; зводити нав-коло станції захисну ''стіну в ґрунті", відслідковувати стан водних ресурсів забрудненої території; забезпечувати пра-цюючих житлом, харчуванням, засобами індивідуального захисту, медичним об-слуговуванням; організовувати та забез-печувати охорону та дотримання необхід-ного режиму організації праці та життя тисяч людей, а також вирішувати ще багато інших важливих завдань. При цьому, величезні обсяги робіт з дез-активації, будівельні та інші проводилась силами військових, залучених буквально з усієї країни. Так, наприклад, 27-й полк хімічного захисту Середньоазійського військового округу, що розташовувався недалеко від Целінограда, був переведе-ний в район селища Хойники. Його склад виконував роботи безпосередньо на 4-му енергоблоці та працював на консерву-ванні "рудого лісу". Особовий склад полку в районі робіт неодноразово зміню-вався, через нього пройшли тисячі солдат, прапорщиків та офіцерів САВО та при-писники з Казахстану, Киргизії та Таджикистану [9].
Частини інженерних військ, наприк-лад, взяли участь в очищенні даху третього енергоблока від радіоактивних джерел. Через неможливість викорис-тання дистанційно керованих механізмів та цивільного населення, рішенням Урядової комісії від 19 вересня ця робота покладалась на військових, при цьому дозова межа була визначена у 20 бер, що давало можливість перебування кожного військового в небезпечній зоні до 3 хвилин [15]. Перш ніж запускати туди людей для збирання уламків палива, туди першими піднімалися розвідники-дозиметристи, за даними яких було розроблено 660 маршрутів [16]. При виконанні цього завдання у вересні 1986 р. на даху відпрацювало 1021 військово-службовець, а в грудні - при повторній його дезактивації - ще 1500 чол.
Відповідно до рішення Урядової комісії роботи з очищення покрівлі третього енергоблоку були виконані до кінця вересня військовослужбовцями - добровольцями. середня доза опромі-нення яких склала 10 бер. Військові з гіркотою відзначали, що слабким місцем дезактивації станції була відсутність засобів малої механізації. Мітла, відро з ганчіркою та лопата - такими знаряддями праці, та ще й при високих рівнях радіо-активного забруднення, було проведено всі ці надзвичайно важливі заходи [6, c.78, 135-136].
Складні і багатопланові завдання стояли перед військовими - учасниками робіт з введення в дію 3-го енергоблоку станції, оскільки безпосередньо в моменти аварії і ще кілька годин після неї продовжувала працювали спільна для двох блоків приточна вентиляція, пере-міщуючи до його приміщень радіоактивні аерозолі, причому частина з них осіла безпосередньо на внутрішніх поверхнях повітропроводів. Крім того, в результаті вибухів утворилися проломи в даху та стінах, були вибиті двері й вікна, що сприяло утворенню неконтрольованих протікань радіоактивно забрудненої води та протягів, що спричиняли вторинне забруднення приміщень.
Роботи з дезактивації приміщень і обладнання 3-го енергоблоку особливо інтенсивно проводилися восени і взимку 1986 р. З метою посиленого наукового супроводу виконуваних військовими дезактиваційних робіт в межах Наукового центру МО на станції була розгорнута спеціальна група, в подальшому трансформована у відділ, до функцій якої входило дослідження характеру забруд-нень, вироблення оптимальної стратегії та формулювання рекомендацій щодо проведення робіт з дезактивації примі-щень та обладнання 3-го енергоблоку. У період з грудня 1986 до березня 1987 рр. у відділі працювали співробітники Військової академії, Шиханського науко-вого центру та інших організацій МО СРСР. Військові плодотворно співпра-цювали з оперативними групами провід-них наукових інститутів атомної галузі: ІАЕ ім. Курчатова, ВНДПІЕТ, НДКІМТ та ін. Дезактивацію проводили механічним шляхом, паровим методом та шляхом нанесення плівкоутворюючих сумішей з подальшим видаленням сформованих дезактивуючи покриттів [17].
Однак, найважливіші роботи прохо-дили на зруйнованому 4-му енергоблоці. Крім його тампонування та дезактивації, військовими під керівництвом науковців була тут виконана й інша надзвичайно велика й важлива робота - захоронення зруйнованого блока , яке почалось із встановлення захисної стіни навколо розвалу та одночасно дезактивації території навколо нього силами інже-нерних військ, які налічували 26 умовних інженерних батальйони різного призна-чення поточною чисельністю більше 8000 чоловік та до 900 одиниць спеціальної інженерної техніки. Роботи довелося виконувати при рівнях радіації від 5 до 370 Р/год. [18].
Як пишуть військові, споруджувати захисну стіну вирішили з трейлерів, на які встановлювалась опалубка - зварна конструкція з металу. Вийшла свого роду рухома "опалубка" довжиною 12 метрів, висотою - 5 і шириною 7 метрів. Конструкції до місця буксирували сапери інженерними машинами розгородження (ІМР). Намагання поставити першу "опалубку" на місце призвела до поломки дишла трейлера. Знайшли інше рішення - трейлер буксується ІМРою, а ззаду друга ІМР підштовхує його. Захисна стінка з 15 трейлерів стала фундаментом для зведення стіни з південної і східної сторони і була встановлена за 5 днів. Виконання цієї роботи стало можливим завдячуючи тому, що військовим вдалося обладнати ці машини захисними свин-цевими екранами. Перший варіант його гарантував 80-кратне ослаблення радіації, якого виявилось недостатньо і було впроваджено другий варіант, коли вда-лося зменшити радіацію у 100 разів і таким чином хоча б частково захистити працюючих [19]. Працівники Мінсеред-машу. вважаючи заслугою свого відомства ізоляцію зруйнованого блока, тим не менше віддають належне військовим, які йшли попереду [20].

