"Воєнна історія" #1-2 (19-20) за 2005 рік

СВІТОГЛЯДНИЙ ВИБІР УКРАЇНИ
НАПРИКІНЦІ 2004 - на ПОЧАТКУ 2005 РОКІВ

Вадим ЧУЙКО, доктор філософських наук, професор кафедри філософії та методології науки Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Отримавши пропозицію висловитися в формі статті, щодо моїх думок стосовно так званої "Помаранчевої революції", першою тематичною ідеєю, що мала об'єднувати різні тлумачення цих подій була в мене назва "Історичний вибір України". Однак, поступово прийшло переконання, що ніякого історичного вибору ще не відбулося. Іншими словами, люд України ще не зробив ніякої дійсної історії, народ лише здійснив зміну свого ставлення до дійсності.
Залишаючи історикам і політологам студіювання специфічних соціальнополітичних обставин, які зумовили резонансність останніх виборів президента України, вважаю за потрібне зосередити свою увагу на розкриття їх змісту. Методологічні новації в сучасній філософській та політичній думці, зокрема в дослідженнях реалій суспільного буття, стають основою для вирішення фундаментальних проблем соціуму, таких як розв'язання соціальнополітичних конфліктів, здобуття та розподіл влади, представництво соціальних груп у владних структурах держави, легітимізація влади. В філософії зазначені проблеми безпосередньо пов'язані з формуванням поняття буття соціальних процесів за допомогою визначення цілісності достатніх та необхідних умов певного існування.
До методологічних новацій, що мають вплив на сучасну теорію слід віднести започатковану постструктуралізмом традицію дослідження впливу позаструктурних чинників на інституціоналізовані соціальнополітичні структури, серед яких не останню роль відіграє світогляд індивіда. Також маємо враховувати здобутки досліджень неструктурованих об'єктів, що перебувають у стані становлення, які проводяться представниками методології нелінійного мислення (синергетика, постмодернізм).
Історія думки неодноразово демонструвала протиставлення двох загальних принципів, що лежали в основі учень про мистецтво управління державою. Один з них вимагає, щоб політичні процеси розглядалися як наслідок дії загальних законів суспільного буття. Наприклад: "буття визначає свідомість" (К.?Маркс). Другий визнає, що політичні процеси мають свої специфічні (іманентні) закономірності, які неможливо звести до загальних законів буття. Наприклад: "хто володіє ЗМІ той володіє ситуацією".
Дослідники, які дотримуються іншого принципу виявили методологічну суперечність при спробі підвести політичне буття під загальні визначення буття соціального. Вчення про єдність законів буття природи, суспільства, думки апріорно передбачає підведення закономірностей соціальних та політичних процесів під універсальні закони існування. Однак, за такого підходу може відбутися абстрагування від іманентних властивостей соціальності. Тим самим соціальність починає розглядатися за аналогією (традуктивно) як такий різновид буття, що не відрізняється від інших.
Подекуди зазначена суперечність виявляє проблему відсутності коректного визначення предмета та об'єкта соціальної теорії. Справа полягає в тому, що будьякі спроби заперечити загальновідому тезу Л.?Фейєрбаха "в палацах думають інакше ніж у халупах" виявилися марними. Одночасно, як виявив історичний плин подій, абсолютизація тези Фейєрбаха К?.Марксом стала причиною втрати специфіки предмета соціальної теорії.
Доречно нагадати, що вирізнення ознак, як властивостей (які чуттєво дані людині), від пов'язаних з ними практично застосовуваних у предметних взаємодіях властивостей (які чуттєво не дані), пояснюється тією обставиною, що традиційне трактування процедури порівняння [1, с. 244] не враховує наявність наперед установленого відношення, яке змістовно визначає дану дослідницьку процедуру. Тим самим, не враховується, що така діяльність може розглядатися як форма прагматичного впровадження принципів. Синтетично введений принцип так само як і певне знання попередньо вивченої властивості (аналітична дескрипція) використовується для цілеспрямування діяльності, що обов'язково має супроводжуватися цілеспрямованим установленням відношення між певною множиною ознак та практично корисних властивостей. Останнє дозволяє зрозуміти етимологічну відповідність між значенням терміну "принцип", що походить від латини (principium начало) та смислом його існування бути підставою, аргументом для цілеспрямування.
