журнал "Воєнна історія" #1 за 2008 рік Українські військові діячі періоду першої російсько-української війни

Українські військові діячі періоду першої російсько-української війни (грудень 1917 – березень 1918)
(Упорядник С. Литвин)

Прорахунки керівництва Української Центральної Ради, яка недооцінювала значення армії і у своїй військовій політиці проголошувала заміну регулярного війська народною міліцією, мали фатальні незворотні наслідки, особливо в сфері формування керівного складу власного національного війська. В умовах відсутності своїх військових кадрів, особливо вищої ланки, постала необхідність використати досвід генералів і адміралів російської армії та флоту. Після більшовицького жовтневого перевороту і в зв’язку з червоним терором в Росії, сотні генералів і офіцерів прибули до Києва і мали бажання перейти на службу до української армії. Вони бачили в українстві силу, здатну протистояти більшовизму і анархії. Проте величезний потенціал досвідчених генералів і офіцерів не був використаний.
За осінь 1917 – зиму 1918 років до української армії було залучено лише 68 генералів і адміралів, хоча бажаючих було набагато більше, але унаслідок безпідставної політичної недовіри та свавілля чиновників вони не були прийняті на службу. Великої шкоди завдало рішення Генерального секретаріату від 17 листопада 1917 року про скасування військових персональних звань та закон від 3 січня 1918 року про утворення українського народного війська.
Більшість генералів, адміралів та офіцерів, що перейшли на службу до укра-
їнської армії, віддано служили Українському народові і тепер їх імена мають бути повернуті із забуття та навічно залишатися у пам’яті нащадків.
Подаємо низку біограм енциклопедичного характеру військових діячів, що брали участь в першій російсько-українській війні грудня 1917 – березня 1918 років.

Біограми подаються за працями Миколи Литвина і Кіма Науменка „Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали” / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів; Харків: Видавництво Сага, 2007. – 244 с. та Ярослава Тинченка „Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921)” / К.: Темпора, 2007. – 536 с.

Народився 6.01.1886 у Херсоні. Закінчив Тифліське реальне училище, кадетський корпус, Олексіївське військове училище в Москві, екстерном Михайлівське арт. училище, вищу електротехнічну школу. У І св. війні – ком. 53-го важкого арт. дивізіону. У грудні 1917 р. сформував і очолив окрему кінно-гірську батарею у складі Гайдамацького коша Слобідської України. Учасник боїв з військами Муравйова, оборони Києва та бою під Бердичивим у січні-лютому 1918. В армії Української Держави і армії УНР – ком. Окремого кінно-гарматного дивізіону. Учасник Першого Зимового походу та боїв на Збручі, Дністрі, у наступі на Жмеринку 1920 р., генерал-хорунжий. На інтернуванні у Польщі, з 1923 р. у Чехословаччині. Помер у Луцьку 13.12.1936.

Народився 7.01.1868 на Полтавщині. Закінчив Полтавський кадетський корпус, 1-ше Павлівське військове училище, академію Генштабу, учасник російсько-японської війни, командир Сибірського стрілецького полку, начальник військових сполучень Віленської військової округи. На Північно-Західному фронті начальник штабу Двінської військової округи, генерал-лейтенант. У 1917 р. голова Укра-їнської військової громади у Двінську, з 23 листопада – начальник Українського Генерального штабу. 1918 р. – військовий аташе в Болгарії. Розстріляний червоноармійцями в Києві у лютому 1919 р.

Народився 5.10.1883 у с.Гиждево (тепер Ярівка) Хотинського району Чернівецької області. Закінчив Хотинську духовну семінарію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1909 р.). В 1 св. війні – на офіцерських посадах у 38-му піхотному Тобольському полку, капітан (1916 р.). 1917 р. – ком. 1-го Українського полку 2-ї Сердюцької дивізії, в боях з більшовицькими військами Муравйова. 1918 р. – ком. куреня Окремого Запорізького корпусу армії УНР, очолював Кримську групу. За Гетьманату – ком. Запорізького полку, полковник. З 17.11.1918 – командувач Лівобережного фронту військ Директорії, у лютому 1919 р. відсторонений від командування. У червні 1919 р. за спробу самочинно очолити Запорізький корпус Дієвої армії УНР засуджений військово-польовим судом до розстрілу. Вирок виконано 29 червня 1919 р. біля с. Балин, нині Хмельницької області.

