"Воєнна історія" #1 за 2002 рік

З ПЕРШИХ ВУСТ

"В АРМІЇ УКРАЇНИ ГОЛОВНА РОЛЬ У ПРОТИДІЇ ТЕРОРИЗМОВІ
МАЄ НАЛЕЖАТИ РОЗВІДЦІ І СИЛАМ СПЕЦПІДРОЗДІЛІВ"

В.П. ШКІДЧЕНКО,

1948 р. нар. Закінчив Одеське артилерійське училище, академію ім. М.Фрунзе, академію Генштабу. З березня 1993 - командувач 6-ї гвардійської танкової армії Одеського військового округу. З липня 1993 - перший заступник начальника Генштабу ЗСУ. З грудня 1993 - командувач військами Одеського військового округу. З вересня 1998 - начальник Генерального штабу ЗСУ - перший заступник Міністра оборони. З 12 листопада 2001 - Міністр оборони України, генерал армії України

Трагедія 11 вересня у США поставила міжнародний тероризм у ряд найгостріших глобальних проблем безпеки людства. Як зазначив Президент України у Зверненні до українського народу 12 вересня 2001 року, за своїми масштабами, жорстокістю і цинізмом цей терористичний акт не має прецедентів в історії. В одну мить світ зрозумів, що, незважаючи на численні прояви тероризму у багатьох країнах, на його експансію далеко за межі головних осередків, досі не було усвідомлено усієї небезпечності цього явища і не створено ефективної системи боротьби з ним. Маючи найпотужніші у світі збройні сили, розвідувальні та інші спецслужби, США виявилися незахищеними від прямого удару у своє економічне серце - Всесвітній торговельний центр та у головну військову цитадель - Пентагон. Мабуть, лише випадковість врятувала від такого ж удару політичний центр держави - Білий дім.
Раптом з'ясувалося, що вся інтелектуальна, військова, технологічна міць людства не здатна протиставити міжнародному тероризмові надійних засобів запобігання та припинення. Навпаки, саме демократичні засади сучасного суспільства, його величезні технологічні та комунікаційні досягнення стали тією опорою для міжнародного тероризму, знищити яку не можна - це було б самогубством для нашої цивілізації. Тому вихід з цього становища слід шукати у визначенні форм і способів захисту людини, суспільства, його демократичних, матеріальних, духовних і культурних цінностей від посягань тих сил, які готові вдатися до будь-яких жахливих за своїми наслідками вчинків заради досягнення антигуманних цілей через залякування окремих країн та світового співтовариства в цілому. Однак незалежно від того, які шляхи оберуть народи світу для подолання цієї біди, захист від тероризму надовго залишатиметься гостро актуальною проблемою безпеки.
Отже, під антитерористичною діяльністю можна розуміти систематичні та разові заходи й дії в інтересах запобігання тероризму як суспільно-політичному явищу, запобігання терористичним акціям, ізоляцію (знищення) терористів та їх угруповань, ліквідацію наслідків терористичних нападів.
Немає сумніву, що такий інститут державності як збройні сили також буде використано в антитерористичній боротьбі. Це підтверджують і події у світі після 11 вересня 2001 року. У зв'язку з цим виникає потреба оцінити можливу роль у вирішенні цієї проблеми збройних сил - одного з найпотужніших інструментів безпеки. Адже загроза міжнародного тероризму є настільки вагомою, що було б нераціонально не протиставити їй усі можливості держави, в тому числі й воєнні. Сукупність сил і засобів, а також органів управління ними, в інтересах використання цих можливостей має бути об'єднана в систему антитерористичної боротьби держави як специфічний елемент загальної системи національної безпеки.
Однак завдання, які можуть бути покладені в інтересах антитерористичної боротьби на збройні сили, порядок, форми, способи і засоби вирішення цих завдань, законодавчі, нормативно-правові та організаційні засади антитерористичної діяльності збройних сил - все це зараз практично нові та і водночас невідкладні питання для будь-якої держави. Не є винятком і Україна.