ХХ століття залишило у спадок новому століттю і тисячоліттю надзвичайно розвинутий науковотеоретичний рівень світогляду, що в сучасних умовах виявляється різним чином: як науково обгрунтована ідеологія правового громадянського суспільства (політична функція); світоглядна позиція особистості, яка спирається на систему обгрунтованих принців, що не вступають у суперечність між собою (світоглядна функція); раціонально діюча соціалізована особистість, для якої розумно обгрунтовані аргументи є достатньою підставою для прийняття рішення, що їх не ігнорує (соціальна функція).
Увага здебільшого акцентується на необхідності активного ставлення індивіда до соціального існування в усіх його хронотопних проявах: до минулого, сучасного та майбутнього. Систематично здійснюються спроби окреслити цінності життя сучасної людини, повернути їй надію, яка була втрачена в процесі секуляризації культури. Одночасно, філософська критика культури та ідеології модерну обгрунтовано висуває тезу про самостійну цінність культурноісторичної активності особистості, яка протиставляється прогресивним та субстанціонаційним підходам новоєвропейського модерну.
Вважається визнаним, що методологічну та світоглядну основу такої трансформації духовної культури сьогодення складає, так званий, "постмодерністський дискурс" [2], який категорично заперечує моделі пояснення розвитку соціуму, в основі яких лежить принцип історизму, єдності історичного і логічного. При цьому історизм визначається як уособлення зв'язку між минулим і майбутнім, детермінованість суспільноісторичних явищ, закономірність плину історичних подій. Проблеми виявлення основ людської культури та історії, тенденцій культурноісторичних змін, культурноісторичної самоідентифікації людини, групи, народу, в зв'язку з поширенням тези про "вичерпаність та кризу проекту Модерну" [3, с.548] загострено усвідомлюються в зв'язку з розумінням втрати суб'єктом сенсу людського існування в історичному бутті. Рефлексія над зазначеним усвідомленням виявляє, що модернізаційні тенденції в переосмисленні смислоісторичної проблематики заперечують позитивний сенс важливого для суспільного буття поняття "історична відповідальність" людини, групи, партії тощо. Без аргументованого використання позитивного смислу зазначеного поняття індивідуальне та групове суспільне життя стає аморалістичним, обгрунтовано девіантним. За таких культурнодуховних обставин суїцид постає як єдина морально виправдана дія індивіда, що визначається поняттєво сформованою максимою: "твариною бути не бажаю, а для людського існування умов немає".
За допомогою довільної аналогометафори змальований стан розгляду соціальних досліджень крізь "особистий горизонт людини", яка виявляє втрату оточуючим станом культури джерела для формування сенсу персонального існування особистості в сучасному світі, можна визначити терміном "неософістика". Прямуючи за смислом запропонованого терміну та продовжуючи встановлювати історичні аналогії можна уявити обгрунтованість позиції особистої жертовності, як єдиного засобу протистояння сучасній культурі тотального софізму (неософістика). За безпосередню аналогію в даному випадку можна визнати постать Сократа, який власною самопожертвою реальнопрактично зупинив самозакоханість античної софістики, перетворивши слово "софістика" в термін, яким почали визначати різновид шахрайства, а не мудрості. Так само і за версією Чингіза Айтматова розкритою в романі "Плаха", особиста жертовність Ісуса Христа та сучасної невлаштованої молодої людини постають як реальнопрактична та єдино можлива морально виправдана поведінка.
Одночасно ми повинні визнати, що сучасний український народ, особливо молодь, може охарактеризовуватися як інтелектуалізована спільнота. З появою фундаментальної теоретично розвинутої дескриптивізованої науки, яка історично формує для людства інтелектуального суб'єкта, філософія за допомогою свого вічного духу критицизму виявила проблему невідповідності мови та способу існування суб'єкта науки з інтелектуальними можливостями цього суб'єкта. Всупереч дескриптивізму фундаментальної науки інтелектуальний суб'єкт переживає прагнення креативізації своїх нових можливостей. Сповнена інтелектом свідомість інтенціоналізується в антидескриптивізації самої науки, що систематично виявляє себе в формі творення прикладних, технічних наук, які змістовно перетворюють дескриптивні положення в нормотворчі, імперативні визначення дій. Як наслідок, зі здивуванням філософи знаходять в сучасній науці не тільки описи буття, а й акти волевиявлення суб'єкта, різноманітні аксіосистеми, фантазії, творення образів неіснуючого (антидескриптивного) бажаного буття. Історичне поширення впливу інтелектуалізованої, за допомогою науки, свідомості цілком природньо реалізується у відповідній самосвідомості інтелектуального суб'єкта, в філософії, яку вдало назвали феноменологією.
