"Воєнна історія" #1 за 2002 рік

ДОСЛІДЖЕННЯ, ПОВІДОМЛЕННЯ

ФЛОТ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

В.Г. Бережинський,
кандидат історичних наук, заступник начальника Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України, полковник.

Уже в першій половині І тисячоліття слов'яни були відомі серед сусідів не тільки як відмінні сухопутні воїни, а й як вправні мореходи. Давньоруські літописи містять багато відомостей про морські походи київських князів. У 850р. великий флот русів підійшов до Царграду і загрожував столиці Візантії. Говорячи про походи князя Олега, літописець підкреслює, що вони були комбінованими, сухопутно-морськими.
У 941р. наступник Олега князь Ігор організував великий морський похід на Візантію. Спочатку цей похід був вдалий, руси висадилися в околицях Царграду, але після цього в морському бою грецький флот з допомогою вогненосних кораблів завдав поразки флоту Київської Русі.
Давньоруські кораблі ходили не тільки на Візантію, але і в інші країни, в тому числі на узбережжя Каспійського моря. Минувши Азовське море, княжі плавці у 912р. піднялися по Дону до того місця, де ця ріка підходить близько до Волги, звідси волоком перетягали свої кораблі на Волгу, а потім униз по Волзі дійшли до Каспійського моря. У 943р. руси знову вчинили великий похід в тому ж напрямку. Всі ці факти говорять про те, що воєнно-морське мистецтво Київської Русі стояло на досить високому рівні, що дозволяло проводити дальні на той час морські походи і на Царград, і на береги Каспійського моря.
Матеріальна частина флоту Київської держави була дуже різноманітною. Власне військових кораблів не будували, для військової мети використовувались торгові, рибацькі та інші судна різноманітної модифікації, конструкції і схеми виробництва1. Серед найбільш розповсюджених суден були лодії, човни, струги, насади, лойви, шнеки (снеки), шитики і т.ін. Вони споряджувалися досить передовим на свій час засобами - вітрилами, веслами, якорями, щоглами, такелажем. Представляє інтерес для дослідників і абордажне оснащення кораблів Київської Русі, про яке збереглися хоча і мізерні, але цілком певні відомості. Воно включало тарани (балки), абордажні містки, щити, абордажні сітки, самбуки, канати, кішки, багри і т.ін. 2.
Основним типом давньоруського корабля в Х-ХІ ст.ст. була лодія, що пересувалася як за допомогою вітрила, так і за допомогою весел. За літописними даними про похід Ігоря в 911р., кожна лодія вміщувала 40 чоловік і мала 40 "ключів" (уключин), інакше кажучи, мала 20 пар весел. Давньоруська лодія як бойовий корабель мала у порівнянні з важкими бойовими кораблями візантійців (свого основного і самого грізного супротивника - В. Б.) ряд істотних переваг у морському бою - на весельному ходу вона була дуже швидка і рухлива, а мала осадка припускала маневрування на невеликих глибинах поблизу берегів.
Літопис зафіксував факт, який свідчить про подальший розвиток лодії як бойового корабля. У 1151 р. під час бою на Дніпрі князь Ізяслав, за словами літопису ,"... исхитрил... ладьи дивно: беша бо в них гребыми гребуть невидимо, токмо весла видети, а человек бяше невидети, бяхуть бо ладье покрыты досками, бяхуть же борци стояте горе в обронях и стреляюще, а кормника два беста, один на корме, а другой на носе" 3. Цікаво, що за цим описом насад нагадує візантійський дромон, де гребці розташовувались під помостом. Не виключено, що насад являв собою якусь військову модифікацію річкового судна, створену на підставі візантійських аналогів. Це була та ж добре відома лодія, але з двома важливими вдосконаленнями. Перше - покриття з дощок, що є немовби бронею, яка захищає гребців від стріл, друге - подвійне управління, на носі і на кормі, що підвищувало маневровість лодії в бою. Потрібно відзначити, що два рульових весла на носі і на кормі не були чимось незвичайним. Ще Тацит відзначав подібну особливість у суден свеонів. Два керма значно підвищували маневровість суден, дозволяючи швидко міняти направлення руху і оперативно реагувати на появу підводних каменів і мілин4. Лодії князя Ізяслава - подальший етап розвитку флоту в Київській Русі, досвід бойових дій якого став базою для розвитку військово-морського мистецтва Русі в наступний час5.