Для виконання багатьох робіт на об'єкті "Укриття" необхідна була дис-танційно керована техніка. Тому в системі Мінатоменерго СРСР на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 13 листопада 1987 р. було створено вироб-ниче об'єднання робототехніки та аварійно-відновлювальних робіт, до складу якого увійшли проектно-техно-логічне бюро, дослідне виробництво та аварійно-технічний центр.
На виробниче об'єднання робото-техніки та аварійно-відновлювальних робіт покладалися: функції замовника на створення робототехнічних комплексів (включаючи мобільні) та дистанційно-керованих систем для робіт в умовах високої радіації, включаючи технічні засоби гасіння пожеж на атомних станціях; підготовка персоналу для роботи в умовах підвищеної радіації при аваріях, ремонті обладнання, виведенні з експлуатації та консервації енергоблоків атомних станцій; випробовування ство-рених зразків робототехнічних комп-лексів та дистанційно керованих систем для атомної енергетики, включаючи проведення полігонних випробувань; функції головної організації з розробки технологій та виконанню робіт з використанням робототехнічних комп-лексів та дистанційно керованих систем в умовах підвищеної радіації, з виведенням з експлуатації та консервації енерго-блоків, ремонту обладнання в поза-штатних ситуаціях, а також при аваріях на атомних станціях з небезпечним викидом радіоактивних речовин в атмосферу та ліквідації наслідків цих аварій; продов-ження робіт в зоні відселення ЧАЕС по обслуговуванню пунктів захоронення радіоактивних відходів, дезактивація та пилопригнітання відновлення будівель і споруд. Передбачалося, що для виконання делегованих об'єднанню робіт в аварій-них ситуаціях будуть залучатися сили МО СРСР, зокрема Цивільної оборони [21].
Необхідність постійного контролю аерозольних викидів зруйнованого реактора 4-го блока та спостереження за зонами з високим рівнем радіації підштовхнула працівників Військової академії хімічного захисту та ІАЕ ім.Курчатова до організації пересувних установок дистанційного їх виявлення. Підводячи попередні підсумки створення системи діагностики 4-го блока, Урядова комісія у цілому схвально оцінила проведену роботу та доручила Мін-оборони, Мінсередмаша та двом інститутам АН УРСР - ядерних дослід-жень і теплотехніки й технічної фізики - виготовити шість додаткових діагнос-тичних буїв для встановлення на його верхню частину з допомогою потужного крана "Демаг". При цьому передбачалась необхідність захисту існуючих та вперше прокладених кабельних трас [22].
Поряд з контролем внутрішнього та зовнішнього забруднення зруйнованих і незруйнованих приміщень 4-го блока, йшов пошук найбільш раціональних способів контролю забруднення ним навколишнього середовища, зокрема повітря. Необхідність постійного контролю за його викидами зумовила розробку спеціальної методики відбору проб аерозолів у повітряному шельфі над ним. Виконання цього завдання стало можливим лише завдячуючи чіткому розподілу обов'язків між всіма учасни-ками цього процесу. У виконанні цієї роботи були задіяні Міноборони, Держкомгідромет, Мінхімпром, АН СРСР та Мінсередмаш. Пізніше, 23 липня, з метою вивчення розподілу потоків повітря, охолоджуючого шахту зруйно-ваного реактора, було прийнято рішення провести експеримент з використанням димової мітки.
У ході вирішення проблем, що поставали на спорудженні укриття, часто використовувалися оригінальні технічні рішення. Так, необхідність прискорення розділення технологічних трубопроводів між 3 та 4 блоками для подальшого монтажу біозахисної стінки зумовила в кінці липня проведення на спеціальному майданчику поза територією станції натурного експерименту з розриву ідентичних труб малими зарядами - з метою прийняття остаточного рішення про їх використання для цієї мети. Відповідальними за ці експерименти були представники від ОГ МО, треста Півден-теплоенергомонтаж (ЮТЕМ) та ЧАЕС. Крім того, у великому переліку робіт, що виконувалися інженерними військами, поряд з участю у будівництві захисної стіни навколо розвалу та дезактивації території, тільки стосовно аварійного блоку ще наводяться: виконання під-ривних робіт на території АЕС, зокрема до 400 вибухів, спрямованих на переби-вання окремих елементів конструкцій, що заважали руху техніки до нього; пробивання отворів у залізобетонних стінах барботера реактора для зливу води; створення біологічного захисту між 3 та 4 блоками при облаштуванні вентиляції, а також для протягування тросів з приладами для спостереження за станом розвалу четвертого блоку.