Для феноменології історія науки та філософії, культурна спадщина людства є змінні феномени свідомості суб'єкта думки. Визначений самосвідомістю суб'єкт ці змінні розглядає як підстави для власної змінності, творчої самодіяльності, він креативно формуючи власне мислення створює інтенціоналізовані феномени свідомості, для якої вона буде "ніщо, якщо не є відношення до буття" (Сартр). Через змінність феноменів свідомості, мінливим елементом яких є сам суб'єкт свідомості, в феноменології стає неможлива догматизація однієї з множини можливих структур свідомості.
Характерним прикладом антифеноменологічного мислення є поширений до наших днів в Україні марксизм, який, покладаючи неінтелектуалізованого суб'єкта (пролетаріат) в основу історичного прогресу соціуму, словами Ф.?Енгельса виголосив примат матеріальності над буттєвістю: "Єдність світу полягає не в його бутті, а в його матеріальності". Інтенціоналізація матеріальності марксизмом перетворила одну з можливих теоретичних варіацій опису дійсності (окрему дескрипцію) на догматизований органон, імператизовану норму, якою почали цілеспрямовано визначати правомірність того чи іншого матеріального існування. Тоталітаризація ідей колективного суб'єкта (партії) об'єктивованої свідомості, як фундаментальна підстава для матеріального існування перетворила не одне суспільство на театралізоване дійство, в існування за сценарієм. Люди перетворювалися на виконавців визначених сценарієм ролей, а для усіх тих кому з об'єктивних причин роль не була функціонально визначеною залишалося бути об'єктом цілеспрямованих репресій (вони на сцені не мають права бути). Сценаристами і режисерами постановниками тоталітарного суспільства інтелігенція як можливий носій свідомості інтенціональної буттєвості принципово розглядалася як десидентствуючий елемент, що має бути під тотальним контролем диктатури примату об'єктивної необхідності існуючого. Можливість мислити поіншому буття розглядається марксизмом принципово як зрада наявної об'єктивно існуючої соціальності. Як наслідок творчий потенціал інтенціоналізованої свідомості в такому соціумі, як можливість визначати своїм існуванням поступ до іншого буття, розчиняється в наявній об'єктивності соціуму, матеріальній буттєвості соціальної повсякденності.
Як соціальна подія феноменологія виконує свою конкретноісторичну функцію в духовній культурі людства. Вона є такий спосіб філософствування, який кожного запрошує філософствувати самостійно, тому її подекуди тлумачать як відкриття думкою самої себе для себе (Ліотар Ж.Ф.).
Вибудовуючи свої запитання і відповіді згідно з вимогами логіки феноменологія спрямована на подолання самонедостатності логіки шляхом "Логосу, який виключає можливість недостовірного" [4, с.6], самонедостатнього. Тим самим змістовно відбувається самотворення мови Логосу, яка становить важливу складову властивостей суб'єкта зайнятого пошуками істини. Такий суб'єкт на думку Гуссерля є джерелом обгрунтованої достовірності умов науки і науковості.
Як постійне самостановлення самовизначень суб'єкта істинного міркування феноменологія виявляє свою принципову відмінність від картезіанства і кантіанства, що обгрунтовано визнаються найближчими до неї філософськими традиціями. Для картезіантва достовірність міркування визначається вродженими ідеями. Для кантіанства апріорними умовами пізнання. Іншими словами, по відношенню до мислячого суб'єкта ці філософії пропонують зовнішні стосовно актуально здійснюваного мислення умови мислення, які виявляють наявність принципових меж когнітивних можливостей. Феноменологія пропонує філософію подолання зовнішніх меж когнітивності творчою самодіяльністю мислячого суб'єкта, який визнає за можливу межу певної думки тільки саму цю думку, трансцендентує одну думку по відношенню до іншої через акти духовної креації (чистого творення). Саме таку самодіяльність у своєму самовизначенні при виборах нового президента України в 2004 році виявив народ України. Чи може визначатися зазначене волевиявлення більшості українців як з’явлення прогресивних історичних змін?