На давньоруську воєнно-морську тактику, особливості мореплавання і суднобудування визначальним чином впливав сам характер Руської рівнини і та обставина, що основні військово-політичні центри держави - Київ, Переяслав, Чернігів, Ростов, Смоленськ, Псков, Новгород, Полоцьк, Червен, Перемишль - знаходилися від моря досить далеко. Тмутаракань, Олешшя, Корчів, "міста подунайські" не йшли в порівняння з найбільшими містами Русі. Щоб подолати пороги і "волоки", необхідні були плоскодонні судна з мінімальною осадкою, легкі і порівняно невеликі за розмірами. В той же час ці судна повинні були бути досить вантажопідйомні, дешеві і прості за будовою. Одне і те ж судно мало служити і як морське, і як річкове. Річкове судно могло і не задовольняти вимогам, що ставляться до морських кораблів, але морське судно обов'язково повинно було бути придатним і як річкове.
На цю особливість давньоруських суден указував імператор Лев у своїй "Тактиці": "Малі і більші дромони ти споряджаєш (в залежності) від властивості воюючих (з тобою) народів. Бо не одна і та ж ескадра (придатна для учиннення опору) сарацинських варвар і так званих північних скіфів (русів. - В. Б.). Бо варвари - сарацини користуються кумбаріями більшими і малорухливими, а лодії у скіфів малі і швидкохідні, бо неможливо користуватися більшими кораблями на ріках, що впадають в Евксинський понт"6. На це ж вказував Луїтпранд:"... Судна русів внаслідок свого малого розміру минають там, де мало води..."7. Русам, у їх відчайдушних морських походах доводилось задовольнятись тими ж, лише певною мірою пристосованими до вимог морського плавання суднами, що були типовими і для їхнього дніпровського річкового флоту взагалі, хоча для цієї мети і вибиралися, звичайно, лодії найбільш надійні і значні за розмірами.
Число бойових кораблів у походах Х - ХІ ст.ст. було набагато більшим: у царградському поході Олега, за літописом, брало участь 1000 лодій, а в поході Ігоря - 10000. Друга цифра, напевно, збільшена літописцем в декілька разів, але все одно кількість кораблів, що водночас беруть участь у дальньому поході, і сьогодні вражає сучасних моряків.
Всередині воїнства Київської Русі жодного поділу на сухопутне військо і морський флот не було і бути не могло. Один і той же воїн за необхідності воював і на морі, і на суші. Дружинна організація і бойові порядки в однаковій мірі були притаманні "воям", що діяли і на суші, і на морі. Серед давньоруських воїнів-мореходів діяв той же "закон руський" і та ж "Руська правда", якими керувалися княжі "мужі", творячи суд на землі Русі.
Ніякого особливого озброєння руські кораблі і мореходи індивідуально не знали. Рушаючи "за море", давньоруські воїни брали з собою ті ж мечі і списи, луки і стріли, бойові сокири і щити, вдягалися у ті ж кольчуги і надівали ті ж шоломи, якими вони уражали ворогів або боронилися від них на суші8.
У дальньому морському поході звичайно більші багатовесельні парусні лодії супроводжувались легкими, верткими і швидкими, як човники, однодревками, що виривалися вперед, і поверталися до головних сил. При висадці на берег десанта вони є незамінними9. Десантування здійснювалося, напевно, подібно до висадки вікінгів (див. реконструкцію тактичної схеми дій десанту вікінгів - Й.Херрмана)10.
Рух армади кораблів в ті часи являв собою вражаюче видовище. Ось як описував цю картину вчений-етнограф і митець Н.К. Реріх:"... Довгими рядами ідуть лодії: яскраві розмальовки горять на сонці. Хвацько завернулись носові борти, закінчившись високим струнким носом - драконом. Смуги червоні, зелені, жовті і сині наведені вздовж лодії. У дракона паща червона, горло синє, грива і пір'я зелені. На килевій колоді порожнього місця не видно - все різне: хрестики, крапки, гуртки переплітаються в надзвичайно складний візерунок... Біля носу і корми, на лодії щити навішані, горять під сонцем. Паруси своєю різнокольоровістю наводять страх на ворогів, угорі біля кайми нашиті червоні кола і саме вітрило рідко однокольорове - частіше воно смугасте, смуги на ньому або вздовж, або впоперек, як прийдеться..."11.