Враховуючи необхідність наукового супроводу експлуатації "Укриття" над зруйнованим 4-м енергоблоком ЧАЕС, будівництво якого було завершено у листопаді 1986 р., а також виконання інших робіт, покладених на Інститут атомної енергії ім. І.В. Курчатова в ході ЛНА, член Урядової комісії, заст. директора Інституту В.О. Легасов виступив з ініціативою про організацію в м. Чорнобилі комплексної експедиції цього інституту (КЕ ІАЕ) на період з 1986 до 1990 р. Передбачалось, що протягом цього часу ІАЕ, у співпраці з військовими, буде проводити комплексні дослідження, спрямовані на забезпечення безпеки саркофагу, створення ефективних засобів радіаційної розвідки та способів ліквідації важких аварій на АЕС. Необ-хідність створення експедиції мотиву-валася також необхідністю координації роботи з Міністерством оборони та іншими організаціями. Ця пропозиція була підтримана Урядовою комісією рішенням № 230 від 11 жовтня 1986 р.
Вагомим мав бути внесок військових у реалізацію програми першочергових робіт на об'єкті "Укриття", розробленої ІАЕ на 1988 рік. Це питання було настільки важливим, що Урядова комісія доручила розробити детальний план-графік виконання робіт по цій програмі, передбачивши її завершення у другому кварталі 1988 р. Дня прискорення робіт з уточнення підкритичності на 4-му блоці, з метою створення діагностичної лабора-торії ІАЕ ім. Курчатова в Чорнобилі було залучено 30 чоловік, підпорядкованих ОГ МО СРСР. Крім того, силами ЦО СРСР продовжувалася дезактивація приміщень об'єкта "Укриття", за переліком, погод-женим з ІАЕ, щоб створити необхідні умови для виконання програми першо-чергових робіт [23].
До квітня 1990 р. роботи на "Укритті" проводилися силами КЕ (290 чол.), з залученням персоналу БМУ НВО "Прип'ять" (180 чол.), співробітників НДКІМТ, ВНДПІЕТ, військовослуж-бовців в/ч 55237 (300 чол.) та особистого складу ЦО МО СРСР, які забезпечували дезактивацію його приміщень (280 чол. на добу) [24]. Проте темпи робіт у 1989 - 1990 рр. знизилися через недостатній обсяг фінансування та через те, що з майданчика пішли частини ЦО та військових будівельників [25].
Поряд з роботами на 4-му енергоблоці, великі зусилля були докладені військо-вими в ході виконання комплексної програми консервації машинної зали, розробленої Мінатоменерго та Мін-середмаш СРСР на 1988 р. [26] 21 листопада 1987 р. на черговому засіданні Урядова комісія погодилася з їх пропозиціями. При цьому на Міноборони СРСР покладалися дезактиваційні роботи в процесі його консервації [27].
Був обраний варіант консервації машзала без руйнування будівельних конструкцій та зняття покрівлі. Виконання цих робіт покладалося на Комплексну експедицію ІАЕ (КЕ). Було передбачено велике коло організаційних заходів, спрямованих на матеріально-технічне та людське забезпечення робіт, зокрема, передислокація та укомплек-тування до повного штату військової частини 55237, передачу її КЕ для виконання будівельно-монтажних робіт. За дозволом Міністерства охорони здоров'я СРСР допустима денна доза на консервації машзала визначалася до 1 бера при збереженні максимально допус-тимої сумарної дози опромінення 10 бер на рік [28].
Звичайно, в ході виконання робіт в умовах високих рівнів радіаційного забруднення довкілля, надзвичайно велике значення мають питання норму-вання його допустимої межі для людини. Інформація, накопичена у зв'язку з участю військовослужбовців у ліквідації аварії, дозволила вирішити це питання. Ста-тистика опромінення та дані обстеження особового складу 122-го мобільного загону хімічного війська, який з 27 квітня двічі на добу проводив радіаційну розвідку на ЧАЕС, стали підґрунтям для підписання 21 травня 1986 р. наказу міністра оборони СРСР № 110, яким дозова межа для всіх військовослуж-бовців, залучених до робіт з мінімізації аварії, встановлювалась у 25 бер. У подальшому ця межа знижувалась: у 1987 р. вона склала 10, а в наступні роки - 5 бер.
Незважаючи на зусилля, спрямовані на забезпечення радіаційної безпеки військо-вослужбовців, що брали участь у роботах з мінімізації наслідків аварії, кількість опромінених виявилась досить значною. Так, якщо станом на кінець 1986 р. тільки по лінії МО СРСР було опромінено з початку робіт 66752 чол., серед яких дозу менше 25 р. одержали 46076 чол., дозу 25-50 р. - 2041 чол., а більше 50 - 21 [4, c.514], то за 1986 - 1990 рр. серед 239281 військовослужбовця, які були піддані радіологічному контролю, дозу до 25 бер одержали 237151 (більше 99%), а більше 25 бер (максимум 72 бер) - 2130 (менше 1%) [15].