Термін "прогрес" ми знаходимо у праці Тіта Лукреція Кара "Про природу речей", який вживає визначення "прогресум є рух вперед поступовий". У цій роботі висловлюється ідея, що всі досягненння людини викликані до життя допитливою думкою та потребами смертних, і все йде шляхом вдосконалення. В XYII ст. завдячуючи філософії Р.?Декарта почала поширюватися думка, що визначала розум та раціональність джерелом пізнання та освоєння людиною природи. Ця ідея акуммулювалася в понятті "Homo sapiens", за допомогою якого і сьогодні найчастіше самовизначають себе люди.
Однак вже в XYII ст. Жаком Боссюе висловлювалося заперечення ролі раціонального начала в історії на підставі думки: "Бог керує світовою історією, переслідуючи власну мету, а людству при цьому залишається лише хвилюватися" [5, с.721]. Тим самим пропонується ідея незалежної від свідомості людини зовнішньої сили, яка визначає плинність історичних подій.
Новоісторичні події виявили безпосередню залежність суспільного життя від наукового та технічного прогресу, що свідчило про відповідність ідеї фундаментального значення розвитку інтелекта для прогресивного поступу реальним історичним процесам. Ця обставина знайшла свій відбиток в творчості найбільш послідовного прогресиста Нового часу французького філософа Ж.?Кондорсе, який висловив її в теоретично обгрунтованій формі в своїй праці "Ескіз історичної картини прогресу людського розуму" (1795).
На основі ідеї прогресу людського розуму як джерела прогресивних історичних змін суспільного буття відбувалося обгрунтування думки, що знання процесу прогресивної зміни суспільства на підставі розумових зрушень індивідів, саме для цих розумових зрушень, розуму та свідомості має фундаментальне значення. Якщо людина розуміє та свідомо ставиться до здійснюваних нею раціонально визначених історичних зрушень, тоді вона стає довершеною першопричиною соціальних подій. Іншими словами, свідомість дозволяє суб'єкту стати самодостатнім та відповідальним, здатним згідно зі своїм раціональним волевиявленням самозмінюватися, а не бути запрограмовано діючою машиною. У випадку відсутності знань та свідомості у людини як суб'єкта соціальних змін ми отримуємо джерело історичної активності, яке не здатне самозмінювати напрямок своїх дій. Таке джерело соціальної дії має властивості машини, програму дій якої мають програмувати зовнішні стосовно цієї машини сили.
Враховуючи, що соціальноекономічні трансформаційні процеси, які відбуваються в сучасній Україні виявляють необхідність ідейного обгрунтування нових форм суспільного життя, оскільки життєздатність останніх залежить від цілеспрямованого їх відтворення у повсякденності окремих громадян, має бути відповідальне ставлення до обгрунтованих та визнаних розумом пріорітетів, які визначаються в концепціях: розумності людини; визнання зверхності права як основи суспільного буття; соціальності держави.
Зазначена властивість є невід'ємною характеристикою соціального знання. Своєрідність якого зумовлюється особливостями соціуму: з одного боку, унікальністю того чи іншого індивіда; з іншого його культури, долі, світогляду, екзистенціалів, здібностей. Завдяки цьому соціальна теорія постає у єдності своїх онтологічних і гносеологічних характеристик, що як багатоманітний феномен, різноманітні вияви якого неоднаково фіксуються і акцентуються в діяльності, відносинах, поведінці, спілкуванні та свідомості різних людей, даючи в підсумку методологічне розуміння цілісного і водночас конкретного розмаїття реальності, яке реалізується у відповідних діях особистості, групи, людності. Тим самим єдність соціальної та світоглядної форми виявляє себе в тому, що кожна людина робить свій неповторний внесок не тільки в творення реального буття соціуму, а й в світоглядне сприйняття її, в її усвідомлення та розуміння.
Хоча стосовно останнього, "світоглядного сприйняття, усвідомлення та розуміння", треба вказати на певну суперечність. Щодо "прогресу" в формі технічного та наукового розвитку ми маємо різноманітний фактичний матеріал, який переконує кожного незасліпленого зневірою скептика, в його існуванні. Досить очевидні успіхи наукового і технічного прогресу змінюють повсякденний побут сучасного людства, як мінімум загрозою його знищення засобами масового ураження. Однак, щодо позитивності такого впливу на історію людства виникають певні сумніви. Розвиток науки спияє технічному прогресу, зростанню суспільного добробуту, спричинює відомі науковотехнічні революції, серед яких "інформаційна революція", що відбувається сьогодні стосовно глобальності свого перетворючого суспільство впливу вже не викликає сумніву. Одночасно, щодо прогресу "світоглядного сприйняття, усвідомлення та розуміння" цих історичних зрушень у таких суспільних духовних формах, як мораль, мистецтво, філософія тощо, існує більше аргументованих заперечень, ніж переконаності в їх "прогресуванні вперед".