У ті часи тактика морських боїв була надзвичайно проста. Перед боєм флоти шикувались у лінії і рухались назустріч один одному, щоб протаранити корабель ворога і пустити його на дно або зійтися з супротивником бортами, взяти його на абордаж і вирішити результат бою в рукопашних сутичках на палубах.
Про тактику флоту Київської Русі можна зробити висновки з опису морського бою 1043р., докладно зробленого візантійським хроністом ХІ ст. Михайлом Пселлом. Військові історики вважають його типовим прикладом руського бою на морі. В 1043р., - пише Пселл, - відбувся похід Володимира, сина київського князя Ярослава Мудрого, на Царград. Руси, вирішивши напасти на Царград з моря, нарубали лісу, збудували з нього малі і більші лодії і, потайки прокравшись повз візантійські кораблі, що повинні були замкнути шлях у Босфор, підійшли до Царграду.
Візантійці не очікували нападу. Руси готувалися до походу потайки і організували його в короткий час. Звістка про те, що з'явилася флотилія слов'ян, за яскравим висловлюванням Пселла, як "густа хмара, яка піднялася з моря, і наповнила столицю темрявою"12. Але Володимир Ярославович, перш ніж розпочати військові дії, вступив у переговори з візантійським імператором, пропонуючи йому укласти мир на певних умовах. Переговори закінчилися невдачею: імператор не прийняв запропонованих умов і почав готуватися до бою.
Імператор, - розповідає Пселл, - з настанням ранку вишикував свої кораблі в бойовий порядок. Руси, вийшовши у відкрите море, поставили свої кораблі по одному в ряд, і цим ланцюгом перехопили море. Подібна бойова побудова вже і раніше застосовувалася князями.
Вона являла собою лінію бойових кораблів. Довгий ланцюг лодій, увінчаних червоними щитами, наводив на греків жах. "Не було людини, - зізнається Пселл, - яка, бачачи цю грізну лінію кораблів, що перехопили море не збентежилась би сильно душею"13. Пселл не повідомляє, як вишикував візантійський імператор свої кораблі, але докладно говорить про бойовий порядок давньоруських лодій.
Супротивники, поставивши свої кораблі в бойовий порядок на певній відстані один від одного, деякий час не рухалися з місця. Руси чекали нападу візантійських кораблів, а візантійці - слов'янських. У середині дня візантійський імператор наказав двом найбільшим кораблям рухатися на русів. Тоді з лінії київських лодей були виділені дві групи суден. Вся флотилія розбилася на декілька самостійно діючих загонів, що направились назустріч супротивнику і, оточуючи, "швидко греблячи", кожну візантійську трирему, пробивали їхні борти спеціально пристосованими для цієї мети балками-таранами, намагаючись пустити їх на дно. Русів закидали з грецьких кораблів каменями, списами. В них кидали "грецький вогонь", але, прикриваючись щитами, руси продовжували свою справу, ідучи на абордаж. Слідом за цим візантійський імператор направив на русів весь свій флот, але бій не відбувся. Більшість лодій русів повернула назад, на місці залишилася тільки невелика їх частина для прикриття відходу основних сил. Відхід був вимушений через раптову зміну погоди.
Буря, що здійнялася завадила битві "... І розкидала кораблі Русів", пише літописець. Князь Володимир, корабель якого також був розбитий, пересів у лодію воєводи Івана Творимирича. 6000 воїнів були викинуті на берег, лодії, що залишалися не змогли їх взяти, і вони вирішили пробиватися на Русь сухопутним шляхом. Цей шеститисячний загін очолив воєвода Вишата. Загін Вишати дійшов до м. Варна в Болгарії, де був оточений греками і розбитий, а 800 руських воїнів, захоплених у полон, були відправлені в Царград і майже всі осліплені за наказом імператора. Сам Вишата вижив і повернувся до Києва тільки через три роки, коли з візантійцями був укладений мир.
Візантійський імператор організував переслідування уцілілих лодій флотилії русів. Коли командувач візантійської флотилії захопився погонею, руси, використовуючи свою перевагу в маневреності і швидкохідності, вступили в бій, розгромивши греків, потопили декілька ворожих суден, захопили чотири галери і убили самого командувача флотилії14. Отже, переслідування греків не мало успіху, і Володимир з залишками війська повернувся до Києва. Так закінчився морський похід Київської Русі на Царград, який відбувся в 1043р.