Народився 21.03.1873 в м.Лозове, тепер Хмельницької області. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище. У 1-й св. війні – ком. 91-го піхотного Двінського полку, 104-ї піхотної дивізії 34-го армійського корпусу, генерал-майор. 1917 р. – начальник 1-ї стрілецької дивізії, згодом командир Першого Українського корпусу. На початку лютого в Києві потрапив у полон до військ Муравйова і розстріляний за відмову перейти на службу до червоних. Похований у Видубецькому монастирі.

Народився 6.12.1892 на Бориславщині. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. Організатор товариства Січових Стрільців, кошовий отаман „Січі” у Львові. У роки Першої світової – офіцер артилерії австрійської армії на рос. фронті. 1915 р. у полоні, засланий до Сибіру. 1917 р. втік з табору, співорганізатор Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців у Києві. Ком. арт. батареї в обороні Києва проти муравйовців та визволенні столиці у березні 1918 р. За Гетьманату – ком. арт. батареї Запорізького корпусу. В армії УНР – ком. гарматного полку, бригади, нач. арт. корпусу Січових Стрільців. З 1920 р. в еміграції, співзасновник УВО, керівник „Січі”, „Лугу”, редактор „Січових вістей” та „Вістей з Лугу”. З 1939 р. в Австрії. Помер 12.01.1975. Батько історика Ярослава Дашкевича. Чоловік хорунжої УСС Олени Степанівни.

Народився 4.07.1866. Закінчив 2-й Московський кадетський корпус, Михайлівське арт. училище, Михайлівську арт. академію. Брав участь в російсько-японській війні, ком. батареї, професор офіцерської арт. школи. У роки 1-ї св. війни ком. арт. бригади, інспектор артилерії корпусу, ком. 40-го армійського корпусу, генерал-лейтенант. В українській армії з 1917 р. – нач. інспекторату артилерії Генерального штабу, головний інспектор артилерії військ Центральної Ради, член Головної шкільної управи. 1919 – голова української військової місії у Варшаві, військовий аташе в Румунії, засновник українських консульств в Чернівцях і Кишиневі, генерал-полковник. Помер 1949 р у Бухаресті.

Народився 22.11.1884. Закінчив Кам’янець-Подільську духовну семінарію, Одеське піхотне юнкерське училище. Служив 110-му піхотному полку (Ковно), 9-й Ломжинській прикордонній бригаді. Під час 1-ої світової – ком. батальону, пом. ком. полку. На ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді обраний до УГВК, з липня 1917 р. представник УГВК при Генштабі у Петрограді. З листопада – помічник генерального військового секретаря С. Петлюри, брав участь в січневих боях у Києві. З 9.02.1918 – Військовий міністр УНР. 28.04.1918 заарештований німцями у справі банкіра Доброго. З грудня 1918 нач. Окремого корпусу кордонної охорони УНР, з березня – посол та військовий аташе УНР у Чехословаччині. 1920 р. – ревізор дипломатичних місій за кордоном. 1922 р. повернувся в Україну. Помер (?) 1925 р.

Народився 10.04.1889 в с.Зеленків на Уманщині. Закінчив 3 класи Київської духовної семінарії. 1912 р. зарахований солдатом 74-го піхотного Ставропольського полку (Умань). Молодший унтер-офіцер, старший унтер-офіцер, прапорщик. Учасник 1-ї св. війни, три поранення, штабс-капітан. З листопада 1917 р. – ком. полку ім. гетьмана П. Дорошенка, Київського вартового полку військ Центральної Ради. Учасник боїв проти військ Муравйова під Конотопом і Дарницею, в обороні Києва. З 9.02. 1918 – ком. 1-го Запорізького куреня, 15.03.1918 – 1-го Запорізького полку армії УНР. За гетьманату – ком. полку. За Директорії – ком. Запорізької дивізії, Запорізької групи (1919), 2-ї Волинської стрілецької дивізії у Першому Зимовому поході, заступник головнокомандувача армії УНР (1920 р.). На еміграції в Польщі, Австрії, США, генерал-полковник. Помер у Нью-Йорку 4.08.1968.