Відповідно враховуючи відому ідею, що світогляд маючи суб'єктивну форму існування одночасно постає, як об'єктивне культурноісторичне буття, яке охоплює індивідуальний і суспільний процеси відтворення соціуму як дійсності, реалізованої культурноперетворюючої діяльності по самовідтворенню поступу суспільного буття, його повторну появу як вічно оновлюваного існування [6, с.126], маємо зробити висновок про можливе існування фундаментальної суперечності прогресуючого та незмінного між різними формами культурноісторичного буття. Треба зазначити, що використовуючи поняття "світогляд" розуміється сукупність узагальнених уявлень про дійсність, переконань та ідеалів, які становлять основу певного, якісно визначеного, відношення до дійсності. Наведене визначення дозволяє підкреслити специфічну функцію світогляду як сукупності узагальнених уявлень, яка полягає в тому, щоб забезпечити синтез досвіду пізнання, практичної життєдіяльності в складну цілісну, несуперечливу, форму життєвих настанов, принципів, норм.
Використовуючи наведене означення вдається в ясній формі усвідомити сутність суперечності в існуванні наукового та технічного прогресу і відсутності прогресу їх "світоглядного сприйняття, усвідомлення та розуміння". Відповідно, світогляд як сукупність узагальнених уявлень, яка забезпечує синтез досвіду пізнання, практичної життєдіяльності в складну цілісну, несуперечливу форму життєвих принципів і настанов, перебує в стані внутрішньої самосуперечності. Майже невирішуваним є завдання визначення свідчень прогресивного розвитку мистецтва, філософії, релігії, моралі, які відносяться до головних форм "світоглядного сприйняття, усвідомлення та розуміння" фактів прогресу чи їх відсутності в об'єктивній реальності, його осмисленні та формуванні світоглядно визначеного відношення до нього. Очевидно, не можна застосувати до них хронотопні виміри: немає доказів, що кожен новий день, а можливо й рік, приносять людству нові прогресивні досягнення в цих галузях. Якщо вести мову про духовний прогрес, то досить доречними є сумніви висловлені свого часу ще Ф.?Ніцше, А.?Бергсоном, Р.?Ароном, Р.?Нісбетом та іншими.
Однак, мистецькі та філософські школи, наприклад, є виявом різноманітних духовних пошуків людства, які дають змогу в історичному діалозі доповнювати один одного, розширювати можливість порозуміння одними людьми інших. Арістотель, Платон, Гоббс, Локк, Спіноза, Кант, Гегель, Дільтей, Маркс, К'єркегор це здобутки філософського духу, які подекуди заперечуючи один одного є розширюваною множиною порозуміння в сферах, які історично перебували в межах незрозумілого.

Трансформація соціальноекономічного життя, що відбувається в Україні після вольової ліквідації СРСР, має визначальне значення не тільки стосовно системи "ринок суспільство", а й стосовно системи "громадянин ринок" [7, с.9]. Не можна не визнавати, що ринкові відносини змінюють "людський спосіб буття" (у термінології екзистенціалізму). Виникає особливе "функціональне ставлення" до людини, за яким цінність людини визначається не її екзистенцією (духовними надбаннями), а обмеженою множиною знань, навичок і здібностей в освоєнні навколишнього середовища. Духовний світ людини постає як нереалізована потенція, непотрібна можливіть. Відома спроба подолати цю суперечність за допомогою соціалістичної революцї виявила, що соціалістина ідея, яка вибудовувала себе на комуністичному вирішенні питання "мати чи бути?" через однозначне "бути!" почала заперечувати сама себе, оскільки неможливо бути не маючи [8]. Аналогічне відношення пропонувалося новою посткомуністичною владою в Україні, що асоціюється сьогодні з Кравчуком, Кучмою, Януковичем. Нагадаємо, що ХІХ століття увійшло в історію людства як завершальна епоха класичного капіталізму. Змінивши дикість на варвартво, європейська цивілізація несла людству надію на краше, розумно облаштоване майбутнє. Проте історична реальність породила обгрунтовані сумніви як у безмежних можливостях розуму, так і в практиці "царства розумної Людини". Ідея раціонального ставлення до природи виявила бездуховність у ставленні до людини. Експлуатація природи знайшла своє продовження в експлуатації людини людиною як бездуховної речі.