У морському бою з греками лодійний флот русів діяв у певному бойовому порядку - лінія кораблів. Для атаки більших і малорухливих візантійських суден з лінії висувалися групи лодій. Специфікою цього походу киян було те, що він проходив водночас з походом сухопутного війська. Стратегічні міркування київських князів, таким чином, ґрунтувались на взаємодії сухопутного війська і лодійного флоту. Легкість, рухливість і швидкохідність давньоруських суден зумовлювали і відповідну тактику русів на морі. "Повна раптовість походу, навальність атаки, можливість швидкого відступу в відкрите море або до мілководних берегів, плавнів і річкових гирл, де не в змозі були б наздогнати їх важкі судна грецького флоту, - такою була морська тактика наших предків, що вимагала флоту якщо і численного ("покрили суть море кораблями", - говориться про похід Ігоря 945 г.), та разом з тим не громіздкого, легкого і рухливого, здатного, залежно від обставин, іти як на веслах, так і під вітрилами"15.
Судячи за описами візантійських авторів і давніх літописців, характерними тактичними прийомами боротьби давньоруського флоту з візантійським були: раптовість нападу, оточення великих неповоротких гребних і вітрильних кораблів більшою кількістю малих маневрових гребних суден, швидкий відхід при невдачі, щоб "розсипавшись" по морю, втекти від переслідування. У морському бою широко використовувались обстріл лучників, абордаж і жорстока рукопашна сутичка, яка переносилася на борт ворожих суден. При цьому давньоруські судна рухалися звичайно в прибережних водах і в разі невдачі ховалися від переслідування на мілководді, недосяжному для більших візантійських кораблів.
У літописному описі походу Олега на Царград у 907р. повідомляється, що судна русів були поставлені на колеса і пішли на приступ фортеці, що злякало ворога і змусило його капітулювати. Судячи з усього, в даній ситуації йшлося не про штурм фортечних стін, бо вони звичайно ж не були доступні для лодій русів. Небезпеку для противника могло представляти переволокування суден в захисну бухту Золотий Ріг, загороджену з моря ланцюгами, звідки відкривався прямий шлях у місто.
Одним з основних принципів ведення війни в Київській Русі була єдність військових дій і на суші, і на морі (походи Ігоря, Святослава та ін.). Походи відбувалися водночас і сушею, і морем, сухопутний похід перетворювався в морський (похід 943р. на Бердаа), а морський закінчувався військовими діями або просуванням по суші (1043р.); з суден висаджувалися десанти, в тому числі кіннота.
Прикладом погодженості бойових дій сухопутних військ і флоту є згадані вже події 1151р. на Дніпрі, коли Київському князю Ізяславу довелося боротися з коаліцією ворогів, очолюваною Юрієм Долгоруким. Найважливішим моментом у поході союзників на Ізяслава є битва за переправу через Дніпро. Лодії союзників, пливли Десною, не були пропущені по Дніпру до Києва, і в жорстокій битві на Дніпрі Ізяслав, користуючись своєю перевагою на воді ("исхитрил... ладьи дивно"), зупинив натиск ворожої коаліції князів.
Тоді Юрій Долгорукий, порадився зі своїми союзниками, прийняв рішення перекинути свої дружини на правий берег Дніпра у Витичева брода, розташованого нижче Києва по течії Дніпра. Для здійснення свого плану форсування Дніпра Юрій Долгорукий перекинув лодії в Долобське озеро, а звідти в притоку Дніпра Золоточу. Але дії ворогів стали відомі Ізяславу, і до Витичева брода вирушили по берегу дружини Ізяслава, а вниз по Дніпру направилися лодії. У Витичева почалася битва суден за переправу: "бьяхутся съездячеся в насадех про брод".
