"Воєнна історія" #1-2 (19-20) за 2005 рік

ЕТНОТЕРИТОРІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ СИЛОВОГО ПРОТИСТОЯННЯ

Микола ШЕВЧЕНКО,
кандидат філософських наук, підполковник, викладач кафедри філософії Національної академії оборони України

Постановка проблеми в загальному вигляді. Загальною проблемою у сфері забезпечення міжнародної та національної безпеки держави сьогодні виступає адекватне реагування політичного керівництва міжнародних організацій та держав на появу нових викликів та загроз у різних сферах життєдіяльності міжнародної спільноти. Водночас успішне розв'язання цієї проблеми в умовах глобальних трансформацій сучасності є неможливим у межах традиційних підходів як до прогнозування загроз у цілому, так і до забезпечення належного рівня колективної та національної безпеки держави. Добре відомо, що в процесі подальшої глобалізації і домінуванні інформаційної складової в структурі сучасної цивілізації істотно й невпинно ускладнюватиметься зміст і характер війн. Цілком природно, ця обставина викликатиме помітні зміни у підходах щодо забезпечення міжнародної та національної безпеки державою.
Ця обставина й визначає зв'язок загальної проблеми з найбільш важливими науковими та практичними завданнями дослідження сучасних тенденцій силового протистояння у світі. Це завдання уявляється нам надзвичайно відповідальними. Адже затримка у зміні традиційних підходів забезпечення міжнародної та національної безпеки держави призводить до в край негативного стану справ у сфері оборонної політики.
На підставі аналізу актуальних досліджень і наукових публікацій можна дійти висновку, що проблеми ускладнення змістовних вимірів війни поступово привертають увагу філософів, політологів, фахівців із державного та військового управління. Зокрема, вирішенню цих проблем присвячені роботи вітчизняних дослідників В.Смолянюка [1], В.Мандрагелі [2], О. Бодрука [3].
В той же час лишаються недостатньо вивченими проблеми, що пов'язані з головними тенденціями сучасного силового протистояння у світі.
Тому мета цієї статті полягає у розгляді шляхів вирішення етнотериторіальних проблем України в контексті сучасних тенденцій силового протистояння у світі. Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих результатів. В епоху інформаційної революції або, інакше, телекомунікаційної революції, руйнуються практично всі традиційні "імперативи" "класичної" геополітики. Сучасний світовий простір все важче стає характеризувати як "міждержавний" з точки зору його розподілу, принципів функціонування суспільних спільнот, викликів сучасному етапу всесвітньої історії [4]. Представники одного із сучасних напрямів в політичній науці соціології міжнародних відносин звертають увагу на те, що сьогодні із трьох головних принципів, на яких базувалися класичні уявлення про міжнародні відносини територія, суверенітет, безпека жоден не може більше вважатися непохитним або ж повністю адекватним новим реаліям. Феномен масової міграції людей, потоків капіталів, циркуляція ідей, деградація оточуючого середовища, розповсюдження зброї масового знищення девальвують звичні уявлення про безпеку й державу, національні інтереси і політичні пріоритети. Сучасне розуміння світового процесу все більше концентрується на розумінні того, що в епоху переходу суспільства від індустріалізму до постіндустріалізму когнітологія набуває філософського й методологічного статусу і виступає не лише спеціальною наукою, але й основою нового світогляду. Вітчизняний дослідник Ю.Канигін визначає її як інтелектуалізм, який є новим баченням соціальноекономічної динаміки при якій інформаційносемантична складова прогресу виступає визначальною [5, с. 41]. При цьому базовими факторами суспільного розвитку є інформаційнокомунікативні, тобто інтелектуальні, а в якості провідної системи сучасної економіки сфера переробки, передачі та використання знань. Унаслідок цього встановлюється новий вид суспільних відносин інформаційні відносини, які трактуються як базисні, такі, що детермінують інші суспільні відносини.

Згідно концепції Е.Тоффлера (США) чинниками переходу цивілізації до постіндустріалізму є:
1.Посилена залежність успішного розвитку суспільства від інформаційних потоків в галузі економіки і у сфері політики.
2.Глобалізація комунікацій, що випливає з нових технічних можливостей.
3.Усезростаюча залежність урядів від свого народу [6].