Виявлена Гегелем проблема відчуження людини вдало описується ним у трьох видах: втілення ідеї у форму свого інобуття; опредмечування об'єктивного духу в громадських інститутах; уречевлення суб'єктивного духу в процесі і результатах людської діяльності. Відомо, що К.?Маркс конкретизував цю проблему, розглядаючи її саме через історично сформовані суспільні економічні відносини у формі історично відтворюваної відчуженої праці. Здійснюючи аналіз ринкового способу виробництва він показав, що і суспільство розвивається як товарногрошові відносини та владні структури, які охороняють їх. Тим самим, визначивши відчуження як втрату людиною самої себе, через перетворення її на товар, Маркс зробив важливий висновок про аномальність даного явища, оскільки навіть саму себе людина починає усвідомлювати суто через грошове самовизначення: "скільки Якоштую?". Тому максизм, принаймі теоретично, вважав за своє головне завдання: зробити суспільство людяним, а людину суспільною. Саме це цинічне самовизначення людини вкладалося в слова прем'єрміністра В.?Януковича, який пропонував жити "запоняттям". В цих відчужених стосунках між людьми як персоніфікованими поняттями крилося очевидне для більшості українців відношення: "Тикоштуєш N", а "Якоштую N+1".
Процес персоніфікації суспільних відносин і деперсоніфікації людей [9, с.612] перетворює відносини між людьми на безликий функціональний зв'язок живих машин, які обслуговують одна одну. Як зазначив Е.?Фромм: "Роботодавець використовує робітника, що працює за наймом; торговець покупців. Кожен є предметом споживання для когось." [10, с.126]. Однак, апологія пролетаріату, як сили здатної подолати відчуження, і теоретично, і практично, виявила, що диктатура пролетаріату та домінування пролетарського способу життя, в процесі перетворення усіх людей на робітників не знімає відчуження, а лише видозмінює його форму. Особистість не може бути самодостатньою перебуваючи соціально та економічно в залежності від примхливої волі інших людей, вона перетворюється на пристосуванця стосовно мінливої думки більшості, втрачає самоусвідомлення власної самовідповідальності. Як наслідок, соціалістичне суспільство виявилося не здатним до творчої самоеволюції, а його існування забезпечувалося виключно за рахунок екстенсивного споживання природи.
Тим самим перехід України до ринкових відносин має суперечливий характер, створюючи підвалини для самодостатнього життя особистості він природньо супроводжується духовними втратами. Розвиток ринкової економіки обумовлює більш вимогливі, жорсткі міжособистісні стосунки. А потрібна для динамічного розвитку суспільства економічна конкуренція подекуди набуває форм жорстокості. Саме тому в країнах з високим рівнем економічного поступу так багато уваги приділяється створенню формальних інституціональних механізмів поєднання господарських і політичних турбот з розвитком духовної культури, з належним рівнем гуманітарного співіснування особистостей. Висока духовність той першочерговий важіль, який за визнанням багатьох дослідників даної проблеми вважається основою сучасного соціальноекономічного розвитку. При дослідженні багатьох соціальних аспектів переходу до ринку, однією з найважливіших була і лишається проблема особистості, її якостей, перспектив і можливостей.
Яким би ми не уявляли майбутній світ, за будьякого песимістичного прогнозу завжди залишаються сподівання, що людство знайде засоби вирішення своїх проблем. Виключно важливим є те, що наші уявлення майбутнього і очікування є не лише мріями. Як свідчить світовий економічний досвід ХХ століття, наші думки здатні визначати майбутні події. В зв'язку з цим у людей систематично виникає зацікавлення майбутнім.