Не виключено, що кількість опромі-нених і наслідки для їх здоров'я могли б бути не такими значними, якби "Тим-часові санітарні вимоги безпеки при виконанні робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" з'явились би більш оперативно. Тільки через три місяці після початку активних дій у зоні, 27.07.1986 р. цей документ, погоджений першими заступниками міністра охорони здоров'я СРСР Є.І.Воробйовим та головою Держатоменергонагляду В.О. Сидоренком й затверджений першим заступником міністра середнього маши-нобудування О.Г.Мешковим й заступ-ником міністра енергетики та електрифі-кації СРСР Г.О.Шашаріним, був переда-ний до виконання. Цими вимогами передбачалося, зокрема, що на час робіт для кожного працюючого встановлю-валася сумарна гранично допустима доза зовнішнього опромінення рівна 25 Рентген, а гранична денна доза - не більше 1 Рентгена. Передбачалися і певні виключення [29]. Але цей документ, змалювавши ідеальну модель охорони здоров'я людей у тих екстремальних умовах, багато в чому, як засвідчує спілкування з ліквідаторами, залишався просто гарним документом, далеким від реальності.
Крім радіаційної розвідки, робіт на 3 та 4 енергоблоках ЧАЕС та у зоні відчуження, силами Міноборони тут з самого початку виконувався значний обсяг транспортних робіт. Проте лише 23 червня 1986 р. було прийнято рішення оснастити робочі місця водіїв автомобілів типу КамАЗ засобами локального захисту [30].
Велику роботу вели й воїни залізничники, які були направлені на ліквідацію наслідків чорнобильської катастрофи директивою МО СРСР № 314/026 від 2 червня 1986 р. Нарощуючи сили та засоби, особовий склад залізничного війська сприяв збільшенню пропускних можливостей під'їзних залізничних шляхів та скорочення часу будівництва залізничної гілки до продбази майбутнього міста Славутича. У ході робіт з'єднання та частини залізничного війська проявили вміння маневру силами і засобами, і тому встановлені Урядовою комісією терміни відновлення і будівництва залізничних об'єктів завжди витримувалися.
У цілому протягом 1986 - 1988 рр. особовим складом залученого до робіт залізничного війська було вирублено 96 га лісу, виконано майже 100 куб. м земельних робіт, прокладено більше 56 км залізничного шляху, капітально від-ремонтовано 8 км шляху, усього виконано будівельно-монтажних робіт майже на 5, 5 млн крб. [31].
На інженерні війська МО було покладено також завдання розчистити трасу від лісової рослинності, захоронити її, вивезти залізобетонні конструкції та ін. для побудови передбаченої урядовим рішенням захисної стіни в ґрунті навколо всієї станції, квадратом з сторонами 2,1 км та глибиною 30 метрів. Рішенням Урядової комісії від 23 липня 1986 р. був затверджений план-графік підготовки цієї траси навколо проммайданчика будбази ЧАЕС та проект розчищення траси від лісу [32]. Однак до кінця року була збудована лише одна сторона - між територією станції та ставком-охолод-жувачем. Подальше її будівництво було визнано неможливим через технічні причини.
З середини травня, коли Урядова комісія прийняла рішення про визначення 30 кілометрової зони (яка пізніше одержала назву "зона відчуження") та обмеження доступу до неї, до робіт у районі Чорнобиля були залучені при-кордонні війська. Виконання цієї роботи мало не допустити вивозу забруднених матеріальних ресурсів із зони та присікти намагання звичайного мародерства. Це завдання передбачалось здійснити шляхом встановлення по периметру зони відчуження сигналізаційних систем, що використовувались у прикордонних військах, у вигляді паркану з колючого дроту, натягнутого на дерев'яні опори, та підключених до апаратури "Скала-1М" [33].
Проведені попередні дослідження, а в подальшому й детальне проектування, відразу показали обсяг та складність цих робіт. Необхідно було в умовах лісисто-болотистої місцевості пробити трасу довжиною 200 км, завширшки від 10 до 20 метрів, встановити 70000 дерев'яних опор, натягнути 4 млн. м колючого дроту, провести лінії зв'язку й сигналізації, побудувати десятки мостів та водо-пропускників, обладнати по всьому периметру ґрунтову дорогу, для чого укріпити болотисті ділянки, побудувати приміщення для апаратури й особового складу.
На всі будівельні, монтажні й налагоджувальні роботи, які почались 10 червня, було відведено лише 15 днів. У цих роботах брали участь: полк 25-ї Чапаєвської дивізії МО (всі інженерні роботи з розчищення траси та будів-ництва сигналізаційного огородження); прикордонні війська (виділили із своїх резервів і фондів апаратуру, ворота, спеціальні ізолятори, колючий дріт, антраценову олію для просякнення дерев'яних опор, а також спеціалістів для технічного керівництва роботами); МВС (будівельні матеріали, прийняття в експлуатацію та експлуатація сигналі-заційної системи та охорона зони відчуження) та спеціалісти МСМ.
Незважаючи на всі складнощі, до 24 червня будівельна частина сигналіза-ційного комплексу була завершена. 29 червня почався прогон - технічна перевірка комплексу в роботі, а 24 липня його прийняла до експлуатації спеціальна комісія. Було прийнято 195,9 км сигна-лізаційних систем, встановлених по межі "зони відчуження", 9,6 км по периметру м. Прип'ять, 21 комплект апаратури, 9 обладнаних караульних приміщень, близько 400 км кабельних ліній, десятки мостів та водопропускних споруд [33].