Битва не принесла успіху ані тій, ані іншій стороні, і Юрій вирішив переправитися через Дніпро ще південніше, біля Зарубського броду. Потайки від ворогів частина дружин союзників вирушили берегом до Зарубу. Туди ж, також потайки, переправилися лодії, "біля песка подле свою сторону" вирушила суднова рать. У Заруба стояв лише невеликий вартовий загін Ізяслава, що не витримав натиску союзних військ. Першими переправилися половці, що брали участь у війні на стороні Юрія Долгорукого, а за ними "Русь переехаша в ладьях". Незабаром підійшли і головні сили союзників, що залишалися у Витичева з метою відвертання уваги супротивника від походу до Зарубу. Битва закінчилася перемогою Юрія Долгорукого і його союзників16.
Отже, у військових діях на континенті судна застосовувались значно ширше і частіше, ніж на морі. Основною функцією давньоруського флоту в період таких війн було транспортування військових контингентів, провіанту, зброї в умовах, коли основними шляхами сполучення були водні шляхи. Судна використовувались і для відвертання переправ супротивника через ріки, як це було в битві на воді 1151р., що стала класикою давньоруського військового мистецтва.
Тактичні прийоми боротьби на воді, що застосовувалися в давній Русі були цілком порівняними з прийомами, що використовувались в інших країнах Європи періоду середньовіччя. Однак, знаходячись тривалий час в умовах віддаленості від морських берегів, Київська Русь, а згодом і Україна зберегли средньовічну військово-морську тактику і в наступний час. Таку тактику застосовували і запорожці у своїх рейдах на турецьке узбережжя. Основними прийомами і у них були раптовість нападу, використання маневровості гребних суден і їхні незначні напади для забезпечення відходу, у разі невдачі на мілководді. Для обходу ворожих застав у гирлах рік запорожці широко використовували переволоки, перетягування суден по суші в обхід ворожих заслонів.
Основними формами морського бою були абордаж і рідше таранний удар. У морській битві кораблі сторін вишиковувались один проти одного розгорнутим ладом або півмісяцем і починали зближатися для бою. В ході зближення супротивники прагнули вразити один одного кам'яними ядрами, метальними машинами, що кидають, пращами, стрілами з луків і самострілів, а також сулицями. Зблизившись, кораблі супротивників брали один одного на абордаж, і результат бою вирішувався рукопашною сутичкою команд17.
Київська Русь йшла своїм самобутнім шляхом, зовсім не відгороджуючись від сусідів, запозичаючи у них і, у свою чергу, передаючи їм свої навички, свій досвід, своє мистецтво, створюючи оригінальні судна і своєрідну морську тактику, ефективну і живучу, перевершивши багато народів у галузі суднобудування як за кількістю, так і за якістю суден, а головне, у воєнно-морському мистецтві і морській доблесті.

Примітки
1. Бережинський В.Г. Класифікація озброєння Київської Русі. - К., 1998. - С.50.
2. Бережинський В.Г. Озброєння війська Київської Русі та його бойове застосування: Дис... канд. іст. наук. - К., 2000. - Ч.2. Додатки. - С.176.
3. Полное собрание русских летописей. - СПб., 1851. - Т.5. - С.276.
4. Сорокин П.Е. О некоторых тактических приемах борьбы на воде в Древней Руси // Раннесредневековые древности Северной Руси и ее соседей. - СПб., 1899. - С.211-215.
5. Лапин Н.А. Военное и военно-морское искусство Киевской Руси ІХ - ХІІ веков. -М., 1950. - С.42.
6. Luitprandi. Relatio - 1011.
7. Migne, Patrologial. Series Graeca. - 1857. - V. XIX. - 148.
8. Мавродин В.В. Русское мореходство на южных морях (Черном, Азовском и Каспийском с древнейших времен и до XVI века включительно). - Симферополь, 1955. - С.168-171.
9. Руднев В.А. Слово о князе Владимире. - М., 1989. - С.130-135.
10. Херрман Й. Славяне и норманны в ранней истории Балтийского региона // Славяне и скандинавы. - М., 1986. - С.39.
11. Вказ. праця В.А. Руднєва. - С.134-135.
12. Полное собрание русских летописей. - Т.5. - С.39.
13. Там само. - С.40.
14. Вказ. праця В.А. Руднєва. - С.132.
15. Полное собрание русских летописей. - Т.5. - С.368.
16. Летопись по Ипатиевскому списку. -М., 1871. - С.293-295.
17. История военного искусства. (Под ред. П.А.Ротмистрова). - М., 1963. - С.94.

До змісту журналу "Воєнна історія" #1 за 2002 рік