Народився 1875 р. Закінчив військове училище. Офіцер 193-го піхотного Свіязького полку. В роки 1-ї св. війни – викладач Офіцерської стр. школи, підполковник. 1917 р. – делегат військових з’їздів, член Центральної Ради, УВГК, ком. 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького, отаман 1-ї Сердюцької дивізії, з грудня – командувач збройними силами Центральної Ради. За Гетьманату – губернський комендант Таврії. 1919 р. – інспектор піхоти армії УНР. Пропав безвісти під Полтавою.

Народився 5.02.1880 в с.Чумаки на Дніпропетровщині. Закінчив Катеринославську духовну семінарію, Одеське піхотне юнкерське училище, академію Генштабу. Учасник російсько-японської війни, викладач Віленського піхотного училища. У роки 1-ї св. війни – ад’ютант штабу бригади, дивізії, корпусу, нач. штабу арм. корпусу, нач. 171 піх. дивізії. 1917 – нач. штабу 1-ої стр. дивізії 1-го Українського корпусу проти збільшовиченого 2-го гвардійського корпусу на Київщині. За Гетьманату – старшина 2-го кватирмейстерства Генштабу. 1919 р. – нач. Оперативного управління Генштабу, нач. Об’єднаного штабу армій УНР і ЗУНР. 1920 р. – генерал-кватирмейстер Головного управління Генштабу. На еміграції в Польщі, Німеччині. Військовий міністр уряду УНР в екзилі, генерал-полковник. Помер 19.02.1969 у Мюнхені.

Народився 1890 р. у Херсоні. 1914 мобілізований до армії, закінчив Орінієнбаумську кулеметну школу. Офіцер кулеметної команди Кавказької Туземної дивізії, підпоручник. На ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді обраний членом УГВК, згодом – завідувач мобілізаційного відділу УГВК, заступник генерального секретаря військових справ. Учасник оборони Києва січня 1918 р. З листопада 1918 р. нач. мобілізаційного відділу штабу військ Директорії. Січень-березень 1919 р. – член місії УНР у Туреччині, з травня – головний державний інспектор УНР, полковник. З грудня 1919 р. – посол УНР у Латвії, Естонії, Фінляндії. З 1923 р. на еміграції у США, редактор україномовної газети «Свобода» (1926-1933 рр.), шеф українського відділу радіостанції «Голос Америки» у Вашінгтоні. Помер 13.03.1970 у м. Меточин (штат Нью-Джерсі).

Народився 1.01.1879 в м. Батурині. Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус, 2-е Костянтинівське військове училище, арт. академію, Академію Генштабу. Офіцер 21-го мортирного дивізіону. У 1-шу світову – ком. дивізіону, 32-ї гарм. бригади, інспектор артилерії 6-го арм. корпусу, ком 23-го арм. корпусу. 1917 р. – головнокомандувач українськими збройними силами, пом. нач. штабу Гайдамацького коша Слобідської України. За Гетьманату – ком. 35-го легкого арт. полку, інспектор артилерії 4-го арм. корпусу, член комісії Генштабу з організації військових шкіл в Україні, генерал-хорунжий. 1919 р. – в Добровольчій армії Денікіна, 1920 р. – емігрував до Туреччини, Югославії, Болгарії. Служив в армії ЧСР у званні генерал-лейтенанта, з 1938 р. у відставці. Помер 5.06.1945 у Празі.

Народився 12.12.1871 на Херсонщині. Псковський кадетський корпус. 1-ше Павлівське військове училище. Брав участь в російсько-японській війні та 1-й св. війні, ком. телеграфного дивізіона, полковник. З листопада 1917 р. начальник відділу зв’язку генерального військового секретаріату, з лютого 1918 – нач. зв’язку Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З березня – ком. Запорізького інженерного полку армії УНР. За Гетьманату – корпусний та дивізійний інженер. За Директорії – інспектор технічних справ Лівобережного фронту, Запорізької групи. На еміграції в Каліші, подальша доля невідома.