Зародки футурологічних концепцій можна знайти вже з кінця доби пізнього Середньовіччя у працях Ш.?Фур'є, СенСімона, Р.?Оуена. У певні мірі ідеї цих мислителів визначили появу марксизму, який виявив практичну силу "філософії майбутнього" у вигляді виникнення пролетарських держав. Відтоді уявлення про майбутнє, будівництво ідеального суспільного устрою, історичний час і суспільний поступ, починають відігравати особливу роль в соціальній науці. На противагу ідеї "комунізму" на основі соціального аналізу створюються обгрунтування альтернативних концепцій, що отримали назву футурології, тобто науки про майбутнє, назву якій дав німецький філософ О.?Флехтхейм у своїй праці "Історія і футурологія".
Масове захоплення футурологією відбулося у 60ті 70ті роки ХХ століття, коли розробки соціально філософських концепцій вийшли за межі філософії. Однією з перших організацій, яка запропонувала прикладні футурологічні дослідження став "Римський клуб", створений Ватіканом у 1968 році. Згодом було створено "Всесвітню федерацію досліджень майбутнього", наукові центри при ООН, ЮНЕСКО, університетах, банках і міжнародних концернах тощо.
Так, у 1968 році колишній ректор Гудзонівського інституту Г.?Кан спільно з А.?Вінером опубліковав працю "Рік 2000", в якій вперше за головну ознаку майбутнього суспільства було обрано статистичний показник "рівень доходу на душу населення". За цією ознакою проводилася класифікація стадій суспільного поступу на: 1)?передіндустріальну; 2)?перехідну; 3)?індустріальну; 4)?масового споживання; 5)?постіндустріальну [11, с.226].
Визначалося, що, окрім зростання доходу, майбутньому суспільству будуть притаманні соціальні мотиви виробництва, високий рівень інформованості суспільства, а у загальнолюдському плані зменшення відмінностей між народами.
Дещо схожою до наведеної стала відома ідеологічно заангажована концепція "технотронної ери" З.?Бжезинського, на думку якого провідну роль у майбутньому суспільстві будуть відігравати США, які першими під впливом науковотехнічної революцї вступили в "технотронну еру", де визначальними чинниками стає освіта, техніка і передусім електроніка.
Згідно з такими поглядами, економічна система "технотронного суспільства" визначається наявністю трьох основних соціальноекономічних секторів:
1)?технотронний, в якому зосереджені нові галузі виробництва, засоби масової інформації, сфера науки;
2)?індустріальний, з традиційними галузями виробництва, робітники яких є добре матеріально забезпеченими;
3)?доіндустріальний, в якому переважають робітники з низькою кваліфікацією, низькими доходами.
Визначальними рисами "технотронного суспільства" є переважання сфери послуг, наголошення на розвитку індивідуальних здібностей кожної людини, доступність освіти, підкорення науки моральним цінностям, ліквідація "персоніфікації" економічної влади, тобто втрата власника капіталу позицій в управлінні виробництвом. Управління стає виключно фаховою, а не майновою сферою. Сферу управління буде забезпечувати "еліта технотронного суспільства", тобто вчені та організатори виробництва [12, с.176].
Важливе значення, також, має розробка професора Гарвардського університету Д.?Белла, який у праці "Настання постіндустріального суспільства" оприлюднив одноіменну концепцію. На його думку, перехід до "постіндустріального суспільства" зумовлюється не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними інститутами. За основу аналізу суспільства Белл обрав схему "осі виробництва і типів використання знань". При цьому у "постіндутріальному суспільстві" настає панування "меритократії" нової еліти, яка складається з обдарованих осіб з усіх соціальних верств і панує на лише у виробництві, а й у політиці [13, с.294].
У іншій концепції Д.?Тоффлер пов'язує подолання наявних кризових явищ індустріального суспільства з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації. "Суперіндустріальна революція" створить "абсолютно нове суспільство", позбавивши народ від голоду та хвороб, створить можливості для самореалізації кожної людини, започаткує моралізацію усіх сфер суспільного життя. Корінні зміни відбудуться у сімейних і міжнародних відносинах, поліпшиться система освіти й виховання. Наголошується на неминучості "революції влади", тобто зміни в управлінні державами, бо саме влада, на його думку, є рушійною силою соціальних змін.
Багато уваги Тофлер приділяє інформатизації суспільства, провідній ролі інформаційних технологій. Ним наголошується, що знання, інформаційна революція сьогодні загрожують фінансовій владі більше, ніж профспілки. Той, хто контролюватиме знання, контролюватиме владу [14, с.166, 205].