При цьому новий комунікативний чинник впливає на політику й економіку та вимагає створення нових методів управління (див табл.).
Виходячи із зазначеного інформаційна революція спричинила корінні зміни у системі здійснення геостратегії, яка проводиться завжди за певними схемами. Це означає, що у відповідь на "ходи" одного політичного суб'єкта робляться подібні "ходи" у відповідь іншим суб'єктом, який йому опонує. Той факт, що останнім часом міжнародні суперечки дедалі частіше осмислюються у термінах не "гри", а "війн" та "боїв", засвідчує певне "обернення понять". Якщо, згідно з класичним визначенням Карла фон Клаузевіца, війна є "продовженням політики іншими засобами", то нині маємо, зазвичай, політику як "продовження війни іншими засобами". А саме, маніпулювання масовими комунікаціями та засобами масмедіа. Новизна нинішньої ситуації полягає в тому, що в ході протиборства на міжнародній арені без безпосереднього застосування збройної сили розпалися СРСР, Варшавський договір, Югославія, Чехословаччина та інші. В кінці 80х на початку 90х років ХХ століття в більшості випадків США й НАТО досягали своєї політичної мети, по суті, без безпосереднього застосування своїх збройних сил проти держав, які призупинили своє існування.
Зазначене дає підстави констатувати про такі важливі тенденції сучасного силового протистояння як застосування новітніх геоекономічних технологій для повного або часткового паралічу економіки, а також геополітичне інформаційне протиборство.
Аналіз геостратегій держав сучасної епохи дає підстави констатувати, що геостратегії держав постіндустріальної цивілізації, міжнародні відносини яких ґрунтуються на геоекономічній парадигмі, вже не пов'язані ні із завоюванням територій, ні навіть із прямим підкоренням економічного простору противника. Вони швидше націлені на нав'язування оточенню своєї політичної волі і бачення майбутнього, на встановлення і досягнення стратегічних горизонтів, які визначаються геоекономічною конкуренцією й масштабами управління ризиками, на зміцнення чи підрив тієї чи іншої системи соціальноекономічних орієнтацій. Крім цього, боротьба за сфери впливу почала вестися за допомогою геоекономічних стратегій. Під останніми розуміють методи контролю над різноманітними ресурсними потоками та управління міжнародними виробничими ланцюгами в межах планети, метою яких є участь суб'єктів міжнародних економічних відносин в створенні й перерозподілі світового валового продукту. Це дає підстави американським політикам, зокрема Б.Клінтону, спростовувати думку про важливу роль "територіальної політики" у ХХІ столітті, яка ґрунтується на намаганні контролю над територією.
Таким чином, стратегія великих держав наприкінці ХХ століття була більше спрямована на встановлення контролю над потоками інформації, товарів, послуг, капіталів, робочої сили ніж над простором, що свідчить про перехід від статичного до динамічного використання простору.
Значне місце серед тенденцій сучасного силового протистояння належить геополітичному інформаційному протиборству. Геополітичне інформаційне протиборство це одна із сучасних форм боротьби між державами, а також система заходів, яка здійснюється однією державою з метою порушення інформаційної безпеки іншої держави, при одночасному захисті від аналогічних дій з боку супротивної держави [7, с. 156].
Російський дослідник І.Панарін пропонує виокремити два види інформаційної боротьби: інформаційнотехнічну та інформаційнопсихологічну, яка ведеться на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях [7, с. 169]. Варто зазначити, що на стратегічному рівні інформаційного протиборства зазвичай діють вищі органи влади, а на оперативному й тактичному спецслужби та великий капітал. Розглянемо зазначені види інформаційної боротьби.
При інформаційнотехнічній боротьбі головними об'єктами впливу й захисту є інформаційнотехнічні системи (системи зв'язку, телекомунікаційні системи, радіоелектронні засоби і т.п.).
Інформаційнотехнічний вплив є цілеспрямоване виробництво і поширення спеціальної інформації, яка справляє безпосередній вплив на функціонування й розвиток інформаційнотехнічного середовища суспільства. Тобто, комп'ютери, засоби зв'язку і програмне забезпечення виступають у ролі зброї масового збою, за допомогою якої можна проникати до комп'ютерних систем і порушувати їх роботу.
Вітчизняні та зарубіжні дослідники констатують, що у світовому кіберпросторі вже давно здійснюються спецоперації і фактично йде неоголошена війна. Насамперед йдеться про руйнівні атаки на військову й цивільну інфраструктуру "ворога".