Ще одна група військових зробила свій величезний внесок в роботи з ліквідації аварії та мінімізації її наслідків. З перших днів катастрофи на ЧАЕС відзначилися військові медики. Їх участь відбувалась по кількох напрямках: допомога ураженим під час аварії, яких привезли з гострою променевою хворобою до 6-ї клінічної лікарні м. Москви; військовим, що працювали в зоні впливу аварії та постраждалому населенню. Так, з 28 квітня 20 медиків ЦВМУ на чолі з професором медичної служби Єрмаковим Є.В. та група лаборантів-гематологів з центральних шпиталів Міністерства оборони СРСР співпрацювали з персоналом 6-ї клінічної лікарні [15]. Крім того, група постраждалих (біля 100 чол.) була направлена до Військово-медичної академії в клініку військово-польової терапії, очолювану головним радіологом Міністерства оборони СРСР професором генерал-майором медичної служби Алексеевим Г.І. Ця клініка мала досвід надання терапевтичної допомоги постраждалим при аваріях на атомних підводних човнах.
Однак, організація медичного забез-печення постраждалого населення та військовослужбовців, залучених до боротьби з наслідками чорнобильської катастрофи, у перші дні мала суттєві недоліки, що було відзначено вже на першому засіданні оперативної групи ПБ ЦК КПРС 29 квітня 1986 р., а 3 травня на чергове засідання ОГ був викликаний начальник ЦВМУ МО СРСР, перед яким ставилося завдання невідкладно приступити до розгортання сил і засобів військово-медичної служби в районі Чорнобиля та організувати медичне забезпечення населення й залучених до робіт військ.
На виконання поставленого завдання з 3 на 4 травня до 30-км зони вилетіла оперативна група в складі першого заступника начальника ЦВМУ генерал-лейтенанта медичної служби Синопаль-никова І.В., спеціаліста з медичного постачання полковника медичної служби Воронкова О.В. та ін. Протягом двох днів було сформовано і розгорнуто в районі Чорнобиля п'ять повністю укомплекто-ваних медичних батальйонів, які зуміли зробити багато з того, що мали робити цивільні медики. Почали працювати 20 медпунктів полків, п'ять радіометричних лабораторій, чотири СЕВ. Для підсилення розгорнутих формувань за наказом начальника ЦВМУ в район катастрофи були відряджені 200 висококваліфіко-ваних лікарів (100 з московських військово-медичних закладів й 100 з Військово-медичної академії), 25 гематологічних бригад та 10 головних радіологів військових округів та флотів.
Поряд з фахівцями з центру, активну участь у наданні медичної допомоги населенню та ліквідаторам брали фахівці медичної служби Київського, Білорусь-кого та Прикарпатського ВО. У цих округах для означених робіт було залучено 39 медичних закладів та підрозділів із загальною чисельністю медичного складу 1468 чол. Так, у перші дні після катастрофи за рахунок 408-го окружного військового шпиталю та Чернігівського військового шпиталю були сформовані чотири бригади лікарів та надано чимало військового майна, зокрема, 25 тис. індивідуальних аптечок, 500 палаток, 25 літрів донорської крові та альбумінна, санітарні машини, був розгорнутий стаціонар на 20 ліжок.
Станом на 11 травня 1986 р. робота з масового обстеження населення, що опи-нилось в районі радіоактивного забруд-нення, була практично завершена. Всього було обстежено 78 тис. чол., при цьому виконано 36 тис. гема-тологічних аналізів, 79 тис. радіо-метричних досліджень щито-подібної залози.
У цілому, протягом 1986 - 1987рр. у військових шпиталях Київського, Білоруського та При-карпатського ВО пройшло ліку-вання й обстеження 4500, а в окремих медичних батальйонах - 77 тис. військовослужбовців.
Військовими медиками прово-дилась велика робота з профілак-тики масових захворювань серед залученого контингенту. З метою попередження виникнення та поширення паразитарних тифів були вжиті дійові заходи з недопущення у військах педи-кульозу. Крім того, серйозну небезпеку для війська становили вірусний гепатит, гострі кишкові інфекції, у тому числі черевний тиф, холера. Тим більше, що через погіршення санітарного стану району дислокації війська, загроза їх поширення була досить реаль-ною. Для уникнення цієї загрози військовими медиками по лінії санітарного нагляду вживалися рішучі заходи для забезпечення війська доброякісною питною водою та їжею, провадився ретель-ний біологічний контроль праців-ників харчування та водопоста-чання [15].
Для проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів в травні 1986 р. у районі Чорнобиля були розгор-нуті чотири санітарно-епідеміологічних загони та п'ять радіометричних лабора-торій, з якими співпрацювали головні спеціалісти з радіології, гігієни та епідеміології центральних медичних закладів МО, Військово-медичної акаде-мії, військово-медичних факультетів, військових округів. Залучалися також лікарі військово-морського флоту, які брали участь у ліквідації наслідків радіаційних аварій на атомних підводних човнах.