Французький економіст Фураст'є аналізуючи дані концепції узагальнюючи їх вдало зазначає, що сучасна футурологія опікується саме проблемою відчуження людини. Ті самі ідеї ми зустрічаємо в загальновідомій концепції "інформаційного суспільства", прихильники якої наголошують на радикальних змінах у суспільстві стосовно вирішення проблеми відчуження, що викликані сучасною інформаційною революцією.
Знеособлення індивіда в сучасному суспільстві, його виробництві та механічній праці (агент замість суб'єкта; електорат замість народу) в помаранчевому протистоянні стала індивідуалізованим творінням індивідів об'єднаних в масу ("нас багато…") свого суспільного, спільного, громадянського, народного існування.
Саме індивід та особистіть є носіями осмислених і вільних (непередбачуваних) вчинків, натовп реалізує необхідність, а тому він є передбачуваним. Іншими словами, цілеспрямована діяльність є риса індивіда. Чи можна віднести спілкування до індивідуальної діяльності, чи колективної, масової? Отже, в межах маси спілкування немає, там відбувається споглядання та поширення ідей. Метафорично вивчення маси має здійснюватися не в системі "індивід суспільство", а в системі "суспільство суспільство". Очевидно, що на такому рівні спілкування не відбувається, оскільки відсутня основа розуміння спільна самоочевидність, однак присутня комунікація в формі обміну ідеями, які не сприймаються, а формально поширюються, беруться до уваги. Спілкування відбувається виключно між індивідами, які постають як представники та носії ідей певних спільнот (парадигм), між спільнотами відносини мають формальний характер. А якщо влада відноситься до більшості за поняттям "ви бидло", тоді вона виходить за межі формальностей.
Особистість як немеханічна складова буття, котру не можна звести до власної структури та зовнішніх умов буття, є активним творцем та креатором форм власної діяльності. Тим самим його діяльність має визначатися через поняття свобода, що засвідчує неможливість повного передбачення дій особистості, тому вписати їх у схему існування "за поняттям" неможливо. Індивід та особистість завжди в чомусь непередбачувані. Маси через їх статистичну параметризацію постають як визначені в сумарному волевиявленні, вони передбачувані, а тому постають як предмет формального впливу конкретних суб'єктів (наприклад політиків). А індивід може не предметизовуватися, залишатися об'єктом, некерованою річчю в собі. Тому особистісна позиція українців виявилася в усвідомленні потреби формалізовано, законодавчо врегульовувати свої зв'язки з владою, відмовляючись бути залежними від "понять" представників владних інституцій. Іншими словами українці визнали себе самовідчуженими та висловили своє незадоволення спробам зробити таке існування безпосереднім, самоочевидним, за поняттям ("поняттям ні!"), вони погодилися лише на одне визначати себе лише за законом, формальними інституціаналізованими відношеннями, які мають регулюватися нормативними актами прийнятими державою. Вибір українців було зроблено на користь завершення посткомуністичного трансформаційного періоду існування, на користь початку дійсної історії України. Відбулося перетворення народу в політичну націю, в суб'єкта політичної історії.

Джерела
1. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. - М.: Прогресс, 1980. 2. Лук'янець В.С., Кравченко О.М., Озадовська Л.В. Сучасний науковий дискурс: Оновлення мето-дологічної культури. - К., 2000. 3. Лиотар Ж.-Ф. Постсовременное состояние // Культурология. - Ростов-на Дону, 1995. 4. Ліотар Ж.-Ф. Феноменологія. - СПб., 2001. 5. Лансон Г. История французской литературы. - М., 1896. - Т. 1. 6. Дж.?Сантаяна. Прогресс в философии // Вопросы философии. - 1992. - №?4. 7. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава, 1994. 8. Фром Э. Иметь или быть? - М., 1990. 9. Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - М., 1963. - Т. 23. 10. Fromm E. Der moderne Mensch und siense Zukunft. Eine Sozial - psychologische Untersuchuhg. -Frankfurt a. - M., 1960. 11. Kahn H. The Next 2000Years. F Scenario for America and the World. - N.-Y., 1976. 12. Brzezinski Z. Beetween two Ages. America's Role in the Technotronic Era. - N.-Y., 1970. 13. Bell D. The Coming Post-industrial Society. - N.-Y., 1973. 14. Toffler A. Future Shock. - N.-Y., 1970.

До змісту "Воєнна історія" #1_2 за 2005рік