Основним призначенням Збройних Сил України був і залишається захист суверенітету, незалежності, територіальної цілісності держави. Саме на це були спрямовані досі основні зусилля нашої воєнної теорії та практики. Що можуть протиставити міжнародному тероризму Збройні Сили сьогодні і в майбутньому? Як вони повинні реформуватися для того, щоб набути більших можливостей саме для ведення антитерористичної боротьби, не втрачаючи при цьому можливостей для виконання завдань за своїм головним призначенням? На цей комплекс питань не дають чіткої відповіді ані воєнна історія, ані існуючі прогнози подальшого розвитку військової справи.
Можна виділити три основних напрями вирішення цих питань.
По-перше, необхідний поглиблений аналіз міжнародного тероризму як суспільно-політичного явища, його джерел, спрямованості, можливих засобів та способів їх застосування для здійснення терористичних акцій, тенденцій щодо розширення арсеналу цих засобів і збільшення їх руйнівної та нищівної сили.
По-друге, потрібна оцінка існуючих можливостей організаційних і функціональних структур Збройних Сил з погляду антитерористичної боротьби, визначення мети, порядку і способів їх використання, обґрунтування заходів щодо підвищення цих можливостей в рамках подальшого реформування та розвитку Збройних Сил.
По-третє, очевидною є проблема внесення відповідних змін до законодавчо-нормативної бази будівництва і застосування Збройних Сил, у тому числі в інтересах забезпечення їх ефективної взаємодії з іншими елементами системи антитерористичної боротьби.
Детальний розгляд кожного із зазначених напрямів має бути предметом спеціальних ґрунтовних досліджень. Однак певні висновки можуть бути зроблені вже зараз.
Міжнародний тероризм як суспільно-політичне явище виник внаслідок намагання певних політичних сил, суспільних груп, прошарків населення через різні види насильства зберегти, встановити і поширити власні погляди на світовий устрій, взаємовідносини держав, теологічні основи життєдіяльності суспільства. Апелюючи до політичних і релігійних догм, міжнародний тероризм перебирає на себе право на примусові дії, на застосування без обмежень будь-яких засобів начебто в ім'я захисту священних прав людини та релігійних цінностей від нав'язаних цивілізованим світом норм життя. Прикладом є періодичне загострення внутрішніх протиріч у деяких мусульманських державах як реакція на начебто примусове запровадження західного способу життя (так званої "вестінтоксикації").
Джерела міжнародного тероризму криються у політичній нестабільності, кризових явищах в економічній та соціальній сферах багатьох держав, у загостренні етнічних, релігійних, національних та інших протиріч. Прояви політичного і релігійного екстремізму та войовничого сепаратизму, спроби радикальних сил досягти своїх політичних цілей шляхом збройного та іншого насильства, створення для цього незаконних воєнізованих формувань, зростання масштабів діяльності організованих злочинних груп аж до відкритої терористичної боротьби на міжнародній арені здатні розхитати основи міжнародної безпеки. Досить згадати про численні (і небезрезультатні) спроби держав, які, за визнанням міжнародної спільноти, підтримують міжнародний тероризм, стати власниками засобів масового ураження.
Апологетика міжнародного тероризму найбільш популярна серед населення найбідніших країн світу з найнижчим рівнем освіти. Причина полягає в тому, що ідея тероризму дає змогу займати примітивні, але саме через це привабливі позиції.
З одного боку, бідність начебто виправдовує найвідчайдушніші форми і способи терористичної боротьби - мовляв, нема чого втрачати. Крім того, бідність одних держав сприймається як наслідок багатства інших і через це - як негативний наслідок технологічного прогресу, а в такому разі варварське руйнування стає начебто шляхом досягнення більшої соціальної рівності та справедливості.
З другого боку, вразливість сучасного демократичного суспільства досягла такого рівня, що терористи можуть вільно переміщуватись територіями найбільш розвинених країн світу, закуповувати і застосовувати у своїх злочинних цілях найсучаснішу зброю, а також будь-які хімічні речовини та різноманітні пристрої. На сьогодні 15 так званих "країн, що розвиваються" мають у своєму арсеналі балістичні ракети, в 10 країнах активно здійснюється їх розробка. Понад 20 "молодих" держав приховано чи відкрито ведуть дослідження в галузі хімічної та бактеріологічної зброї. За останні роки в США та інших державах "безслідно зникли" десятки кілограмів збагачених ядерних матеріалів. Взагалі можна очікувати на застосування під час акцій міжнародного тероризму будь-яких засобів. При цьому диявольська хитрість сполучається з нелюдською жорстокістю (про це яскраво свідчать події 11 вересня 2001 року в США), і все це виправдовується релігійними догмами і начебто благородними мотивами. Важливе місце в терористичній діяльності посідає також "інформаційна війна", що включає і засоби психологічного тиску (досить згадати про розповсюдження листів з білим порошком) .