Народився 14.06.1891 у с. Зашків на Львівщині. Закінчив Українську академічну гімназію у Львові, навчався на юридичному факультеті Львівського університету. У липні 1914 р. покликаний на військову службу, брав участь у 1-й св. війні у складі 19-го Ландверного полку. У травні 1915 р. потрапив до російського полону, перебував у таборах в Чорному Яру під Царициним. 1917 р. – ком. Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, брав участь в боях за Київ. З серпня 1918 р. ком. Окремого загону Січових Стрільців, відновленого у складі армії Української Держави. З листопада 1918 р. – нач. Осадного корпусу військ Директорії. У січні 1919 р. командувач Східного фронту армії УНР, в лютому – ком. Корпусу Січових Стрільців, в червні – ком. групи Січових Стрільців У грудні 1919 р. – інтернований. В березні 1920 р. – нач. дивізії у м. Німецьке Яблонне, полковник. У жовтні 1920 р. звільнився з армії УНР. 1921 р. – у Відні заснував УВО, 1929 р. – ОУН, голова Проводу ОУН. 23.05.1938 загинув у Роттердамі від вибуху бомби закладеної радянським агентом.

Народився 7.04.1887 на Чернігівщині. Закінчив Санкт-Петербургське піх. юнкерське училище. У 1-й світовій у складі піх. Якутського полку. 1916 р. – курсовий офіцер школи прапорщиків у Житомирі. З серпня 1917 р. – ком. куреня, а з листопада – командир Першого Українського козацького полку ім. Богдана Хмельницького. 28.12.1917 був підступно убитий у Полтаві анархо-комуністом Дунайським.

Народився 18.12.1890 у с.Воля Якубова на Дрогобиччині. Закінчив Стрійську гімназію (1910 р.), вищу Земельну школу у Відні. З 1914 р. в Легіоні Січових Стрільців ком. чоти, сотні в боях на російському фронті. 1916-1917 р. в рос. полоні під Царицином. З січня 1918 – нач. штабу куреня, полку Січових стрільців в обороні Києва. 1919 р. – заст. ком. корпусу Січових Стрільців, нач. штабу Дієвої армії УНР, пом. ком. групи Січових Стрільців, отаман корпусу (генерал-поручник). У грудні 1919 р. інтернований у Польщі, інспектор військ, місії УНР у Празі, співзасновник УВО, член Проводу ОУН, голова Проводу ОУН, з 1940 р. – голова фракції ОУН мельниківців. Помер 1968 р., похований у Люксембурзі.

Народився 24.06.1873 у м. Кременець. Полоцький кадет. корпус, 1-ше Павлівське військ. училище, офіцерська школа, академія Генштабу. Офіцер лейб-гвардії Преображенського полку в Петербурзі. У 1-шу світову – ком. полку, бригади, генерал-майор. В укр. армії з кінця 1917 р., нач. 4-ї Української стр. дивізії 2-го Запорізького корпусу. Під час вуличних боїв при Гайдамацькому кошу Слобідської України. З лютого нач. Генерального штабу (з 5 березня Головного штабу). З 17 квітня ком. 6-го Полтавського корпусу. За Гетьманату ком. Полтавського арм. Залізничного корпусу. За Директорії – наказний отаман-командувач армії, ком. Холмського фронту. 1920 р. – голова дипломатичної місії УНР у Бельгії. Помер 26.02.1937 у Парижі.

Народився 1886 р. на Кубані. Закінчив піх. юнкер. училище, Севастопольську (Качинську) летунську школу. Нач. протиповітряної оборони Ставки імператора Миколи ІІ у Могильові. В українській армії з 1917 р., член УГВК, ком. Київського військ. округу. Один з керівників оборони Києва. Командувач летунськими частинами УНР до кінця 1920 р., генерал-хорунжий. 1920 інтернований в таборі Каліш, 1926 р. повернувся на батьківщину, працював сторожем. Помер 1932 р. на Кубані під час голодомору.