Перебування значних військових сил в районі Чорнобиля потребувало й організації відповідного матеріально-технічного та торговельного забезпе-чення. Вирішенням цього завдання займалась оперативна група заст. міністра оборони - начальника Тила ЗС СРСР маршала Куркоткіна С.К., який вже 27 квітня з групою генералів - начальників Головних і Центральних управлінь Тилу ЗС прибув до Чорнобиля. На нараді з керівництвом служб управління торгівлі Київського ВО, яке вже знаходилося в зоні, були визначені завдання колективам, потреба в матеріальних ресурсах, необ-хідній техніці, технологічному облад-нанні. ОГ Головного управління торгівлі МО контролювала роботу управлінь торгівлі Київського та Білоруського військових округів з організації торго-вельно-побутового обслуговування осо-бового складу, що працювали в зоні, відстежувала постачання матеріальних ресурсів, техніки та обладнання.
Незважаючи на складні умови перших організаційних днів, коли з району біди пішли торговельні організації державної, кооперативної та відомчої торгівлі (міністерства торгівлі, Укркоопспілки та УРП Міненерго), працівники торгівлі КВО та БВО зуміли налагодити нор-мальну роботу. Як відзначали фахівці, успішному вирішенню посталих перед ГУТ МО завдань сприяло багато в чому те, що керували цими підрозділами досвідчені, сміливі керівники, зокрема колишній заступник командуючого Київським військовим округом генерал - лейтенант Литвинов В.І. [34].
За їх розпорядженням вже 27 квітня 1986 р. на базі комбінату громадського харчування воєнторгу 418 були сфор-мовані й розгорнуті польові їдальні безпосередньо у Чорнобилі та інших населених пунктах. Лише у польовій їдальні, розташованій на чорнобиль-ському стадіоні, харчувалось більше 3000 людей.
У зоні почали цілодобово працювати 20 автолавок (пізніше їх кількість перевищила 80) з широким асортиментом продовольчих та промислових товарів з врахуванням потреб солдат, сержантів, офіцерів, службовців РА - учасників ліквідації наслідків аварії. Крім працівників військової торгівлі в зоні працювали й побутовики - перукарі, чоботарі, шевці та ін. Всього через підприємства військової торгівлі КВО, що перебували в чорнобильській зоні, пройшло більше 2000 чол., спеціалісти всіх галузей (торгівля, громадське харчування, побутові послуги) від усіх 30 військових округів МО СРСР. Так, на середину травня в районі було розгорнуто 12 польових їдалень, біля 20 магазинів, біля 10 чайних, працювали 82 автолавки. Та, незважаючи на всі зусилля, стало зрозумілим, що силами лише штатних працівників УТ КВО з усіма завданням з обслуговування чорнобильського регіону не впоратись. 14 травня 1986 р. на підставі директиви Генштабу МО СРСР, уперше в мирних умовах було відмобілі-зовано з приписного складу для 960 відділів військової торгівлі 300 чол. [35].
Аварія на Чорнобильській АЕС стала серйозною перевіркою вміння діяти в надзвичайних обставинах для керівників штабів, служб та частин Цивільної оборони СРСР, керівництву якої з 1 грудня 1986 р. Урядом країни було доручено очолити організацію всієї роботи з ліквідації наслідків аварії. У чорнобильську зону були залучені великі сили ЦО. З 78 з'єднань та частин у складі угруповання ЦО - 70 були наново сфор-мовані для виконання поставленого завдання. Політпрацівники ЦО великого значення надавали політико-виховній роботі з особовим складом, для чого використовувались 26 пересувних авто-мобільних клубів, 63 кіноустановки, 404 телевізори, 228 радіоприймачів, 116 радіовузлів, 43 бібліотеки з загальним фондом 60 тис. книг [36].
Незважаючи на великі проблеми і складну ситуацію, що постійно виникали в середовищі військовослужбовців вже після шести місяців з дня аварії і початку робіт військового контингенту, майже 90% підрозділів війська жили без злочинів та пригод.
Однак, поряд з позитивною оцінкою їх роботи і величезною вдячністю військо-вослужбовцям різних родів військ та різних ВО країни, що брали участь у ліквідації аварії та намаганнях мінімізації її наслідків, слід відзначити і значні недоліки й недоробки. Самі учасники першого періоду роботи в Чорнобилі пізніше досить критично оцінювали його. "Дійсно, багато що можна було зробити швидше або оптимізувати організацію, а дещо взагалі краще було б не робити..." [37]. Багато учасників ліквідації наслідків аварії в перші дні не уявляли собі повної небезпеки, на яку вони наражалися, наближаючись до реактора. А біля нього постійно були люди, які вели спосте-реження, здійснювали польоти на необладнаних захистом гелікоптерах або довгий час знаходилися на "брудних" майданчиках блока [38]. У діях деяких військовослужбовців, в тому числі й офіцерів хімічного війська, відчувалась недооцінка небезпеки. Ігнорування вимог радіаційної безпеки, порушення її основ-них принципів свідчило про некомпетент-ність офіцера, про недостатній рівень його навченості та психологічної готов-ності до виконання реальних завдань [37].
Робота в умовах високих рівнів радіо-активного забруднення вимагала відпо-відного захисту людей, якого, на жаль, у той період практично не було, про що пізніше з обуренням і гіркотою говорили безпосередні учасники подій. Радіаційний захист працюючих на будівництві укриття та на проммайданчику ЧАЕС був най-важливішою службою. Однак вона дуже відрізнялася в різних структурах. Краще за інших ця робота була організована у Мінсередмаші, а у військах - абсолютно бездарно. Армія виявилась непідготов-леною ні до ядерної війни, ні до роботи в таких умовах [39, c. 61]. Пізніше і самі військові вказували на те, що збройні сили країни та їх складова частина - Цивільна оборона, виявилися практично неготовими до такої події, як Чорно-бильська катастрофа.