Одна з найважливіших небезпек тероризму полягає в його підступності, в несумісності його цілей та акцій з усталеними цінностями цивілізованого людського буття. Це обумовлює і специфічні особливості антитерористичної боротьби: вона має передбачати та викорінювати такі явища злочинності, які досі не вкладалися в людській свідомості. Свобода людини зіштовхнулася зі своєю зворотною стороною - вседозволеністю. Таким чином без певних обмежень свободи людини не можна ефективно боротися з найбільш витонченими формами міжнародного тероризму. При цьому доведеться протидіяти як терористам-одинакам (або терористичним групам), так і справжнім організаціям з розвиненою структурою та високою конспіративною підготовкою, які мають осередки в багатьох країнах світу і користуються потужною фінансовою підтримкою.
У більшості країн світу збройні сили за своїм призначенням не мають прямих завдань боротьби з таким явищем, як тероризм. Це вважається прерогативою спеціальних служб і правоохоронних органів держави. Однак певні властивості антитерористичної боротьби притаманні окремим структурам, частинам і підрозділам збройних сил. Їх можна розглядати в трьох аспектах:
запобігання терористичній діяльності і запобігання здійсненню терористичних акцій;
безпосередній захист об'єктів терористичного нападу, зменшення його наслідків;
ліквідація наслідків терористичного нападу (наприклад, екологічних), відновлення діяльності об'єктів тероризму.
З іншого боку, збройні сили можуть бути не тільки суб'єктом антитерористичної боротьби, а й об'єктом тероризму. Так, предметами інтересу та агресивних дій з боку терористичних сил можуть бути:
особовий склад збройних сил, його фізичне здоров'я і морально-психологічний стан, приміщення і споруди для його розташування;
озброєння та військова техніка, боєприпаси, засоби і системи зв'язку та управління, інформаційні мережі;
аеродроми, пункти управління, вузли зв'язку та інші важливі вузли комунікацій;
транспортні засоби та комунікації, матеріальні запаси, в тому числі пально-мастильні матеріали, продовольство, речове майно тощо.
Таким чином, участь збройних сил в антитерористичній боротьбі є об'єктивною необхідністю, це вимога часу.
Щодо конкретних напрямів такої участі, то, виходячи зі складу і структури збройних сил більшості розвинених держав світу, у першу чергу слід відзначити використання їхніх розвідувальних можливостей.
Армійська розвідка має специфічні завдання, але її сили і засоби здатні суттєво підвищити ефективність боротьби з тероризмом. Агентурна, радіотехнічна, повітряна, артилерійська, космічна розвідка, засоби контролю комунікацій зв'язку та інше можуть бути джерелами цінної інформації про наміри та дії терористичних угруповань.
На друге місце можна поставити сили для проведення спеціальних операцій. Спектр цілей і завдань таких операцій дуже широкий, але для призначення антитерористичної боротьби найбільший інтерес становлять розвідувальні, протидиверсійні, інформаційно-психологічні та пошуково-рятувальні заходи, дії щодо ліквідації наслідків терористичних акцій тощо. До проведення спеціальних операцій можуть залучатися розвідувальні, аеромобільні, десантно-штурмові та інші частини і підрозділи. Прикладом є американські війська спеціального призначення, які вже більше 30 років виконують характерні завдання, в тому числі в інтересах антитерористичної боротьби.
Величезне значення для антитерористичної боротьби мають протиповітряна та протиракетна оборона. Засоби повітряного нападу належать до найбільш небезпечних з точки зору здійснення терористичних акцій, тому їх своєчасне виявлення й знищення є важливим і відповідальним завданням.
Збройні сили здатні швидко готувати та висаджувати на значні відстані повітряні та морські десанти, тобто блокувати і знищувати, особливо за підтримки авіації, будь-які озброєні формування терористів. Значними є можливості збройних сил і стосовно виявлення та знищення терористичних груп, які діють на морі (в тому числі під водою).