Народився 10.05 1879 у Полтаві. Навчався в Полтавській духовній семінарії. Вчителював, працював в архіві Кубанського війська. 1904-1905 рр. у Львові студіював курс в університеті, редагував часопис „Селянин”. Згодом у Києві – редактор місячника „Вільна Україна”, у Москві – журналу „Украинская жизнь”. В роки 1-ї св. війни – уповноважений Союзу земств на Західному фронті. 1917 р. – голова Українського військового комітету Західного фронту, голова УГВК, член Центральної Ради, Генеральний секретар з військових справ. Після вимушеної відставки у грудні 1917 р. сформував і очолив Гайдамацький кіш Слобідської України, що взяв участь в боях на Слобожанщині, на Лівобережжі, за Арсенал, в обороні Києва, в протинаступі та звільненні Києва. За Гетьманату – голова Всеукраїнського союзу земств. 1918-1920 рр. – Головний отаман Республіканських військ УНР, Голова Директорії. На еміграції в Польщі, з 1924 р. у Парижі – голова уряду УНР, голова Вищої Військової ради в екзилі, редагував журнал „Тризуб”. Вбитий у Парижі 25 травня 1926 р. більшовицьким агентом. Похований на цвинтарі Монпарнас.

Народився 2.01.1883 у Києві. Володимирський Київський кадет. корпус, Павлівське військове училище, академію Генштабу. У 1-шу світову – офіцер Генштабу, нач. штабу 29, 10-го арм. корпусів, Туркестанської піх. дивізії Зах. фронту. 1917 р. – сформував Гайдамацький ім. Гордієнка кін. полк і привів його у розпорядження Центральної Ради. Учасник оборони Києва та рейду на Крим. За Гетьманату інспектор піхоти. 1919 р. – нач. Житомирської юнацької школи, ком. Волинсько-Холмської групи, заст. Військ. міністра, Військовий міністр УНР, генерал-хорунжий. 1920 р. – інтернований у Польщі, нач. Генштабу, 1923 р. – проф. Укр. пед. інституту. 1929 р. – член Проводу ОУН, 1941 р. – Військовий міністр українського уряду Стецька у Львові, ув’язнений у концтаборі. Після звільнення мешкав у Німеччині, член НТШ. Помер 1948 р., похований в Аусбурзі.

Народився 1980 р. на Київщині. Київська гімназія, Миколаївське інж. училище, інженерна академія. У 1-шу світову – ком. інж. бат. на Півд.-Зах. фронті. 1917 р. – член Центральної Ради, член УГВК, нач. відділу Генштабу під час боїв за Київ, член інспекції по формуванню Сірої дивізії. За Директорії ком. бригади Окремого кордонного корпусу, генерал-хорунжий. На інтернуванні в Польщі, голова комітету культурно-освітньої роботи Військового міністерства. Помер 1922 р. року у Калуші.

Народився 1879 р. у Києві. Київський кадет. корпус, Костянтинівське військ. училище. У 1-шу світову – ком. піх. Кримського полку, нач. Туркестанської стр. дивізії. Учасник оборони Києва проти військ Муравйова, головнокомандувач українських військ. У березні 1918 р. ком. бригади в боях за Сарни, Бердичів, Житомир, визволення Києва. Ком. Запорізької дивізії, комендант Києва, генерал-хорунжий. З 1919 р. в Добровольчій армії. 1920 в еміграції. Помер 1966 р. у
м. Мужен (Франція).

Народився 1885 р. у м. Острозі. Віленське піх. юнкер. училище, академія Генштабу. У 1-шу світову – штаб-офіцер 21-го арм. корпусу, оф. штабу при розвідділі Київського військ. округу, кватирмейстер 12-ї армії у Прибалтиці. 1917 р. – учасник українізації військ Північного фронту, нач.штабу укр. військ при обороні Києва. За Директорії нач. штабу коменданта Києва, ком. Запорізького корпусу, Військовий міністр УНР, генерал-хорунжий. 1920 р. – у складі уряду УНР в екзилі. Помер 1940 р. у Варшаві.

Народився 1872 р. Олександрівська гімназія, Одеське піх. юнкер. училище, академія Генштабу. Учасник рос.-япон. війни. У 1-шу світову – ком. 15-го піх. полку, нач. штабу 34-го арм. корпусу на Півд.-Зах. фронті, генерал-майор. 1917 р. – корпус українізовано й названо 1-й Український корпус. Корпус перекрив шлях збільшовиченим військам на Київ. На початку лютого 1918 р. захоплений муравйовцями і розтріляний розом з ком. корпусу Я. Ганзюком.