Про рівень непідготовленості і непоінформованості про ситуацію на станції і навколо неї свідчить той факт, що 2 травня 1986 р., коли А.К.Мінченко в якості начальника оперативного штабу Держпостачу УРСР прибув у Чорнобиль, він побачив у приміщенні міськ-виконкому біля 60 чоловік генералів Цивільної оборони, які, як і багато інших, виявилися неготовими до аварії і не знали що робити [39, c. 48-49].
У післяаварійні роки склалася думка, що підпорядкування атомної енергетики Міненерго СРСР, тобто структурі, що не мала достатнього рівня розуміння особливостей функціонування таких специфічних підприємств як АЕС, зіграло свою негативну роль. Так, генерал-лейтенант А.П.Горбачев - начальник оперативної групи інженерних військ МО в травні-червні 1986 р. (а в липні-серпні 1987 р. - начальник ОГ Цивільної оборони СРСР) вважав, що провина за неорганізованість та безголовість, що мала місце на початковому етапі ЛНА, лежить і на керівництві Міністерства середнього машинобудування, яке передало "атомну енергію" в руки безграмотних керівників Міністерства енергетики, які не мали розумінь її специфіки й навіть бази для підготовки спеціалістів [6, c.73].
Таким чином, необхідно відзначити, що поряд з величезними зусиллями цивільного населення країни, свій вагомий внесок в мінімізацію наслідків аварії на 4-му енергоблоці Чорнобиль-ської атомної електростанції внесли військовослужбовці всіх родів військ та всіх Військових округів СРСР. Однак всі їх зусилля, на жаль, далеко не завжди були забезпечені належним ставленням держави до організації безпечних умов праці та побуту в тих екстремальних умовах.. Подальший розвиток подій показав, що доля майже 600 тис. осіб, що пройшли через Чорнобиль, більша частина з яких була саме військово-зобов'язаними, склалась далеко не так, як всі вони того заслуговують.

Джерела
1. Чорнобильська катастрофа в документах, фактах та долях людей. (Коваленко В.І. та ін). - РВВ МВС України, 1996; Виконуючи службовий обов'язок... : Десять років Чорнобильської трагедії / Управління МВС України в Житомірській області / В.І. Горностай (упоряд.). - Житомир : Льонок, 1996; Вогонь Чорнобиля. Книга мужності й болю: Літопис Чорнобильської трагедії у документах, фактах та свідченнях очевидців. -К.: Видавничий дім "Альтернативи", 1998; За межами неможливого: Спогади працівників пожежної охорони Житомирщини, учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у квітні - травні 1986 року / Б.А. Чумак (ред.кол.). - Житомир : М.А.К., 2000; Шелест О.Г.Чорний біль. Книга пам'яті: (розповіді про ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС з Тростянецького р-ну Сумської обл.) - Тростянець, ВВП "Мрія-1" ЛТД, 2000; Вінничани у Чорнобилі: книга пам'яті (1986 - 2001): документи, факти, спогади, статті, нариси, фотознімки, художнє слово. - Вінниця. -Консоль, 2001; Андрушків Б. Чорна скрижаль України. - Тернопіль: Джура, 2001; Біленький Г. Громадська організація "Движение Чернобыль - ТМ": Становлення та діяльність. (Про представників транспортної міліції Придніпровської залізниці в Чорнобилі). - 2003.
2. Чернобыль. Пять трудных лет: Сборник материалов о работах по ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС в 1986-1990 гг.- М., ИздАТ, 1992; Чернобыль. Катастрофа. Подвиг. Уроки и выводы. К 10-летию катастрофы. - М., Интер-Весы 1996; Чернобыльская катастрофа. 12 лет спустя. Материалы международных научно-практических конференций, посвященных 10 и 12 годовщине со дня Чернобыльской катастрофы (18 апреля 1996 года и 24 апреля 1998 года). - М.: Воениздат, 1998; Москва - Чернобылю: К 12-летию катастрофы. - В двух книгах. - М., Военизат, 1998; Чернобыль: долг и мужество. - Научно-публицистическая монография к 15-летию катастрофы (в 2-х томах) - опубликована на сайте Федерального государственного унитарного предприятия "Институт стратегической стабильности" Минатома России http://www.iss.niiit.ru/book-4/glav-2-14.htm (далі: Чернобыль: долг и мужество).
3. Тараканов М.П. Особая зона: Докум. повесть. - К., - фил. Воентздата, 1991.
4. Алла Ярошинская. Чернобыль. Совершенно секретно. - М.: Другие берега, 1992. - С. 250; 514.
5. ЦДАГО, ф.1, оп.16, спр.235, арк 106-107.
6. Чернобыльская катастрофа 12 лет спустя. Материалы международных конференций.... - С. 73-74, 78, 135-136; Киевские ведомости, 1998, 28 квітня.
7. Повний перелік військових частин, задіяних в районі Чорнобиля наводиться в газ. Вісник Чорнобиля за 1997р. №№ 95 - 100 та 1998 р. №№ 3-4.