Важливими складовими антитерористичної боротьби є радіаційний, хімічний і бактеріологічний захист, радіоелектронна та протимінна боротьба, захист від комп'ютерних злочинів. Для виконання всіх цих завдань збройні сили мають досить потужні сили та засоби.
Інженерні і залізничні війська можуть виконувати широке коло завдань щодо ліквідації наслідків терористичних акцій та відновлення нормального функціонування об'єктів і комунікацій, які постраждали від терористичного нападу.
Нарешті, всі наявні у збройних силах засоби вогневого ураження можуть використовуватися для блокування і знищення терористичних груп і формувань.
Яскравим прикладом комплексного застосування можливостей збройних сил у сполученні з діями спецслужб, економічними, дипломатичними та пропагандистськими заходами є широкомасштабна операція США та інших держав антитерористичної коаліції, яка здійснюється на цей час в Афганістані.
Усе вищевикладене прямо стосується Збройних Сил України. Крім того, слід згадати, що згідно з чинним законодавством нашої держави Збройні Сили України призначені для виконання певних завдань щодо забезпечення правового режиму надзвичайного і воєнного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. В інтересах антитерористичної боротьби можуть бути використані також певні форми і способи застосування Збройних Сил у миротворчих операціях. До речі, тільки в рамках місій ООН практичний досвід виконання миротворчих завдань отримали близько 14 тис. вiйськовослужбовцiв Збройних Сил України.
Терористичні акції можуть мати таку підступну мету, як розпалювання міждержавного або внутрішньодержавного воєнного конфлікту. В такому разі Збройні Сили України, для яких стримування збройної агресії або відсіч їй, охорона повітряного простору держави та підводного простору в межах територіальних вод України є законодавчо визначеними функціями, братимуть участь в антитерористичній боротьбі за своїм прямим призначенням.
Констатуючи наявність значних можливостей Збройних Сил щодо участі в боротьбі з тероризмом, зауважимо, що зараз ці можливості обмежені, по-перше, недостатньою законодавчою і нормативно-правовою визначеністю відповідних функцій і завдань Збройних Сил, по-друге, відсутністю відповідних елементів у системах їх бойової підготовки і управління, кадрової політики, військової освіти і науки тощо.
Антитерористична діяльність Збройних Сил не може бути ефективною без взаємодії армійських структур із силами спецслужб та правоохоронних органів, а також без чітко відпрацьованої законодавчої бази, що регламентує таку діяльність у рамках єдиної системи антитерористичної боротьби держави.
Виникає необхідність розробки теорії спеціальних операцій як складової частини воєнного мистецтва, яка відобразила б значну кількість змін, що вже відбулися і що є на часі у завданнях і можливостях Збройних Сил. Не секрет, що досі теорія воєнного мистецтва в більшості країн визнає як основні види бойових дій тільки оборону і наступ, а на теперішній час цього недостатньо.
Отримав право на існування термін "антитерористична операція" - сукупність превентивних, узгоджених за завданнями, місцем і часом заходів, що проводяться за єдиним задумом і планом з метою досягнення однієї або кількох цілей антитерористичної діяльності. У рамках антитерористичної операції можуть проводитися спеціальні операції та бойові дії Збройних Сил, і це має бути відображено в керівних документах щодо їхньої підготовки і застосування.
Таким чином, залучення Збройних Сил України до антитерористичної боротьби є об'єктивною необхідністю. Однак воно вимагає певних змін і доповнень до державних програм реформування та розвитку Збройних Сил, Воєнної доктрини України, багатьох документів чинної законодавчої бази з питань національної безпеки і оборони держави.
У Заяві від 24 жовтня Президент України - Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України - поставив завдання: у стислий термін забезпечити позитивні зрушення у проведенні воєнної реформи. У рамках виконання цього завдання мають бути передбачені також заходи, спрямовані на використання і підвищення можливостей Збройних Сил України згідно з принциповою позицією і міжнародними зобов'язаннями України щодо участі у боротьбі світового співтовариства проти тероризму.
Зважаючи на велику небезпечність тероризму взагалі і міжнародного тероризму як його найбільш загрозливого різновиду, стає очевидною потреба в розгортанні широкої організаційної і дослідної роботи щодо мобілізації наявних можливостей для створення загальнодержавної системи антитерористичної боротьби, до складу якої можуть і повинні бути включені Збройні Сили України.

До змісту журналу "Воєнна історія" #1 за 2002 рік