Народився 1870 р. у м. Таращі на Київщині. Володимирський Київський кадет. корпус, Київське піх. юнкер. училище. У 1-шу світову – ком. піх. полку, піх. бригади, генерал-майор. 1917 р. – ком. 2-го Українського полку, старшина Гайдамацького Коша Слобідської України у боях з муравйовцями в обороні Києва, ком. Гайдамацького піх. полку Запорізької пішої дивізії. У квітні 1918 р. – ком. Донецької групи, згодом головний комендант Черкащини, військовий аташе в Австрії. 1920 р. – голова військово-санітарної місії в Будапешті, генерал-поручник. В еміграції в Канаді. Помер 1952 р. у Торонто.

Народився 1892 р. на Кубані. Михайлівське арт. училище 1913 р. У 1-шу світову – ком. кінно-гірської арт. батареї. 1917 р. – старшина Гайдамацького коша Слобідської України, створив і очолив гарматну батарею коша. Участь у вуличних боях в Києві: за „Арсенал”, дніпровські мости, пом. Військ. коменданта в Острозі. За Гетьманату – ком. батареї Окремого Чорноморського коша. За Директорії – ком. Чорноморського гарматного полку. 1919 р. – в боях на Лівобережжі, в Першому Зимовому поході, 1920 р. – ком. бригади Окремої кінної дивізії. 1921 р. емігрував до США, активний у ветеранських організаціях, генерал-хорунжий. Помер 1960 р. в м. Міннеаполісі.

Народився 1894 р. у с. Ременів на Львівщині. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. 1914 р. добровольцем вступив до Легіону Січових Стрільців. Ком. чоти, сотні, куреня. 1916 р. потрапив до російського полону. Перебував у таборі поблизу Царицина. У січні 1918 р. вступив до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців. Ком. сотні Січових стрільців в боях з муравйовцями. За Директорії нач. 1-ї Січової дивізії, нач. Північної групи, нач. 11-ї пішої дивізії Січових Стрільців, полковник. Інтернований у Польщі, брав участь в Другому Зимовому поході на чолі збірної бригади 6-ї Січової дивізії. Співзасновник УВО, член Проводу ОУН, організатор і ком. Легіону Романа Сушка у вересні 1939 р. Вбитий невідомим у Львові у січні 1944 р.

Народився 1885 р. у Харкові. Чугуївське піх. юнкер. училище, академія Генштабу. У 1-шу світову – ком. роти, батальону, 129-го піх. Бесарабського полку, офіцер штабу Півд.-Зах. фронту. 1917 р. – член УГВК, комісар Центральної Ради у штабі Півд.-Зах. фронту, ком. укр. загонів в обороні Києва. Нач. персональної упр. Військового міністерства УНР. На цій посаді залишався за Гетьманату і за Директорії, генерал-хорунжий. 1920 р. – інтернований у Польщі, з 1924 р. у Франції. Помер 1937 р. у м. Омскурі.

Народився 1887 р. у Харкові. Військово-топографічне училище, академія Генштабу. У 1-шу світову – офіцер штабів 21-ї піх. дивізії, 3-го Кавказького корпусу, ком. 129-го піх. Бесарабського полку. 1917 р. – організатор українізації 3-го Кавказького корпусу, нач. штабу Гайдамацького коша Слобідської України, один з керівників оборони Києва, старшина відділу формування війська Генштабу УНР. За Гетьманату – старшина Генштабу. За Директорії – ком. 2-ї дивізії Окремого корпусу Січових Стрільців, ком. 3-ї Залізної дивізії. Інтернований в Польщі, генеральний інспектор армії УНР, ком. табору Каліш, віце-президент УНР в екзилі, генерал-полковник. Помер 1975 р. у м. Ментеноні.

Народився 1888 р. на Полтавщині. Підпоручик рос. армії. З травня 1917 р. – ад’ютант Першого Українського полку ім. Б. Хмельницького. З січня 1918 р. – ком. Першого Українського полку ім. Б. Хмельницького в боях за Київ. З лютого 1918 р. ком. Богданівської сотні Запорізького загону, згодом ком. полку Запорізької дивізії. За Директорії – ком. резервних військ Директорії, ком. Холмсько-Галицького фронту, т.в.о. Наказного Отамана та Військового міністра УНР. 1920 р. – нач. 4-ї стр. бригади Армії УНР, генерал-хорунжий. На еміграції в Празі, з 1930 р. в США.