8. Холстов В.И., Карандаев Г.Н. Краткая летопись химических войск. - В кн. Чернобыль: долг и мужество. - http://www.iss.niiit.ru/book-4/glav-2-14.htm.
9. Москва - Чернобылю. Кн. 1. - С. 81, 89-91.
10. Технічний архів "Об'єкта "Укриття" (далі ТА ОУ). Стенограма конференції, присвяченої дев'ятиріччю завершення будівництва "Укриття". - С. 70.
11. Барановська Н.П. Об'єкт "Укриття": проблеми, події, люди. - К., 2000. - С. 16 - 57.
12. В. Л. .Легасов. Из сегодня - в завтра. - М.: 1996.- С. 33.
13. В Н. Герасько, А.А.Ключников, А.А.Корнеев, В.П. Купный, А.В. Носовский, В.Н.Щербин. Объект "Укрытие". История, состояние и перспективы. - К., Интерграфик, 1997. - С. 59 - 60.
14. Детальніше про це в кн.: Чернобыль: Катастрофа. Подвиг. Уроки и выводы. - М., Интер-Весы. - 1996. - С. 238-243.
15. Комаров Ф.И., Чвырев В.Г. Военные медики в Чернобыле. - В кн. Чернобыль: долг и мужество. -http://www.iss.niiit.ru/book-4/glav-2-14.htm.
16. 3 інтерв'ю з Самойленком Ю.М. - Киевские ведомости, 1998, 22 квітня.
17. Поташников П.Ф. Особенности дезактивационных работ на ЧАЭС. - В кн. Чернобыль: долг и мужество. -http://www.iss.niiit.ru/book-4/glav-2-14.htm .
18. Ю.П.Дорофеев. Инженерные войска в Чернобыле и в постчернобыльском периоде. - в кн. Чернобыльская катастрофа. 12 лет спустя. - С. 134.
19. А.П.Горбачев. Армия и Чернобыль; Ю.П.Дорофеев. Инженерные войска в Чернобыле и в постчернобыльском периоде. - в кн. Чернобыльская катастрофа. 12 лет спустя. - С. 76, 136.
20. И.А.Беляеев. Бетон марки "Средмаш". - С. 58, 70; В. А. Курносое, В.М.Багрянский, И.К.Моисеев, Захоронение четвертого энергоблока Чернобыльской АЭС. - Атомная энергия. - Т. 64, вып. 4 (апрель 1988). - С. 250.
21. Рішення № 472 Урядової комісії від 19 листопада 1987 р.
22. Рішення Урядової комісії № 124 від 28 серпня 1986 р.
23. Рішення № 457 Урядової комісії від 22 жовтня 1987 р.
24. Акт перевірки забезпечення радіаційної безпеки персоналу, що працює на об'єкті "Укриття" та 3-му енергоблоці ЧАЕС від 24.06.90. - Чорнобильський архів Міжгалузевого науково-технічного центру (далі архів МНТЦ), оп. 1, спр. 51, арк.. 2 - 7.
25. З протоколу наради 23.10.90. - Архів МНТЦ, оп. 1, спр. 47, арк. 44 - 44а.
26. Рішення № 453 Урядової комісії від 13 жовтня 1987 р.
27. Рішення № 473 Урядової комісії від 21 листопада 1987 р.
28. Архів МНТЦ, оп. 1, спр. 3, арк.6 - 11, 27; Накази № 151 від 01.03.88 р. та № 408 від 09.06.88 р.
29. "Тимчасові санітарні вимоги безпеки при виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" виявлені у несистематизованому архів РУЗОД АЗВ.
30. Рішення Урядової комісії № 33.
31. Архипов В.А., Заводин А.В. Уроки Чернобыля. - В кн. Чернобыль: долг и мужество. - http://www.iss.niiit.ru/book-4/glav-2-14.htm.
32. Архів Науково-виробничого об'єднання "Прип'ять" - нині структурна одиниця Адміністрації зони відчуження РУЗОД.
33. Базылев А.А. Вклад пограничных войск. - В кн. Чернобыль: долг и мужество. - http://www.iss.niiit.ru/book-4/glav-2-14.htm.
34. Садовников Н.Г. Главное управление торговли МО. - В кн. Чернобыль: долг и мужество. -http://www.iss.niiit.ru/book-4/glav-2-14.htm.
35. Федосов В.С., Ляхинец Н.И., Костюкевич А.Ф., Шехтман С.А. Управление торговли КВО. - В кн. Чернобыль: долг и мужество. - http://www.iss.niiit.ru/book-4/glav-2-14.htm.
36. Шорников В.Н. Политико-воспитательная работа с личным составом в частях и подразделениях в оперативной группе Гражданской обороны. - В кн. Чернобыль: долг и мужество. - http://www.iss.niiit.ru/book-4/glav-2-14.htm.
37. Клочков М.А. Они были первыми. - В кн. Чернобыль: долг и мужество. - http://www.iss.niiit.ru/book-4/glav-2-14.htm.
38. Чернобыль. Десять лет спустя. Неизбежность или случайность.- С. 17 - 18.
39. ТА ОУ. стенограма конференції, присвяченої дев'ятиріччю завершення будівництва "Укриття". - С. 48-49; 66.