Прикладом зазначеного слугують дані оприлюднені Національною Радою Безпеки США: упродовж 2002 р. сталося 155 кібератак на комп'ютерні системи 32 федеральних установ, у 1998р. 64, а в 1999 р. 110. Щодо Пентагону, то він щодня фіксує від 80 до 100 електронних нападів на свої комп'ютерні системи [8, с. 67].
Події 11 вересня 2001 року підводять до трьох висновків щодо характеру сучасних війн у кіберпросторі і кібертероризму зокрема: а) вони не є виявом хакерства, справою одинаківделітантів, а характеризуються ознаками системно організованих (з єдиних центрів) дистанційних програмноматематичних впливів; б) за формою і змістом організації, а також перебігом подібні кібератаки є терактами неоголошеної інформаційної війни, що передують, зазвичай, політичним конфліктам і війнам, супроводжують і завершують їх; в) суб'єктами й винуватцями інформаційних війн і кібератак дедалі частіше стають "неурядові актори" типу ісламської "АльКаїди" терористичної організації, причетної до подій 11 вересня 2001 року [8, с. 68].
Таким чином, інформаційне протиборство у безконтактних війнах треба розуміти як нову стратегічну форму боротьби сторін, де використовуються спеціальні способи й засоби досягнення стратегічних цілей і кваліфікувати їх можна як війни сьомого покоління.
При психологічноінформаційній боротьбі головними об'єктами впливу і захисту є психіка політичної еліти та населення супротивних сторін; системи формування суспільної свідомості й прийняття рішень.
Інформаційнопсихологічний вплив є цілеспрямоване виробництво та розповсюдження спеціальної інформації, яка справляє безпосередній вплив (позитивний чи негативний) на функціонування і розвиток інформаційнопсихологічного середовища суспільства, психіку і поведінку політичної еліти та населення країни. Зазначимо, що в ході глобальної геополітичної інформаційної боротьби з метою захисту або руйнування матриць свідомості політичної еліти та населення країни використовують інформаційнопсихологічну зброю до складу якої входить:
1.Концептуальнометодологічна зброя інформація світоглядна, філософська, методологічна, яка дозволяє виокремити загальний і частковий хід речей. На базі цих знань формується філософський погляд на світ та приймаються рішення по основним напрямам розвитку народів і держав.
2.Хронологічна (історична) зброя інформація хронологічного порядку слідування фактів та явищ їхнього взаємозв'язку між собою. При володінні методологією вона дозволяє розглядати явище як включення в глобальний історичний процес і точно визначити вектор своєї політики. Саме знання фактичної історії дає в руки людині зброю цього пріоритету. В пов'язаному процесі минуле пояснює теперішнє, а, відповідно, правильне усвідомлення теперішнього дає можливість прогнозувати майбутнє. Інверсія на цьому рівні швидко спричиняє спотворення майбутнього.
3.Фактологічна (ідеологічна) зброя інформація прикладного характеру: релігія, ідеологія, технології.
Таким чином, інформаційнопсихологічний вплив передбачає маніпуляції, що зводяться до виправданих і невиправданих підмін знаків і значень та іміджової маніпулятивної гри смисловими полями. Досить часто така небезпечна гра стосується безпосередньо смислових мотивацій людини, що згодом уже позначається на суспільнопредметних сферах реальності.
Прикладом зазначеного може слугувати проведення інформаційних операцій для штучного підвищення рівня ентропії регіону з метою створення умов так званої "керованої нестабільності".
Виходячи з того, що на світовій арені здійснюється геополітичне інформаційне протиборство, можна констатувати, що силові маневри держав, в сферу стратегічних інтересів яких входить Україна, націлені на нав'язування нашій державі своєї політичної волі і бачення майбутнього, на встановлення й досягнення стратегічних горизонтів, які визначаються геоекономічною конкуренцією. При цьому геополітична функція дестабілізації можливих війн полягатиме в ґрунтовному руйнуванні індустріальних структур на теренах України, які готуються до геоекономічного засвоєння. Основною ж метою проведення операцій з використанням як традиційних так і нетрадиційних засобів протиборства буде здійснення дестабілізації політичної ситуації у регіоні Східної Європи, і Україні, зокрема, та створення умов для досягнення певної цілі, наприклад, зміни курсу нашої держави. Необхідно дуже чітко розуміти, що в якості основного потенційного дестабілізуючого фактора може використовуватись етнотериторіальний люфт у геополітичній структурі східноєвропейського регіону. Це можуть бути наступні території України, що є потенційним поясом нестабільності (контактні зони): Закарпаття, Чернівецька область, Крим, Донбас.
Однак, необхідно зауважити, що побудовані на ґрунті синергетичних підходів сценарії дестабілізації ситуації у східноєвропейському регіоні, і, зокрема, в Україні, потребують відповідної побудови захисту від неї.
Апріорі зрозуміло, що сили сторонинападника, приміром, одного з глобальних гравців на міжнародній арені, набагато більші. Це змушує звертатися до ідеї асиметричних дій, висунутої в Україні Г.Поцепцовим.
У випадку, коли масована інформаційна операція, як перша фаза війни, розвивається й досягла етапу дестабілізації життя в "контактних зонах" України влада може обрати наступні стратегії поведінки у військовій сфері.

1.Стратегія "глухого військового захисту". Суть цієї стратегії полягає у реагуванні на дії країнинападниці та намагання виправдати власні дії перед світовою спільнотою. Одним із найважливіших етапів цієї стратегії є введення військ у проблемні регіони країни з наказом підтримувати порядок і не втручатися у масові заворушення. Наслідком подібних дій є досить швидка деморалізація армії, влади та її прибічників.
2.Стратегія "жорстких воєнних заходів". Ця стратегія, спрямована на переведення конфлікту з інформаційної площини у фізичну. Основними засобами є збройне придушення виступів національних меншин у проблемних регіонах держави. Для реалізації цієї стратегії необхідна залізна єдність партії влади та прийняття допустимим конфлікту зі світовим товариством. Стратегія може привести до тактичної перемоги, але у стратегічному плані є програшною, бо призводить до великих фізичних, моральних, військових та економічних утрат.
3. Стратегія "гнучкого реагування на асиметричній основі". На наш погляд є найефективнішою, але найскладнішою для втілення. Потребує значних коштів та висококваліфікованих кадрів із проблем геополітики, етнополітики, геоекономіки, оборони, інформаційної боротьби. А головне, необхідна усталена геостратегія. Суть цієї стратегії зіграти на випередження. Кожна дія державинападниці повинна знаходити адекватну відповідь. При цьому виграшним для української влади є вирішення етнотериторіальних проблем мирним шляхом. На наш погляд, практично єдино можливим виходом із такої кризової ситуації є застосування геоекономічних моделей зв'язування потенційного противника системою реалізації економічних проектів і формування на цій основі інтернаціональновідтворюючих ядер. В такий спосіб проблемний регіон стає вузлом реалізації не воєннополітичних, а геоекономічних інтересів не лише різних держав, але й переплетення між собою наддержавних транснаціональних світових структур. Адже, втрата (завоювання) цього об'єкта (регіону) призведе до неминучої реакції всіх учасників проекту через загрозу руйнування системи міжнародних виробничнокоопераційних зв'язків і транспортнокомунікаційних мереж, що неминуче призведе до соціальної напруги, в тому числі і в державахагресорах.

Саме в такий спосіб конфлікти, що розгортаються у геополітичному та геостратегічному просторах, знімаються геоекономічним шляхом.

Висновки та перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

Враховуючи вищенаведені викладки, підсумуємо:

1.Відбувається швидке формування глобального всепланетного суспільства, на основі розгортання інформаційної та телекомунікаційної революції.
2.Домінування інформаційної складової в структурі сучасної цивілізації спричинило переміщення конфліктної логіки з мілітарної сфери в інформаційну сферу та сферу бізнесу й комерції, що надало якісно нових характеристик системі здійснення геостратегії держави.
3. У світі створено єдиний глобальний інформаційний простір усієї планети, в якому розгорнулося геостратегічне протиборство між провідними державами світу за досягнення переваги у світовому інформаційному просторі.
4.Геополітичне інформаційне протиборство визначається геоекономічною конкуренцією і має два види інформаційної боротьби: інформаційнотехнічну та інформаційнопсихологічну, що ведеться на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях.
5.Етнотериторіальні проблеми сучасної України мають вирішуватися шляхом використання геоекономічного підходу з врахуванням сучасних тенденцій силового протистояння. Розробка стратегії "гнучкого реагування на асиметричній основі" є окремою складною темою і потребує ретельного дослідження, що автор і ставить за мету під час подальшої роботи у цій сфері.

Джерела

1.Смолянюк В.Ф. Військова могутність України: Теоретикометодологічні засади формування і розвитку (політологічний аналіз досвіду 1990х років) : Монографія. Київ; Ірпінь: ВТОР "Перун", 2000. 448 с. 2. Мандрагеля В. Причини та характер воєн (збройних конфліктів): філософськосоціологічний аналіз. К., 2003. 570 с. 3. Бодрук С.О. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти. К.: НІПМБ, 2001. 300 с. 4. Шевченко М. Модель світу початку ХХІ століття: філософський аналіз // Людина і політика. 2003. №3. С. 9096. 5.Каныгин Ю. М. Основы когнитивного обществознания (информационная теория социальных систем). К.: Украинская академия информатики, 1993. 236 с. 6. Тоффлер Е. Третя Хвиля / Пер. з англ. А. Євса. К., 2000. 380 с. 7. Панарин И. Н. Технология информационной войны. М.: "КСП+", 2003. 320 с. 8. Леонов О.В. Кібертероризм як проблема інформаційного суспільства // Уроки 11 вересня: проблеми глобальної, регіональної та національної безпеки: Матеріали круг. столу ( Київ, 23 квіт. 2002 р.) Нац. Інт пробл. міжнар. безпеки, Інт міжнар. відносин Київського нац. унту ім. Тараса Шевченка. К.: НІПМБ, 2002. С. 6770.

До змісту "Воєнна історія" #1_2 за 2005рік